Він — космос. Як Сем Альтман відірвався від землі й став уособленням усіх страхів і амбіцій Кремнієвої долини. «Бабель» публікує уривок з книжки про нього та інших гравців індустрії ШІ

Спекотного літнього дня 2006 року Сем Альтман лежав на підлозі своєї однокімнатної квартири в Маунтін-В’ю, штат Каліфорнія, в самих спортивних шортах. Його руки були витягнуті, і він силкувався дихати. На цих шалених вихідних він намагався домовитися про угоду для чату Loopt, і все йшло не дуже добре. До того ж у кімнаті було спекотно — 35 градусів. Альтман відчував, що от-от вибухне від стресу, як він пізніше розповідав у подкасті Art of Accomplishment 2022 року.

Багато років він говорив собі, що такий стан — нормальна частина роботи підприємця. «Саме так я й мушу почуватися», — переконував себе. Але це не допомагало. Стрес лише погіршував ситуацію.

Сем Альтман презентує застосунок Loopt під час Worldwide Developers Conference, щорічної конференції розробників на платформах Apple, Сан-Франциско, 2008 рік.

X (Twitter) / «Бабель»

X (Twitter) / «Бабель»

Провал Loopt навчив Альтмана, що він не може змусити людей робити те, чого вони не хочуть. Він також дав особистий життєвий урок: як емоційно відсторонюватися від складних ситуацій. Той момент на підлозі у спортивних шортах став поворотним. Альтман мав намір жити по-іншому. Фішка полягала у тому, щоб стати більш відстороненим.

Після продажу Loopt і розставання з Ніком Сіво — багаторічним партнером у стосунках, — а також нетривалої роботи у компанії, що придбала стартап, Альтман провів рік, роблячи все, що заманеться. Він цілковито віддалився від усіх. Загалом у Кремнієвій долині з її культурою токсичної продуктивності не прийнято брати відпустку на рік. Сем Альтман одразу помітив наслідки. Якщо він заводив розмову з кимось на вечірці і згадував про свої плани на річну відпустку, співрозмовник перемикався на когось іншого.

Він підтримував зв’язок із людьми Каліфорнійської затоки, працюючи позаштатним партнером у компанії Y Combinator. На той час венчурні інвестори вже змінили свою думку щодо «безтолкового хакерського табору» і почали розглядати його як інкубатор високоякісних інтернет-компаній. Деякі учасники, як-от Reddit та Scribd, досягли успіху. Для стартаперів участь в Y Combinator тепер вважалася квитком до успіху в Кремнієвій долині. Тисячі засновників технологічних компаній подавалися туди щороку, і лише близько сотні проходили далі.

Упродовж року, який Альтман присвятив собі, він займався власними численними інтересами, прочитавши десятки книг про все: від ядерної інженерії до синтетичної біології, від інвестування до штучного інтелекту. Він мандрував різними країнами, зупинявся в хостелах, літав на конференції та інвестував у кілька стартапів частину тих приблизно пʼяти мільйонів доларів, зароблених на продажі Loopt.

Альтман публічно визнавав, що багато компаній, які він підтримував, зазнавали невдачі, але водночас вважав, що тренується визначати проєкти, які з найбільшою ймовірністю будуть успішними. Він був упевнений, що часто помилятися — це нормально, якщо час від часу ти «влучаєш у десятку», наприклад, підтримуєш стартап, який «вистрілює», а потім ефектно виходиш із бізнесу.

Якщо життя описати як живопис, то Сем Альтман брався за нього з найбільшим валиком, щоб покрити якнайбільше простору. Але потроху його дедалі більше приваблював штучний інтелект. Приблизно в той час, коли він продав Loopt, Альтман вирушив у похід з кількома друзями з технологічної індустрії і дискутував з ними про майбутнє досліджень у галузі штучного інтелекту, як вказано на сторінці The New Yorker. Альтман подумав: оскільки комп’ютерне обладнання стає таким потужним, а системи машинного навчання — такими здібними, в якийсь момент життя комп’ютери, ймовірно, зможуть відтворити його мозок.

Це підказало йому дещо важливе про роль людства як вершини харчового ланцюга Землі. Якщо наш інтелект може бути змодельований комп’ютером, то чи такі ми вже унікальні? Сем Альтман відповів на це запитання негативно, і хоч спочатку це гнітило, він перевернув це уявлення, щоб сприймати його як те, що можна використовувати у своїх інтересах. Якщо люди не такі вже й особливі, то комп’ютери можуть не просто відтворити їх, а навіть поліпшити. Можливо, якраз він міг би це зробити.

Багато в чому Сем Альтман послуговувався менталітетом Кремнієвої долини, де саме життя розглядали як технічну головоломку. Можна було вирішити різні глобальні проблеми, використовуючи ті самі кроки, що й для оптимізації застосунку. Почасти таке прагнення пояснювалося тим, що інженерів привчали підходити до технічних проблем систематично та логічно — це глибоко вкорінювалося під чаc навчання та викладалося у процесі розробки програмного забезпечення. Успіх вимірювався тим, наскільки ефективною була створена програма. Такий підхід природно поширився й на інші сфери нашого суспільства та життя.

Не дивно, що Альтман, коли говорив про людей, любив використовувати мову обчислювальної техніки. Наприклад, одного разу в інтерв’ю журналу він сказав, що «ми вчимося зі швидкістю всього лише два біти на секунду». Біт — це базова одиниця інформації, що зазвичай подається як 0 або 1 у двійковому коді, і в такий образний спосіб Сем показував, наскільки обмежена людина в обробці інформації. Якщо порівнювати механіку нашого мозку з роботою комп’ютерів, то комп’ютери можуть обробляти біти зі значно більшою швидкістю: у гігабітах або терабітах за секунду.

Якщо Альтман збирався створити машину, яка перевершує людський інтелект, то йому, безперечно, доведеться залишитися в Кремнієвій долині, де кожен працював на перспективу.

— Тут панує непохитна віра в майбутнє, — казав він якось. — Тут є люди, що сприйматимуть ваші дикі ідеї всерйоз замість того, щоб насміхатися над вами.

Кремнієва долина також передбачала широку мережу контактів, які сприятимуть вам, якщо ви посприяєте їм. Допоможіть комусь зібрати кошти на стартап, і вони, можливо, допоможуть вам найняти талановитого інженера.

Коли мандри добігали кінця, Сем Альтман заснував інвестиційну фірму ранньої стадії, яка називалася Hydrazine Capital, щоб робити фінансові ставки на стартапи — від біологічних досліджень до компаній, що займаються розробкою освітнього програмного забезпечення. Для цього він задіяв свої зв’язки з деякими найвпливовішими фінансистами Кремнієвої долини. Пол Ґрем та Пітер Тіль, один із перших інвесторів Facebook, зробили свій внесок у зібраний Альтманом для фонду 21 мільйон доларів. Пітер Тіль, відомий сьогодні як загадковий мільярдер, чиї ідеї межують із науковою фантастикою, здобув авторитет завдяки своєму прагненню створити потужний штучний інтелект і фінансуванню як Сема Альтмана, так і Деміса Гассабіса в Лондоні. Він входив у так звану PayPal-мафію, елітну групу співзасновників та керівників гіганта у сфері онлайн-платежів, які багато років інвестували в компанії одне одного і до якої входили Ілон Маск та засновник LinkedIn Рід Гоффман.

Альтман інвестував близько 75 % коштів Hydrazine у компанії, що пройшли Y Combinator (YC), і ця стратегія виправдала себе. Приблизно за чотири роки вартість фонду зросла вдесятеро завдяки його інвестиціям у стартапи з його дедалі ширшого кола знайомств, куди входило багато представників еліти Кремнієвої долини. Він вклав гроші в Reddit, стартап зі свого першого класу YC, та Asana, компанію з розробки корпоративного програмного забезпечення, яку заснував Дастін Московіц, мільярдер і співзасновник Facebook. У наступні роки ці знайомства окуплять себе й допоможуть Альтману створювати надпотужний ШІ.

Сем Альтман розумів, що негайна фінансова винагорода не така цінна в довгостроковій перспективі, як особисті зв’язки. Ось чому він почувався не дуже комфортно через конкурентне ставлення, яке йому, як венчурному капіталістові, доводилося виявляти до підприємців. Це була робота, де доводилося домагатися якнайбільшої частки в капіталі, інвестуючи якнайменшу суму. Альтману також видавалося дещо неприємним постійне прагнення Кремнієвої долини до надзвичайного багатства. Його більше цікавила слава від створення захопливих проєктів. У перервах між інвестиційною діяльністю він скоротив свої активи до будинку з чотирма спальнями в Сан-Франциско, нерухомості в Біґ-Сур, штат Каліфорнія, та 10 мільйонів доларів готівкою. Він жив на відсотки.

І ось одного разу 2014 року на власній кухні Ґрем поставив Альтману питання:

— Хочеш взяти на себе управління Y Combinator?

Альтман посміхнувся. У Ґрема та його дружини Джессіки Лівінґстон було двоє маленьких дітей, і вони були виснажені управлінням програмою, що розрослася. По-перше, Ґрем мав звичку верзти нісенітницю, коли давав інтерв’ю, часто посилюючи підозри, що в еліті Кремнієвої долини домінували білі брограмери. Якось він написав у своєму блозі, що «не хотів би починати стартап із жінкою, яка має маленьких дітей або, імовірно, незабаром їх народить».

У міру того як одноосібне управління Ґрема перетворювалося на тягар, програма Y Combinator ставала занадто громіздкою. За попередні сім років було профінансовано 632 стартапи, і щорічно надходило 10 тисяч заявок, з яких допускали лише двісті. Створювалося більше технологічних стартапів, ніж будь-коли, і Y Combinator потрібно було збільшуватися, щоб задовольнити попит.

— Я не вмію керувати гігантською справою, — сказав Ґрем на сцені під час конференції того ж року, пояснюючи зміну керівництва. — А от Сему вдасться керувати гігантською справою.

Сему Альтману тоді було лише тридцять, а Ґрему — близько п’ятдесяти. Але Альтман уже діяв, як новий Ґрем. Він став таким собі гуру для стартапів, що володіє знаннями та роздає поради з різних тем, зокрема тих, де мав обмаль досвіду. Незважаючи на свою молодість і те, що він керував лише однією не надто успішною компанією, якось Сем написав у блозі 95 порад, яких повинні дотримуватися інші стартапи.

Альтман, попри відсутність досвіду, зумів справити на Ґрема та Лівінґстон таке сильне враження, що подружжя й не подумало про інших потенційних лідерів для Y Combinator. Вони просто погодилися, що це має бути Сем Альтман. Ґрем допоміг своєму протеже створити майже месіанський образ, написавши в есеї, що Сама (псевдонім Альтмана) — один із п’яти найцікавіших засновників усіх часів:

— Коли йдеться про дизайн, я запитую себе: «Що зробив би Стів [Джобс]?», але щодо стратегії чи амбіцій запитую: «Що зробив би Сама?».

Щойно Альтман взяв у свої руки кермо влади в YC, його головним пріоритетом стало розширення і, природно, збільшення масштабів діяльності. Він працював над перетворенням програми на щось більше, ніж інституція, тож створив наглядову раду, до якої увійшли Джессіка Лівінґстон, сам Альтман і сім випускників програми Y Combinator. Він подвоїв кількість постійних партнерів та додав ще кількох позаштатних, зокрема Тіля, венчурного капіталіста-мільярдера.

Сем Альтман, який змалку цікавився передовою наукою, вважав, що її досягнення мають вирішальне значення для допомоги людству та збагачення. Тому він зосередився на залученні якомога більшої кількості суто технологічних стартапів, які вирішували складні наукові та інженерні проблеми.

— Це просто те, що мені подобається робити, — згадує він сьогодні. — І я не боюся втратити гроші в гонитві за чимось, що, на мою думку, варте того. Гадаю, важливо, щоб ми вирішували наші найбільші проблеми. Хоча це вимагає великих ризиків, потенційні вигоди їх виправдовують.

До цього програма Y Combinator приймала переважно виробників споживчих застосунків та компанії, які розробляли корпоративне ПЗ і мали більш передбачувані шляхи отримання доходів. Однак Альтман не думав, що ці компанії змінять світ. Тому він переконав засновників Cruise, стартапу з виробництва безпілотних автомобілів, а також Helion Energy, стартапу з ядерного синтезу, що базується в Редмонді, штат Вашингтон, доєднатися до Y Combinator.

Більшість досліджень у цій сфері обмежилися теоріями й доказами концепцій. Але компанія Helion, яку заснували чотири науковці, заявила, що зможе побудувати термоядерний реактор вартістю десятки мільйонів, а не десятки мільярдів доларів, і прокласти людству шлях до відмови від викопного палива.

Команда Helion у 2013 році.

Helion

Працівники Helion Energy збирають прототип термоядерної установки Polaris. на заводі в Евереті, штат Вашингтон, 2026 рік.

Helion

Це видавалося божевільним, але саме за такі великі ідеї, що змінювали світ, хапався Сем Альтман. Він роками хотів заснувати власну компанію з ядерної енергетики, а тепер натомість міг інвестувати в неї.

Він знав, що йде всупереч загальноприйнятому підходу до інвестицій у технології, який був зосереджений на компаніях-розробниках програмного забезпечення з більш традиційними бізнес-моделями та більш зрозумілими шляхами до прибутку. Але він твердо вірив, що ці компанії можуть зробити людство кращим, а також принести чимало грошей.

— Ганьба Кремнієвій долині за те, що вона досі не профінансувала цю компанію, — заявив він в одному інтерв’ю щодо Helion. Моральна пиха Альтмана не була аж настільки дивною. Це просто варіація тієї ідеології, що рухала іншими лідерами технологічних гігантів, на кшталт Ілона Маска, що ще відвертіше говорив про свої цілі з порятунку людства.

— Ще один мобільний застосунок? У відповідь усі лише закотять очі, — сказав якось Альтман. — Ракетна компанія? Усі хочуть вирушити в космос.

У Кремнієвій долині так само заявляють, що хочуть врятувати світ. Але Альтман, як і Маск, позиціонував себе справжнім технорятівником, який серйозно ставився до своїх цілей. Більшість технопідприємців поділяли негласне усвідомлення: порятунок людства — це переважно маркетинговий хід для громадськості та працівників, особливо з урахуванням того, що їхні компанії створювали віджети, які допомагали оптимізувати електронну пошту чи прати білизну. Але Альтман перетворював товариство Y Combinator на більший і серйозніший альянс підприємців, які справді могли змінити світ на краще. Це були ризикованіші ставки, які привертали більше уваги.

Коли справа доходила до інвестування, він був схожий на того гравця в покер, який викладав більшість фішок, хоч мав посередню комбінацію, і змушував усіх за столом хвилюватися. Сем Альтман приписував таку схильність «браку мікросхеми» у своєму мозку, яка змушувала б його перейматися чужою думкою. Це дозволяло ефективніше прораховувати ризики і робити ставки на, здавалося, божевільні інвестиції. Роблячи ці ставки, Альтман був захищений від провалів своїм багатством та репутацією нового Йоди серед стартапів. У Кремнієвій долині хороша репутація цінувалася вище за будь-який маєток або спорткар. А якщо ви, як Альтман, підтримували стартапи в галузі ядерного синтезу, то здобутий репутаційний капітал важив не менше за реальні прибутки. Зрештою він спрямував більшу частину своїх грошей на дві інші амбітні цілі, крім ШІ — подовження життя та створення невичерпної енергії, — зробивши ставку на дві компанії. Більше ніж 375 мільйонів доларів було вкладено у Helion і ще 180 мільйонів доларів — у стартап Retro Biosciences, який працював над збільшенням середньої тривалості життя на десять років.

Якщо вам цікаво, звідки Альтман узяв на це гроші, пригадайте, що він інвестував близько трьох мільйонів доларів у Cruise задовго до того, як стартап був проданий компанії General Motors за 1,25 мільярда доларів, що принесло йому несподіваний прибуток. Його посада у верхівці Y Combinator означала, що він мав більше шансів, на відміну від багатьох інших венчурних капіталістів, вигравати подібні джекпоти, дізнаватися найменші подробиці про сотні компаній, які вже були ретельно перевірені, і це все в самий розпал досі не баченого зростання фондового ринку. Пропозиції від цих стартапів також допомогли йому зазирнути у майбутнє.

За рік керівництва програмою Y Combinator Альтман практично закріпив за собою репутацію нового провидця Кремнієвої долини. Він отримував чотириста прохань про зустріч на тиждень. Він став магнітом для інвесторів та засновників стартапів, які хотіли використовувати його, щоб вийти на інші стартапи та партнерів в Y Combinator, або просто хотіли познайомитися зі ще більш амбітною, футуристичною версією Пола Ґрема. У блозі на samaltman.com Альтман багато обговорював теми, які явно виходили за межі його компетенції. Він писав про НЛО та закони, а також давав поради про те, як бути добрим співрозмовником на званій вечері. Не питайте людей, чим вони займаються, писав Альтман. Натомість запитайте, що їх цікавить.

Ґрем щотижня проводив зустрічі із засновниками з YC, на яких обговорювали деякі їхні проблеми, і давав лаконічні настанови, що, як правило, слідували девізу YC: «Роби те, що хочуть люди». Щодо стартапів — Альтман прагнув збільшення їхніх масштабів. Коли засновники Airbnb, на той момент кілька хлопців із застосунком для каучсерферів, показали Альтману свою презентацію для інвесторів, Альтман сказав їм замінити всі мільйони у своїй презентації на мільярди.

— Або вам соромно за свою презентацію, або я не вмію рахувати, — заявив Альтман, не кліпаючи своїми великими блакитними очима.

Він радив стартапам докладати максимум зусиль і стати такими самими мотивованими, як він: «Щоб досягти успіху, потрібно мати майже божевільний рівень відданості своїй компанії». Він написав у своєму блозі, що потрібно взяти будь-яке число, що вимірює успіх, і додати наприкінці нуль. Щоб виправити «зламаний» світ, засновники мали бути одержимі якістю свого продукту, «невпинно винахідливими» та вміти «забагато спілкуватися» зі своєю командою. У цьому світі не існувало такого поняття, як «ворк-лайф беленс».

Багато з того, що говорив Альтман, було правильним. Кремнієва долина — місце, куди люди приїжджали будувати імперії, і неможливо збудувати імперію, працюючи сорок годин на тиждень. Але справжнім даром Альтмана як підприємця була здатність переконувати інших у своєму авторитеті. Він викликав захоплення у наставників — від директора своєї середньої школи до Ґрема і Лівінґстон з програми Y Combinator та Пітера Тіля, — а також у тисяч засновників стартапів. Проте мав прихований дисонанс: блискучий розум, спрямований на захист світу, поєднувався з емоційною віддаленістю від звичайних людей, яких він прагнув урятувати.

Частково це почалося того задушливого літнього дня 2006 року, коли Альтман лежав на підлозі в одних спортивних шортах і хвилювався через угоду, яка погано просувалася. Щоб упоратися з тривогою, він зайнявся медитацією, іноді годину сидячи із заплющеними очима і концентруючись лише на своєму диханні. Пізніше він казав, що з плином часу у нього дедалі більше притуплювалося відчуття власного «я».

— Завдяки медитації я зрозумів, що немає жодного «я», з яким я міг би якось ідентифікувати себе, — сказав він у подкасті Art of Accomplishment. — Я чув, що чимало людей, які проводять багато часу в роздумах про [потужний штучний інтелект], теж різними шляхами приходять до цього.

Ці усвідомлення допомогли підкріпити прозріння, яке він отримав зі своїми друзями в поході через багато років, що, звичайно ж, колись комп’ютери відтворюватимуть наш розум. Когнітивні процеси можуть відбуватися в комп’ютері, з яким ми колись зіллємося.

— Робота над ШІ змушує вас задуматися про глибокі філософські питання у контексті того, що станеться, коли мій розум буде завантажений у комп’ютер, — додав він. — Що станеться, коли вони будуть говорити зі мною? Чи хочу я злиття з ними? Чи хочу я вирушити досліджувати Всесвіт? Яка частина цього всього все ще буде мною?

Альтман не був єдиним, хто дотримувався цих футуристичних інстинктів. Його оточували техфахівці, які також вірили, що колись зможуть завантажити власну свідомість на комп’ютерні сервери, де вони могли б жити вічно.

Думка про смерть, схоже, дуже жахала Альтмана. Він готувався виживати в екстремальних умовах, наприклад під час появи синтетичного вірусу або атаки штучного інтелекту, і витрачав на це багато часу та грошей. «Я намагаюся не думати про це забагато, — цитують його слова, адресовані групі засновників стартапів у колонці видання New Yorker. — Проте я маю зброю, золото, йодид калію, антибіотики, батарейки, воду, протигази ізраїльських сил оборони і велику ділянку землі в містечку Біґ-Сур, куди можу полетіти».

Сем також заплатив 10 тисяч доларів, щоб потрапити в список очікування Nectome, стартапу Y Combinator, який зберігає людський мозок за допомогою високотехнологічного процесу бальзамування, щоб у майбутньому вчені могли завантажити його у хмару та перетворити на комп’ютерну симуляцію.

У міру інвестування в нові й нові компанії, що прокладають шлях у далеке майбутнє, Альтману здавалося, ніби він відчуває так званий ефект огляду — когнітивне викривлення, притаманне астронавтам, які бачать Землю з космосу і мають непереборне почуття благоговіння і власної переваги. Він дедалі частіше сприймав світ так, ніби був у відкритому космосі. Розмови з ним відрізнялися глибоким, прискіпливим поглядом та споглядальними паузами, ніби він був скоріше спостерігачем, аніж зацікавленим учасником.

Незважаючи на інвестиції в майбуття цивілізації, Альтман культивував специфічний ментальний та емоційний розрив між собою та іншими людьми. За його словами, для вирішення їхніх проблем потрібно бути «спокійним, виваженим та прагматичним». Альтман часто посилався на оповідання «Лагідна спокуса» (The Gentle Seduction) американського письменника-фантаста Марка Стіґлера про майбутній вплив технологій на життя людей. В оповіданні розповідається про Лізу — жінку, яка стикається з різними досягненнями прогресу, що «спокушають» її на впровадження технологій у повсякденне життя.

Ближче до кінця книги Ліза та її чоловік проходять процедуру завантаження свідомості в комп’ютер. Це дуже ризиковано, і люди, які об’єднали свій розум з цією передовою технікою, можуть втратити себе, тому Ліза зважує всі «за» і «проти», відзначаючи, що деякі її друзі, які намагалися це зробити, зрештою «померли» або загубилися у цифровому ефірі. Далі Стіґлер пише: «Лише ті, хто знав обережність без страху, тільки ті, хто був відзначений елементарною формою розсудливості, пройшли через це».

Альтмана вразила ця цитата, і він повторював її іншим. Письменник говорив: щоб пережити ризики злиття з комп’ютерами, людям необхідно виробити спосіб мислення, який врівноважує обачність та хоробрість. Ви з більшою ймовірністю зможете пережити майбутню загрозу, якщо будете обережні та холоднокровні, раціонально оцінюватимете небезпеку, а не реагуватимете емоційно та піддаватиметеся паніці. У майбутньому успіху досягатимуть ті, хто ставитиметься до технологічних досягнень неупереджено та з розумінням.

Деякі технічні спеціалісти занадто заглиблювалися у тривожність через майбутні небезпеки, пов’язані зі штучним інтелектом, у межах нової галузі досліджень, яку назвали «безпека ШІ». Попри важливість цих досліджень, панічні настрої довкола них перетворилися на нагнітання страху, і здавалося, що ці захисники людства дозволили емоціям взяти гору. «Шкода, але деякі спільноти, які займаються безпекою ШІ, — це найменш спокійні люди, — якось висловився Альтман. — Це небезпечна ситуація... Це надзвичайно емоційна спільнота». Але сьогодні він каже, що почав доходити розуміння: «Я справді хотів працювати над загальним штучним інтелектом (ЗШІ)». Термін «загальний штучний інтелект» запропонував Шейн Леґ кілька років тому, але ідея створення певного когнітивного паритету між людьми і машинами існувала вже кілька десятиліть, частково переродившись із концепцій, які вперше були висунуті в науковій фантастиці. Тепер це поступово перетворювалося з «божевільної балаканини», що якось змусила співзасновників компанії DeepMind обговорювати свої плани в італійському ресторані, на серйозну наукову мету. Світу також потрібен був хтось із більш збалансованим підходом до створення штучного інтелекту. Коли Стіґлер згадував про «елементарну форму розсудливості», Альтман вбачав у цьому себе — особистість, яка має мудрість, щоб орієнтуватися в складному і потенційно небезпечному майбутньому, і «обережність без страху». Він міг би стати пильним вартовим, який стоїть на краю вежі, спрямувавши погляд на утопію ШІ на горизонті, часом відволікаючись на те, як вирує життя внизу. Але він настільки занурився у свою місію і повірив у себе, що не помічав іронії в тому, щоб уявляти себе обережним — запеклий змагальний дух підштовхнув його поспіхом вивести системи штучного інтелекту на ринок раніше за решту технологічних компаній, зокрема Google. Насправді Альтман був так само одержимий ідеєю першості.

Саме тому він, можливо, ніколи не наблизився б до створення цієї ШІ-утопії, якби його не підштовхнув до цього першопроходець. Підприємцю з Кремнієвої долини потрібен був конкурент, який би його стимулював, і така людина жила на іншому кінці світу, в Англії. Це був чудовий молодий дизайнер ігор, який планував створити настільки потужне програмне забезпечення, що воно могло б зробити прогностичні відкриття про науку і навіть про Бога.