Навесні 1932 року Анна Стен і Юджин Френке вирушили в мандрівку. Пливучи до Нью-Йорка, вони не знали, що в Голлівуді вже розпочалася промокампанія, яка мала розкрутити образ Анни Стен настільки, щоб акторку знав мешканець кожного провінційного містечка країни, де є бодай невеликий кінотеатр. Продюсер Семюел Ґолдвін діяв не заради мистецтва чи великої прихильності до таланту молодої кіноакторки. Як і будь-який бізнесмен, він насамперед хотів заробити багато грошей. «Її треба тут добре продати масам», — писав Ґолдвін своєму піар-агенту Лінну Фернолу у відповідь на телеграму, яку той надіслав після знайомства з акторкою в Берліні.
Анна Стен з чоловіком Юджином Френке на урочистостях у Лос-Анджелесі, 1940. Стен познайомилася з Юджином Френке в Берліні. Їхній роман, що завершився шлюбом, тривав пʼятдесят чотири роки.
Getty Images / «Бабель»
Тут варто зазначити, що Фернол і Ґолдвін мали дещо різні погляди на промоцію нового придбання компанії Samuel Goldwyn Productions. Лінн Фернол пропонував зробити з Анни «російську інтелектуалку». Причому піарник добре розумів, що цей образ буде фейковим: «Чому б їй не бути пристрасною російською інтелектуалкою? Вона ж має досвід Станіславського за плечима й російську артшколу. Це не мистецтво, і це не про інтелектуальність, і вся ця ідея дещо фальшива, але поява чарівної білявки виразно європейського типу, яка не прагне бути Ґретою Ґарбо — насправді вона рішуче налаштована не бути нею, — могла б стати новиною».
Саме з цієї ідеї Фернола в біографії Анни Стен зʼявився Костянтин Станіславський, який начебто відкрив її талант. Cтудійний піар-відділ працював філігранно: він не обманював, а лише трохи недоговорював. Зрештою, в довіднику біографій голлівудських артистів було вказано, що в юності Анна Стен разом з іншими молодими акторами працювала з режисером однієї з театральних труп Станіславського, пізніше навчалася в Кіноакадемії, а згодом почала виступати в одній з труп Станіславського у Москві. Саме цю інформацію журналісти використовували для своїх публікацій.
Оскільки в довіднику не було уточнень, що трупа юних акторів — це київська студія українця Івана Чужого, а Кіноакадемія — це кінофакультет Київського театрального технікуму, преса захоплено писала, що Анна Стен навчалась за системою Станіславського в Московській кіноакадемії. Перший московський театр Пролеткульту в американській пресі перетворився на трупу самого Станіславського, а в деяких матеріалах навіть на Московський художній театр, яким справді керував російський режисер, але в якому Анна ніколи не грала. Отже, як бачимо, головне спотворення біографії української актриси відбулося саме в Голлівуді.
Тим часом Ґолдвіну ідея продавати «російський інтелектуалізм» не дуже подобалась, натомість він прагнув створити зі Стен гламурну сексапільну діву з екзотичним бекграундом. Трохи пізніше зʼявилась ідея подати її глядачам як «пристрасну селянку».
Анна в ролі польської фермерки Мані Новак під час зйомок фільму «Шлюбна ніч» (1934). Продюсував фільм Семюел Ґолдвін, режисером був Кінґ Відор. Натхненням для сюжету фільму стали драматичні стосунки Френсіса та Зельди Фіцджеральдів.
Getty Images / «Бабель»
Проте всі ці варіанти не мали нічого спільного зі справжньою Анною Стен — українкою, мешканкою великих столичних міст (Києва, Москви, Берліну), спадкоємицею українського козацького роду, молодою яскравою драматичною та комедійною актрисою з великим життєвим досвідом, серед якого були випробування голодом і війною, пошуки гарних учителів, розчарування від невдач і радість від визнання, на творчому шляху якої траплялися непересічні особистості: Марко Терещенко, Валерій Інкіжинов, можливо, Павло Тичина, Михайль Семенко та Лесь Курбас, Олесь Досвітній, Василій Качалов та Сергій Ейзенштейн, Евальд Андре Дюпон, Еміль Яннінґс та Еріх Поммер. Весь цей досвід української акторки американська кіностудія не те що не хотіла, а просто не збиралася бачити. У ті часи всіх емігрантів з Російської імперії, а потім і з Радянського Союзу в США все ще продовжували сприймати виключно як росіян.
Водночас можемо припустити, що 30-літній піарник Лінн Фернол, який народився в містечку Маріон, що в Пенсильванії, міг чути про українців, оскільки саме цей штат прийняв чи не найбільше наших переселенців наприкінці ХІХ століття. Тоді чимало українців починали нове життя в Америці, працюючи на металургійних заводах і шахтах Пенсильванії. А проте Фернол, який заробляв у театральних компаніях, перед тим як стати незмінним агентом Ґолдвіна, був схильний до гучних містифікацій і вигадок. Відомо, що під час Другої світової війни Фернола з величезним скандалом звільнили з посади пресагента Повітряних сил авіабази «Мітчел» у Гемпстеді (Лонг-Айленд, штат Нью-Йорк) через вигадану ним історію про те, що нібито хтось із місцевих жителів маркував поля, щоб скерувати ворожі бомбардувальники до американської військової бази.
Українська громада святкує завершення Першої світової війни. Піттсбург, штат Пенсильванія, 1918.
Father John Chirovsky / St. John the Baptist Ukrainian Catholic Church
Так само і Ґолдвін, який народився у Варшаві й працював у Голлівуді, де чимало його колег були вихідцями з України, очевидно, добре знав про національність Анни. Проте особисто для нього ані Польща, яка асоціювалась виключно з дитячими роками, проведеними в бідності, ані тим паче Україна особливої цінності не мали. До рідного міста він жодного разу в житті не повертався, хоча мав таку можливість. Почавши заробляти великі гроші, він забезпечував гарне життя своїй матері у Варшаві, проте для зустрічі завжди викликав її спершу до Чехії, а потім до Німеччини. Все, що лежало на схід від кордону по річці Одер, асоціювалось у нього з Російською імперією.
Дивлячись на фото Анни Стен, Ґолдвін бачив перед собою нове красиве обличчя, яке вперто збирався подати американцям як нову Ґрету Ґарбо або Марлен Дітріх. Він був впевненим у собі бізнесменом, який прагнув заробити й посісти своє місце на голлівудському олімпі.
Анна Стен у комедійному мюзиклі «Бомби над Монте-Карло» Режисер Ганнс Шварц. Анна грала юну королеву збанкрутілого королівства Понтенеро Йолу І. Німеччина, 1931.
Getty Images / «Бабель»
Перше знайомство американських журналістів з акторкою Анною Стен відбулося в Нью-Йорку, на тридцять пʼятому поверсі розкішного готелю The Pierre, розташованого поблизу Центрального парку. Анна була одягнена в Chanel. Подейкували, що це Ґолдвін відправив її до паризького бутика, аби тамтешні модистки підібрали їй вбрання для важливої подорожі. Стен ще не знала англійської, тому з пресою спілкувалася через перекладача.
Ліворуч — будівля готелю The Pierre біля Центрального парку, в якому мешкала Анна Стен. Нью-Йорк, приблизно 1935 рік.
Getty Images / «Бабель»
Журналісти запитали, хто є її улюбленим американським актором. Українка спершу спробувала уникнути прямої відповіді, пояснюючи, що в Німеччині їй не випадало нагоди бачити аж так багато американських фільмів, проте зрештою визнала, що це Чарлі Чаплін. Американські журналісти не здогадувалися, що відповідь на це запитання Анна запозичила у свого першого вчителя Івана Чужого.
Далі репортери поцікавилися, що найбільше вразило акторку в американському мегаполісі. На це киянка відповіла, що вона аж ніяк не очікувала побачити яскраве світло нічних вогнів на висоті свого тридцять пʼятого поверху, й водночас зізналася, що наразі її знайомство з Нью-Йорком обмежилося невеликою прогулянкою до Брукліну, на яку її відвезли представники Сема Ґолдвіна. Як виявили журналісти, Лінн Фернол наполегливо просив кінозірку не виходити з номера, фактично забороняючи їй вільно пересуватися містом, хоча Анна дуже мріяла відвідати Бродвей. Щоб вийти з неприємної ситуації, піарник сказав перекладачу: «Скажіть їй, що вона ще подякує мені, коли стане відомою американською кінозіркою». Почувши це, Стен весело усміхнулась і відповіла німецькою, що хоча вона впевнена, що представники кінокомпанії прагнуть дбати про неї, а проте поводяться досить жорстоко, тримаючи її в чотирьох стінах. Тому попри все вона має намір неодмінно прогулятися Нью-Йорком і роздивитись це велике місто.
Ось так, з абсолютно невинних відповідей на протокольні запитання преси вже можна побачити зародки того конфлікту, який невдовзі приведе до досить вагомих наслідків у карʼєрі як Анни Стен, так і Семюела Ґолдвіна. З перших кроків акторки на американській землі студія намагалася повністю контролювати всі її публічні прояви, тоді як українка категорично не сприймала подібного диктату.
Анна Стен і продюсер Семюел Ґолдвін, промоційне фото. Народжений у Варшаві, емігрант Шмуель Ґелбфіш разом з компаньйонами заснував кінокомпанію Goldwyn Pictures, яка з часом, вже після відходу Ґолдвіна, стане Metro-Goldwyn-Mayer.
Photofest
На американські екрани перший англомовний фільм української акторки вийшов лише через півтора року після її приїзду, на початку 1934-го. Що ж відбувалось увесь цей час? Адже знімальний процес очевидно потребував значно меншого часу. Цим питанням постійно переймалась американська преса, яка, з одного боку, залежала від кінокомпаній, що були її головними рекламодавцями, а з іншого, була лише рада підігрівати інтерес до чужоземної зірки й день за днем друкувати гучні заголовки про «радянську Попелюшку в Голлівуді».
Зйомки фільму «Ми знову живі» за романом Толстого «Воскресіння». Режисер — Рубен Мамулян, продюсер — Семюел Ґолдвін. 1934 рік. Анна в ролі Катюші Маслової. Зйомки «Ми знову живі». 1934 рік. Кіностудія Metro-Goldwyn-Mayer. Каліфорнія, США, приблизно 1930 рік.
Getty Images / «Бабель»
Насправді ці довгі 18 місяців, коли Анну Стен ніхто не бачив і жоден з журналістів не спілкувався з нею особисто, відіграли вкрай важливу роль у тому, як пізніше її сприйняла американська публіка. Адже коли ти сам не розповідаєш свою історію, хтось інший неодмінно розповість її на власний розсуд.
Зйомки фільму «Ми знову живі», Анна Стен і режисер Рубен Мамулян. Ще один мігрант, за рік він зніме перше в історії повнометражне кольорове кіно («Беккі Шарп»).
Getty Images / «Бабель»