Українці та поляки по-різному оцінюють УПА, бо говорять про різні періоди її історії. Коли в Україні говорять про УПА, зазвичай мають на увазі лише третій, найдовший етап її історії — з 1945 року, коли вона воювала проти Червоної армії на Галичині та Волині. У Польщі ситуація інша: зі зрозумілих причин поляки пам’ятають початковий етап, коли [УПА] складалася переважно з українців — колишніх німецьких поліцаїв. У цей період, з квітня до літа 1943 року, на Волині вбили десятки тисяч поляків. Є ще й другий етап, коли УПА боролася в Польщі проти комуністичного режиму та депортацій українців. Головна проблема в тому, що погляди на всі ці етапи в обох сторін різні. А українці зараз думають про свою історію виключно в контексті відносин з Росією — це помилка.
Загиблі поляки внаслідок атаки УПА, червень 1944 року. Жертви нападу УПА на потяг поблизу села Затилля (нині Польща), червень 1944 року.
volhyniamassacre.eu / «Бабель»
Росія програє на полі бою, але виграє битву за пам’ять у Києві та Варшаві. Є думка, що українці «дратують» або «провокують» Росію, коли згадують УПА. Насправді навпаки: Москва цьому тільки рада. У російській та радянській традиції польсько-українські відносини часто подавали через призму польських образ на українців. Коли комуністи правили Польщею, вони завжди наголошували на негативній пам’яті Польщі про українців.
Поляки ігнорують власні історичні злочини проти українців. Поляки на Волині також убивали тисячі українців. Була ще пацифікація українських сіл на Галичині в 1930-х роках [каральна акція польської влади], закриття українських православних церков на Волині та майже повна відсутність офіційної реакції Польщі на Голодомор [у 1932—1933 роках у радянській Україні]. Хоча про те, що насправді відбувалось в Україні, поляки знали краще за будь-кого.
Парад Війська Польського вулицями Львова, 1930-ті роки. Погромлена польськими жандармами під час пацифікації читальня «Просвіти» в селі Княгиничі (нині Івано-Франківська область).
Wikimedia
Нинішню війну не слід пов’язувати з Другою світовою війною та УПА. Це неправильний підхід самих українців. Краще зосередитися на нинішній війні та ставитися до неї як до джерела українських символів і пам’яті. Ця війна морально простіша, її можна виграти політично, а війну за памʼять — ні. Памʼять — надзвичайно складна річ, не всі українці розуміють, наскільки вона складна.
У Польщі є звичка дивитися на українців як на «молодших братів», яким можна читати лекції. А на американців — як на «старших братів», які нібито завжди праві. Час це переглянути. У Польщі досі забагато довіри до союзників — США та НАТО. Так, НАТО важливе, і ЄС теж. Але сьогодні геополітичне становище Польщі більше залежить від України, ніж від США. Українці воюють у цій війні, американці — не воюють і не будуть. Ігнорувати це і власні інтереси — серйозна помилка.
Поляки стали тим Заходом, який перестав бачити загрозу з боку Росії. Під час Холодної війни польські політики постійно нагадували Заходу, що Радянський Союз — це серйозна загроза. Після 1990-х і в перші десятиліття XXI століття вони так само повторювали США й Європі, що Росію недооцінюють. А тепер поляки самі чинять цей гріх. Вони тепер той Захід, який не розуміє загрози, яку несе Росія. Якщо Україна програє, це матиме критичні наслідки для суверенітету Польщі. Думаю, що цього не станеться і що Україна переможе. Але якщо ні — Польща не зможе протистояти Росії, яка отримає ресурси України. Тому не підтримувати Україну — це як вимагати скасувати польський суверенітет і незалежність.
Едвард Герек, перший секретар Польської обʼєднаної робітничої партії, виступає на Південній галявині Білого дому у Вашингтоні, 8 жовтня 1974 року. Джордж Буш — старший і Лех Валенса — лідер польського антикомуністичного руху «Солідарність» у Вашингтоні в 1989 році.
Getty Images / «Бабель»