Нікол Пашинян: антикорупціонер, націоналіст і миротворець (за ситуацією)
У травні 2018 року у Вірменії відбулась Оксамитова революція. Тоді Серж Саргсян, який 10 років був президентом у президентській республіці, став прем’єр-міністром вже у парламентській республіці — перед цим форму правління змінили на референдумі. Невдоволені таким поворотом і корупцією громадяни вийшли на протести, і Саргсяну довелось піти.
Йому на зміну прийшов лідер протестів — відомий антикорупціонер Нікол Пашинян, який свого часу відсидів два роки в тюрмі за участь у демонстраціях. Його партія «Громадянський договір» стала основою блоку «Мій крок», що отримав більшість у парламенті. На тих виборах Пашинян обіцяв «повернути владу народу», боротьбу з корупцією, економічну революцію та зростання боєздатності Збройних сил.
Кадри з Оксамитової революції.
Getty Images / «Бабель»
Роками Пашинян здобував відомість тим, що казав про корупцію та засилля старої еліти. Передусім він мав на увазі колишніх президентів Роберта Кочаряна і Сержа Саргсяна, чия група стала відома під назвою «Карабаський клан» — вони походили з Карабаху. Коли Пашинян прийшов до влади, він розмежовував карабаські еліти та питання Карабаху. Він заявляв, що варто підвищувати безпеку як Вірменії, так і Нагірного Карабаху, а щоб вирішити територіальні питання, Карабах має самостійно вести переговори з Азербайджаном.
Проте цього не сталося. Восени 2020 року, після 44 днів війни, більшу частину Карабаху взяв під контроль Азербайджан. Тоді ж риторика Пашиняна змінилася: він сфокусувався на націоналізмі та зв’язках з РФ. На дострокових виборах 2021 року «Громадянський договір» виступав за панвірменську єдність: права і безпеку громадян Вірменії та Нагірного Карабаху, а також вірменської діаспори в Нагірному Карабаху. Росію він називав стратегічним союзником Вірменії, а Організацію договору про колективну безпеку (ОДКБ) — наріжним каменем національної безпеки. Пашинян залежав від Росії, яка після війни 2020 року відправила в Нагірний Карабах своїх миротворців, щоб контролювати лінію зіткнення і Лачинський коридор — смужку землі, що з’єднувала Карабах із Вірменією.
«Бабель»
Не маючи серйозних суперників, «Громадянський договір» знову отримав абсолютну більшість у парламенті. Однак Вірменія остаточно програла у конфлікті. Восени 2023 року, після десятимісячної блокади, Азербайджан взяв під контроль усю територію Нагірного Карабаху. Російські миротворці не зробили нічого, і в лютому 2024 року Вірменія перестала брати участь у роботі ОДКБ.
Пашинян програв війну та не отримав підтримки від РФ. Йому залишався тільки один шлях — стати «миротворцем» і «західником».
Російські миротворці в Лачинському коридорі у грудні 2022 року. На фоні так звані азербайджанські екоактивісти блокують єдину дорогу, що зʼєднує Нагірний Карабах і Вірменію. Блокада відбувалась під виглядом демонстрацій проти незаконного використання карабаських шахт.
Getty Images / «Бабель»
Пашинян сьогодні — Захід, мир і сварки з біженцями
У 2026 році Нікол Пашинян та його партія повертаються до Заходу. Вони вже не називають Росію стратегічним союзником у передвиборчій програмі. Замість цього пишуть, що партія буде розвивати конструктивні відносини з Росією. Партія планує залишити Вірменію у Євразійському економічному союзі, але до того моменту, поки це буде сумісно з євроінтеграцією. Насамперед Пашинян обіцяє встановити безвізовий режим з Євросоюзом.
Основу передвиборчої платформи становить мир з учорашніми супротивниками — Азербайджаном і Туреччиною. Вірменія відмовляється від «історичної Вірменії» (тобто Вірменії з Карабахом) на користь «реальної Вірменії» (тобто Вірменії у міжнародно визнаних кордонах). Одним із символів програми став значок у вигляді вірменської мапи, який премʼєр тепер завжди носить на своєму піджаку. У новій програмі немає термінів «Арцах» чи «самовизначення». Вірменія має підписати мирний договір і розблокувати кордони з Азербайджаном і Туреччиною. Для того щоб укласти мир з Азербайджаном, Пашиняну потрібно буде ухвалити нову Конституцію — причому через референдум.
Зустріч Пашиняна і президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана у Стамбулі, 20 червня 2025 року. Зустріч Пашиняна і президента Азербайджану Ільхама Алієва в Абу-Дабі, 4 лютого 2026 року.
primeminister.am
Намагаючись здобути рейтинг після втрати територій та поступок Азербайджану, Пашинян подає себе як людина з народу. У жовтні 2025 року він виклав відео, як із сумним виглядом мовчить під пісню співачки Земфіри. Коли воно стало мемом, Пашинян зробив такий образ своєю фішкою. Він мовчить під музику і показує підписникам сердечки, їздить громадським транспортом, їсть пиріжки та чурчхелу, грає на барабанах, поки президент Франції Емманюель Макрон співає. Під час виходів у народ Пашинян періодично зустрічає тих, хто однозначно незгодний з його політикою — карабаських біженців.
Найбільш вірусним став епізод, коли в метро Пашинян зустрів карабаську біженку разом із сином. Прем’єр захотів подарувати хлопчику свій значок у формі мапи Вірменії. Жінка відповіла, що вони з Карабаху й у них інша мапа, і звинуватила Пашиняна у здачі територій. Пашинян накричав на неї (хоча потім заочно вибачився).
Пашинян свариться з карабаською біженкою в метро.
YouTube
Карабаські біженці не будуть голосувати за Пашиняна. Більшість з них взагалі не можуть голосувати. Карабаським вірменам (окрім паспортів невизнаної республіки) видавали паспорт Вірменії з кодом 070. Цей документ давав усі ті самі права, що й іншим громадянам Вірменії (наприклад, можливість вільно подорожувати), крім одного — права голосувати. Нові паспорти, а з ними й можливість голосувати, отримали 24 тисячі повнолітніх біженців, решта 70 тисяч залишаються без них.
Тепер Пашинян каже, що Вірменія не втрачала Карабах, бо він ніколи не був її землею, і що територіальну цілісність Азербайджану треба було визнати ще раніше. Про свої слова «Арцах — це Вірменія, і крапка!» він не згадує.
Натовп штурмує будівлю уряду після оголошення про припинення вогню в Карабаській війні, 10 листопада 2020 року.
Getty Images / «Бабель»
Пашинян обіцяє відвернути країну від Росії, але невідомо, чи вдасться йому це зробити
«Громадянський договір», за опитуваннями, може отримати дві третини місць у парламенті (принаймні він точно отримає абсолютну більшість), навіть не набравши третини голосів. Це може статися тому, що вірменська опозиція роздроблена. Що менше опозиційних партій пройдуть бар’єр, то більше місць здобуде «Громадянський договір».
Дані про настрої вірменських виборців із соціологічного дослідження американського «Міжнародного республіканського інституту». Кожні кілька місяців він робить найповніші опитування про ці вибори.
«Бабель»
Проте, навіть маючи такий карт-бланш, відірватись від Росії буде складно, якщо взагалі можливо.
- Невідомо, чи продовжиться мирний процес з Азербайджаном. Для цього дві третини депутатів парламенту мають винести нову Конституцію на референдум. Якщо «Громадянський договір» не здобуде дві третини місць, знайти голоси буде важко. Навіть якщо парламент запустить референдум, не факт, що громадяни підтримають нову Конституцію.
- Вірменії важко повноцінно інтегруватися в ЄС. Вона не тільки не межує з ЄС, але й оточена державами, з якими у ЄС є проблеми: це Грузія, Іран, Туреччина й Азербайджан.
- Імпорт та експорт Вірменії спираються на Росію. У 2025 році товарообіг між країнами становив $7,7 мільярда. На другому місці — Китай із $2,6 мільярда. У 2022—2024 роках Вірменія стала головним перевалочним пунктом для російських дорогоцінних металів і каміння, через неї Росія імпортувала смартфони, побутову техніку й автомобілі. Після посилення санкцій товарообіг впав майже на 40%, але Росія — досі головний торговельний партнер.
- Енергетика Вірменії залежить від Росії. Приблизно 38% електроенергії країни виробляють ТЕЦ. Майже весь газ для них Вірменія купляє у Росії за пільговим тарифом.
Росія розвернула найбільшу торгову війну за всі часи відносин з Вірменією. Вона заборонила ввозити фрукти та овочі, квіти та коньяк. Росія тисне на бізнес, близький до Пашиняна: під заборону потрапила і мінеральна вода «Джермук». Син власника компанії «Джермук» — член «Громадянського договору» і губернатор області, де цю воду розливають.
Зрештою, вірмени розділені в думці про Росію. Третина населення вважає Росію головною політичною загрозою Вірменії. Проте інша третина вважає Росію головним політичним партнером.
«Бабель»
Навіть серед виборців Пашиняна майже половина вважають, що країні варто мати прозахідний курс, але підтримувати відносини з РФ.
У вибори Вірменія заходить розділеною державою з національною травмою. Нинішня влада вже не така популярна, як раніше, хоча опозиція популярна ще менше. Після виборів Нікол Пашинян стикнеться з економічними проблемами — які змусять його знову лавірувати та міняти імідж. І до цього він звик.
Getty Images / «Бабель»
Цю публікацію було підготовлено в межах проєкту Seizing Synergies, що реалізується N-ost та підтримується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку (BMZ). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю авторів і необовʼязково відображає погляди BMZ.