Корпусна реформа перебуває на другому етапі
Корпусна реформа ЗСУ проходить у три етапи. Спочатку створили штаби корпусів — постійні органи управління замість тимчасових ОСУВ/ОТУ. Далі корпусу потрібен «корпусний комплект» — це підрозділи, що підтримують бригади: артилерійська бригада, полк ППО, батальйон безпілотних систем, корпусна розвідка, підрозділи підтримки. Тож зараз триває другий етап: формуються такі комплекти для корпусів.
Третій етап — це перемістити всі бригади в смуги їхніх корпусів і побудувати вертикаль управління. Реалізувати це під час бойових дій складно. Армія не завжди може просто вивести бригаду з одного напрямку та перевести в смугу корпусу. Ще одна проблема — нинішня система базування бригад. Багато частин привʼязані до великих міст, які допомагають їх забезпечувати. Після війни корпуси й бригади, ймовірно, доведеться знову перерозподіляти за територіальним принципом.
Попри це частина корпусів уже воюють майже повним складом своїх підрозділів. Наприклад, перший корпус НГУ «Азов» уже отримав більшість своїх частин, а Третій армійський корпус Сухопутних військ воює майже повністю своїм складом. Інші корпуси поки що укомплектовані своїми бригадами на 40–70 відсотків.
«Бабель»
Штурмові полки виконують роль оперативного резерву
У структурі ЗСУ існує централізований штурмовий резерв. До нього входять окремі штурмові полки, які не розподілені по корпусах і можуть залучатися по всій лінії фронту. У складі штурмових полків є підрозділи безпілотних систем, що дозволяє виконувати широкий спектр завдань.
Резервні штурмові сили застосовують для раптових завдань: коли потрібно зупинити прорив росіян, провести контратаку, підтримати наступ. Через високу ефективність штурмових підрозділів їх часто використовують на найбільш складних напрямках.
Збирати штурмові полки в штурмовий корпус не планують — щоб не дублювати функцію 7 десантно-штурмового корпусу, до якого входять бригади ДШВ. Штурмові підрозділи зараз працюють на різних напрямках як придані, вони закривають «діри» в обороні. На початку великої війни такі задачі здебільшого виконували десантно-штурмові бригади. Коли зʼявилися штурмові підрозділи, частину таких задач передали їм. Завдяки цьому десантно-штурмові бригади тепер можуть діяти цілісно, у повному складі, а не по шматках.
Тому зараз логіка така: штурмові підрозділи — це «швидка допомога», а десантно-штурмовий корпус — це стала структура.
«Бабель»
Підрозділи Сил безпілотних систем підтримують «лінійні» бригади
Сили безпілотних систем (СБС) залучені для постійної підтримки піхоти на передньому краї — від тактичного рівня і далі вглибину. Зараз вони поступово розширюють глибину застосування: від тактичної (20—30 км) до оперативно-тактичної (70—120 км) та оперативно-стратегічної (до 250 км). Безпілотні системи мають вибивати логістику противника на різних глибинах, і ця глибина змінюється разом із розвитком технологій.
Підрозділи СБС не діють окремо — вони інтегровані в загальну систему управління військами. На рівні корпусів і напрямків існують координаційні центри, де узгоджуються дії безпілотних підрозділів, піхоти та інших засобів ураження. Система поступово ускладнюється і масштабується, але її мета проста — узгоджено і системно уражати противника на всій лінії фронту.
Чому сформована корпусна структура управління, а не дивізійна?
Дивізійна модель була б значно дорожчою — приблизно у 2,5—3 рази. Для створення штабів потрібно було б залучити понад 75 тисяч людей. Україна б не змогла виділити такі ресурси. Натомість корпусна система потребувала майже вдвічі менше — приблизно 37 тисяч.
По-друге, дивізії — це проміжний рівень управління. Над ними все одно довелося б будувати корпуси. У результаті виникала б зайва складність: дублювання штабів, «роздута» система управління, більше бюрократії. Зекономити не вдалося б, адже «дивізійний комплект» за чисельністю майже не відрізнявся б від «корпусного комплекту», проте їх знадобилося б більше (тому що дивізій було б більше, ніж корпусів).
По-третє, дивізія — це доволі невелике зʼєднання. Російсько-українська війна вимагає більших масштабів та автономності. Корпус здатний самостійно планувати й проводити операції оперативного рівня без контроля зверху.