Моя дружина не хотіла, щоб я був дотичний до війська. Але вона, напевно, розуміла, що не втримає мене. Вона до останнього боролася, щоб я залишився біля неї. У той момент, коли я, так би мовити, втікав з хати — навіть фізично. Але їй не вдалося.
Відверто кажучи, я думав, що вона мене залишить. Що це буде останній етап у наших стосунках. Ну уяви собі. Ми познайомилися в університеті, одружилися. Жили у Львові. Нам не сподобалося, тому що не було свого житла. У нас народилася дитина. Ми переїхали в моє рідне містечко Бережани — я потягнув її за собою. Живемо в Бережанах, все окей. Потім я їду в Данію на заробітки, вона переїжджає за мною. Тільки в нас налаштовується побут і робота, тільки будуються плани на майбутнє — я все перекреслюю і в лютому 2022 року рву назад, додому.
Дякувати богу, пройшов час, ми помирилися.
На початку контрнаступу, влітку 2023 року я був звичайним оператором у розвідувальному розрахунку. Я не бачив речей, які відбувалися на рівні штабів, планування, взаємодії. Але те, що взаємодія була надзвичайно погана, я побачив на своєму рівні на сто відсотків. Підрозділи іншої бригади розгорталися в бойові порядки у нас за спинами, вели вогонь по наших позиціях, вели вогонь між собою.
Спочатку я був шокований. Але все настільки швидко відбувалося, що якби я відволікався на цей шок, то просто нічого би не зміг робити. Треба було працювати. У контрнаступі була мішанина з підрозділів. Наприклад, були окремі інженерні підрозділи, які йшли першими, щоб зробити проходи. Недостатня комунікація — і вже по них працюють наші. Або так: вони заходять, щоб зробити прохід у мінному полі, не виконують задачу, повертаються. Уже завтра туди має їхати на штурм техніка — а у них немає звʼязку зі своїм командиром, і тепер інформацію, що туди не можна їхати, потрібно пропхати наверх.
Я вже зараз, зі своїм досвідом і на прикладі більш організованих підрозділів бачу, яка буває проблема із взаємодією. А тоді, відверто… Я думаю, це можна було організувати краще.
Як командир батальйону безпілотників я дуже люблю стабільність. Мені мій керівник напрямку каже: «Ти жартуєш? Ти любиш стабільність — і у війську обрав напрямок БпЛА, який самий нестабільний?» Так і є. У ньому все нестабільно, починаючи від постачання.
Я не кажу, що постачання погане. Є багато ресурсів батальйонного та бригадного рівня, є волонтерські збори — усе це акумулюється і дає результат. Держава не забезпечує нас на сто відсотків, але це й неможливо. Проблема в тому, що воно нестабільне. Сьогодні одна кількість дронів, завтра інша. Не пощастило — у тебе знищили склад, або у виробника не було комплектуючих, і вони не поставили партію. Пішла просадка по постачанню, і в той самий час противник штурмує, а твій запас вибраний.
І якщо не рахувати економіку війни, якщо не рахувати вартість одного ураження, якщо не вводити ліміти, якщо не планувати наперед — воювати ефективно не вийде. Я сам дуже не люблю дивитися в ексель-таблиці, не моє це. Але я мушу. Бо розподіл ресурсів — це дуже важливо. Усі ці забивання одного противника десятьма FPV-шками, коли і так зрозуміло, що йому хана, це неприпустимо. Хочеш нормально воювати — мусиш це побороти.
Дивіться повне інтерв’ю на нашому ютуб-каналі.