Два тижні українські та зарубіжні медіа обговорювали, що відбувалося з українським зерном і до чого тут Ізраїль. Коли вийде наше інтервʼю ця тема дещо затихне, тож нагадаймо. Що сталося?
Росіяни вивезли зерно з окупованих територій України і вивантажили його в Ізраїлі. Для цього використали схему «перевалки» в порту Кавказ. Цю схему складно довести, бо судно, яке забирає [і відвозить зерно до фінальної точки], формально не порушує законів — воно стоїть у російських водах. Інші судна заходять у порти окупованих територій і завантажують зерно. Потім вони не йдуть напряму в країну призначення, а підходять до судна (яке стоїть у районі порту Кавказ) і передають йому вантаж.
Крім того, Росія оформлює фейкові документи, вказує неправильний порт, де загружає вантаж. Наприклад, зерно завантажене у Феодосії, але в документах пишуть «порт Кавказ», або «чорноморський російський порт».
«Бабель»
Ми спеціально по Ізраїлю не працювали — просто вдалося знайти докази саме по судну «Абінськ». Ми зафіксували, що судно з Керчі перевантажило на нього партію зерна. Далі ми передали ці дані нашим державним органам — у них також була своя інформація. На цій основі почалася взаємодія з Ізраїлем. [Вона] почалася вчасно, але Ізраїль не реагував.
Судно прибуло до ізраїльського порту Хайфи 23 березня і три тижні просто стояло біля порту. 12 квітня воно все-таки зайшло в порт. Того ж дня я перша написала про цю ситуацію. Темою зацікавилися ізраїльські медіа. Почали писати люди, які підтримують Україну, — серед них і вихідці з України, й інші громадяни, навіть росіяни.
Пʼятнадцятого квітня судно вийшло з порту Хайфи. На той момент ми не могли стверджувати, що воно розвантажилося, — підтверджень не було. Ізраїль теж мовчав. Потім ми з колегами з Туреччини зафіксували це судно в Босфорі. Ми порівняли [знімки] те, коли воно прямувало до Ізраїлю і коли поверталося назад. За різницею в осадці було видно, що до Ізраїлю судно йшло завантаженим, а назад — уже порожнім. Тобто в Хайфі його розвантажили.
Судно «Абінськ» завантажене, 19 березня (ліворуч). Судно «Абінськ» розвантажене, 20 квітня (праворуч).
Ви зараз розповідаєте про судно «Абінськ». Але згодом до ізраїльського порту наблизилося ще одне судно — «Панормітіс».
Так, після того як «Абінськ» вийшов з порту [Хайфи], туди прибуло друге судно. Теж із зерном з окупованих територій, з Бердянська. Я знову про це написала, також це коментувало МЗС. Після цього зреагувало МЗС Ізраїлю — нас звинуватили у «твіттер-дипломатії». Врешті судно знялося з якоря і відійшло від порту [Хайфи]. Після цього в ізраїльських медіа написали, що компанія-покупець зерна відмовилася від вантажу і повідомила російських контрагентів, що він не може бути доставлений до Ізраїлю.
Це не перший випадок, коли ви розголошуєте, що судно з краденим українським зерном хотіло зайти в ізраїльський порт. У 2023 році ви писали про подібний випадок. Тоді це було вперше?
Ми про це знали давно. Але, щоб написати розслідувальний матеріал потрібно зібрати докази. В нас були якісь фрагменти [загальної картини], які говорили про те, що Ізраїль співпрацює з Росією, але ми не могли цього стверджувати. А от у 2023 році нам вперше вдалося зібрати потрібні докази.
Це було турецьке судно Sword Lion. Схема була така: воно не заходило в окуповані кримські порти, а стояло в російському порту Кавказ. Зерно туди підвозило інше судно — Akubensk. Воно кілька разів ходило з Криму і перевантажувало його на Sword Lion.
Капітан турецького судна не міг не знати, що він вивозить. Якщо про це знаю я на відстані, то капітан тим паче знає. Нам вдалося зібрати повну картину. Ми встановили, що купила зерно велика транснаціональна американська агрокорпорація Archer Daniels Midland, яка має значні активи в Україні. Але тоді суспільного резонансу в Ізраїлі не було. Судно стояло біля Хайфи приблизно тиждень, потім пішло: напевно в Ізраїлі відмовилися приймати це зерно.
Правильно розумію, що вперше офіційно підтвердити, що Ізраїль приймає крадене українське зерно, вам вдалось у 2023 році, але це відбувалось і раніше?
Так, ми знаємо, що Ізраїль приймав крадене зерно і до великої війни.
Ви це робили разом з командою SeaKrime. Як ви прийшли в цей проєкт? Ми знаємо, що в 2013—2015 роках ви брали участь у «Автомайдан Харків». Є згадки про те, як разом з іншими активістами ви блокували фуру, яка вивозила з Криму обладнання за підробленими документами, працювали в проєкті, який чи не вперше почав ідентифікувати російських військових злочинців (InformNapalm). Правильно?
Все так. Коли [почалась російсько-українська війна у 2014 році], я була в Харкові, звідки я родом. У Харкові вже тоді війна відчувалась дуже сильно. Ми знаходимось за тридцять кілометрів від кордону. Буквально було важке повітря. Тоді в Харкові виник потужний волонтерський рух. Ми з «Автомайданом» поїхали до військових, які стояли під Харковом, на кордоні. У них не було взагалі нічого: вся техніка поламана, стояв танчик, який навіть не їздив. У них був список того, що їм потрібно, — елементарні інструменти для ремонту. Так я почала допомагати військовим. Почала писати про це в соцмережах.
Катерина Яресько передала інструменти військовим, 16 квітня 2015 року.
У 2015 році я познайомилася з InformNapalm, з «Миротворцем». Після цього в мене з’явився блог на InformNapalm. У 2016 році ми з командою зафіксували випадок, коли до Феодосії прийшло цікаве судно. Воно таємно розвантажувалося в незвичайних умовах. Ми тоді зібралися групою і вирішили робити розслідування. Воно було досить гучне, резонансне.
Після цього на мене вийшов фахівець, який має досвід керування судном та судноплавним бізнесом. На той час я взагалі була «нуль» в морській тематиці. А ця людина сказала: «Ви розумієте, що ви зробили? Ви тільки цього не кидайте». Так ми створили проєкт SeaKrime.
Катерина Яресько
Виходить, одне аматорське розслідування стало початком великого проєкту, який ми зараз бачимо. Розкажіть про нього.
Судно називалося «Надаліна». Воно зайшло у Феодосію і розвантажувалося в незвичайних умовах. Вночі порт оточили люди в погонах, територію підсвічували прожекторами, інколи їх вимикали. У якийсь момент це нагадувало операцію з військовими скринями — схожими на ті, в яких перевозять великі снаряди або щось подібне.
Судно прибуло із Сирії. Ми не змогли точно встановити, що саме воно перевозило. Але тоді я сказала: навіть якщо там були апельсини, це все одно порушення, бо порт закритий. Ми зафіксували, що судно прийшло, щось розвантажувало, і це оприлюднили. Державним органам залишалося встановити деталі. Такою логікою ми керувались.
Судно «Надаліна».
Ви казали, що прийшли в проєкт із «нульовими знаннями» про морські розслідування. А хто ви за освітою? Чим займались, крім громадської та волонтерської діяльності?
Зараз я отримую третю освіту. Перша була техніко-математична. Друга освіта в мене юридична. Потім життя трохи все переграло: якийсь час я викладала соціальну педагогіку, займалася соціальною рекламою. У Харкові з 2009 року проводився Міжнародний дитячий телевізійний фестиваль «Дитятко» (згодом його перейменували на Медіафестиваль «Дитятко») — я входила до журі.
Зараз я здобуваю третю освіту — вже за спеціальністю «журналістика». Паралельно в Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузнеця викладаю журналістські розслідування, OSINT, антикризові комунікації. Пам’ятаю, як у 2022 році, коли все почалось, наш університет перший серед харківських вже 21 березня почав регулярне дистанційне навчання. На початку червня ми вже провели захист дипломних робіт.
SeaKrime — це по суті OSINT-проєкт, а не просто журналістика, тут потрібні навички роботи з відкритими даними, розуміння морського права, логістики. Скільки часу вам знадобилося, щоб повноцінно увійти в тему?
Приблизно рік. Це я кажу лише за себе, бо проєкт — це не я одна, це група людей. Просто я єдина публічна, а всі інші непублічні.
Якщо дуже узагальнити, у SeaKrime ви досліджуєте незаконні дії в акваторії Чорного моря, а з 2022 року — і Азовського. А якщо трохи конкретніше: які саме напрями охоплює ваша робота? Крім того, що ви відслідковуєте незаконний експорт українського зерна.
Ми від самого початку орієнтувались на кримські порти. Ми слідкували, що там відбувається, хто що завантажує, хто що вивозить. Всю цю інформацію ми подавали в державні органи. Десь це працювало, незаконні маршрути закривали.
У листопаді 2021 року ми зафіксували зміни в роботі кримських портів. Прийшло кілька великих суден, яких раніше не було. Вони почали вивозити зерно великими партіями: якщо раніше це були судна по три-пʼять тисяч тонн, то тут уже 25—27 тисяч тонн.
Друга зміна, яку ми зафіксували, — вони почали нахабно возити зерно в Туреччину.
Річ у тім, що ще 2017 року в Туреччині був ухвалений меморандум. Це була робота Мустафи Джемілєва, Андрія Сибіги, який тоді працював послом України в Анкарі, й колишнього прокурора АРК Гюндуза Мамедова. Вони провели перемовини з турецькою стороною, і Туреччина погодилась не приймати вантажі з окупованих кримських портів і не відправляти туди прямі рейси. Це значно полегшило ситуацію, бо Туреччина — найближчий логістичний маршрут через Чорне море. Коли меморандум запрацював, ситуація покращилась, хоча його не завжди дотримувалися.
Зустріч, під час якої українська сторона передала Туреччині перелік суден-порушників, що заходять у порти окупованого Криму, 2017 рік.
X (Twitter) / «Бабель»
Проте наприкінці 2021 року ми знову побачили, що зросла інтенсивність перевезень. Ми тоді не до кінця розуміли, із чим це пов’язано. А потім почалося повномасштабне вторгнення.
І причина такої активності стала зрозуміла?
Так, наш проєкт продовжив працювати, і ми все відстежували. Зерна вивозили все більше. В лютому більше, ніж у січні, у березні — більше, ніж у лютому, у квітні — ще більше. Виникло питання: звідки це зерно? Бо те, що було зібране в Криму, уже мали б вивезти. І тоді ми повернулися до того, що спостерігали наприкінці 2021 року. Зараз розуміємо, що це було пов’язано з підготовкою: звільняли елеватори, щоб потім прийняти зерно. Це була системна політика російської влади. Перше, що вони робили, коли окуповували нові території, — це заволодівали зерном і вивозили його. Це воєнний злочин.
Я переглянула сайт SeaKrime. Зрозуміло, що Росія вивозить українське зерно з 2016 року, зокрема до Сирії. Тобто це не нова схема. Публічно ви про це говорили. Чи була якась офіційна реакція?
Так. Ми надали документальну основу нашим державним органам, вони нарешті змогли щось зробити. Після того, як ми зібрали докази [того, що Росія порушує міжнародне право], ми комунікували, зокрема з Туреччиною. Скажімо, почав ходити паром між Туреччиною і Севастополем — завдяки нашій роботі його зупинили. Були масові регулярні поставки з Туреччини в Крим, які теж вдалося зупинити. Кілька суден було заарештовано. Ми робили розслідування про судно Usko Mfu, а згодом його затримали на Дунаї.
Пам’ятаю, ми листувалися з посольством Румунії в Україні, тому що судна, які заходили в Крим, мали менеджмент, зареєстрований у Румунії. Це були сирійці, які працювали через румунську юрисдикцію. У підсумку вони пішли з Криму. Це не лише наша заслуга — це робота державних органів, яким допомогли наші напрацювання.
Ви регулярно пишете, що судна з краденим зерном заходять у порти Сирії, Алжиру та Єгипту. Чому ці маршрути вдається ідентифікувати частіше? У цих країнах росіяни менш приховують такі перевезення?
Ні, саме ці маршрути просто існують. Сирія — дуже показовий напрямок, там це відбувається масово. Коли президентом [Сирії] був Башар аль Асад, як я розумію, [він навіть не намагався] це зупинити, бо Сирія якоюсь мірою перебувала під російською окупацією. Потім там змінилася влада, і постачання краденого з України зерна припинилося. Судно, яке стояло на розвантаженні, задраїло люки і вийшло із Сирії.
Через певний час [судна] перемістилися в Єгипет — і Єгипет відчинив для них свої двері. Потім, за кілька місяців, усе відновилося. Зараз Сирія знову серед основних напрямків, куди надходить [крадене] зерно. Причому зерно закуповує державний оператор. Це не приватні поставки, держава про це точно знає.
Судно Grumant із зерном з окупованої Феодосії прямує в порт Єгипту.
Де зараз знаходяться судна «Абінськ» і «Панормітіс» зараз? Якщо «Панормітіс» перебуває в нейтральних водах, чи бачите ви ознаки того, що він прямує до «безпечного» порту на кшталт Тартусу?
«Панормітіс» стоїть неподалік порту Хайфи, він вийшов із гавані й трохи відійшов у бік, там і залишається. Очевидно, що зараз тим, хто контролює це зерно, потрібно вирішувати, що з ним робити далі, — або переукладати контракт з іншою компанією в іншій країні, або змінювати маршрут, тому що в Ізраїлі його вже не приймуть.
Може спробують перевезти його в Єгипет. Важливо, щоб українська сторона й далі тримала його в фокусі. У квітні президент України розмовляв з президентом Єгипту [Абделем Фаттахом Ас-Сісі], той запевнив, що Єгипет не буде приймати крадене зерно. І справді, один із кораблів [з зерном] тоді розвантажився вже в іншому місці. Але ми бачимо, що судна все одно заходять [у єгипетські порти]. Є розрив між політичними заявами і практикою.
Важливо не мати ілюзій, що це просто зупиниться. Якщо є зерно і є попит, його будуть вивозити. Просто зміняться маршрути — через інші країни, перевантаження, інші логістичні схеми. Але кожне таке розслідування ускладнює їм процес і збільшує витрати — і це, власне, те, на що ми можемо впливати.
Судно «Панормітіс».
За Ізраїлем ми поки спостерігаємо. Чи правильно я розумію, що Росія і далі співпрацює з Сирією, Алжиром та Єгиптом?
Те, що «співпрацює», — важко сказати. Сирія справді дає краденому зерну «зелене світло» на державному рівні. В Алжирі зараз не бачимо таких перевезень, але минулого року фіксували судна з вугіллям з окуповаого Маріуполя. У Єгипті зерно часто йде не державі, а приватним компаніям.
Коли була ситуація з Ізраїлем, звучали різні пояснення — мовляв, порти могли бути під контролем індійських або китайських компаній, і що тоді Ізраїль міг зробити. Але це не так. Дозвіл на захід судна дає держава. Вона перевіряє якість зерна, отримує митні платежі до бюджету. Роль держави в цих процесах суттєва, особливо коли йдеться про перевезення зерна. Це ж не якусь кавоварку завезли. Від зерна залежить [продовольча] безпека держави, безпека суспільства.