Після «теракту» в Голосіївському районі соцмережі вимагали суворої справедливості — поліцейських узяли під варту. Пояснюємо, чому це не адекватна реакція, а стрілянина — не теракт

Що сталося

Вісімнадцятого квітня, близько 17 години 58-річний житель Голосіївського району Києва Дмитро Васильченков посварився з сусідами у дворі перед будинком. Сварку він записав на диктофон у телефоні. Під час сварки Васильченков почав стріляти — 12 гумових куль випустив у сусіда, ще кілька — в його дружину і неповнолітнього сина. Сусід і дружина загинули. Вистрілявши всі гумові кулі, чоловік піднявся до себе додому, взяв карабін, підпалив квартиру, повернувся на вулицю і почав стріляти по перехожих. Далі пішов до супермаркету, де без жодних вимог хаотично стріляв у відвідувачів і співробітників магазину. Поліція намагалася вести з Васильченковим переговори, але марно. Через 40 хвилин представники КОРД його застрелили.

Усього Васильченков убив пʼятьох людей, ще двоє померли згодом у лікарні, і ще семеро отримали поранення. Стрілянину прокуратура кваліфікувала як терористичний акт, у медіа Васильченкова одразу почали називати терористом.

Перша машина патрульної поліції приїхала під будинок Васильченкова саме в той момент, коли він був у своїй квартирі. В машині були 27-річний Михайло Дробницький та 44-річна Анна Дудіна. Вони отримали виклик ще до того, як почалася стрілянина, а коли приїхали, побачили двох убитих сусідів Васильченкова і пораненого хлопця, якому вони стали допомагати. Дудіна пішла по аптечку. В цей момент пролунали постріли. З бодикамери Дробницького видно: він побіг, щойно почув постріли. Саме цей момент потрапив на відео перехожих. З бодикамери також видно, що Дробницький пробіг певну дистанцію, дорогою кричав перехожим, щоб вони ховалися. Що робила Дудіна, на бодикамері не видно.

Обох патрульних звільнили з Нацполіції, ДБР розслідує їхні дії як службову недбалість, яка спричинила тяжкі наслідки. Двадцять першого квітня їм обрали найжорсткіший з можливих запобіжних захід — тримання під вартою, наступного дня за них внесли застави — 266 тисяч гривень за кожного.

Те, що скоїв Васильченков, не теракт

Одразу в суботу дії Васильченкова кваліфікували як теракт і, відповідно, справу передали розслідувати в СБУ. Насправді цей злочин не має ознак теракту.

Теракт — це злочин, у якого є специфічна мета, їхній перелік прописаний у Кримінальному кодексі. Наприклад, злочинець таким чином хоче залякати населення, спровокувати воєнний конфлікт, вплинути на прийняття рішення органами державної влади чи місцевого самоврядування, привернути увагу до якихось політичних чи релігійних поглядів.

Очевидно, правоохоронці виходили з того, що поліція заявляла про заручників у супермаркеті. Але ця інформація не підтвердилась. А сам Васильченков жодних вимог не висував і політичних заяв не робив. Усе почалося з побутової сварки.

Запобіжний захід непропорційно жорсткий

Коли підозрюваних на час слідства відправляють у СІЗО — це винятковий запобіжний захід. Його застосовують у випадках, коли, лишившись на волі, людина може нашкодити чи завадити слідству. Наприклад, вплинути на свідків або знищити докази, переховуватися або вчинити ще один злочин. Обох поліцейських на момент суду вже звільнили з поліції, тому знищити докази чи впливати на свідків, використовуючи службове становище, вони не можуть.

Крім того, як показує швидкий аналіз судової практики, здебільшого в справах з такою ж кваліфікацією підозрюваним обирають легші запобіжні заходи — особисте зобов’язання, рідше домашній арешт нічний або цілодобовий. У випадку з Дудіною і Дробницьким відправити їх у СІЗО вимагали слідчі ДБР. Захист просив про домашній арешт. Суддя стала на бік обвинувачення.

Адвокат Костянтин Глоба вважає, що слідча суддя виступила радше «гасником» громадського обурення, аніж неупередженим арбітром, і замість того щоб знайти баланс між законом та обставинами, суд став на бік емоційного запиту суспільства. За його словами, з одного боку держава публічно вимагає від поліцейських рішучих дій і виконання обовʼязків, з іншого боку — та сама держава провалює власні зобов’язання, оскільки не забезпечує належного рівня тренування цих фахівців. «Ці два факти існують в нашій реальності паралельно. Завданням суду було саме звести їх воєдино та врахувати при винесенні рішення, але цього не сталося», — каже Глоба.

Як мали реагувати патрульні, і які є питання до слідства

Згідно з правилами тактики патрульної поліції, у разі загрози для життя поліцейський має подумати спершу про особисту безпеку, а потім про безпеку інших. Цей протокол універсальний для роботи поліцейських в усіх країнах, а не лише в Україні. Тобто патрульні мали знайти укриття, перевірити обстановку і далі вже діяти: або затримувати стрільця, або знешкоджувати його — залежно від обставин.

Обоє поліцейських, коли опинились в укритті, не залишились там ховатися, а діяли: Дудіна побігла до пораненої дитини, Дробницький разом з іншими екіпажами, які прибули пізніше, біг за стрільцем, намагаючись його оточити, але не встиг, бо той зайшов у супермаркет. До дій Дробницького питань у слідства може бути більше, ніж до Дудіної, адже її не було на місці, коли почалась перестрілка — вона пішла по аптечку. Слідство має встановити посекундно, що відбувалося потім.

Михайло Дробницький (праворуч) під час обрання йому запобіжного заходу.

graty.me

Анна Дудіна в суді.

graty.me

Теза про те, що Дудіна була співробітницею апарату, лише частково її виправдовує. Кожен працівник поліції, незалежно від посади, місцеперебування і часу доби повинен вміти рятувати людей і надавати допомогу тим, хто її потребує. Дудіна не була цивільною, вона служила в патрульній поліції з 2015 року, проходила навчання, щорічну підсумкову перевірку, здавала тести, зокрема й на володіння зброєю. Але оскільки вона працювала в апараті, то регулярно ці навички не відточувала. Дудіна потрапила в патруль тому, що через війну в патрульній поліції бракує кадрів. У мирний час апаратний співробітник не повинен виходити працювати в патрульній машині.

Ключове питання для слідства — чи могли патрульні знайти укриття ближче за те, де вони сховалися.