«Насолоджуйтеся першою частиною [війни] — вона найкраща». Легендарний генерал армії США Стенлі Маккрістал розповідає про ілюзії американської стратегії в Ірані — найцікавіше з його інтерв’ю NYT

Війна з Іраном — це історія, яку США не розуміють. Американці схильні сприймати конфлікти як короткі епізоди та приходити з думкою, що збираються воювати, аби покласти край усім війнам. Та для іранців усе почалося ще у 1953 році. Тоді американська та британська розвідки скинули конституційно обраного премʼєр-міністра Мухаммеда Мосаддика та повернули до влади «Павиний режим» шаха. Нова влада та її таємна поліція САВАК десятиліттями гнобили іранський народ і зробили революцію 1978—1979 років неминучою. А подальша восьмирічна війна Ірану з Іраком остаточно загартувала суспільство. Це виснажливе «кровопускання» сформувало покоління ветеранів, які досі є опорою режиму. Тому коли Джордж Буш — молодший після 2002 року зарахував Іран до «осі зла», це лише поповнило список образ і переконало Тегеран у необхідності тривалого опору.

США постійно наступають на ті самі граблі, шукаючи легких рішень для складних проблем. Це можна назвати «трьома великими спокусами». Перша — таємні операції. Розвідка переконує президента, що можна досягти мети приховано. На практиці це ніколи не залишається таємницею і рідко дає потрібний ефект. Друга — хірургічні рейди спецназу. Висока професійність спецпризначенців створює ілюзію контролю. Проте точкові удари (як у випадку з Ніколасом Мадуро) не здатні реально змінити факти на місцях. Третя — повітряна міць. Ми всі любимо повітряну силу, бо це виглядає ефектно. Але досвід В’єтнаму та Іраку довів, що бомбардування ключових цілей не змінить мислення людей. І якщо ви не збираєтеся вбивати всіх людей, ви можете не вплинути на цей результат.

Початок війни завжди здається легким через перевагу в повітрі. Військові США можуть розбомбити Іран або навіть захопити столицю, як це було в Іраку. Проте змінити реальність «на землі» (або на воді) значно складніше. Ірану не потрібно знищувати американські авіаносці. Достатньо раз на тиждень атакувати один цивільний танкер або вантажне судно за допомогою мін чи дронів. Навіть поодинокі атаки створять атмосферу постійного жаху. Страхові компанії просто відмовляться працювати з перевізниками. Без страхування жодне судно не вийде в море, що фактично зупинить світову торгівлю та обвалить ринки.

Політика «Америка понад усе» руйнує довіру та союзи, які десятиліттями гарантували безпеку США. Дональд Трамп вважає, що світ несправедливий до Америки, тому він послаблює міжнародні інституції та розриває старі звʼязки. Він діє як «найсильніший собака на ділянці», але навіть США не можуть бути настільки сильними, щоб самотужки контролювати взаємоповʼязаний світ. Успіх операції проти президента Венесуели Ніколаса Мадуро створив небезпечну ілюзію: ніби складні проблеми можна вирішувати «дешево» та «розумно». Проте спецоперації — це завжди високий ризик, і вони далеко не завжди спрацьовують. До подій 7 жовтня [2023 року] Ізраїль та США вірили, що можна просто періодично «підрізати» сили ворогів авіаударами. Різанина, яку вчинив ХАМАС, довела, що ця тактика не залякує противника. Ви можете завдати йому болю, але не можете просто «стерти» його з карти.

Кожен убитий під час бомбардувань іранець — це родичі, які прагнуть помсти. Жодна родина не сприйме смерть близької людини як «геополітичну необхідність». Будь-яка атака створює нову хвилю обурення, яка з часом повертається до агресора. Війна ніколи не буває чистою чи акуратною. Навіть «справедливі» війни не дають результату, на який сподівалися на початку. Вони лише створюють новий хаос, який навряд чи кращий за той, що був до війни.

Великий мозок важливіший за великий біцепс. Мене розчаровує нинішня атмосфера в американському армійському керівництві. Я служив у найелітніших підрозділах з людьми, які робили неймовірні речі, але вони ніколи не били себе в груди. Сучасній армії не потрібні лише мʼязи. Людей, чия робота — вибивати двері, зараз мізерна кількість. Основна сила — це розвідка, зв’язок та логістика. Квитком до служби має бути розум і відданість, а не жим лежачи. Я вважаю, що ідея про те, що ми не хотіли б, щоб військовослужбовці-геї чи трансгендери служили — якщо вони хороші — є абсурдною. Я хочу, щоб служив кожен, хто хороший.