Наприкінці вересня 2021 року зі США почали надходити сигнали. Я і Андрій Єрмак відправились у Вашингтон. Були різні зустрічі, і одна з них — з Вікторією Нуланд, яка в Держдепі тоді вела Україну. На зустрічі вона сказала нам: «Ну все, пацани, рийте окопи». І жодної конкретики про джерела інформації. Нас з Єрмаком це шокувало. Він запитав, що я про це думаю. Я сказав, що як і у випадку, коли професор каже, що в тебе рак, ти хочеш почути думку ще одного професора.
Європейці інформацію про підготовку нападу не підтверджували. «Та ну ви що, яка війна? Нічого не буде. Це якась інтрижка американців», — казали вони. Макрон і Шольц казали, що нічого не буде. У підсумку через тиждень після початку повномасштабного вторгнення Макрон звільнив очільника воєнної розвідки, який не знав про підготовку нападу.
Тільки у 2024 році американці зізналися, що не могли назвати джерело інформації — їхній кріт був у вищих ешелонах російської влади, і вони не могли його скомпрометувати. Самі американці, коли вперше почули від ЦРУ, що Росія готує вторгнення, теж не повірили.
Двадцять другого лютого 2022 року у США у мене мала бути зустріч з [радником президента Джо Байдена з нацбезпеки] Джейком Салліваном. З кімнати, де зазвичай проходять такі зустрічі, мене провели в іншу — я зрозумів, що буде зустріч з Байденом. Тоді в США вже розуміли навіть, о котрій почнеться наступ. Вони вже нічого не могли і не планували робити. Усі їхні звіти показували, що України не стане. Тому Україну треба просто достойно провести в останню путь. Я був людиною, яка опинилася під боком, щоб провести церемонію прощання. У кабінеті Байден сказав: «Ми будемо вас підтримувати стільки, скільки це буде треба. Путін не знає, з чим він зіштовхнеться». На той час усі американські спецслужби сказали, що Україні гайки. Попри це Україні надзвичайно пощастило, що на момент вторгнення президентом був Джо Байден. Він був єдиним президентом США, для якого Україна мала якесь значення.
На перемовинах у Білорусі в 2022 році росіяни висунули ультиматум. У ньому був пункт, що вся важка українська зброя мала бути відведена на склади, а склади треба передати під охорону російській армії.
Коли говорять, що Стамбул провалився, це не Стамбул провалився, провалилась спроба росіян просунути нам свій ультиматум. Той самий ультиматум, що був у Білорусі. Через це росіяни придумали версію, що тоді були кращі умови, ніж зараз. Коли кажуть, що це Борис Джонсон сказав нам воювати далі, то я не був на його зустрічі з президентом, але роль Джонсона в цій історії надто перебільшена. Стамбул, якби його підписали, був би капітуляцією України.
Конфлікт з Андрієм Єрмаком справді був, бо Андрій намагався всім керувати, але його занадто демонізували. Моє звільнення було історичною закономірністю. Президент запропонував через певний час посаду посла в США, але я відмовився через дітей, бо хочу їх бачити. Президент звільнив Єрмака, бо усвідомив глибину кризи.
Скандал між Трампом і Зеленським в Овальному кабінеті — це зависока концентрація маскулінності й мачизму на квадратний метр з усіх боків. Не міг Трамп дозволити, щоб приїхав Зеленський і розказував, що в Америці будуть проблеми під час президентства Трампа. Не міг Зеленський залишитися хлопчиком для биття в очах українців і усього світу в присутності Трампа.
Валерій Залужний — людина-легенда. Ми більше думаємо про Залужного, ніж знаємо про нього.
Андрію Єрмаку амбіції завадили реалізувати амбіції. У нього був конфлікт з Кирилом Будановим, але важко взагалі знайти людину, з якою у Єрмака не було б конфлікту. Після того як Єрмак пішов, Зеленський змінився на краще.
Кирило Буданов уміє думати на крок вперед. Живе не в логіці — всі вороги, а в логіці — всі є потенційними друзями. І поважає право інших робити свою роботу.
Якщо Орбан переможе на виборах, нам треба буде зливатись, тобто йти на серйозні поступки, бо у нього ключ від нашого членства в ЄС.
Війна з Іраном — помилка Штатів. Вони не здатні досягнути своєї головної цілі — змінити режим в Ірані. Для Ірану це така сама екзистенційна війна, як для нас.
Наступним президентом України буде Володимир Зеленський.