Підготовка
Ізраїльська розвідка відстежувала свої цілі багато місяців. Вона, наприклад, знала, де перебував Хаменеї під час першого удару Дванадцятиденної війни у червні минулого року. Проте тоді його вирішили не чіпати — мова не йшла про зміну режиму.
Відтоді розвідка продовжувала стежити за Хаменеї, а також за вищим керівництвом Корпусу вартових ісламської революції і військовими. Ізраїльтяни вичікували момент, коли якомога більше з них збереться в одному місці. Вони розуміли: тих, кого не вб’ють першим же ударом, вистежити і вбити буде складно. Щойно потенційні цілі усвідомлять, що Ізраїль і США почали атаку, вони просто зникнуть.
Операція ґрунтувалась на десятиліттях збору розвідданих і численних спробах проникнути всередину іранських структур. До Червневої війни це було відносно просто: іранським VIP-персонам не дозволяли носити мобільні телефони, аби не можна було відстежити їхню геолокацію, проте у них було багато охоронців, які мали телефони, — завдяки цьому в червні ізраїльтяни ліквідували багато іранських високопосадовців. Іранці зробили висновки, зрозуміли, де прорахувались, і виправились. Ізраїльтянам довелось переосмислити методи спостереження: стежити за цілями всіма доступними методами 24/7, сподіваючись, що зібрана інформація колись знадобиться.
Аятола Хаменеї з деякими з колишніх іранських командирів, 2017 рік.
khamenei.ir
Тож коли керівництво Ізраїлю ухвалило рішення ліквідувати верховного лідера Ірану, завданням номер один для всіх стало дізнатись, де він, і спробувати вбити його з першого разу. І тут розвідникам пощастило: велика група іранських посадовців мала зібратись у будівлі Вищої ради національної безпеки, а верховний лідер був поруч — у своїй резиденції. Це дозволило б ударити по всіх одночасно.
Повномасштабну війну планували разом з американцями ще до інформації про зустріч і кілька разів переносили з різних причин. Спочатку — через недостатню кількість американських сил у регіоні. Потім прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу попросив Дональда Трампа відкласти атаку на кілька днів, щоб краще підготувати ізраїльську оборону. Згодом Центральне командування Збройних сил США повідомило президенту, що потрібно перекинути ще більше військ. Далі Трамп вирішив дати шанс дипломатії.
Останній тиждень перед початком війни був напруженим. Спочатку атаку запланували на вечір середи 25 лютого. Потім перенесли на четвер, а з четверга — на п’ятницю. Тоді вже був остаточний наказ Трампа діяти.
Американські моряки напередодні війни перевантажують боєприпаси на авіаносці «Авраам Лінкольн», 27 лютого 2026 року.
U.S. Central Command
В останню мить атаку перенесли ще раз — на суботу, 08:10 ранку. Саме тоді ізраїльська розвідка з’ясувала, що о 08:00 група іранських розвідників і військових збирається на нараду в комплексі на вулиці Пастера в центрі Тегерану. Там розташовані президентський палац, резиденція верховного лідера і будівля Вищої ради національної безпеки — для ізраїльтян відкрився унікальний шанс знищити майже все військове командування в одному місці.
Ізраїль підготував трихвильову стратегію атаки:
- перша хвиля — «обезголовлення»: знищення старших командирів і керівників;
- друга — атака на системи ППО Ірану, що вціліли після минулих атак Ізраїлю;
- третя — найбільший повітряний наліт в історії Ізраїлю: 200 літаків мали нейтралізувати балістичні ракети великої дальності на складах і пускових установках.
Берґман каже: він не надто вірив, що Ізраїлю вдасться відстежити й ліквідувати іранське керівництво — особливо верховного лідера. Схожі спроби вже були у червні, і іранці мали бути готовими. Невідомо, що, окрім зарозумілості й думки «з нами цього не станеться», могло спонукати всю іранську верхівку зібратися в одному місці, ще й на поверхні. Можливо, іранці думали, що якщо попередні три рази Ізраїль атакував уночі, то вранці вони у безпеці.
Перша хвиля атаки
Коло обізнаних про удар обмежили до мінімуму. Ізраїльські винищувачі F-15 злетіли о 6-й ранку і приблизно за годину випустили не менше 30 аеробалістичних ракет великої дальності Black Sparrow. Про них відомо небагато. Колись США та Ізраїль тестували на Алясці систему протиракетної оборони Arrow і для тестів розробили ракету-приманку, аби ПРО було за чим полювати. А тоді хтось запропонував ідею зробити з неї справжню ракету — Black Sparrow, що летить на 1 500 кілометрів і падає на ціль з космосу зі швидкістю у вісім разів вищою за швидкість звуку.
На думку OSINT-аналітиків, одна з ракет типу Sparrow, яку виявили 19 квітня у східному Іраку. Тієї ночі Ізраїль атакував Іран, а також іранських проксі в Іраку й Сирії — у межах взаємних обмінів ударами.
X (Twitter) / «Бабель»
Ракети влучили у резиденцію Хаменеї і будівлю Вищої ради національної безпеки, де проходила зустріч. Один із ізраїльтян, посвячених у хід операції, сказав Берґману: «Єдиним способом вижити на тій зустрічі було не прийти на неї». Так міністр розвідки Ірану Ісмаїл Хатіб проспав зустріч — і вижив. Усім іншим пощастило менше. За словами начальника Генерального штабу Ізраїлю, протягом п’яти хвилин вони ліквідували не менше 40 іранських високопосадовців.
Схема урядових будівель на вулиці Пастера в Тегерані.
The Israel Defense Forces
Друга і третя хвилі атаки
Далі ізраїльські літаки підлетіли ближче, проте все ще трималися на відстані. Вони виявили іранські системи ППО власного виробництва і знищили їх, відкривши коридор із заходу для найбільшої в історії країни повітряної армади.
Ізраїль і США розподілили між собою завдання війни — і за типами цілей, і географічно. Ізраїль діє переважно на заході Ірану, а США — здебільшого на сході. Американські літаки-заправники допомагають Ізраїлю маневрувати та раз-по-раз дозаправлятися.
Коли системи ППО нейтралізували, 200 літаків зайшли і одночасно атакували сотні цілей, які військова розвідка підготувала заздалегідь. Усі вони пов’язані або з залишками ППО, або головним чином зі стратегічними балістичними ракетами — складами зберігання, шахтами, виробництвом, пусковими установками. Вони полювали на них, де б ті не були, бо знали, що за кілька годин іранці можуть оговтатися, відновити контроль і почати обстрілювати Ізраїль цими ракетами. Чим більше цілей, пов’язаних із балістичними ракетами, ізраїльтяни знищили б першим ударом, тим легше їм було б оборонятися.
Ізраїльська атака на пускову шахту іранської балістичної ракети, 28 лютого 2026 року.
The Israel Defense Forces
Як розгортаються бойові дії
Іранці зробили висновки з попередньої війни. Тоді, в ніч на 13 червня Ізраїль зміг атакувати так багато командирів і каналів управління, що ідея Ірану запустити тієї ночі тисячу ракет повністю провалилась. Лише наступного вечора вони змогли запустити близько ста.
Тож в іранській армії створили канали резервування — тепер командирам майже не потрібно віддавати наказ. Щойно країну атакують, той, хто контролює пускову установку, одразу стріляє, а не чекає наказу від когось, кого вже могли вбити. Це спрацювало, Іран зміг відкрити вогонь вже за кілька годин.
Проте спроби запускати по 30—50 ракет одночасно, принаймні поки що, провалились — Ізраїль пошкодив багато установок. Ізраїльські дрони-мисливці кружляють у повітряному просторі Ірану й шукають цілі. Щойно вони виявляють пускову установку — одразу відкривають вогонь.
Програючи у військовому зіткненні, Іран займається шантажем — атакує сусідніх арабських союзників США, розраховуючи, що вони використають свій вплив, аби змусити США та Ізраїль зупинитись.
Багатоповерхівка у столиці Бахрейну Манамі після атаки іранського дрона, 28 лютого 2026 року.
Getty Images / «Бабель»
Що буде далі?
Берґман називає себе оптимістом. Після смерті верховного лідера режим точно зміниться, можливо, навіть на краще.
Проте, хоча Хаменеї і був ключовою фігурою сучасного Ірану, його режим — це більше, ніж одна людина. Наприклад, щонайменше мільйон людей працюють на Корпус вартових ісламської революції і залежать від режиму — змінити це буде нелегко.
В Ірані захотіли обрати символічну фігуру — показати спадковість. Опозиційне медіа Iran International з посиланням на джерела написало, що новим верховним лідером обрали сина загиблого глави держави Моджтабу Хаменеї — про це попереджала ізраїльська розвідка.
Ніхто поки не знає, чим це закінчиться, і Берґман не впевнений, що хтось має рецепт завершення війни — існує багато сценаріїв. Він запитує ізраїльських і американських посадовців, як вони зрозуміють, що досягли мети? Який буде сигнал? Поки зрозуміло одне: журналіст, який десятиліттями вивчає розвідувальні війни між Іраном та Ізраїлем, без роботи ще довго не залишиться.