Цьогоріч на Паралімпійських іграх Росію під національним прапором і гімном представлятимуть такі спортсмени: Олексій Бугаєв та Варвара Ворончіхіна — у гірськолижному спорті, Іван Голубков та Анастасія Багіян — у лижних перегонах, а також Дмитро Фадєєв і Філіп Шеббо-Монзер — у парасноубордингу. Усі вони мають вроджені порушення або отримали травми в побуті задовго до повномасштабного вторгнення. Утім, кожен з них так чи інакше підтримував Кремль.
Зокрема, Ворончіхіна та Багіян у березні 2022 року брали участь в альтернативних змаганнях «Мы вместе. Спорт», які Росія організувала після того, як її відсторонили від міжнародних стартів. Бугаєв також виступав на цих змаганнях і публічно дякував Володимир Путіну та уряду РФ. Крім того, він заявляв, що світ нібито «хворий на русофобію», а міжнародний олімпійський рух — це «обман», додаючи, що «пишається» тим, що є росіянином.
Варвара Ворончіхіна в альтернативних змаганнях «Мы вместе. Спорт». Анастасія Багіян на тих самих змаганнях (праворуч). Олексій Бугаєв тисне руку Володимиру Путіну.
Паралімпійський комітет Росії; Дмитрий Махонин / Telegram; wikimedia.org
У лютому президент Паралімпійського комітету Росії Павло Рожков повідомив, що до паралімпійської збірної увійшли десять учасників війни проти України. Через Спортивний арбітражний суд Росія намагається добитися того, щоб її спортсменів пускали на змагання. У Москві вважають, що недопуск спортсменів, які дотичні до силових структур, це дискримінація.
Водночас Паралімпійський комітет Росії підтримує учасників війни проти України. Він робить це через співпрацю з фондом «Захисники Вітчизни», який очолює племінниця Путіна Ганна Цивільова. Параспорт у РФ використовують, щоб залучати колишніх військових до збірних, забезпечувати їм фінансування та державні відзнаки. Це створює ризик того, що вже на Паралімпіаді-2028 під російським прапором виступлять ті, хто воював проти України, — і всі вони мають такі амбіції. Нижче — історії п’яти з них.
Сноубордист Іван Ширяєв
Івану Ширяєву 41 рік, він родом із Санкт-Петербурга. У юності він служив в армії РФ. Пізніше про армію він хіба що періодично згадував у соцмережах, публікуючи фото часів служби — у своїй курсантській шапці. До 2022 року Ширяєв жив цивільним життям: спорт для нього був радше хобі — він багато років захоплювався сноубордингом та вейкбордингом, але не професійно.
Працював інженером‑механіком на заводі напоїв і разом із дружиною виховував двох доньок: старшій нині майже 13 років, молодшій — шість. Старша донька, як і батько, катається на сноуборді, а ще займається тхеквондо. Дружина Ширяєва захоплюється як вейкбордингом, так і сноубордингом. Родина багато подорожує, часто ходить у походи, а з 2014 року в соцмережах Ширяєва почастішали фото з різних локацій Криму.
Іван Ширяєв під час служби в армії РФ у своїй курсантській шапці.
Иван Ширяев / Instagram
Восени 2022 року Ширяєва мобілізували й відправили на Луганщину. «Я не військовий, але займався туризмом і походами, фізично був готовий жити в лісі, полі, окопі, — згадує він в одному з інтерв’ю. — Перший стрес на фронті нормально переніс». Спершу він воював у складі полку територіальної оборони, який згодом переформатували в мотострілецький, де Ширяєв став командиром відділення.
Восени 2023 року підрозділ Ширяєва перекинули на Бахмутський напрямок. Якось, коли він заводив підлеглих на позиції, його по рації сповістили, що один із військових поранений і потрібні ноші. Ширяєв узяв ноші й пішов попереду групи. «Ми всю ніч через цю посадку ходили, все було нормально, і досі незрозуміло, що сталося, — розповідав він. — Чи це був приліт польського міномета, чи магнітна міна, яка спрацювала на великий об’єм металу, бо я йшов у спорядженні».
Далі стався вибух — Ширяєв на мить знепритомнів, а коли отямився, побачив, що на одній з ніг немає ступні. Наступні кілька годин його виносили по лісопосадках, а потім нібито евакуювали з поля бою квадроциклом. Першу ампутацію зробили в польовому «госпіталі», а завершили вже в Москві. Після цього він повернувся до рідного Санкт-Петербурга, йому зробили протезування, і він поступово повертався до спорту. Взимку 2025 року Ширяєв почав брати участь у спортивних змаганнях в Росії.
У 2025 році в Росії вперше провели Кубок захисників Вітчизни з зимових видів спорту серед ветеранів так званої СВО. На цьому кубку Іван Ширяєв здобув золоту медаль. Після поранення він також став чемпіоном Росії з вейкбордингу. Восени 2025 року Ширяєв казав, що мріє потрапити на Паралімпіаду. Зараз він поєднує роботу інженером на заводі з професійним спортом. Ширяєв також нагороджений медаллю Жукова — державною нагородою Росії, якою відзначають військових за службу.
Іван Ширяєв зараз.
Защитники Отечества | Санкт-Петербург / Telegram
Фехтувальник Владислав Шинкар
Владиславу Шинкарю 49 років, він родом з Макіївки. У 2014 році Шинкар пішов воювати на боці Росії. До війни він розійшовся з дружиною, яка пішла від нього, забравши двох доньок. Сам займався бізнесом у сфері продажу та монтажу підлогових покриттів. Коли почалася війна на сході, він продав бізнес, купив воєнне спорядження й пішов на фронт. Шинкар вступив до батальйону «Восток» — підрозділу, сформованого на початку переважно з українців, котрі перейшли на бік Росії. Спершу він був кулеметником, а вже за кілька місяців служби став заступником командира батальйону.
Командиром батальйону «Восток» на той час був Олександр Ходаковський, колишній співробітник Служби безпеки України, який перейшов на бік Росії. Шинкар у кількох своїх інтерв’ю неодноразово висловлював захоплення Ходаковським. Сам Ходаковський фігурував у перехоплених СБУ розмовах, пов’язаних із людьми, які могли бути причетні до збиття літака Malaysia Airlines рейсу MH17 у 2014 році на Донеччині.
Владислав Шинкар (ліворуч) за часів АТО.
VK / «Бабель»
За час служби Шинкар брав участь у боях за Савур-Могилу та за Донецький аеропорт. Дванадцятого квітня 2015 року він отримав поранення — на той день саме припав Великдень. За його словами, українські сили тоді нібито першими порушили перемир’я. Він їхав із побратимами та журналістами на позиції, коли стався обстріл. «Я сидів попереду в першому автомобілі. Коли під’їхали до околиць селища, спрацювала інтуїція: попросив усіх вийти з машин, — розповідав Шинкар. — Сам я покинув свою машину за пʼять секунд до того, як у неї влучила ракета».
Він отримав численні уламкові поранення, найтяжче з них припало на ноги. Одну з ніг, за його словами, він хотів «відрізати сам», але побратими нібито відмовили. Врешті йому ампутували обидві ноги. Після цього колишня дружина повернулася до нього, вони знову почали жити разом, і у них народився син. Уже з протезами Шинкар повернувся на фронт і воював ще якийсь час. У 2017 році його звільнили у запас, певний час він допомагав пораненим військовим, а у 2018 році почав займатися спортом.
Шинкар захопився фехтуванням на кріслі колісному. На початку 2025 року він зазначав, що колишні військові, які захищали «батьківщину», повинні «відстоювати честь Росії на міжнародних змаганнях». Шинкар нагороджений низкою державних і відомчих відзнак Росії за службу. Серед них — орден «За військову доблесть» II ступеня, орден Миколи Чудотворця II ступеня, Георгіївський хрест IV ступеня, три медалі «За бойові заслуги» та медаль «Бій за Савур-Могилу».
Владислав Шинкар зараз.
VK / «Бабель»
Пауерліфтер Рінат Васильєв
Рінату Васильєву 31 рік, він родом з Москви. У дев’ятнадцять років, після закінчення будівельного коледжу він вступив до російської армії: спершу відслужив строкову, а згодом підписав контракт. Загалом у війську провів десять років. До бойових дій його вперше залучили у 2022 році: у лютому батальйон Васильєва, який базувався у Ставрополі, спочатку направили до Криму, а звідти — до Мелітополя. На фронті він пробув менш ніж місяць: у березні неподалік Мелітополя його підрозділ потрапив під обстріл «Точкою-У». Васильєв отримав тяжке поранення, кілька днів перебував у комі. Лікарям вдалося його врятувати, але обидві ноги довелося ампутувати.
Рінат Васильєв в армії до 2022 року.
VK / «Бабель»
Після реабілітації, вже з протезами, він почав займатися пауерліфтингом — силовим видом спорту, де підіймають штангу. Нині Васильєв підіймає 125 кілограмів і тренується щонайменше тричі на день, готуючись до Паралімпійських ігор. У Росії його називають «мотиватором» для інших військових, які зазнали ампутації. Батьки поранених військових навіть надсилають йому листи подяки.
Васильєв також веде власний ютуб-канал із майже шістьма тисячами підписників, де публікує змонтовані відео з кадрів своєї військової служби та життя після участі у війні проти України. До одного з роликів він додав аудіо, де Володимир Путін оголошує про початок «спеціальної військової операції». Також у своїх відео він наголошує, що він росіянин і цим пишається.
Васильєв тричі ставав чемпіоном Москви з пауерліфтингу серед спортсменів з інвалідністю. Він входить до складу паралімпійської збірної Москви — регіональної команди, яка представляє столицю на офіційних турнірах. Васильєв також виступає спікером на так званих паралімпійських уроках для ветеранів війни Росії проти України. Нещодавно від фонду «Захисники Вітчизни» йому вручили ключі від нового автомобіля — зробила це голова фонду та заступниця міністра оборони РФ Ганна Цивільова.
Рінат Васильєв до поранення. А це він зараз.
VK / «Бабель»
Фехтувальник Ростислав Костенко
Ростислав Костенко — українець, родом із Луганська. З дитинства він професійно займався фехтуванням. До 2014 року Костенко об’їздив майже всю Україну на змаганнях — Харків, Київ, Хмельницький, Львів, Севастополь — і брав участь у чемпіонаті України серед юнаків. Коли Луганськ окупували, він був підлітком і залишився жити в місті з родиною. Займатися спортом стало значно складніше: більшість тренерів виїхали, колективи розпались, і на певний час він припинив тренування.
У 2022 році Костенка призвали до лав так званої «Луганської народної армії». Як він сам розповідав у російських ЗМІ, на призов чекав і хотів воювати. Костенко служив гранатометником і мав псевдо «Корнет». У 2023 році він отримав поранення, внаслідок якого втратив ліву стопу та гомілку.
Під час реабілітації Ростислав відвідав всеросійський щорічний форум «Армія» — масштабний захід у Росії, де демонструють військову техніку, озброєння та можливості оборонної сфери. Там він познайомився з людиною, яка збирала команду колишніх військових та ветеранів з інвалідністю для реабілітації на спортивній базі в місті Алексин Тульської області. Саме ця зустріч стала початком його повернення до фехтування. Уже в березні 2023 року його включили до резервного складу Паралімпійської збірної Росії з фехтування на кріслі колісному.
Ростислав Костенко в дитинстві. А це він зараз.
VK / «Бабель»
Веслувальник Антон Бушмакін
Антону Бушмакіну 33 роки, він родом із Краснодарського краю. У юності служив морським піхотинцем в армії Росії. До 2022 року жив цивільним життям і мав родину — дружину та двох дітей-підлітків, доньку й сина.
Із початком повномасштабної війни він добровільно вирушив воювати проти України. Обираючи між посадами танкіста й сапера, зупинився на другій. У квітні 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Авдіївки на Донеччині Бушмакін підірвався на міні. Як писали російські ЗМІ, «підходячи до французької міни, він не встиг її знешкодити — пролунав вибух». Коли він отямився, побачив, що правої ноги немає, а ліва сильно посічена. Внаслідок поранення Бушмакін втратив обидві ноги.
Після реабілітації він вирішив зайнятися спортом — спочатку думав про плавання, але завдяки другу, майстру спорту міжнародного класу з греблі на байдарках і каное, спробував байдарки. Нині він входить до складу збірної Краснодарського краю серед спортсменів із порушеннями опорно-рухового апарату. Сам Бушмакін в своїх інтервʼю не приховує, що готується до Паралімпійських ігор-2028.
За участь у війні проти України Бушмакін отримав хрест Святого Георгія IV ступеня — російську державну нагороду, яку вручають військовослужбовцям за мужність і героїзм у бою.
Антон Бушмакін на передовій. А це він зараз.
VK / «Бабель»