Ніхто точно не знає, скільки людей виїхало, але орієнтовно мова про 6 мільйонів (з них ~5,5 млн у Європі). Разом із внутрішніми переселенцями (ВПО) це близько 10 мільйонів людей, тобто чверть населення. Порахувати точно неможливо через унікальну особливість українців — «циркулярну міграцію». На відміну від біженців з Сирії чи Афганістану, які зазвичай рухаються в один бік, українці постійно їздять туди-сюди.
Портрет мігранта змінюється: молодих чоловіків стає більше. Якщо на початку вторгнення це були переважно жінки з дітьми, то зараз частка чоловіків зросла з ~20% до 27%. Типовий портрет мігранта сьогодні — жінка 40+ з дитиною. Ті, хто інтегрувався (знайшов роботу, школу для дітей), частіше осідають (переважно в Польщі та Німеччині). Ті, хто вільніший (молодь без дітей або старші люди), або повертаються, або шукають кращої долі далі — Канада, США.
Соціологи, наприклад Центр економічної стратегії, виділяють 4 типи українських мігрантів:
- ті, хто безпосередньо постраждав від війни: люди із зон бойових дій. Парадоксально, але вони найбільше хочуть повернутися додому;
- «класичні» мігранти: виїхали заради безпеки дітей і прагматично інтегруються;
- патріотичні українці: живуть за кордоном, але мріють повернутися;
- квазітрудові мігранти (~15%): люди, які скористалися відкриттям кордонів, щоб побудувати життя і карʼєру на Заході. Вони найменше налаштовані на повернення.
Національна ідентичність — це «секретний інгредієнт» повернення. Вважається, що для повернення людям треба три речі: безпека, житло, робота. Але дослідження показують, що є четвертий фактор — сильна українська ідентичність. Вона працює як «бустер»: за рівних умов (або навіть за гірших) людина з сильною ідентичністю повернеться додому.
Українці не погоджуються на пониження статусу. Українські біженці унікальні тим, що серед них багато професіоналів з вищою освітою. На відміну від інших хвиль міграції у світі, українці часто не погоджуються на низькокваліфіковану працю. Якщо топменеджер з Києва не може знайти гідну роботу в Європі, він часто приймає рішення повернутися в Україну, навіть попри війну, бо вдома він має вищий соціальний статус.
Популізм працює: людям потрібні обіцянки й віра, щоб повернутися. Економіка і міграція залежать від очікувань. Коли зʼявилися новини про можливе швидке закінчення війни (наприклад, через заяви Трампа), соціологи фіксували сплеск бажання повернутися. Люди реагують на сигнали надії. Щоб повернути людей, держава має давати не лише безпеку, а й зрозумілий «роудмап» і віру в майбутнє.
Образа на тих, хто повернеться «на все готове», — деструктивна емоція. Важко буде всім. Конкуренція за страждання чи пільги заважатиме відновленню країни.
Ті, хто хотів повернутися, переважно це вже зробили.