2025 рік
«Зеленський повинен усвідомити, що гра закінчена». Володимир Зеленський провів останню зустріч із західними партнерами. Він попередив, що перемога Росії стане катастрофою для європейської безпеки, і попросив про допомогу, щоб продовжувати війну. Президент США заявив, що не може більше пояснювати витрати на війну своїм виборцям. І що якби за ті гроші, що він витратив на Україну, купив Гренландію, то принаймні отримав би шмат землі. Наступного ранку британська газета процитувала вже французького президента: «Зеленський повинен усвідомити, що гру закінчено».
До цього моменту Європа не змогла наростити виробництво зброї настільки, щоб компенсувати Україні втрачену американську підтримку. Економіка в європейських країнах не радує, а страх нової хвилі біженців з України змінює настрої — європейці підтримують популістів. Київ змушений почати переговори про припинення вогню, які гучно називають «Женевським миром», та насправді це капітуляція: згідно домовленостей, Україна віддає Росії пʼяту частину території та зобовʼязується не вступати до НАТО.
Делегації України та Росії зустрілися в Палаці Націй, по пʼять представників з кожної сторони, щоб ухвалити угоду за посередництва США та Китаю. Україні обіцяють відновлення за гроші Світового банку і посередництво ООН, яка слідкуватиме за тим, щоб обидві сторони дотримувалися режиму припинення вогню. Утім, всі розуміють, що мандат ООН не дозволить стримувати нові атаки Росії. Західні політики наголошують, що анексовані Росією території не визнають, а угода тимчасова. Російські ЗМІ святкують перемогу. На Заході мало хто говорить про це як про загрозу європейській безпеці — усі відчувають полегшення, війна нарешті закінчилася.
Британський депутат Том Тугендгат (ліворуч) оглядає збитий іранський дрон Shahed-136, який Росія використовує у війні проти України. Лондон, жовтень 2025 року.
Getty Images
«Мирна угода» занурила Україну в хаос. Після підписання «миру» з окупованої Донеччини тікають до півтора мільйона людей. Росія заселяє регіон своїми громадянами, а українців, які не хочуть підкорятися, кидає до таборів «перевиховання». Дітей всиновлюють російські пари. Українські партизани продовжують атаки, росіяни карають за це цивільних.
На лінії розмежування знову починається стрілянина — гинуть люди, але обіцяна моніторингова місія ООН обмежується одним звітом до штаб-квартири в Нью-Йорку.
Світ майже не реагує, він видихнув після завершення війни. Лише українська діаспора намагається бити на сполох.
На підконтрольній Україні території тихіше: немає обстрілів з неба. Але більшість міст у руїнах. Енергосистема зруйнована, бракує світла і води, держава фактично банкрут. Грошей міжнародних донорів ледь вистачає на підтримку життя населення. Люди масово тікають до ЄС.
Спливають старі конфлікти: олігархи сваряться з урядом, президент — з мером Києва, військові — з політиками. Протестують ветерани, профспілки. Російські спецслужби користуються хаосом і купують інформаторів у міністерствах і Силах оборони — гроші перемагають совість. Проросійські партії, фінансовані Москвою, отримують більшість у парламенті. Зеленський розпускає Раду, але програє дострокові вибори.
Після поразки України на Заході тріумфують популісти. Вони звинувачують уряди в затягуванні війни й приходять до влади у Франції та Італії. Рим розмірковує, чи не відновити відносини з Москвою. США скорочують військову присутність у Європі та зосереджуються на Азії.
Путін несподівано йде у відставку і передає владу економісту Олегу Обманщикову, випускнику британського вишу й колишньому співробітнику бухгалтерської фірми в Дубаї. Молодий президент визнає анексію українських територій, але заявляє про готовність «нормалізувати відносини» з Києвом за формулою Віллі Брандта «дві держави, одна нація».
На Заході його сприймають то як потенційного реформатора, то як маріонетку російських спецслужб. Щоб зʼясувати, хто він насправді, до Москви вирушають таємні посланці. Перше враження — Обманщиков зовсім не схожий на Путіна чи Лаврова. Він розумний, харизматичний та прагне змін.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і Володимир Путін.
Getty Images
У НАТО немає єдності. Звіти Альянсу про брак боєприпасів, логістики й мобілізаційного ресурсу уряди країн-учасниць блоку частково ігнорують, посилаючись на соціальні проблеми та нестачу грошей.
Західна Європа хоче дати шанс новому президентові Росії, а Центральна і Східна Європа та країни Балтії не розуміють навіщо. Там побоюються, що відсутність консенсусу в переозброєнні підірве довіру до пʼятої статті НАТО. Європейські аналітики попереджають, що слабкість Альянсу може спокусити Кремль. Але політики популісти запевняють: на відновлення армії Росії знадобиться щонайменше 4—6 років.
Америка розміщує гіперзвукові ракети Dark Eagle («Темний орел») у Вісбадені — країни Європи вважають, що цього достатньо: Москва навряд ризикне напасти, знаючи, що її аеродроми та військові бази можуть бути знищені за лічені хвилини. Росія тим часом відновлює армію: щороку вербує 150 тисяч солдатів, отримує технології з Китаю та Індії, нарощує виробництво зброї. Президент Обманщиков називає це «самообороною».
«Ремілітаризація Рейнської області по-російськи». У Москві невелика група високопосадовців — керівник адміністрації президента, начальник Генштабу (ветеран війни в Україні), представники ГРУ, ФСБ і олігарх Ігор Палачов — розробляють план, щоб перевірити рішучість Заходу без прямої війни. Вони хочуть посилити російський вплив і повернути статус «рівного гравця» поруч із США та Китаєм.
Керівник адміністрації (він також колишній генерал) пропонує «взяти за приклад ремілітаризацію Рейнської області» 1936 року. Тобто тихенько вторгнутись на територію якоїсь з країн НАТО, супроводити це заявами про мир і подивитися на реакцію Заходу. Якщо не буде опору — лишитись, а в разі швидкої відповіді Альянсу — відступити. Головна ідея — використати ефект несподіванки та відволікти США. План має лишатись таємницею навіть для президента Росії, допоки ідеологи цього сценарію не домовляться про всі деталі.
2028 рік
Малійська операція. Другого лютого російські найманці разом з малійськими військовими починають масові зачистки в Кідалі. Сотні людей, серед яких і працівниця міської адміністрації Аная з сім’єю, силоміць витягають з домівок, заштовхують у вантажівки і везуть через пустелю. Врешті їх саджають на деревʼяні човни та переправляють до кораблів з арабськими екіпажами. Караван вирушає через Середземне море. За кілька днів Європа зустрічає нову хвилю мігрантів — сотні біженців щодня прибувають на Мальту і Канари.
Паралельно російські та білоруські посольства масово видають візи мігрантам із Сирії, Іраку, Афганістану та Судану, повторюючи схему 2021 року, коли Білорусь намагалася переправити кілька тисяч біженців до Польщі.
2021 року білоруська влада організувала канали перекидання мігрантів з країни через кордон ЄС спершу до Литви, а потім до Польщі. На фото — мігранти, ймовірно з Афганістану, розмовляють з польським прикордонником біля села Уснаж-Гурни, що на північному сході Польщі неподалік кордону з Білоруссю, 20 серпня 2021 року.
Getty Images
ЄС створює морську операцію швидкого реагування, збирає фрегати MEDMARFOR (за участі Франції, Італії, Іспанії й Німеччини). Це послаблює захист на інших напрямках, зокрема в Балтійському морі. Скептики в Міноборони Німеччини застерігають, що німецький флот не зможе виконати свої зобовʼязання в рамках оборонних планів НАТО, якщо віддасть два військові кораблі в Середземне море. Політики це ігнорують.
Китай відволікає США. Наприкінці лютого Китай захоплює Другу мілину Томаса — невеликий риф у Південно-Китайському морі, який Філіппіни вважають своїм, а Пекін — «історичною територією» КНР.
Філіппіни звертаються по допомогу до свого союзника США, але Вашингтон вагається через ризик ескалації з Китаєм і загрозу для Тайваню. Америка відправляє кілька груп авіаносців і водночас відкриває таємний канал переговорів із Пекіном без участі філіппінців. Китай сприймає це як слабкість.
У Москві радіють: китайська криза відволікає увагу США на Азію. Саме про це росіяни просили китайців.
Атака на Балтійські держави починається. Двадцять сьомого березня естонське місто Нарва прокидається від вибухів. Дві російські бригади заходять у місто з півночі й сходу і захоплюють його за лічені години. До світанку російський прапор майорить з вежі міської ратуші. Відео поширюють у соціальних мережах в реальному часі з хештегом #Деньповернення. Опору серед населення майже немає. Вісімдесят вісім відсотків жителів є російськомовними, багато з них забезпечені контрабандною стрілецькою зброєю та кулеметами.
Тим часом російські солдати, переодягнені туристами, поромами переправляються на естонський острів Гіюмаа. У ніч нападу до них приєднуються морпіхи, які висаджуються з десантних човнів, аби разом захопити острів. Естонські війська майже не чинять опору. До ранку російський прапор майорить у Кярдлі — єдиному місті на острові.
Естонські солдати та ще майже 2 500 бійців НАТО не встигли відреагувати. Вони зосередили увагу на південній частині кордону, де російська дивізія проводила навчання «Операція Батьківщина».
НАТО розділене між страхом і принципами. Ніхто не хоче війни, але всі розуміють, що без відповіді Альянс втратить обличчя. Дехто каже, що Естонія не повністю дотримувалася прав російськомовних громадян. Поведінка Росії заслуговує осуду, але враховуючи «історичний контекст», хіба незалежність Балтійських держав не є «штучною конструкцією»?
Президент США виступає проти військової відповіді НАТО, без американської підтримки Альянс паралізований. Франція і Німеччина, де зростає вплив правопопулістських партій, теж вагаються.
У цей час у Москві президент Обманщиков та його генерали святкують — їхній план спрацював. Захід розділений, США відволіклися на кризу з Китаєм, а Росія спостерігає, як далеко можна зайти, перш ніж хтось на Заході зважиться натиснути «червону кнопку». У повітрі пахне Третьою світовою.