Серед американців Кірк поставав у двох неоднозначних іпостасях. Одні бачили в ньому провокатора-ютубера: скандальні заяви, різкі відео, постійні суперечки — усе, щоб привернути увагу молоді. Інші сприймали його як радикального правого активіста, який обстоював консервативні, а часом і крайні погляди: виступав проти мігрантів, ЛГБТ і фемінізму, пропагував «традиційну» Америку. Для розуміння, у квітні 2024 року Кірк порівняв лікарів, які надають медичну допомогу трансгендерам, з нацистами. Ще якось зробив заяву, що контрацептиви «псують жіночі мізки». Усе це зробило його однією з найсуперечливіших фігур сучасної американської політики.
Проте у вузьких колах, близьких до Білого дому, Кірка цінували як виняткового стратега й інституційного лідера — його уважно слухали, коли йшлося про коаліції, фінанси та політичну організацію. У MAGAland усі визнавали: саме він допоміг створити й утримати коаліцію американського президента. У цьому він нагадував самого Трампа: харизматичний, артистичний і здатний мобілізувати людей та ресурси довкола спільної мети.
Чарлі Кірк кидає в натовп кепки «47» (символ 47-го президента США) та «Make America Great Again» під час туру American Comeback 6 березня 2025 року.
Фактично після Трампа Кірк був другою за впливом людиною, яка перетворювала консервативний популізм на реальну політичну силу. Він не просто пропонував ідеї — будував структури, знаходив фінансування, підбирав людей і створював мережу, яка дозволяла цим ідеям реально працювати у Республіканській партії.
У цьому йому допомагали чотири ключові важелі. Перший — його величезна аудиторія. Радіошоу The Charlie Kirk Show слухали близько 500 тисяч людей щомісяця; на ютубі він мав 4,3 млн підписників; у твіттері — 5,3 млн, а в тіктоці — 7,8 млн. Найпопулярніше відео на всіх платформах набрало близько двох мільярдів переглядів. Мало хто в Америці міг похвалитися таким потужним мегафоном, який миттєво доносив його ідеї до мільйонів людей.
Друге — організаційна робота через Turning Point USA (TPUSA) та її дочірню структуру Turning Point Action. Кірк залучав студентів до виборів, організовував зустрічі та волонтерські акції. TPUSA мала понад 850 відділень у коледжах і університетах по всій країні — майже як мережу мініштабів, готових будь-якої миті запустити прихильників у дію. Найяскравіше це спрацювало в Аризоні перед виборами 2024 року, де його студенти допомогли республіканцям залучити десятки тисяч голосів на первинних виборах у штаті. Кірк планував масштабувати цю модель на всю країну.
Третє — мережа контактів. Він брав інтерв’ю у політиків, керівників аналітичних центрів і медійних персон. Так Кірк створив каталог впливових консерваторів і перспективних молодих лідерів, яких міг просувати. Він з’єднував політиків із донорами, держслужбовців із командами, медіа з продюсерами та маркетологами. Близько сорока людей у адміністрації Трампа отримали призначення завдяки його впливу — від Конгресу до урядів штатів і Fox News.
Четверте — стосунки з самим Трампом. Відданість президенту, мобільні ресурси і досвід роботи зі студентами зробили Кірка цінним радником. Він мав прямий контакт із Трампом, віцепрезидентом, членами Кабінету, сенаторами та губернаторами, впливаючи на рішення на найвищому рівні.
Президент Дональд Трамп потискає руку Чарлі Кірку під час панельної дискусії на Generation Next Summit у Вашингтоні, 22 березня 2018 року.
Але це лише половина історії. Для багатьох Кірк був не стільки радником президента, скільки символом сміливості для сучасних консерваторів. Його смерть зворушила людей не через посаду, а через те, що він уособлював здатність відкрито обстоювати свої переконання, незважаючи на тиск однолітків і викладачів.
Щоб зрозуміти ці емоції, варто повернутися в кампуси часів «Великого пробудження», коли молоді республіканці боялися висловлювати власні погляди — через ризик цькування, приниження чи шкоди для майбутньої кар’єри. У цій атмосфері страху зростала організація Turning Point USA. Роками прогресисти висміювали кампанії Кірка, але він показав молодим консерваторам: вони не самотні. Сперечаючись із професорами чи однолітками, він доводив — переконання можуть витримати соціальний тиск і залишатися сильними.
Кожен його відеокліп демонстрував: відкрито обстоювати свої погляди можна впевнено й розумно. Кірк не ховався за анонімними акаунтами — він показував молодим, що їхній голос важливий і ніхто не має права змусити їх замовкнути.
Чарлі Кірк дебатує зі студентами у Кембриджі, 19 травня 2025 року.
Getty Images
Головне послання Кірка було просте: не бійтеся говорити про свої переконання. Після поразки Трампа у 2016 році багато молодих республіканців сумнівалися, що консервативний рух може здобути більшість або що система дозволяє чесну боротьбу. Кірк вважав інакше: навіть якщо правила гри несправедливі, консервативні популісти можуть перемогти, якщо будуть організовані й мобілізовані. Його стратегія була проста: переконання плюс мобілізація.
На шоу Кірк міг різко тролити лівих, але поза камерами залишався ввічливим і коректним. Та мішенню він ставав навіть серед своїх. Радикальні консерватори закидали йому, що він діє «занадто м’яко»: будує коаліції, тримається в межах закону, підтримує Ізраїль і навіть допускає до своїх заходів ЛГБТ-спікерів. Особливо жорстко його атакувала так звана groyper army — група ультраправих молодіжних активістів, які вимагали від консерваторів радикальніших позицій щодо ЛГБТ, міграції та Ізраїлю. Для них Кірк був «недостатньо правим». Навіть союзники, погоджуючись публічно, у приватних розмовах кепкували з його методів і дорікали, що він не розуміє «справжньої боротьби».
Сам Кірк волів говорити «мовою бюлетенів», а не куль. Та трагічна іронія в тому, що чоловік, який його вбив, відкинув будь-які політичні інструменти й говорив лише мовою насильства, тоді як Кірк завжди намагався змінювати правила гри демократичними шляхами.
Ілюстрація на основі фото Дональда Трампа та Ілона Маска під час прощання з Чарлі Кірком, 22 вересня 2025 року. Ілон Маск опублікував спільне фото з Трампом у соцмережі X з підписом: «For Charlie» — «Заради Чарлі».