11 років тому вісім бійців батальйону «Донбас» виходили з «Іловайського котла» після того, як російська армія розстріляла колону ЗСУ в «зеленому коридорі». Це їхня історія

Іловайська операція почалася в перших числах серпня 2014 року і тривала весь місяць. Деталі операції відтворені в подробицях за численними свідченнями українських бійців та командирів. Історія, яку ми розповідаємо, почалася в ніч на 24 серпня. Тоді на одній із висот поблизу Іловайська українські розвідники помітили колони, що рухалися в напрямку міста. Наступала російська регулярна армія — це підтверджували радіоперехоплення. Майже на всій російській техніці були зняті або замасковані тактичні знаки. Росіяни захопили або знищили блокпости та склади боєприпасів біля міста. Зупиняти їхній прорив у місто на околицях було нікому.

Підкріплення не надходило. Угрупованню ЗСУ бракувало озброєння, їжі та води, а кількість поранених постійно зростала. Переважно їх відправляли до місцевої школи № 14, яка з часом стала, хоч і ненадійним, але єдиним прихистком. Вихід із міста став єдиним варіантом. Більшість військових до останнього відмовлялася залишати позиції, адже за час оборони Іловайська росіяни десятки разів зривали евакуацію, обстрілюючи колони.

Двадцять восьмого серпня 2014 року було оголошене тимчасове припинення вогню для виходу «зеленим коридором». Російська сторона гарантувала українським військовим безпечний прохід. Перед виходом також відбулися перемовини про обмін полоненими. Сторони домовились, що обмін відбудеться після того, як пройдуть колони, але в останній момент росіяни заявили, що обміну не буде.

Війська почали виходити з Іловайська вранці 29 серпня. Усі підрозділи зібралися поблизу Многопілля, поступово збираючи бійців і техніку з позицій. Виходити мали двома колонами — «північною» та «південною». «Північна» мала рухатися маршрутом: Многопілля — Агрономічне — Новодвірське — Михайлівка — Андріївка — Чумаки — Горбатенко — Новокатеринівка — Старобешеве. Маршрут «південної» колони проходив через Многопілля — Червоносільське — Осикове — Побєду — Новокатеринівку — Старобешеве.

«Антиквар», «Нич», «Любомир», «Філософ», «Льоха», «Сто дев’ятий», «Стан» і «Дудаєв» — бійці добровольчого батальйону «Донбас». Усі вони вижили в «зеленому коридорі» під час розстрілу колон. Вони ховались у соняшникових та кукурудзяних полях, а також у навколишніх селах. Згодом, згуртувавшись, через ті ж поля, переповнені росіянами, вони дісталися підконтрольної частини Донбасу.

Щоправда, не всі.

1

Росіяни відкрили вогонь по українських колонах. Ті, хто був в авангарді та ар’єргарді колон, одразу це побачили. Більшість швидко зреагувала та звернула в поля. Хтось заїжджав у поля на машинах. Хтось пробирався повзком. Люди розсіювалися поодинці або невеликими групами.

Антиквар, Нич, Любомир та Сто дев’ятий одразу об’єдналися в одну групу. Вісімнадцятирічний Олександр Гошилик на псевдо «Сто дев’ятий» за допомогою GPS вивів побратимів із Іловайська. Далі хлопці пересувалися від міста залізничними коліями. Від початку це було ризиковано. Колії — відкритий і пріоритетний орієнтир, уздовж них або біля них ворог міг обладнати позиції. Українські бійці були зі зброєю та в формі — а тому помітні.

«Втомлені обличчя, побиті сонцем і спрагою, ми просто хотіли дійти до своїх, — розповідав Олександр. — Ми практично нічого не їли. Були тільки 20 стіків цукру із сухпайків, які я збирав у бронежилеті кілька місяців. Одна цукерка знайшлася у Антиквара. Знайшли трохи овочів, кавунів та динь. Це був весь наш раціон на чотирьох за три ночі виходу з оточення».

Бійці натрапили на «сєпарський секрет» — окоп, виритий для таємного спостереження. Секрет був порожній. Поруч стояли дві коробки російського сухпайка: одна порожня, друга — переповнена. Хлопці забрали сухпайки й, ледь відійшовши від окопу, вирішили перекусити.

«Відступивши не більше ніж на 500 метрів від “секрету”, ми зайшли в кукурудзу і, освітлюючи ліхтариками, голосно хрумтіли галетами, — розповідав Олександр. — Як це було прекрасно — відчути смак їжі! У сухпайках знайшлося яблучне пюре. Це єдиний гарний спогад, який у мене пов’язаний із російською армією».

Виходячи з поля, бійці наткнулися на іншу групу. З-за кущів пролунала команда російською: вийти, інакше відкриють вогонь. У хлопців не було сумнівів, що це або росіяни, або сепаратисти. Антиквар піднявся і, рухаючись на звук, викинув чеку від гранати. У цей момент вони почули фразу: «Свої!»

Хлопці побачили людей у російській формі. Серед них Олександр впізнав Павла Пугачова «Дудаєва», з яким колись жив в одному наметі. В руках у Павла був автомат.

«Я офігів. Дудаєва взяли в полон? Тоді чому в нього автомат в руках? Чому він не тікає? Тут я пойняв, що це свої, — розповідав Олександр. — Я міцно обійняв його. Ми всі привіталися і разом почали шукати, куди Антиквар викинув чеку. Врешті-решт замість чеки вставили голку. Потім ми винесли їм залишки російських сухпаїв».

Зʼясувалося, що група Дудаєва зняла російську форму з полонених росіян. Окрім Дудаєва, в групі були бійці з позивними «Філософ», «Стан» і «Льоха». В одній групі тих, хто вижив, опинилися хлопці з дуже різних міст. Сто дев’ятий, наприклад, народився на Івано-Франківщині і зовсім не розмовляв російською, як і вся його група. Дудаєв був з Харкова. Льоха — з Росії: після подій на Майдані він приїхав в Україну і став на її захист.

Далі вони рушили вже увісьмох.

2

На своєму шляху бійці потрапили в засідку.

«Ми зупинилися на колії і почали обговорювати, куди йти далі, — розповідав Олександр. — Праворуч, з лісу, пролунали слова: “Ну что, хуярим по ним?”. Ми кинулися врізнобіч. Я вирішив перестрибнути колію і прийняти бій. Разом зі мною в бій вступили Антиквар, Любомир і Дудаєв».

Деякий час Олександр відстрілювався. Бойовики вели вогонь не прицільно, а для спостереження запустили сигнальну ракету. В її світлі Олександр побачив, що залишився сам: поруч нікого не було. Попереду, приблизно за 70 метрів, рухався Антиквар. Олександр кинувся наздоганяти його і за поворотом дороги зустрів ще Любомира і Дудаєва. Інші четверо бійців відірвалися ще далі і зникли з поля зору. Тоді Дудаєв у темряві, без ліхтаря, пішов шукати їх сам.

Сто дев’ятий, Любомир та Антиквар продовжували відстрілюватися. Та Любомир мав поранення — під час обстрілу в «зеленому коридорі» уламок відірвав йому частину м’яких тканин. Тож він зупинився, щоб змінити пов’язку. А коли закінчив перев’язку, група вирушила до лісосмуги — вони думали, що там ховаються інші бійці. У лісосмузі вони нікого не знайшли, почали пошепки кликати Дудаєва, але марно. Довелося виходити без нього.

Щоб вибратися з оточення, семеро хлопців пішки пройшли 80 кілометрів. Єдиним, хто не вийшов із групою, був «Дудаєв» — Павло Пугачов. Відірвавшись від побратимів, він пробіг полями близько трьох кілометрів і натрапив на позиції бойовиків у одному з селищ біля Іловайська. Там його три дні переховувала місцева жителька. Павло навіть залишив їй номер телефону матері.

Ще перед виходом через «зелений коридор» Павло казав матері та побратимам, що ні за що не здасться в полон. Від командира він отримав наказ виходити з оточення в напрямку Маріуполя. Перед виходом він востаннє зателефонував мамі, після чого зв’язок із ним обірвався. Його мама сподівалася, що Павло все ж потрапив у полон, проте російська сторона це не підтвердила. Суд визнав його загиблим. Тіла досі не знайдено, а збігів ДНК немає.

3

З усіх, хто вижив у боях за Іловайськ, за останні 11 років з різних причин пішли з життя щонайменше 180 бійців та офіцерів. Із підрозділів, що були в місті, до сьогодні майже не залишилося жодного. Дотепер на фронті воює «Донбас» — нині це окремий штурмовий батальйон Сухопутних військ ЗСУ.

Усі бійці, які виходили з Іловайська разом із Дудаєвим, після порятунку повернулися до служби. Дехто продовжує служити і сьогодні. Олександр Гошилик, на псевдо «Сто дев’ятий», у 2016 році демобілізувався. Кілька років він жив цивільним життям, пишучи вірші під творчим псевдо «Клятий Мольфар». У 2022 році був мобілізований і прийняв останній бій біля Бахмуту восени того ж року. Вважається зниклим безвісти.

Андрій Дикий на псевдо «Антиквар» загинув на фронті цього року. Стан продовжує нести службу. Льоха будує цивільне життя в Україні, попри російське коріння.