У 1960-х дослідник із МТІ створив на диво простий, але цікавий застосунок, який заклав підвалини для розвитку сучасних чатботів і віртуальних помічників. У Лабораторії штучного інтелекту Йозеф Вайценбаум створив ELIZA — одну з перших у світі комп’ютерних програм з обробки природної мови, здатну симулювати розмову. Вайценбаум прагнув довести, наскільки неприродно звучатиме розмова між людиною і ШІ, але натомість був шокований тим, як багато людей починали емоційно прив’язуватися до штучного інтелекту. Люди нерідко забували в розмові з ELIZA, що спілкуються з комп’ютером. Розповідають, що секретарка Вайценбаума навіть час від часу просила його вийти з кімнати, щоб вона могла «по-справжньому» поспілкуватися із ШІ, на самоті.
Один зі скриптів, які Вайценбаум розробив для ELIZA, називався DOCTOR — програма-симуляція психотерапевта. Цей терапевт використовував психологічний підхід, розроблений Карлом Роджерсом — роджеріанську теорію. Власне, пацієнт щось говорив програмі DOCTOR, а програма відповідала так, як це зробив би роджеріанський терапевт — непрямими запитаннями й переформулюваннями. ELIZA не була складна чи детально продумана — вона просто переформульовувала те, що казала людина. Але причина, чому це працювало, очевидна. Інколи нам просто потрібно, щоб нас вислухали. Здавалося б, якось нечесно, що ми почуваємося почутими лише тому, що алгоритм перефразував наші слова. Та річ у тому, що це справді допомагало людям. Можливість спинитися, переосмислити свої запитання й копнути трохи глибше — терапевтична.
Йозеф Вайценбаум демонструє роботу ELIZA на телепринтері, 1965 рік.
jw.weizenbaum-institut.de
Роджерс знову з’ясував, на свій подив, що DOCTOR у ключових завданнях працював не гірше за реального психотерапевта. Це має величезне значення, якщо врахувати, що з 2010 року кількість психічних криз у дітей і молоді у США зросла на 40 відсотків Сюди входять і один із трьох студентів університетів. Приблизно стільки само студентів покидають навчання, не отримавши диплом, через тривожність, депресію й почуття ізольованості. У 2023 році Головний хірург США Вівек Мурті назвав цей феномен «епідемією самотності».
«Я зрозумів, що в усіх історіях про хронічні хвороби, депресію, залежності бриніли нотки самотності. Люди часто казали мені: “Знаєш, у мене відчуття, що я весь свій тягар у цьому життя маю нести самотужки”, або: “Маю відчуття, що якщо я завтра зникну — усім буде байдуже. Ніхто навіть не помітить”. Люди почувалися невидимими, — сказав мені Мурті. — І це були не лише люди, яких ми звикли вважати самотніми — як-от старенькі, які живуть самі. Але я чув це й від студентів коледжів, довкола яких у студентському містечку були тисячі інших студентів, але вони все одно почувалися страшенно самотніми. Я чув це від мам і батьків, які жили в районах, де постійно з кимось спілкувалися у школі, мали дружніх сусідів, але однаково не відчували, що можуть справді комусь довіряти, що хоч хтось їх дійсно бачить і розуміє, і так далі».
Мурті дійшов розуміння, що самотність і почуття ізольованості — надзвичайно поширена річ, і що вона сильно впливає на наше фізичне й психічне здоров’я. Ми також знаємо, каже він, що у психічних проблем і академічної неуспішності — схожі причини: студенти відчувають, що в них мало контролю над життям і мало сенсу в ньому. Ми бачимо, що фокус починає зміщуватися на психічне здоров’я наших дітей — і на те є гарні причини. Лонгітюдні дослідження, опубліковані у JAMA Pediatrics, показують: з 2019 року показники тривожності й депресії у студентів злетіли до небес. У цьому винна пандемія й пов’язані з нею ефекти — стрес, соціальна ізоляція, невпевненість у майбутньому, фінансові труднощі, хвилювання про здоров’я та безпеку.
Сьогодні проблеми ментального здоров’я у наших школах займають не менш важливе місце, ніж STEM. І лише питання часу, коли люди почнуть звертатися по цифрову психологічну підтримку, яку ще називають інтегративним психологічним штучним інтелектом. Якщо ELIZA допомагала людям почуватися почутими ще 50 років тому, ймовірно, сучасні ШІ будуть здатні на значно більше. Проговорю: я не кажу, що всіх терапевтів-людей треба замінити цифровими. Хоч як сильно люди прив’язувалися до свого ШІ-терапевта — чи ШІ-репетитора, якщо вже на те пішло, — технологія ніколи не зможе й не повинна замінити живу людину. Однак із ШІ може бути значно простіше поговорити в певні моменти й у ситуаціях, коли це дійсно потрібно, й у таких випадках реальні коучі чи терапевти зазвичай або недоступні, або непомірно дорогі. Ми вже бачили багато прикладів.
Приклад діалогу з ELIZA.
Wikimedia / «Бабель»
Зокрема, у 2022 році дослідники з Південно-Китайського технологічного університету перевірили, наскільки ефективно штучний інтелект здатен проводити терапевтичні інтервенції. Вони використали чатбот у когнітивно-поведінковій терапії — це один із традиційних методів лікування депресії та тривожності. Рівень депресії в учасників знизився за чотири місяці роботи із чатботом, а рівень тривожності — усього лише за один. ШІ спрацював значно краще за книжки із саморозвитку.
Я сам батько, і справді намагаюся переконати дітей не сидіти з гаджетами в руках увесь час. Закладаюся, те саме роблять чимало батьків. Особисто я хвилююся, бо якщо їх не смикати (фігурально і буквально), то мої сини лише гратимуть в Minecraft і писатимуть код, а донька невідривно дивитиметься «Сестро, сестро» чи корейські мильні опери. Я хочу, щоб вони більше гралися з друзями на вулиці, читали книжки, малювали, робили щось креативне і продуктивне, а не втуплювалися в екран, лежачи на дивані. Хочу, щоб вони більше вчилися й робили щось таке, від чого почуватимуться впевнено в академічному, фізичному й соціальному сенсі. Щоб самі виходили із зони комфорту. А коли їм щось із переліченого дається важко — відчували, що мають підтримку, навіть якщо їм складно чи некомфортно.
Учитися — важка праця. Хоч грати на піаніно, хоч малювати, хоч орієнтуватися в незручних соціальних ситуаціях. Дітям дійсно складно вчитися нового, та бути в цей момент їхніми батьками не легше. Потрібно постійно докладати зусиль і заохочувати дітей, щоб у них сформувався спосіб мислення, націлений на тривалий розвиток і зростання. Ми маємо підтримувати їх і хвалити, відповідно пояснюючи також, що невдачі — це лише сходинки на шляху до вдосконалення. Ще, наприклад, батьки стежать за тим, щоб діти робили перерви. Ми нагадуємо їм, що процес важливіший за результат, і що всі — ми теж — переживали в цьому житті невдачі й вийшли з них кращими людьми. Ми розбиваємо складне на простіші шматочки. Коли треба пояснити щось абстрактне — намагаємося показати дітям, як це впливає на їхні життя. Часом вони приймають нашу допомогу, інколи — не дуже. Таке воно, життя батьків.
За роки свого досвіду не раз бачив, як розвиток технологій допомагає в освіті. У вихованні дітей я теж помітив аналогічний ефект. Історично батьки мали геть небагато варіантів, якщо їхня дитина потребувала допомоги з навчанням. Деякі батьки можуть добре знатися на тому матеріалі, який вивчає їхня дитина, але для більшості з них це не так. І вчитися разом їм буває складно навіть тоді, коли батько чи мама доволі добре вміють пояснити предмет. Я й на собі це перевірив.
Інколи може допомогти хтось інший із родини — моя сестра займалася зі мною, а я, ви вже знаєте, — зі своїми двоюрідними братами й сестрами. Але все одно так буває зрідка та ще й призводить до конфліктів. Батьки, у яких немає часу чи можливості займатися зі своїми дітьми і які належать до середнього чи вищого середнього класу, найчастіше звертаються до платних репетиторів. Ті сім’ї, у яких таких ресурсів немає, власне, не мають варіантів.
Альтернатива знайшлася з появою інтернету, зокрема, відео за запитом. Це зняло певні обмеження традиційного репетиторства, але ще учні отримали можливість читати чи дивитися пояснення маленькими шматочками. Відео можна було переглянути в будь-який час, ставити його на паузу, дивитися вдвічі сповільненим чи, навпаки, прискореним. З появою «Академії Хана» учні змогли практикуватися й оцінювати свої знання в більшості тем майже всіма мовами, де й коли завгодно.
Салман «Сал» Хан на презентації Khan Academy.
Getty Images / «Бабель»
Але це допомагало не лише учням. Батьки не раз мені розповідали, що й самі за нашими уроками пригадували шкільні теми, щоб мати змогу краще займатися зі своїми дітьми.
Однак, усе ж між тим, що можна дізнатися зі статей, відео й вправ і тим, на що здатен гарний репетитор, лишалася велика різниця. Наприклад, технологія не могла сформувати з учнем дружні стосунки, мотивувати його, щось із ним обговорити. По такі речі він однаково мусив звертатися до батьків, учителів чи репетиторів.
Проте і це змінилося, коли з’явився ШІ й великі мовні моделі. У попередніх розділах я вже знайомив читачів із тим, як технологія розвʼязала проблему міжособистісного спілкування, використовуючи ШІ-репетиторів і персональних коучів, які краще розуміють, яка у ваших дітей ситуація з навчанням, і які можуть підштовхувати й підтримувати в режимі реального часу. Такі «репетитори» здатні персоналізувати й адаптувати коучинг, а також самі адаптуватися до потреб учня, поки він навчається. І найбільше вражає, що ця технологія вчить наших дітей краще мислити, бо використовує сократівські методи.
Але що означає цей ШІ для батьків і їхньої ролі в навчанні дітей? Ми розуміємо, що штучний інтелект трансформує наші кар’єри, але як він змінить наш вплив як батьків?
У вихованні дітей є кілька аспектів, де генеративний ШІ може надзвичайно добре допомогти. Один із них — це коли батькам потрібно стати репетиторами для своїх дітей. Усі батьки знають, як це, коли дитина застрягає і починає дратуватися. Ця ситуація малоприємна для обох сторін. Батьки намагаються вмотивувати дитину або пояснити їй щось, але дитина відчуває тиск чи осуд. Зрештою ситуація може дещо «перегрітися», а дитина гарячково відмовитися виконувати завдання з батьком чи мамою.
Тут ШІ може відіграти потужну роль, подібно до тієї, яку відіграв двадцять років тому я, допомагаючи своїй двоюрідній сестрі Наді з математикою. З одного боку, я здобув освіту в США і мав чималий досвід, тому міг допомогти Наді з математикою значно краще, ніж її батьки. Водночас я був їй не мамою і не татом — і це теж давало свій результат. Із ШІ все працює аналогічно. Зручно, коли тобі допомагає хтось не з батьків. [Чатботи здатні] налагоджувати стосунки з дітьми так, як це робив я зі своїми двоюрідними братами й сестрами, уникаючи традиційних конфліктів батьків і дітей.
ШІ-репетитор знає матеріал. Він — експерт у своїй предметній області, який може надавати персоналізовані, адаптивні навчальні вправи на основі індивідуальних потреб і здібностей учня. Він також здатний надавати негайний зворотний зв’язок і коригувати свої методи навчання. На відміну від усіх знайомих мені батьків, ШІ-репетитор має нескінченну енергію і жодної іншої роботи, крім як бути на зв’язку, щоб допомагати учневі весь день, кожен день, коли та де наші діти цього потребують, тоді як ми, батьки... ну, ми просто люди.
До того ж платформи генеративного штучного інтелекту мають інтерфейси, що дають батькам змогу стежити за розмовами дитини та ШІ й точно бачити, чого дитина навчилася. ШІ також може проактивно звертатися до учнів і батьків, надсилаючи повідомлення, які допомагають дітям не втрачати інтерес і мотивацію, і водночас він тактовно нагадує, що треба брати на себе відповідальність.
А ще в батьків є інша роль: допомагати дітям розвивати важливі для життя навички, як-от стійкість, вміння зосереджуватися та справлятися з горем і труднощами здоровими способами. І тут знову може допомогти генеративний ШІ: підтримати, порадити, як найкраще говорити з дітьми, розв’язати питання булінгу або подолати складні соціальні ситуації між дитиною та її друзями. Генеративний ШІ може дати батьками ресурси й час — те, для чого раніше треба було б іти до терапевта або читати книжки для батьків. ШІ стає коучем із виховання дітей.