Вижити в Україні зараз ― задача із зірочкою. Але гірше є куди. Ось як жилось будівничим єгипетських пірамід ― уривок із книжки

Уявімо, ви хочете провести літо, працюючи надворі, трохи наростити м’язи й не боїтесь забруднитися. Додати трохи фізичної активності, трохи засмаги. Отож ви вирушаєте в Давній Єгипет, в епоху Стародавнього Царства, на літній підробіток у 2550 році до нашої ери, аби долучитися до найбільшого в історії проєкту, здійснюваного на громадських засадах, — будівництва гробниці фараона Хуфу. Давні єгиптяни називали її Горизонтом Хуфу. Вам же, ймовірно, вона відома як Велика піраміда Гізи.

Ви працюватимете з самого ранку до пізньої ночі протягом чотирьох місяців, тягаючи камені, що важать від однієї до вісімдесяти тонн, за шаленої спеки єгипетського літа, й матимете один вихідний день на тридцять робочих. Спатимете просто неба, плентатиметеся за багатотонними каменюками, які утримуються лише мотузками з пальмового листя, вклинюватимете каміння в круту й підступну площину, де розбилися на смерть щонайменше 1600 туристів, які намагалися вилізти на піраміду, доки цю практику не заборонили. Вам доведеться витримувати нестерпну фізичну роботу: останки з кладовища робітників біля піраміди свідчать, що люди страждали від жахливого артриту, дехто втрачав кінцівки; середня ж тривалість життя становила тридцять п’ять років. І все це у відкритих сандалях. [...]

Єгиптологи припускали, що робітники на будівництві піраміди, ймовірно, жили поблизу, але їхній табір знайшли аж у 1990 році, коли турист, який їхав верхи, перечепився через шматок кам’яної стіни, що визирав із піску. Так знайшли ціле місто, що вражало своєю складністю й розміром.

У звичайному житті єгипетські землероби, найімовірніше, ніколи не бачили натовпів із понад сотні людей, однак прибувши до Гізи, вони опинялися в таборі, де їх могло бути 30 тисяч. Це шалено багато не лише для такого проєкту: певний час це місце було одним із найбільших міст світу. Тут тулились пекарні, рибообробні цехи, скотарні — усе для масового виробництва харчів. Також були ряди бараків, схожих на казарми, де могло поміститися до 2000 осіб. Утім, як чорнороб, ви не матимете права на ліжко. Чи навіть на дах. Раніше, розповідає [єгиптолог та археолог Річард] Реддінг, археологи вважали, що такі сезонні робітники, як ви, жили в цих містах. Однак тепер, стверджує він, більшість дослідників дійшла висновку, що ці бараки надто малі, аби розмістити величезний наплив працівників. Тому, ймовірно, в них спали лише екіпажі кораблів та поважні особи, які бували тут. Ви не належите ані до одних, ані до інших, тож спатимете на землі.

Аби влитися в колектив, треба вдягтися відповідно. Єгипетські чоловіки ходили в пов’язках на стегнах, під якими не було нічого, а жінки — у довгих вузьких сукнях чи накидках, що трималися на плечах. Чоловіки часто ходили з голим торсом, але вам краще так не робити. Температура тут сягає 43 градусів, тож візьміть із собою лляну сорочку. Типовим взуттям були відкриті шкіряні сандалі, навіть попри те, що на роботі належало тягати багатотонні каменюки. Однак це ще не найгірше — традиційною зачіскою робітника була стрижка під горщик.

На щастя, фараон добре годував своїх робітників. Більшість землеробів їла на будові піраміди, імовірно, краще, ніж вдома. Вмілі працівники, яким дозволяли спати в бараках, споживали по 100 грамів яловичини на день — невимовна розкіш, враховуючи, що худобу треба було пригнати з далеких пасовиськ у дельті річки, а одна корова коштувала як річний заробіток ремісника. Археологи знайшли так багато кісток, що припускають: табір споживав по 1,8 тонни яловичини на день; це потребувало б титанічних логістичних зусиль і свідчить про неймовірні ресурси, які Хуфу вкладав у свою гробницю.

На жаль, так харчуються тільки вмілі майстри, а не ви. Чорнороби, каже Реддінг, їли сомів, козлятину й рагу з коров’ячих копит зі шматком черствого хліба, який доводилося розмочувати в пиві. Пиво здається не найкращим напоєм, враховуючи, що скоро вам підіймати багатотонні блоки на дуже крутий схил, але не хвилюйтеся. Принаймні не через сп’яніння. Єгипетське пиво містило більше поживних речовин, ніж алкоголю. Це ситний напій на зразок комбучі з легеньким алкогольним присмаком.

Після сніданку, з черевом, повним пива, хліба й копит, ви виходите на роботу в загонах по двадцятеро. Якщо ваш загін видобуває вапняк у кар’єрі, вам видадуть мідне зубило. Мідь — метал м’який і не надто годиться для тесання каменю, але це краще, ніж тогочасні альтернативи. Оскільки мідь добувають у невеликих шахтах на протилежному березі Червоного моря, то вона ще й дорога, тож не посійте свій інструмент. Єгипетська влада пильно стежила за тим, щоб його не губили й не крали, навіть зважувала всю мідь, яку робітник брав із собою на роботу. Якщо повернетесь із меншою кількістю, ніж мали, то очікуйте неприємної розмови.

Утім, оскільки ви сезонний робітник, то добувати камінь ви не будете. Каменярі працювали цілий рік, готуючи численні блоки вапняку, які потім, влітку, коли з’явиться наплив робочої сили, треба витягти на будову. Ви і є та сила. Отож після сніданку ви вирушите тягати каміння з рештою команди.

Може здатися, що серед викликаних робітників, податки, час і каторжна праця яких ішли на гігантський моноліт посеред пустелі, панував похмурий настрій. Однак залишені ними ієрогліфічні написи на стінах вказують на те, що робітникам був притаманний командний дух. Загони вигадували собі назви на кшталт «Фараонові пияки» або «Друзі Хуфу», змагалися між собою й обмінювалися суперницькими насмішками. Здається, замість того, щоб страждати на самоті, тягаючи каміння, вони насолоджувалися разом своєю мукою. [...]

Як і на будь-якій фізично важкій роботі, ваші перші кілька днів будуть найнебезпечнішими. Поки ваш організм призвичаюється до єгипетської сорокаградусної спеки, ви не будете продуктивно пітніти, а серце битиметься надто швидко. Ви не в найкращій формі для тягання каміння і не звикли пити стільки, скільки потрібно для роботи в таких умовах. Згідно з даними Управління охорони праці, майже половина смертей від теплового удару стається у перший день на роботі, а більш ніж 70 % — у перший тиждень. Якщо відчуєте запаморочення, головний біль, судоми в м’язах чи нудоту, треба негайно переміститися в тінь. Якщо ж симптоми погіршаться аж до блювоти, слабкого пульсу й плутаного мислення, може бути вже запізно. У сучасному світі вам допомогла б звичайна крапельниця. Та тут немає навіть льоду. [...]

Грань піраміди, звісно, не вертикальна, але під кутом 52 градуси близька до того. Якщо впадете, то розіб’єтеся, перш ніж досягнете землі. Не дивно, що на скелетах, знайдених на цвинтарі будівельників у Гізі, видно сліди серйозних переломів рук, ніг та кистей. На щастя, багато з тих переломів загоїлося, а отже, лікарі знерухомлювали їх шиною. Дехто навіть пережив ампутації. Отже, якщо ви просто поранені, то, здається, можете розраховувати на медичну допомогу — однак чи варто її приймати, залежить від вашої проблеми. Давньоєгипетські лікарі досить професійно лікували травми кісток. Метод лікування зламаного носа, описаний на папірусі, майже не відрізняється від сучасного. Однак лікування причин внутрішнього чи непрямого болю, як-от артриту, інфекційних захворювань чи паразитів, далеке від ефективності. У тих самих папірусах на медичні теми є сила-силенна неймовірно гидких засобів проти хвороб: мазь із тваринного калу, бульйони з дохлих мух і варених мишей. Такий список призначених ліків натякає, що коли у вас очевидна травма, — скажімо, вам розтрощило руку каменюкою, — то варто покладатися на лікарів. Якщо ж ви захворіли, то, мабуть, краще утриматися.

Хуфу вдалося організувати такий масштабний проєкт завдяки своїм службовцям, чия чисельність на душу населення була найбільшою в історії. Структура його бюрократичного апарату неймовірно нагадує сучасне військо. Десятки тисяч чиновників в ієрархії працювали в чотирьох гілках влади: царському суді, армії, церкві й уряді. Щоб зібрати ресурси для піраміди, працівники скарбниці роз’їжджалися всією країною і призначали податок очільнику кожного з сорока двох регіонів (або номів). Оскільки Давній Єгипет покладався не на гроші, а на складну бартерну систему, податок залежав від того, що цей регіон виготовляє. Номи дельти Нілу, наприклад, платили худобою, а південь — зерном.

Податок становив приблизно 10%, але скарбники не міряли виробництво кожного землероба, що спонукало би їх ховати своє збіжжя. Натомість вони вимірювали висоту розливу Нілу в «нілометрах» і на основі минулих даних про врожай приписували кожному регіону податок, залежно від того, скільки вони виробляли в минулому за схожих умов. У періоди будівництва піраміди частиною податку були й чотири місяці виснажливої праці, яку ви саме зараз і сплачуєте.