1
Михайлівська площа є однією з найстаріших у Києві. Вона сформувалась в історичному центрі міста перед Михайлівським Золотоверхим монастирем. У середині 1930-х радянське керівництво вирішило побудувати в цьому районі новий урядовий квартал Києва. Задля цього знесли частину будівель Михайлівського монастиря разом із дзвіницею. Із запланованого встигли звести споруду у стилі сталінського ампіру, де спочатку розміщувався ЦК КП(б)У, а згодом обласний і міський комітети партії. З 1992 року тут розташоване Міністерство закордонних справ України. Будівлі Михайлівського монастиря відновили в первісному вигляді наприкінці 1990-х.
У 1920-х до Михайлівської площі ще можна було дістатись трамваєм, який їхав від Думської площі, сучасного Майдану Незалежності, вулицею Малою Житомирською. Трамвайні колії з Михайлівської площі прибрали в 1940-х, після Другої світової війни.
2
Спуститись від Михайлівської площі до іншої історичної київської місцевості, Подолу, можна на фунікулері. З моменту запуску в 1905 році його робота переривалась тільки на планові ремонти та реконструкції. Першу реконструкцію фунікулера провели у 1928—1929 роках. Тоді ж його маршрут продовжили приблизно на сорок метрів — ніжню станцію перенесли від вулиці Боричів Тік на ріг вулиці Петра Сагайдачного й Поштової площі.
3
Ще за часів Київської Руси Поділ став осередком торгово-економічного життя Києва з центром на Контрактовій площі. З кінця XVIII століття тут щороку проходили міжнародні контрактові ярмарки, на які зʼїжджалися торговці та підприємці з усієї Європи та укладали найрізноманітніші ділові угоди, тобто контракти. У 1817 році для укладання подібних угод на площі звели Контрактовий будинок. До середини ХІХ століття обороти угод Подільського контрактового ярмарку сягали кількох мільйонів карбованців.
З приходом більшовиків Київський контрактовий ярмарок майже перестав існувати. Радянська влада спробувала його відродити у 1920-х роках в рамках Нової економічної політики, навіть запрошувала представників іноземних фірм. Та в 1930 році його остаточно закрили. Відновили Київський контрактовий ярмарок уже за незалежної України. Але його робота має радше показовий та виставковий характер, адже Поділ уже втратив статус ділового центру столиці. Історична будівля Контрактового будинку збереглась до сьогодні. Як і спостережна вежа-каланча Подільського пожежного депо, що праворуч на фото, зведена 1910 року. Зараз у цій будівлі розміщується Національний музей «Чорнобиль».
4
Урочище Гончарі-Кожумʼяки відоме ще з часів Київської Русі як компактне ремісниче поселення на Подолі. У середині ХІХ століття ремісників починало витісняти київське купецтво, яке зводило тут спочатку одно-півтораповерхові будинки, а пізніше вже на два-три поверхи. Головною вулицею стала Воздвиженська — на честь місцевої Хрестовоздвиженської церкви, зведеної наприкінці XVIII та відбудованої після пожежі на початку ХІХ століття.
Упродовж ХХ століття урочище Гончарі-Кожумʼяки занепадало. У 1970-х міська влада почала виселяти нечисленних жителів, і місцевість поступово перетворилась на пустир. Упродовж 1980-х тут знесли більшість історичних будівель. І тільки на початку 2000-х у спорожнілому урочищі почали зводити новий елітний мікрорайон «Воздвиженка». Хрестовоздвиженська церква збереглась до сьогодні. А от Троїцьку церкву, що стояла на сусідній Замковій горі, більшовики зруйнували в 1930-х.
5
Однією з найвизначніших споруд Подолу та й загалом Києва був комплекс Братського Богоявленського монастиря, заснованого на початку і розбудованого наприкінці XVII століття. Він став одним з головних просвітницьких, культурних і релігійних центрів міста. Зокрема, у його стінах зародився один з найстаріших вишів України — Києво-Могилянська академія.
З приходом радянської влади у 1920-х будівлі монастиря і собору поділили між поліклінікою, Академією наук і теслярськими майстернями. А в середині 1930-х взагалі зруйнували. На місці дзвіниці та двох її крил звели чотириповерховий будинок для командирів і політпрацівників Київського військово-морського політичного училища, під яке облаштували значну частину територій Братського Богоявленського монастиря. У 1992 році цю будівлю передали відновленій Києво-Могилянській академії.
А от прибутковий будинок і дзвіниця церкви Грецького Катерининського монастиря, що на фото праворуч, зведені напередодні Першої світової, збереглися до наших днів. Однак саму церкву більшовики зруйнували ще в 1929-му.
6
У 1929 році на Подолі на вулиці Костянтинівській почали будувати новий кінотеатр. Він був першим, що мав окрему будівлю. До цього кінозали облаштовували в житлових будинках. Кінотеатр відкрився в 1930 році під назвою «Дев’яте Держкіно». У 1941-му його перейменували на «Глорію», а в 1943-му — на «Жовтень». Відтоді кінотеатр пережив чимало реконструкцій, масштабну пожежу, але не змінював ані назви, ані призначення. Сьогодні «Жовтень» лишається одним з найбільш культових кінопросторів Києва.
7
З Подолу до історичного Верхнього міста Києва ведуть кілька узвозів. Найпопулярніший — Андріївський. Тут ледь не кожна будівля має статус памʼятки архітектури. Одна з таких — № 34. Цю величезну пʼятиповерхову будівлю в пишному псевдоруському стилі звели на початку ХХ століття на замовлення місцевого підприємця і мецената Андрія Слинька. Використовувалась вона як прибутковий будинок. Через колір — будинок був біло-червоним, і дві великі купольні вежі по боках на даху його прозвали «дім-терем». Будівля збереглась до сьогодні, тільки втратила вежі-куполи — приблизно в 1940-х, й оригінальний колір — у 2010-х. А от її власнику пощастило набагато менше: більшовики розстріляли Слинька ще в 1919 році.
8
Іншим узвозом, Володимирським, наприкінці ХІХ століття з Подолу запустили перший в тодішній Російській імперії електричний трамвай. Головним транспортним вузлом на його шляху до Хрещатика і Печерська була сучасна Європейська площа. Цю назву вона отримала в середині ХІХ століття від розкішного готелю «Європа», що стояв на місці нинішнього «Українського дому». Згодом площу перейменували на Царську на честь російського імператора Олександра ІІ, а в 1911-му там встановили його пам’ятник.
Захопивши Київ у 1919-му, більшовики перейменували площу на честь ІІІ-го Інтернаціоналу, а наступного року знесли статую Олександра. Згодом на цьому місці встановили картонну фігуру червоноармійця, а в 1930-х — статую Сталіна. У 1956 році її теж прибрали, відтоді пам’ятників на цьому місці більше не встановлювали.
Будівля Купецького зібрання, що на фото за постаментом, збереглась до сьогодні. Нині там Національна філармонія України. А історична трамвайна лінія проіснувала на Європейській площі до 1977 року.
9
Вулиця Костельна, що веде від сучасного Майдану Незалежності до костелу Святого Олександра, завдовжки всього 250 метрів. Та примітна вона тим, що на ній майже повністю збереглася архітектура кінця XIX — початку XX століття найкращих зразків різних стилів, зокрема класицизму, історизму, модерну та конструктивізму. Починалось все традиційно для будівельного буму в Києві наприкінці ХІХ століття — з прибуткових будинків. А завершилось класикою радянського конструктивізму та постконструктивізму 1920—1930-х років.
10
У 1856 році на одній з найстаріших вулиць Києва, Володимирській, звели будівлю Міського театру. З 1867-го він став першим в Україні оперним театром з постійною трупою. У 1896-му театр згорів вщент. На його місці заходились зводити нову, більш величну будівлю Київської опери на понад півтори тисячі глядачів з найбільшою на той час сценою в усій Російській імперії. Відкрили її у 1901 році.
Театр ставав епіцентром не лише культурних, але й історичних подій. У 1911-му під час вистави в Київській опері застрелили російського прем’єра Петра Столипіна. А в 1917 році у приміщенні оперного театру проголошували Перший Універсал Української Центральної Ради. Театр неодноразово опинявся під загрозою знищення. У 1930-х його збирались перебудувати у «пролетарському стилі», під час нацистської окупації його ледь не підірвали підпільники, а в 1943-му в нього влучила радянська авіабомба, але, на щастя, не вибухнула. Будівлю лише раз капітально реконструювали — у 1980-х. Сьогодні це — Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка.
11
У 1830-х роках від Бессарабської площі через Галицьку і до тодішньої околиці Києва на перетині із сучасним проспектом Повітряних сил проклали нове Бульварне шосе. Такою була перша назва сучасного бульвару Тараса Шевченка. За однією з міських легенд, саме тут з’явились перші київські каштани, які згодом замінили на тополі ледь не за наказом тодішнього імператора Миколи І.
У 1872-му на перетині бульвару та вулиці Безаківської встановили пам’ятник графу Олексію Бобринському — відомому політику, підприємцю, меценату, засновнику цукрової промисловості України та будівничому першої залізниці в Російській імперії. Захопивши владу в Києві, більшовики перейменували бульвар на честь Шевченка, а в 1926-му зняли й переплавили статую Бобринського. У 1954-му на цьому місці встановили пам’ятник більшовицькому ватажку Миколі Щорсу. Його хотіли демонтувати ще після Революції гідності у 2014-му, але до справи дійшло тільки у грудні 2023 року.
А от прибутковий будинок аптекаря Миколи Фроммета, що ліворуч на фото, збудований у 1870-х зі знаменитої київської жовтої цегли, зберігся до наших днів.
12
Іншою архітектурною пам’яткою, розташованою на бульварі Шевченка, є зведений у другій половині ХІХ століття Володимирський собор. У радянський період собор міг повторити долю Михайлівського й Братського монастирів і багатьох інших знищених храмів. Але більшовики обмежились тим, що в 1929-му перетворили собор на Музей антирелігійної пропаганди.
Із 1944 року Володимирський собор став кафедральним храмом Києво-Галицької митрополії. Саме тут у 1988-му відбувались головні урочистості до тисячоліття хрещення Русі. А в 1992-му Володимирський собор став головним храмом Української православної церкви Київського патріархату.