Ільдар Дадін приєднався до російського опозиційного руху у 2011 році. Це був пік протестних настроїв росіян. Вони звинувачували владу і Путіна у фальсифікації виборів до Держдуми, на яких його партія «Єдина Росія» отримала більшість. Дадін покинув свою роботу охоронця, щоб приєднатися до протестів.
Багато людей надівали на акції білу стрічку як символ ненасильницького і мирного протесту. Для Ільдара Дадіна, який захоплювався лідером індійського руху за незалежність Махатмою Ганді, це був правильний вибір. Щоразу, коли його затримували силовики, Дадін стискав пальці, щоб ненароком не зачепити нікого з поліцейських. Одного разу з вікна автозаку він викрикнув: «Путін відповість за свої злочини перед російським народом!» — коли сам був у білій футболці зі слідами власної крові.
Друзі Дадіна кажуть, що той був дуже скрупульозним. Він не вживав алкоголю, не палив, не використовував лайку. Він щиро вірив у свої ідеї та в мирний протест. Одного разу Дадін разом з іншими протестувальниками розбили наметове містечко біля відділення поліції та скандували: «Ми нікуди не підемо». А потім активісти пішли вечеряти в місцевий ресторан. Дадін засудив їх і, розлютившись, пішов додому.
У 2012 році російські протести перестали бути мирними. Поліцейські били активістів кийками та задували перцевими балончиками, у відповідь по них кидали каміння та пляшки. Із силовиків зривали шоломи та вішали на деревах. Російська влада почала репресії й ухвалила багато законів про заборону протестів. Опозиціонерів саджали у в’язниці. Багато людей припинили боротьбу, протестний рух занепав.
Але Дадін не здавався, навпаки — збільшив активність. Він ходив на всі можливі акції: від протестів проти забудови парків до мітингів за права ЛГБТ. Дадін майже не мав постійної роботи й часто ночував у різних друзів. Наприкінці 2013 року він поїхав до Києва, щоб взяти участь у Революції гідності. Там він побачив, що поліцейське насильство не знищило протест, а навпаки — лише збільшило кількість активістів.
Ільдар Дадін (праворуч) та інші російські активісти під час акції протесту в центрі Москви з написом «Вчора — Київ, завтра — Москва», грудень 2014 року.
Getty Images / «Бабель»
До Москви Дадін повернувся у 2015 році. Його заарештували на одному з мітингів і звинуватили в «неодноразовій участі в незаконних акціях протесту проти влади». Цю нову статтю в російському Кримінальному кодексі досі називають «дадінською». Дадіна засудили до двох з половиною років в’язниці. На суді він знову згадав про Ганді й сказав, що готовий до позбавлення волі, якщо це допоможе протестам.
Коли Дадін вийшов на свободу, російська опозиція вже розкололася і була неготова до масових протестів. Тюрьма лишила свій відбиток і на ньому самому — у Дадіна почалися напади епілепсії та заїкання. Його шлюб розвалився, а з батьками він перестав спілкуватися, бо вони підтримували Путіна. Більшість мітингів у Росії вже були заборонені, тому Дадіну доводилося виходити на одиночні пікети під стіни Кремля.
Протести під посольством Росії в Україні із закликами звільнити Дадіна, серпень 2016 року. Дадін після виходу з в'язниці, березень 2017 року.
Getty Images / «Бабель»
Після початку великої війни репресії в Росії посилилися. Дадін зрозумів, що матиме більший вплив за кордоном, тому виїхав із країни — й одразу почав шукати спосіб потрапити в Україну. У Польщі восени 2023 року він зустрівся з росіянином, координатором «Громадянської ради» Денисом Соколовим. Ця організація займається набором російських добровольців до лав таких підрозділів, як «Русский добровольческий корпус», «Сибирский батальон» і «Легион «Свобода России». Вони допомагають їм з амуніцією, контактами та документами на в’їзд в Україну.
Зрештою Дадіну вдалося потрапити в «Сибирский батальон». Він вирішив служити в піхоті на найважчих ділянках фронту. «Я хочу або загинути в бою, поклавши край метушні своєї провини, або очистити свою совість настільки, щоб знову мати змогу жити в гармонії. Будь-що, крім прямих дій, ще більше зруйнує мене зсередини, і я не можу далі так жити», — писав він давній подрузі серед російських опозиціонерів, яка зараз живе в Києві.
Більшість бійців «Сибирского батальона» приховували свої особи, бо мали рідних у Росії. Часто вони навіть не знали, з ким воювали пліч-о-пліч. Дадін був одним з найбільш публічних бійців цього підрозділу. Його знали за позивним, який він взяв на честь свого кумира — Ганді.
Ільдар Дадін у складі «Сибирского батальона».
Медіазона
Дадін швидко здобув репутацію сміливого і впертого воїна. Він часто сперечався з побратимами, швидко переводив побутові конфлікти, наприклад, через сухпайки, в розмови про моральні орієнтири та життєві цінності. Водночас він постійно відточував свої бойові навички. Коли командири в месенджері Signal повідомляли про нове завдання, Дадін завжди був першим, хто відповідав «+».
Дадін потрапив на фронт у листопаді 2023 року під Авдіївкою. Він провів 12 годин поруч із пораненим українським бійцем і надавав йому допомогу, хоча його підрозділу давно наказали відступити. «Він залишився з ним, щоб полегшити останні хвилини його життя. Просто щоб той не помер на самоті», — розповів боєць Олексій Макаров, який був поранений під час того ж завдання.
На початку 2024 року Дадін перейшов до іншого підрозділу — у «Легион «Свобода России». Усе більше російських опозиціонерів дізнавалися про нього. Путін же порівнював росіян, які воювали за Україну, з радянськими громадянами, які приєдналися до нацистів під час Другої світової війни.
Бажання Дадіна воювати на найгарячіших ділянках фронту привело його в жовтні 2024 року в Харківську область. Там 5 жовтня він разом із 23-річним бійцем із позивним «Сокар» отримав завдання — евакуювати важкопораненого побратима. Після чотирьох днів в окопі під артилерійським вогнем Дадін одразу ринувся туди. «Він був такий натхненний ідеєю порятунку когось, що ми поспішили, не встигнувши як слід спланувати свій маршрут», — розповів Сокар.
Ільдар Дадін бере участь в одному з боїв підрозділу «Легион «Свобода России».
Легіон "Свобода росії"
Вони піднялися на вершину берега і, почувши звук російських дронів, почали ховатися в посадці. Після цього побігли до невеликого пагорбу, щоб вкопатися і зайняти позицію там — але по них відкрили вогонь. Одна куля влучила Дадіну в сідницю, а інша перебила артерію на лівій нозі. Сокар одразу надав йому допомогу і доповів про це командиру. Але Дадін повільно стікав кров’ю. Коли їм на допомогу прибув командир разом зі ще одним бійцем, росіяни скинули на них гранату з безпілотника. Сокар і ще один солдат отримали поранення. Тоді командир сказав Сокару, що їм доведеться покинути двох поранених і самостійно відступати.
Тіло Дадіна пролежало в сірій зоні два тижні. Україна не афішувала його смерть, щоб завадити Росії забрати тіло для власної пропаганди. Коли погода погіршилася, небо затягнуло хмарами й почалися дощі, тіло Дадіна вдалося евакуювати та поховати в Києві — з українськими прапорами навколо.
Похорон Ільдара Дадіна в Києві, жовтень 2024 року.
Легіон "Свобода росії"