Як розповідає «Бабелю» Костянтин Бєлов — йому 23 роки, він народився в Донецьку, але з дитинства мешкав у селищі Андріївка Донецької області. Зростав з дідусем, яким, як він каже, «опікувався» самостійно. Коли йому виповнилося тринадцять, із початком окупації переїхав жити до старшої сестри в Маріуполь. Службу в ЗСУ він розпочав у 2020 році в 17 окремій важкій механізованій бригаді. Служив у Кривому Розі в ремонтному взводі на посаді майстра відділення — розбирав, збирав та ремонтував військову техніку. Каже, що йому «більше потрібно було числитися у війську, аніж мати бойовий досвід».
На ім’я Костянтина зареєстровано декілька адміністративних правопорушень, включаючи самовільне залишення частини. У самій бригаді «Бабелю» повідомили, що на момент повномасштабного вторгнення Бєлов теж перебував у статусі СЗЧ.
Костянтин Бєлов до повномасштабного вторгнення
Двадцять четвертого лютого 17 бригада дислокувалась у Маріуполі, де її підрозділи були прикомандировані до інших бригад. Костянтин Бєлов також перебував у місті, але не зі своєю бригадою — за його словами, напередодні він приїхав туди, щоб зробити операцію. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він не розумів, куди податися, і, як стверджує, нібито «мобілізувався» — воював разом із підрозділами, які були в місті. Перебував на «Азовсталі», де, за його словами, працював на конкретну бригаду, яку не хоче називати.
У полон Костянтин потрапив з «Азовсталі» 16 травня 2022 року — під час організованої евакуації українських військових, які до останнього тримали оборону заводу. Після цього майже три роки про нього не було звісток — лише кілька повідомлень на каналах, що публікують дані про українських полонених: шукали його рідних. У відкритому доступі немає підтверджень, що його справді розшукували саме близькі. А 19 квітня 2025 року Костянтина обміняли.
Обмін військовополоненими 19 квітня 2025 року
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Того ж дня про можливу співпрацю Бєлова з російськими наглядачами повідомив захисник Маріуполя Ілля «Смурф» Ільяшенко. Допис набув майже чотири тисячі поширень. Дуже швидко в коментарях почали з’являтися свідчення інших військових, які перебували з Бєловим у полоні, — вони підтверджували написане. Одним із тих, хто прокоментував допис, став офіцер управління «Азову» Дмитро Андрющенко. Він заявив, що «сподівався, що Бєлов ніколи не повернеться», і додав, що ще під час оборони Маріуполя той «покидав позиції і був дезертиром».
За словами Ільяшенка, Костянтин Бєлов почав співпрацювати з російськими наглядачами ще в першій колонії. Він нібито сам написав заяву з проханням залишитися на території Росії і не бути включеним до списку на обмін. Ільяшенко каже, що подібні заяви пропонували підписати всім українським полоненим, однак за відмову від підписання зазвичай не було покарання — це вважалося формальністю.
Далі — усе, що відомо про Костянтина Бєлова в полоні.
Скриншот допису «Смурфа»
Telegram
Розповідає Ілля «Смурф» Ільяшенко — прикордонник, оборонець Маріуполя.
Із Костянтином Бєловим ми перебували разом у Таганрозькому СІЗО № 2 з травня по вересень 2022 року. Тоді його камера була навпроти моєї. Потім нас знову «зіштовхнули» — вже в Кам’янсько-Шахтинському, у чоловічій виправній колонії загального режиму № 12. Там ми всі перебували у спільному бараці, де утримували близько дев’яноста людей. Бєлова постійно перекидали з однієї колонії в іншу.
У полоні Бєлов часто розмовляв з вертухаями. Цього не міг робити більше ніхто. Я чув, як він сказав їм, що нібито сам був у полоні в «Азову» і вони його змушували готувати їжу. Коли його запитали, чому він воював за Україну, він відповів, що «не хотів, бо всі вони — нацисти й фашисти». Він розповідав нам, полоненим, що його батьки втекли з Донецька через окупацію, і йому вимушено довелося поїхати з ними до «бандерівців». Хоча тепер зʼявилась інформація, що він взагалі сирота.
Таганрозьке СІЗО № 2
Telegram
У полоні з Бєловим ніхто не розмовляв. Він тримався осторонь, сам по собі, але поводився зухвало, наче знав, що ніхто його не чіпатиме. І його ніхто не чіпав, бо якщо було таке, що хтось хотів зʼясувати з ним «стосунки», їм погрожували. Але варто було комусь із полонених відповісти йому різко, піти на відкриту суперечку — видно було, що він лякався.
Росіяни ставилися до нього лояльно. Особливо це було помітно в Таганрозі. До нього вільно приходили посеред білого дня. Без перевірок, без зайвого шуму. Я чув, як із ним спілкувались у коридорі — без криків, без принижень. І якщо нас вели на допити обличчям у підлогу, у напівзігнутому стані, з побоями, приниженням — то він ходив спокійно. На нього ніколи не підвищували голос. Його не били.
Костянтин Бєлов до повномасштабного вторгнення
У Таганрозі двічі на день проводили перевірки: виводили всіх із камер, називали прізвища. Бєлов був навпроти — тож точно чув і моє. А вже згодом ми перетнулись у Кам’янсько-Шахтинській колонії. Там кожен хоча б раз, але зазнав фізичного впливу через його доноси. Через його доноси — бо людина влаштовувала показові демонстрації зі звинуваченням інших, їх чули вертухаї й забирали цих людей на допит. Всі поверталися з ознаками побиття. І я, звісно, не виняток.
Бєлов завжди сидів біля входу в барак — саме там, де перебували вертухаї. Якось я розмовляв з побратимом, зустрівся з Бєловим поглядами, і йому здалося, що я кажу про нього. Тоді він підійшов і при всіх крикнув: «А що ти про мене базариш? Мені що нагадати, як ти по росіянах із кулеметів на “Азовсталі” стріляв?». Він точно знав, що це почують вертухаї. Після цього мене забрали на допит. Били кийками й шокерами. Розпитували, чи правдиві його слова. Я вдавав, ніби не розумію, про що мова, хоча з кулеметом був ще з моменту боїв у порту — цю інформацію я намагався приховати. Бо якби зізнався, що це правда, обміну або не було б, або чекав би ще довго. По мені відкрили б справу, тривало б розслідування, вирок і так далі.
Обмін військовополоненими 19 квітня 2025 року
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Після мого розголосу про те, що Бєлов співпрацював з ворогом, зі мною зв’язалась СБУ. Усю інформацію вже передано в прокуратуру.
Розповідає Влад Задорін — морський піхотинець, захисник острова Зміїний.
Примус до співпраці в полоні буває різним: ти або на словах відмовляєшся, або тебе мучать добу поспіль — підвішують за ноги, б’ють, катують. Але я бачив, як Бєлов без примусу стояв у камері і тицяв пальцем на інших. Тобто це не був донос під тиском на допиті — він усе казав навмисно.
Я перебував у Курському СІЗО № 1 з 31 грудня 2022 року до 3 січня 2024-го. Саме там я і дізнався про Бєлова. Ми пробули разом у камері три тижні — більше його ніхто не витримав би. Пощастило, що нас тоді від нього забрали. У камері нас було дванадцятеро. Я чув, як Бєлов і ще один хлопець висловлювали проросійські погляди.
Курське СІЗО № 1
Telegram
Бували моменти, коли з ним можна було відносно нормально говорити. Але він дуже швидко перемикався — і на всю камеру починав кричати, що ми всі «нацисти», що вбивали цивільних і тому подібне. Про мене, наприклад, він казав, що я мародерив на Зміїному. Усі тільки сміялися — яке, мовляв, може бути мародерство на Зміїному? Йому треба було щось сказати — бо за це йому банально давали більше їжі, ніж іншим.
Згодом його почали присаджувати на заспокійливі. В якийсь момент ставлення до нього з боку вертухаїв взагалі змінилось — тоді його вже били так само, як усіх інших.
Але вони вірили його розповідям про те, що ми нібито його ґвалтуємо або відбираємо їжу. Хоча у нас усе було чітко: з пайками — порівну, ніхто ні в кого нічого не забирав. Але росіяни не перевіряли — просто били нас. Вони проговорювали, що він їм це особисто сказав.
Костянтин Бєлов зараз
Він не приховував, що під час блокади Маріуполя пішов у СЗЧ. Тоді, за його словами, «Азов» начебто дав йому прихисток. Я чув, як Бєлов розповідав наглядачам, що «азовці» взяли його в заручники й змусили служити на них.
Він був не єдиним таким. У СІЗО було пʼятнадцять камер — і в кожній був хтось, хто співпрацював із росіянами. Знаю про це, бо всіх періодично переміщували з однієї камери в іншу — і ми могли розмовляти. Вони цього не приховували — розповідали, що їх змусили співпрацювати, погрожуючи рідними. Бо у багатьох сімʼї були в окупації. Але, як я вже казав, Бєлов тицяв пальцем на інших не під примусом.
Бєлов відкрито казав, що хоче залишитися в Росії — мовляв, у нього там живе сестра.
У коментарі «Бабелю» Костянтин визнає, що його стан у полоні був «неадекватний», але не підтверджує всіх звинувачень.
Після повернення з полону Костянтин створив сторінку в інстаграмі й вийшов на зв’язок із «Смурфом», який опублікував допис про нього. У переписці він запитує, чому його вважали зрадником. У відкритому доступі також є його стара сторінка за 2021 рік, де опубліковані фото зі служби. Нині ж Костянтин публікує свої фото, поширює відео з проукраїнськими настроями й іноді пише українською. Більшість його підписників — лише 19 акаунтів — мають закриті профілі або виглядають як боти.
У коментарі для «Бабеля» Костянтин каже, що всі, хто був у полоні, ставились одне до одного «неадекватно». За його словами, все, що про нього розповідають обміняні бійці, могло справді відбуватися, але, враховуючи стан людей у полоні, «безглуздо про це говорити». Він додає, що те, що сталося в полоні, «це вже інше життя». Костянтин також зазначає, що навіть після повернення відчуває, що його психологічний стан все ще дуже нестабільний.
Зараз Костянтин проходить реабілітацію, яка триває 30 днів з моменту повернення з полону.