Уявімо, що Володимир Путін вирішив перейти від гібридної війни з Європейським Союзом до гарячої війни — і його першою метою стають країни Балтії. Їхні столиці розташовані всього за десятки кілометрів від російського і білоруського кордонів. Яке армійське угруповання має створити Європа, щоб їх захистити? Скільки їй знадобиться для цього озброєння і грошей?
Дослідники впливового франко-німецького аналітичного центру припускають, що для цього знадобиться угруповання чисельністю як третій корпус армії США. У цей корпус входить тридцять бригад: танкових, повітряно-десантних, артилерійських та інженерних. Служать у ньому близько 60 тисяч осіб. Щоб оснастити таке угруповання, необхідно щонайменше 1 400 танків, 2 000 бойових машин піхоти і 700 артилерійських систем. Крім того, тільки для перших трьох місяців бойових дій йому знадобиться мільйон артилерійських снарядів.
Такої кількості озброєнь зараз немає в армій Франції, Італії, Німеччини та Великої Британії разом узятих. Щоб їх виробити, Європі потрібні роки і сотні мільярдів євро. Насамперед їй доведеться модернізувати (а десь і заново відбудувати) свій військово-промисловий комплекс, який занепав за час «великої сплячки» — тридцяти років після закінчення Холодної війни.
Зараз Європа покладається на пʼяту статтю Північноатлантичного договору — по суті, на зобовʼязання і військову міць США. Після початку великої війни 2022 року блок НАТО оновив свою оборонну стратегію: якщо Росія нападе на одну з країн Альянсу, за місяць він повинен швидко (за 10—30 днів) наростити своє постійне угруповання до 300 тисяч осіб. Всі усвідомлюють, що нарощувати сили повинна буде армія США — тільки вона має у своєму розпорядженні людей і потрібний арсенал.
Верховний головнокомандувач сил НАТО в Європі генерал Крістофер Каволі, генеральний секретар НАТО Марк Рютте і новий міністр оборони США Піт Гегсет. Штаб-квартира НАТО в Брюсселі, 13 лютого, 2025 року.
Getty Images
Але що станеться, якщо США вийдуть із Північноатлантичного договору? Після того, як Дональд Трамп обрався на другий термін, європейським політикам це вже не здається зовсім неймовірною подією.
Одне з рішень пропонує голова уряду Європейського Союзу Урсула фон дер Ляєн. У своїй політичній програмі вона пообіцяла «нову еру європейської оборони і безпеки». Що це означає на практиці?
Європейський Союз не збирається створювати повноцінне міністерство оборони і повноцінні збройні сили ЄС. Європейські країни, як і раніше, визначатимуть свої військові доктрини і керуватимуть своїми арміями самостійно. Однак фон дер Ляєн розраховує створити «єдиний ринок» для європейських виробників зброї: привести хоча б частину озброєнь до єдиного стандарту, сформувати спільні замовлення різних країн на виробництво однакових видів озброєнь і створити єдиний оборонний фонд, з якого будуть оплачуватися ці замовлення.
Так — за її задумом — Європа зможе відновити свій ВПК, здешевити військове виробництво і створити запаси зброї, яких континенту вистачить, якщо Росія прийде з повномасштабною війною в країни Балтії.
Депутатка Європарламенту від проросійської румуньскої партії намагається зірвати дебати під час виборів президента Європейської комісії. Урсула фон дер Ляєн святкує перемогу на виборах президента Європейської комісії. Франція, Страсбург, 18 липня 2024 року.
Getty Images / «Бабель»
Європа почала будувати «спільну оборону» не вчора. Ще вісім років тому вона створила кілька оборонних структур: агентство, що координує спільні військові розробки, і фонд, який їх фінансує. До 2028 року ці структури планували випустити зразки єдиного БМП, до 2030 року — патрульного корвета, до 2035-го — ударного дрона, аналогічного турецькому «Байрактару». Усе це — високотехнологічна зброя нового покоління, яку потім мали запустити в масове виробництво вже на заводах окремих європейських країн.
Реальним тестом для європейського ВПК стало повномасштабне російське вторгнення у 2022 році. Наприклад, у 2023 році кільком європейським збройовим компаніям потрібно було швидко наростити виробництво снарядів калібру 155 мм для української армії. Частину проблем, з якими вони зіткнулися, можна було б назвати анекдотичними і навіть смішними, якби не йшлося про життя українців. Наприклад, норвезько-фінська компанія Nammo, що посідає чверть європейського ринку виробництва таких снарядів, не могла розширити виробництво на своєму заводі біля Осло, бо весь запас електроенергії в регіоні вибрав дата-центр, що обслуговував Тікток.
Але головною проблемою виявилося те, що європейські країни десятиліттями не інвестували у свої оборонні виробництва. Наприклад, коли норвезький парламент розглядав бюджет на 2024 рік, він виділив Nammo €6,6 мільйона. Якщо вірити словам представників компанії на засіданні оборонного комітету парламенту, ця сума становила 0,5 відсотка від інвестицій, які були компанії необхідні, щоб закупити сировину, найняти нових співробітників і запустити нові лінії.
Навесні 2023 року Європейський Союз централізовано вирішував проблему виробництва артилерійських снарядів екстреними заходами. Наприклад, він створив спеціальний фонд на €500 мільйонів. З нього він компенсував збройовим компаніям їхні витрати на виробництво снарядів. Заодно кабінет Урсули фон дер Ляєн попросив у європейських лідерів нові, екстрені, повноваження. Один з її комісарів мав стати кимось на кшталт європейського міністра оборони: він отримав би доступ до (засекречених) даних виробництв у різних європейських країнах, право розміщувати екстрені замовлення на європейських заводах і право переміщати компоненти озброєнь між різними країнами без експортних ліцензій.
Ця ідея спровокувала невеликий закулісний скандал. Більшість європейських лідерів сприйняли це як замах на їхній суверенітет. Нових, екстрених, повноваження уряд ЄС так і не отримав. В кінці 2023 року міністри оборони європейських країн запропонували альтернативу: послабити для ВПК «зелене» регулювання, якому підпорядкована фінансова система Європи.
Як відомо, Європейський Союз поставив перед собою глобальну мету: до 2050 року прийти до нульового рівня викидів парникових газів на континенті. Домагається він цього, регулюючи грошові потоки: надаючи кредити компаніям, європейські банки зобовʼязані враховувати їхню «чистоту». Ступінь «чистоти» компаній вимірюється за допомогою спеціального індексу ESG: Environmental, Social and Governance. В індексі «захована» оцінка компанії за сотнями параметрів — від використання «зеленої» енергії та перероблення сміття до ступеня етнічного та гендерного розмаїття в раді директорів і загального внеску компанії в розширення прав людини. На повну силу це регулювання запрацювало в Євросоюзі якраз у той момент, коли почалася велика війна — тобто у 2022 році.
Зі зрозумілих причин більша частина збройових компаній отримали або порівняно низький ESG-індекс, або залишилися зовсім без нього — а отже, і без фінансування.
Якщо підсумувати проблему «оборонки» Європи максимально просто, то вона виглядає так. Коли Євросоюз намагається централізовано нею керувати — цьому опираються окремі країни. А коли намагається централізовано її фінансувати — він упирається у свою ж «зелену» політику.
Загальну стратегію, яка допоможе вирішити проблеми ВПК, Урсула фон дер Ляєн обіцяє презентувати вже 19 березня. Пишуть цю стратегію два ключових чиновники її уряду: віцепрезидентка (і за сумісництвом голова Європейського оборонного агентства) Кая Каллас і комісар (міністр) оборони і космосу Андрюс Кубілюс. Вони визначать, які оборонні програми фінансуватиме Євросоюз і як саме він їх фінансуватиме.
Андрюс Кубілюс, колишній прем'єр-міністр Літви, нинішний комісар оборони і космосу європейського уряду у своєму кабинеті, Брюссель, 2024 рік. Кая Каллас, колишня прем'єрка Естонії, нинішня головна дипломатка Євросоюзу та очільниця Європейського оборонного агентства, Брюссель, 2024 рік.
Getty Images / «Бабель»
Спиратися вони, напевно, будуть на вже наявні звіти і плани, які європейська бюрократія виробляє у великій кількості. Наприклад, в останньому звіті Європейського оборонного агентства є список пріоритетних проєктів, який, імовірно, перекочує у велику стратегію. Із цього списку добре помітно, як сильно на мислення Європи вплинула велика війна. У перших його рядках — протиповітряна і протиракетна оборона, дрони-камікадзе, системи радіоелектронної боротьби, екіпірування піхотинців, далекобійна артилерія і боєприпаси до неї.
Але важливішим буде питання, звідки взяти гроші на ці проєкти. Судячи з витоків у пресу, команда фон дер Ляєн пропонує кілька шляхів: випустити облігації Європейського інвестиційного банку (для цього банку доведеться послабити своє ESG-регулювання), взяти гроші з невитраченого «ковідного» фонду, або взяти їх зі «стабілізаційного» фонду, а також дозволити європейським країнам збільшити дефіцити своїх бюджетів. Усе це має вивільнити кілька сотень мільярдів євро.
Найімовірніше, принципове політичне рішення з цього питання європейські лідери ухвалять уже 6 березня — вони зберуться в Брюсселі на екстреному засіданні Європейської ради («наглядової ради» Євросоюзу).
Зліва головна дипломатка ЄС Кая Каллас спілкується з міністеркою закордонних справ Німеччини Анналеною Бербок. Посередині комісар оборони ЕС Андрюс Кубілюс спілкується з міністрами закордонних справ Польщі (Радославом Сікорським) та Іспанії (Хосе Альбаресом). Париж, 12 лютого 2025 року.
Getty Images / «Бабель»
Є й великий контекст, у якому існує європейський ВПК: європейська економіка загалом уже пʼять років перебуває у відчутній кризі. Цю кризу детально описано у двох свіжих дослідженнях — це доповідь колишнього глави європейського ЦБ Маріо Драгі, та доповідь колишнього премʼєр-міністра Італії Енріко Летта.
Їхній діагноз простий і складний одночасно. Багато десятиліть економіка ЄС стояла на трьох засадах: дешевому газі (з Росії), гарантіях безпеки США та вигідних позиціях у світовій торгівлі. Перша з цих основ уже зникла, друга ризикує зникнути, третя — зникає поступово.
Європейські компанії платять за електроенергію в два-три рази більше, ніж американські та китайські. Європейська бюрократія душить стартапи: в межах Євросоюзу працюють 240 різних регуляторів. Перевагою міг би стати єдиний ринок збуту товарів, однак де-факто єдиного ринку в Євросоюзі не існує. Коли ж уряд ЄС хоче щось змінити, йому потрібно пройти стільки погоджень, що від проєкту закону до голосування в Європарламенті минає півтора року.
В результаті Європа «застрягла» в статичній структурі промисловості. У ЄС немає нових компаній з капіталізацією, яку можно порівняти з капіталізацією Apple, Google або Microsoft. З пʼятдесяти головних технологічних компаній у світі — тільки чотири розташовані в Європі, з пʼятдесяти головних дослідницьких інститутів — тільки три.
Та ніби цих проблем континенту недостатньо, стратегічні галузі Європи ще виявилися вкрай залежними від Китаю. Багато десятків років Китай концентрував у себе видобуток і переробку критичних мінералів — літію, графіту, кобальту, рідкоземельних металів. Як наслідок, на поставках з Китаю завʼязано європейське виробництво акумуляторів, електричних двигунів, напівпровідників, жаротривких сплавів — тобто всього, що потрібно для дронів, танків і ракет.
Проблеми європейської стратегічної промисловості в одній картинці.
«Бабель»
Проте більшість військових аналітиків оцінюють перспективи Європи досить оптимістично. За їхніми оцінками, навіть якщо США вийде з НАТО, континент здатний залатати пробоїни в обороні самостійно. «Скільки на це знадобиться часу? — цитує видання Defense News французького аналітика. — Якщо всі почнуть щось робити, замість того, щоб тільки триндіти, пʼяти років буде цілком достатньо».