Генерал Михайло Драпатий був видатним командиром і стратегом, а тепер має зайнятись реформами, кадрами і трохи політикою. Профайл нового командувача Сухопутних військ

Дев’ятого травня 2014 року організована група проросійських бойовиків штурмувала міське управління міліції Маріуполя. Там тоді йшла нарада: міліцейські начальники й заступник командира тероборони планували, як вибити проросійські сили із центру міста. Бойовики оточили будівлю і вимагали скласти зброю, інакше погрожували всіх спалити живцем. Керівництво МВС звернулося по допомогу до військових. Виявилося, що біля Маріуполя стоїть батальйон 72 окремої механізованої бригади, яким командує майор Михайло Драпатий. На кількох БМП бійці батальйону поїхали до центру міста.

Коли бійці батальйону 72 бригади прорвалися до будівлі, бойовики вже захопили перший поверх і штурмували другий. Українські військові допомогли своїм вирватися з оточеної будівлі і відійти до Маріупольського аеропорту.

На шляху колони опинилася барикада понад метр заввишки. Михайло Драпатий сидів у першій машині колони. Почувши від водія про барикаду, скомандував: «Газу!». Його БМП подолала загородження, підстрибнувши на ньому, як на трампліні — цей момент зафіксований на відомому відео. Михайло Драпатий згадує, що лише згодом остаточно зрозумів, що відбувалося.

1

Михайло Драпатий — кадровий військовий, що присвятив Силам оборони все своє життя. Він народився 1982 року в Кам’янці-Подільському в родині вчителів. Після школи вступив у Харківський інститут танкових військ на командний факультет і закінчив його у 2004 році лейтенантом.

Того ж року його розподілили служити в 72 окрему механізовану бригаду в Білій Церкві, якою тоді командував полковник Олександр Сирський. За п’ять років служби його призначили заступником командира танкового батальйону з озброєння — на посаду, яку має займати майор. «Він був трудоголіком, як і зараз, і хотів щось змінювати на краще. Старшого лейтенанта на майорську посаду, особливо в мирний час, ставлять лише за заслуги», ― розповідає «Бабелю» тодішний товариш Драпатова по службі, що перетинався з ним після повномасштабного вторгнення.

Незадовго до анексії Криму у 2014 році Михайло Драпатий отримав нову посаду — командира 2-го батальйону цієї ж бригади.

2

Під час АТО бригада, де служив Михайло Драпатий, висунулася в Донецьку область. Батальон Драпатого перебував у районі Маріуполя: він мав не пускати бойовиків углиб Донбасу і перешкоджати переміщенню зброї та боєприпасів. У середині червня 2014 року, коли інші підрозділи звільняли Маріуполь, його батальон був уже на кордоні з Росією — в районі Червонопартизанська на Луганщині.

Завданням Михайла Драпатого і ще кількох підрозділів було завадити російській техніці і військовим заходити на Донбас через східний кордон. Вони впоралися: можливості росіян істотно звузились, українські Збройні сили просувалися вперед. Тому від середини липня 2014 року росіяни почали обстрілювати українські підрозділи біля кордону зі своєї території — ЗСУ бити у відповідь по території Росії не могли. Обидва батальйони 72 бригади опинилися у вогневому кільці: з тилу їх притискали війська «ДНР».

Бійці Драпатого провели в оточенні 28 днів. «Було важко, коли не чуєш тилу, не чуєш резервів», ― згадував Драпатий в одному з інтерв’ю. Деякий час все необхідне намагалися скидати з літаків Ан-26. Але постачати їжу та боєкомплекти ставало все складніше.

Перший батальйон бригади вирішив виходити з оточення через територію Росії. Вони повернулися додому, але без зброї: їх роззброїли і відпустили російські регулярні війська. Драпатий порадився з командиром дивізіону самохідних гаубиць Дмитром Храпачем і вирішив прориватися з боєм. Драпатий згадує, що у Храпача були лише вантажні автомобілі й тягачі, а в нього — БМП і танки. Він очолив вихід.

В ніч з 3 на 4 серпня 2014 року вони почали виходити з Ізвариного через Зеленопілля і Дякове. Бійці йшли маршрутом, який війська раніше не використовували — через поля, а не дорогами, де на них чекали бойовики «ДНР». За словами Михайла Драпатого, тоді добре спрацювали розвідники батальйону: за три дні бійці прорвалися через мінні поля і повз засідки.

Драпатий вивів з оточення 260 бійців і більш як 30 одиниць техніки свого батальйону, а також бійців 24 та 51 механізованих бригад, 79 аеромобільної бригади, 3-го полку спецпризначення і прикордонників. Цим проривом Драпатий заслужив велику повагу серед військових.

3

Михайлу Драпатому присвоїли звання підполковника і після невеличкого відпочинку відправили навчатись у Національний університет оборони, на оперативно-тактичний рівень. Згодом він перевівся на «заочку» і повернувся на Донбас, вже як начальник штабу 30 окремої механізованої бригади. Там він обрав собі позивний «Рубін».

Разом із бригадою він вирушив на Волноваський напрямок АТО. На той час лінія зіткнення вже «застигла», начальнику штабу бригади залишались адміністративні справи. Досить скоро, у вересні 2016-го, Драпатого призначили командиром 58 окремої піхотної бригади.

На той час бригада захопила промзону Авдіївки, відсунула бойовиків до траси Донецьк — Костянтинівка і пів року тримала позиції. Через місяць після приходу Драпатого бригаду вивели на відпочинок у Конотоп. Після відпочинку, влітку 2017-го, бригада знову вирушила в зону АТО і замінила 93 бригаду на позиціях в районі Бахмутської траси, між Бахмутом і Дебальцевим. Михайло Драпатий очолював бригаду до вересня 2019 року.

4

У квітні 2019 року на президентських виборах переміг Володимир Зеленський. Він почав зміни у військовому керівництві. Першим, кого він змінив, був начальник Генерального штабу.

Михайло Драпатий у той час знову навчався в Національному університеті оборони, тепер на стратегічному рівні: це останній щабель військової освіти, який дозволяє зростати до генеральских звань. Драпатий закінчив НУО з відзнакою. Під час церемонії випуску 18 червня 2021 року посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс вручила йому символічну нагороду, як кращому випускникові оперативно-стратегічного рівня підготовки: перехідний почесний меч Королеви Великої Британії.

Як розповіли «Бабелю» два незалежних джерела, Драпатий випустився якраз тоді, коли в Офісі президента Зеленського планували замінити командувачів, які служили в радянській армії. Михайла Драпатого розглядали на посаду командувача Сухопутних військ замість Олександра Сирського. Драпатий навіть мав розмову з президентом, але Сирський зрештою залишився на своїй посаді. Драпатого призначили начальником управління підготовки в оперативному командуванні «Північ». У грудні 2021 року президент присвоїв йому звання бригадного генерала.

5

Двадцять четвертого лютого 2022 року Михайло Драпатий був на Сході, в районі операції Обʼєднаних сил. Він очолював один з пунктів управління. «Я розумів, що це повномасштабна війна. Я був до [неї] готовий, бо вона тривала восьмий рік», ― розповідав Драпатий в одному зі своїх інтерв’ю.

Коли російські війська були за тридцять кілометрів від Кривого Рогу, головнокомандувач Валерій Залужний наказав Драпатому їхати в місто і очолити оперативне угруповання «Південь». Ситуація на ввіреному Драпатому напрямку була плачевна. «Перед Кривим Рогом стояли 500 нацгвардійців і щойно сформована 60 бригада, де кадрових офіцерів можна було перелічити на пальцях однієї руки. Інші ― мобілізовані», ― розповідає «Бабелю» військовий, який опинився в командуванні разом із Драпатим.

За певний час Драпатому вдалося стабілізувати ситуацію. Він взявся за навчання військовослужбовців із ввірених йому бригад, адже серед них було багато мобілізованих. Паралельно шукали слабкі місця в обороні противника.

Контрнаступ почався у вересні — жовтні 2022 року. Оперативне угруповання мало дійти до міста Берислав Херсонської області, закріпитися і стати по берегу Дніпра. Воно виконало завдання, звільнивши близько 30 населених пунктів і просунувшись на 30 кілометрів. Драпатий розбирав з командирами кожну операцію, навіть успішну.

В листопаді ЗСУ звільнили всю правобережну Херсонщину. Оскільки ОУ під командуванням Драпатого досягло своєї мети, його розформували в листопаді 2022 року. На початку 2023-го Драпатого призначили очільником ОУ «Херсон», а влітку залучили до планування висадки ЗСУ на лівому березі Дніпра — між Херсоном і Каховкою. «Тоді ми потроху наступали, віджимали у росіян острови», ― каже побратим Драпатого. Далі 126 бригада ТРО, яка була в розпорядженні Драпатого, зайшла і зайняла позиції під Антонівським мостом в районі Херсону на лівому березі Дніпра. Щоб швидко наступати, Драпатий попросив у головнокомандувача одну механізовану бригаду. Однак у цей момент командування операцією, що зараз відома як «бої за Кринки», повністю віддали тодішньому командувачу Корпусу морської піхоти Юрію Содолю. Він керував заходом морських піхотинців у Кринки та інші населені пункти на лівому березі Дніпра. Драпатого від планування операції усунули — він лише супроводжував і допомагав. Операція фактично завершилася провалом, Сили оборони відійшли з великими втратами влітку 2024 року.

В березні 2024 року Драпатого призначили командувачем оперативно-стратегічного угруповання «Одеса», відповідальність якого сягає від Придністровʼя до Запорізької області.

В лютому 2024 року президент Володимир Зеленський призначив Драпатого заступником начальника Генштабу з питань військової підготовки. Ще певний час Драпатий очолював ОСУВ «Одеса» і приїхав у Київ лише навесні.

6

У ніч на 10 травня 2024 року російські війська перетнули кордон на Харківщині одразу в кількох місцях. За тиждень вони захопили близько десяти сіл і зайшли у Вовчанськ. Військові деяких українських бригад залишили позиції, деякі дали бій. Керівник оперативно-тактичного угруповання «Харків» Юрій Галушкін втратив контроль над ситуацією, тому вже 11 травня 2024 року Олександр Сирський направив на Харківщину Михайла Драпатого.

Співрозмовник «Бабеля» в ОТУВ розповідає, що перші чотири доби ніхто не спав. Головним завданням було «стабілізувати ситуацію»: запустити роботу штабу, налагодити систему розвідки, спостереження, вогневого ураження. Так росіян вдалося зупинити, а в деяких місцях дещо потіснити.

Росіяни кинули на Харківщину великі сили: це були і добре навчені десантники, і мобілізовані, і зеки. «Зеками просто завалювали фронт», ― розповідає співрозмовник «Бабеля». — Ми там сточили купу їхніх військ». Резервів повністю відвоювати території на Харківщині тоді не було. «Але частково війну на територію Росії переносили», ― каже він.

Влітку 2024 року ситуація почала погіршуватися на всій лінії фронту. Особливо критичною вона стала наприкінці літа в районі Часового Яру, в районі Нью-Йорка і Торецька: росіяни змогли прорвати там оборону, яку ЗСУ тримали майже 10 років. За цю ділянку фронту відповідає оперативно-тактичне угруповання «Луганськ», яким на той час керував полковник Євген Ледовий. «Він ніколи не мав досвіду керування ані батальйоном, ані бригадою, тому не зміг впоратися з угрупованням, — розповідає один з колишніх підлеглих Ледового. — Це відчувалося і в тому, як він ставив завдання, і як він спілкувався з командирами бригад».

«Коли прийшов Михайло Васильович, все стало на свої рейки, як це було до Ледового», ― каже співрозмовник «Бабеля». Драпатий вивчив команду, зʼясував, чи потрібно когось змінити, підсилив усі напрямки роботи ОТУ новими людьми, організував роботу. Він залишався заступником начальника Генштабу і мав більше можливостей, ніж інші керівники. «Ми отримали більше боєприпасів, нові системи озброєння, — розповідає співрозмовник «Бабеля». — Це [добре] вплинуло на боєздатність і вмотивованість бригад».

Великою проблемою, з якою боровся Михайло Драпатий, була брехня в доповідях. Командири батальйонів і бригад не завжди кажуть правду старшому керівнику про ситуацію на лінії зіткнення, особливо, якщо якісь позиції не вдалося втримати. Драпатий і його штаб почали із цим боротися. Він збирав загальні наради, на яких просив чесно доповісти ситуацію, без жодних покарань і службових розслідувань. Єдине, що робили обов’язково, — це аналізували причини, через які військові залишили позиції, та виправляли помилки. Він часто виїжджав на позиції і до командирів бригад, і до командирів батальйонів. За місяць-півтора він добився того, що командири подавали йому правдиву інформацію.

Швидке просування російських військ вдалося призупинити. На початку жовтня 2024 року президент присвоїв Михайлу Драпатому звання генерал-майора.

7

Восени 2024 року критичною вже стала ситуація на всьому фронті. Про те, що фронт сиплеться, почали писати іноземні медіа та українські журналісти, говорити військові експерти та західні партнери. Претензій до командування ЗСУ було багато — головним чином до кадрових рішень і відсутності системного розбору помилок.

Військові критикували роботу Командування Сухопутних військ у цілому, а також окремо за скандали з ТЦК, які підпорядковуються «сухопутці». Тож наприкінці листопада президент Володимир Зеленський зробив кілька гучних призначень.

Михайло Драпатий став командувачем Сухопутних військ. Командир 95 бригади Олег Апостол став заступником начальника Генштабу. Командир 93 бригади Павло Паліса став заступником Голови Офісу президента. Як розповідають «Бабелю» джерела, близькі до Генерального штабу, ці призначення були спонтанними, ще напередодні про них ніхто не знав. Драпатий став наймолодшим командувачем Сухопутних війск за всю історію України.

«Драпатому вдасться щось змінити, якщо йому дозволять привести в Командування свою команду», ― пояснює «Бабелю» співрозмовник в Генеральному штабі. Але поки невідомо, чи зможе він це зробити. Лише в середу минулого тижня він здав справи в ОТУ «Луганськ».

Командування родів і видів військ істотно відрізняється від командувань на лінії фронту, таких як ОТУ та ОСУВ. Воно не планує військові операції, а розвиває свій рід військ. Відповідальність командування – підготовка кадрів, забезпечення, запровадження нових технологій. А головне, ця посада потребує співпраці з президентом, Верховною Радою та Кабінетом міністрів.

«На цій посаді потрібне трохи інше лідерство», ― каже співрозмовник «Бабеля». — Драпатому доведеться формувати думку [політичного керівництва], бути їхнім радником. А цього, на жаль, у Національному університеті не навчають взагалі».