У вересні 1940 року Німеччина розпочала проти Британії операцію «Бліц» — тривалу кампанію повітряних бомбардувань міст і селищ. Німці переслідували дві цілі — знищити військову промисловість і заразом залякати цивільне населення. Спочатку головною мішенню став Лондон. Після 7 вересня 1940-го його бомбили 57 днів і ночей поспіль. Але щодо столиці цей план не спрацював. Навіть попри значні руйнування британцям вдалось налагодити протиповітряний захист і завдавати дедалі більших втрат німецькій авіації. Головним чинником у моральному плані стало те, що королівська родина та верхівка уряду, попри загрозу, залишились у Лондоні — бомби дістались навіть будівлі парламенту.
У листопаді німецьке командування вирішило випробувати схожу тактику на провінційних містах, де зосереджувались військові підприємства, але повітряний захист був не настільки щільний, як у столиці. Першочерговою ціллю стало місто Ковентрі в центральній Англії. Воно переживало промисловий розквіт з кінця ХІХ століття та постійно розширювалось, а під час Першої світової війни перетворилось на один з головних центрів виробництва снарядів і літаків. Із початком Другої світової численні автомобільні заводи міста вже з майже 250-тисячним населенням знову перейшли на військові рейки для потреб авіаційної промисловості. Тож у цьому плані підприємства Ковентрі були законною мішенню для бомбардування.
Ковентрі в 1939 році. Працівниця військового заводу в Ковентрі зачищає нарізи у стволі морської гармати під час Першої світової війни, 1918 рік.
Getty Images / «Бабель»
Атака на Ковентрі 14 листопада 1940 року отримала назву «Місячна соната». «Я тішився, що Ковентрі обрали ціллю, оскільки це був важливий військовий обʼєкт... Ніч була ясна, літати було напрочуд легко, а промахнутися мимо цілі було майже неможливо», — згадував генерал німецької авіації Альберт Кессельрінг. О 19:07 Ковентрі отримало «жовтий код» повітряної загрози. Це означало, що літаки, ймовірно, рухаються до міста. За три хвилини код змінився на «червоний», майже одночасно із сиренами на місто почали падати перші бомби.
Цього разу німці застосували нову тактику авіанальотів. У бік Ковентрі вилетіли понад 500 літаків. Це була найбільша кількість, задіяна для атаки на одне місто за весь час «Бліцу». Першими йшли 13 спеціально модифікованих бомбардувальників Heinkel-111. Їх оснастили новітньою радіолокаційною апаратурою X-Gerät, яка задавала траєкторію польоту для решти. Глушити такі пристрої британці навчились лише за кілька років по тому. Перші літаки скинули на місто запальні бомби, щоб позначити об’єкти атаки для наступних хвиль. І це були, ясна річ, не лише військово-промислові обʼєкти.
Німецький бомбардувальник Heinkel-111 під час одного з нальотів на Британію, вересень 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Перший удар вивів з ладу комунікації міста — водопостачання, електромережі, телефони та газопроводи. Німці навіть намагались пошкодити дороги та залізниці навколо обʼєктів атаки, аби рятувальникам і поліцейським було важче туди дістатись. Ця тактика спрацювала. Уже до 20:30 в місті спалахнули понад 200 пожеж. Одним з перших запалав собор Архангела Михаїла в центрі Ковентрі. Команда пожежників могла хіба що безпорадно за цим спостерігати.
Протиповітряна оборона не змогла дати гідної відсічі. Тодішні британські винищувачі не були пристосовані для нічних повітряних битв. У темряві вони літали лише на низьких висотах і малих швидкостях. Зі 135 британських літаків, що підняли тієї ночі в повітря, лише два змогли відкрити вогонь, але не вразили жодної цілі. Окрім цього, місто обороняли понад 30 зенітних гармат. Їм «пощастило» трохи більше — збили один німецький бомбардувальник.
Уламки німецького бомбардувальника, збитого над Ковентрі, 1940 рік.
Getty Images / «Бабель»
Наліт на Ковентрі став не лише наймасштабнішим, але й найтривалішим — майже 11 годин з невеликими перервами. Німецькі бомбардувальники летіли назад до аеродромів на півночі окупованої Франції, заправлялись, вантажили новий боєзапас і знову поверталися. Сигнал «відбій тривоги» пролунав тільки 15 листопада о 06:16.
Здавалося б, за одну ніч німці досягли того, чого не змогли за майже три місяці бомбардувань Лондону. Понад 100 підприємств міста були пошкоджені або знищені. Через це випуск літаків у Британії скоротився на 20%. Та ще більше дісталось цивільним спорудам, особливо в центральній частині міста.
Кадри руйнувань Ковентрі та масового поховання загиблих від нацистського авіаудару, листопад 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Місто залишилось без води, газу і світла. Вщент було зруйноване залізничне сполучення і трамвайний транспорт. Понад 550 містян загинули, більш ніж тисяча дістали поранень. Точну кількість постраждалих так і не вдалось порахувати. Та найгірше, що німецький авіаудар по Ковентрі ледь не зламав «британський дух незламності».
Журналісти ВВС, які приїхали до міста незабаром після атаки, описували жахливу картину. Від пожеж у Ковентрі було тепло, як навесні. Одні містяни вештались серед руїн з абсолютно порожнім поглядом, другі билися в істериці, треті періодично втрачали свідомість, четверті несамовито штурмували бодай якісь автівки, аби втекти з міста. Уранці 15 листопада 14-річна Джин Тейлор вибралася з напівзруйнованого укриття і механічно пішла до школи. «Я бачила собаку, що біг з людською рукою в пащі. А поруч із будівлею, що догоряла, безпорадно ридав пожежник», — згадувала вона.
Мешканці Ковентрі на одній з центральних вулиць міста 15 листопада 1940 року. Мешканці Ковентрі біля своїх зруйнованих будинків, 20 листопада 1940 року. Рятувальник біля пожежної помпи серед руїн Ковентрі, 15 листопада 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Маргарет Баттен тимчасово втратила зір, коли її завалило в укритті після нальоту. Вона була певна, що всі її рідні, які були разом з нею, загинули. Та згодом у передмісті знайшли її зятя. Він вибрався з-під завалів і, абсолютно не тямлячи, що він робить, в обгорілому одязі пройшов понад десять кілометрів. «Безпрецедентний шок, розпач, відчай та депресія», — так описували стан містян журналісти у своїх радіовключеннях.
Не втримались й члени уряду та королівської родини, які приїхали до Ковентрі. Держсекретар з питань війни Ентоні Іден розповідав про «нищівний удар по моральному стану всіх британців». Король Георг VI, як подейкували очевидці, плакав на руїнах собору в Ковентрі. І лише прем’єр Вінстон Черчилль виступав з підбадьорливими промовами на руїнах міста. А згодом із притаманним йому прагматизмом на деякий час заборонив публікувати у пресі новини про удар по Ковентрі.
Король Георг VI (ліворуч у мундирі) відвідує Ковентрі після авіаудару, 17 листопада 1940 року. Британський прем’єр Вінстон Черчилль на руїнах собору в Ковентрі, який постраждав від німецьких бомбардувань 14—15 листопада 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
За кілька десятиліть після Другої світової з’явилась версія про те, що на той час британська розвідка вже зламала німецькі шифрувальні коди й завчасно перехопила повідомлення про підготовку атаки на Ковентрі. І начебто сам Черчилль наказав пожертвувати провінційним містом, щоб німці не дізналися про злам. Та за іншою версією британцям вдалось розшифрувати лише три цілі ймовірних атак. На думку вищого командування та самого Черчилля, головний удар мав припасти на Лондон, як було до цього. Тому прем’єр 14 листопада принципово вирішив залишитись у столиці, як він це робив під час минулих нальотів.
Гітлер назвав бомбардування Ковентрі відповіддю Британії на «боягузливий напад на Мюнхен» 8 листопада 1940 року. Щоправда, тоді британці намагались лише вивести з ладу місцевий залізничний вузол. Особливого успіху вони не досягли, зате зіпсували фюреру святкування річниці Пивного путчу. Шеф нацистської пропаганди Йозеф Геббельс назвав атаку на Ковентрі початком падіння Британії. І навіть запровадив спеціальний термін koventrieren — «знищити, перетворити на руїни». Але й Гітлер, і Геббельс прогадали.
Після спаду військове виробництво в Ковентрі повернулося на звичні рейки вже за кілька місяців. Усе завдяки стратегії «тіньових фабрик», яку Британія запровадила ще наприкінці 1930-х у передчутті великої війни. За цим планом вся, навіть приватна, промисловість працювала на військові потреби, а виробництво максимально розосереджували. Наприклад, кожну з головних авіадеталей виготовляли на різних обʼєктах, а літаки збирали геть в іншому місці. Логістикою займались підприємці, а уряд покривав витрати на таке розпорошення.
Тіньова фабрика зі збору літаків у передмісті Ковентрі, яку німці не розбомбили в 1940 році.
Getty Images / «Бабель»
Британці, зокрема мешканці Ковентрі, доволі швидко оговтались від першого шоку. У перші тижні після атаки в Ковентрі ремонтували понад 500 пошкоджених будинків на день. До 30 січня 1941 року вдалось відновити 28 тисяч будинків — приблизно дві третини зі зруйнованих. Різдвяну службу серед руїн собору в Ковентрі транслювали в усьому світі, а фотографії зруйнованого храму стали символом єднання проти нацистської агресії. Старий Ковентрійський собор залишили в руїнах на знак памʼяті про жахливу ніч з 14 на 15 листопада 1940 року, а в 1950-х поруч звели новий храм.
Макет нового собору в Ковентрі поруч із руїнами старого, 1952 рік.
Getty Images / «Бабель»
Британське командування назвало удар по Ковентрі «килимовим бомбардуванням». А за два роки обернуло цю тактику вже проти німецьких міст. Але удари британців були більш масштабними, руйнівними та смертоносними. На початку 1945-го останнім з великих німецьких міст розбомбили Дрезден. Після цього Черчилль вирішив відмовитись від подібної тактики. Наприкінці 1950-х Ковентрі та Дрезден стали містами-побратимами на знак післявоєнного примирення.
Британці оговталися, і ми зможемо. Тільки не тисніть на незалежних журналістів, а краще підтримайте нас: https://babel.ua/donate