Які у вас були повноваження як у спостерігачів?
Такі спостережні місії на виборах США не врегульовані американським законодавством, це добра воля уряду Штатів — надати можливість представникам ОБСЄ спостерігати за всім процесом. Ми стежимо тільки за дотриманням процедури і не втручаємося в процес. Якщо бачимо порушення — фіксуємо і по завершенні дня голосування зазначаємо все у звітах.
Якщо порівнювати ці вибори президента США і попередні, де ви теж були спостерігачем, чим вони відрізняються?
На минулих виборах я був у Вашингтоні [округ Колумбія], а також у штаті Вірджинія. Цього разу в нас було дві дільниці у Вашингтоні [округ Колумбія], а решта дільниць у Меріленді. Суттєво процедурно або візуально вибори нічим не відрізняються. Тут вони завжди відбуваються спокійно, без черг. На відміну від нас, у них немає звички приходити або вранці, або ввечері, створюючи натовп. Їм якось вдається приходити рівномірно впродовж дня. Жодних суперечок я також не побачив. Це при тому, що в них немає дня тиші, тобто агітація триває і в день голосування, але, умовно кажучи, на відстані 150—200 метрів від дільниць.
Єдина відмінність цього разу ― заходи безпеки в самому Вашингтоні. Вони зробили певні висновки з подій чотирирічної давнини, посилили поліцейські патрулі, обнесли кількома рядами парканів Білий дім, убезпечивши від можливих протистоянь.
І ще впало в очі, що на дільницях заборонено користуватися мобільними телефонами ― такого раніше не було. Тобто не можна заходити туди зі зброєю і з телефоном у руках: їх не можна виймати, фотографувати і просто дивитися на екран.
Посол України Оксана Маркарова і група народних депутатів, що входять до спостережної місії ОБСЄ на виборах США. Сергій Рахманін у другому ряду перший зліва.
Ви спілкувалися з виборцями?
Нам заборонено це робити на виборчих дільницях.
Деякі медіа писали, що США могли опинитися на межі громадянської війни через ці вибори. Чи так це виглядало зсередини?
Я не американіст, мені важко оцінювати такі твердження. Мої враження дуже суб’єктивні. Як я розумію, ці апокаліптичні історії наганяли певні люди, наближені до політичного процесу, а не до суспільства. Тому я не думаю, що справді був такий великий ризик. Єдине, що я бачив, ― у якомусь медіа було дослідження про те, що ледь не рекордна кількість опитаних людей виправдовувала можливе використання насильства для захисту свого вибору. Казали, що ця точка є критичною. А ще люди, які краще знаються на американській політиці, казали, що ризик заворушень був тільки в разі, якби Гарріс перемогла з невеликою різницею.
Коли ви спілкувалися з американцями і казали, що ви з України, яка була реакція? Чи говорили вони щось про війну?
У Вашингтоні про війну знають набагато більше. А от в Меріленді, який, фактично, зовсім поруч, коли ми казали про Україну, нам кивали головою, але було зрозуміло, що вони такого не знають. Тут велика кількість людей, які цікавляться лише своїм власним життям, лише своїми економічними проблемами, питанням абортів чи податками. Нам було і буде важко переконувати американських політиків, членів Палати представників, сенаторів у необхідності допомагати Україні.
Я знаю, що деякі американці українського походження, члени Республіканської партії, голосували за Гарріс, бо на їхню думку, вона б краще захищала українські інтереси, ніж Трамп. Чи стикалися ви з такою позицією?
Я говорив з колишніми колегами, які тут працюють. У американських українців цього разу був дуже складний вибір, їхня мотивація сильно відрізнялася. Багато хто в українській діаспорі традиційно орієнтований на Республіканську партію. З іншого боку, історія з Трампом давала їм підстави замислитися. З третього боку, багато хто з них говорив, що вони українського походження, але все-таки американські громадяни, і, на їхню думку, Америці та її економіці потрібніший Трамп. Був і четвертий погляд: американці обирали не лише президента, а й представників у Сенат і нижню палату Конгресу, тож дехто вирішив голосувати за Трампа як за президента, а в Сенаті й нижній палаті підтримати представників Демпартії — це нетиповий підхід.
А що говорили політики, з якими ви спілкувалися, про українське питання?
Варто розуміти: якщо представник, наприклад Республіканської партії, зустрічається з українськими журналістами або політиками, сам факт такої зустрічі означає, що він підтримує Україну — у політиці це працює так. Нам всі висловлювали надію, що двопартійна підтримка збережеться. Однак це не так просто. Якщо Трамп отримає більшість і в Сенаті, і в Палаті представників, для нас ця ситуація буде дуже складною. Треба буде відпрацьовувати тактику, стратегію, логіку і механізми співіснування з такою «монобільшістю».
Для України зараз важливо, щоб президент Байден у той період, який залишився до інавгурації, встиг надати нам все, що можна. Насамперед йдеться про відновлення повноцінного постачання техніки, зброї, яка вже задекларована, бо, на жаль, в Україну вона надійшла не в повному обсязі. Треба ухвалити цілу низку політичних рішень, які стосуються війни. Ну, і якщо в когось були надії на те, що до завершення своєї каденції Байден офіційно ініціює запрошення України в НАТО, я думаю, вони вже не актуальні.
Чи є вірогідність, що Трамп не буде виконувати ті зобовʼязання, які США взяли на себе раніше?
Це складне і комплексне питання. Одна з особливостей американської політичної системи — це певна інерція і бюрократія. Якщо американці вже ухвалили якісь рішення, їх складно відкотити назад. Коли нас лякають, що прийде Трамп і наступного дня нам припинять постачати зброю, це не зовсім так. Те, що вже задекларовано і профінансовано, не може не потрапити в Україну.
Другий момент — волі і слова лише президента недостатньо для того, щоб ініціювати чи скасувати будь-яке рішення. Більшість президентських рішень має підтвердити Конгрес, у якому є дві палати. І ця система противаг, коли, як правило, одна партія контролює Сенат, інша — Палату представників, це такий запобіжник. Якщо він збережеться, а зараз демократи і республіканці ще воюють за Палату представників, збережеться і двопартійна підтримка.
Ну і ще я можу нагадати цілу низку обіцянок, які Трамп дав, але так і не виконав. Починаючи з повноцінної стіни між США і Мексикою, яка так і не була побудована. Ядерне роззброєння між Росією, Сполученими Штатами і Китаєм ― не виконано. Він обіцяв укласти угоду з Північною Кореєю, але не уклав. Обіцяв скасувати санкції і відновити повноцінні стосунки з Російською Федерацією — цього не сталося. Натомість проблеми з «Північними потоками» почалися не за демократа Обами, а за республіканця Трампа. І перші поставки летальної зброї ми отримали за Трампа. Я не хочу прищеплювати нікому зайвого оптимізму чи песимізму, просто хочу сказати, що публічні обіцянки політиків не завжди стають реальністю.
А ми вам чесно обіцяємо витратити ваш донат на щось корисне. Щоб наш ніс в землю вріс і відвалились вуха. Підтримайте «Бабель»: https://babel.ua/donate