На початку 2000-х років президент Володимир Путін запустив масштабну реструктуризацію військової промисловості Росії. Одним із ключових етапів цієї реформи стало створення великого державного концерну «Ростех». Він обʼєднав підприємства оборонного комплексу під єдиним управлінням.
Створення «Ростеху» та інших корпорацій-гігантів мало спростити роботу над великими проєктами, досягти економії за рахунок масштабу, спростити роботу з іноземними замовниками і зміцнити позиції Росії на світовому ринку озброєнь. Однак ця реформа створила монополії та нашкодила малим та середнім підприємствам — а без них на будь-якому ринку не можуть зʼявлятися інновації.
Західні санкції відрізали Росію (хоч і не до кінця) від постачання сучасних мікросхем. Росії вони необхідні для того, щоб виробляти системи звʼязку, безпілотники та високоточні ракети. Це стало серйозним викликом для військової промисловості.
Ще до вторгнення 24/02, передбачаючи потенційні санкції, Росія накопичувала імпортні мікросхеми. Водночас вона спробувала налагодити власне виробництво. У Росії є підприємства, здатні виробляти прості напівпровідники, але у виробництві мікросхем вона відстала на десятиліття. Наприклад, компанія «Ангстрем», яка випускала мікросхеми для військової техніки та потрапила під санкції ще до початку повномасштабного вторгнення, так і не змогла налагодити закупівлі та оголосила себе банкрутом. У 2020 році її націоналізували й намагалися перезапустити виробництво, але невдало. Ще один приклад — корпорація «Мікрон»: вона випускає чипи для паспортів та банківських карток, але не може випустити чип для сучасної ракети.
Брак мікроелектроніки особливо гостро відчувають виробники БпЛА та систем РЕБ. Необхідні мікросхеми вони закуповують через Китай і Туреччину.
У 2022 році країни Заходу посилили санкційний режим. Щоб його обійти, Росія створює власні аналоги, імпортує потрібне їй обладнання через країни Центральної Азії та посилює військову співпрацю з Іраном та Північною Кореєю.
CNA / «Бабель»
Інша велика проблема російської військової промисловості — це дефіцит сучасних верстатів, особливо верстатів з числовим програмним керуванням (ЧПК), які потрібні, щоб виробляти високоточну зброю. Західні країни їх більше не постачають, тож Росія шукає обхідних шляхів. Частину верстатів вона закуповує в Китаї або копіює зарубіжні зразки та виробляє аналоги з китайських деталей. Так роблять, наприклад, концерн «Калашников» та «Ковровський електромеханічний завод», який випускає токарні та фрезерні верстати.
В останні роки Росія наростила імпорт станків із ЧПК за допомогою «сірих» схем.
CNA / «Бабель»
Зараз російська оборонна промисловість швидко та надійно виробляє модернізовані версії озброєння радянської доби. Її танки Т-72Б3 та винищувачі Су-30/35, створені на основі радянських розробок, замовляє російська армія та купують іноземні. Так Росія залишається одним із найбільших світових експортерів зброї.
З серйозними проблемами Росія стикається, коли розробляє та виробляє нові, сучасні системи озброєння. Найяскравіші приклади — це винищувач пʼятого покоління Су-57, танк «Армата» та підводний човен класу «Сєверодвінськ», які досі не виробляють серійно. Дає про себе знати дефіцит і сучасних верстатів, і сучасних мікросхем. У масовому виробництві через застарілі цехи та низький контроль якості в серійних екземплярах виходить занадто багато дефектів, щоб вони надійно працювали «в полі».
Ключовими озброєннями для Росії у війні з Україною залишаються безпілотники-камікадзе та високоточні ракети. Росія, як і раніше, виробляє їх у достатніх кількостях, незважаючи на санкції та обмеження експорту — і це навряд чи зміниться.
Нестача сучасних верстатів вдарила по виробництву ракет («Калібрів», «Іскандерів» та Х-101/102) сильніше за брак мікропроцесорів. Судячи з непрямих даних, обсяги виробництва ракет та їхня якість падають. Це відбувається досить швидко, щоб Росія була змушена заощаджувати ракети, але недостатньо швидко, щоб зовсім зупинила обстріли.
При цьому Росія змогла наростити виробництво безпілотника-камікадзе «Герань-2», зробленого за зразком іранського Shahed-136. Дослідження цих безпілотників показують, що майже всі їхні електронні компоненти — контролери, мікропроцесори, друковані плати, стабілізатори — виготовлені західними компаніями. Такі компоненти випускаються багатомільйонними партіями для побутових приладів, тому їх продаж неможливо повністю проконтролювати, особливо в ланцюжках із пʼяти-шести перекупників.