Про конфлікт з УП
У мене немає версії [чому УП говорить про тиск з боку Офісу]. Я чув, що журналісти серйозно одне одному розповідають, що я нібито дзвоню мерам міст і щось їм забороняю. Це настільки дивно, що незрозуміло, як можна ефективно спростувати. Бо я не дзвоню мерам міст і не спілкуюся з ними — взагалі. Якщо в них є моє повідомлення якимось мерам чи рекламодавцям, де я щось забороняю, хай покажуть.
Я уже дізнався, які в УП були івенти — там були представники міністерств і Національного банку. Там були рекламодавці — державні компанії. Якби мені було цікаво, хіба не можна було цього не допустити?
Ті, хто каже [що Литвин переконує Зеленського, що УП працює на росіян], погано знають президента — йому не можна навісити якусь лапшу.
Перед «Кримською платформою» людина з уряду мені сказала, що я не пускаю туди [головну редакторку УП] Севгіль Мусаєву. Але «Кримською платформою» я взагалі не займався. Після цього я не дивуюсь нічому.
[Щодо суперечки Зеленського з журналістом Романом Кравцем], президент людина і має право на емоцію. Говорити про упередженість президента стосовно журналістів у чомусь абсурдно.
Про логіку офреків президента
Президент визначає, що час поговорити з медійниками, щоб люди більше розуміли, що відбуватиметься. Востаннє це було перед візитом президента до Сполучених Штатів. Було визначено, що зустріч матиме міжнародний фокус, було більше міжнародних медіа. Під кожен такий івент є певна мета. Тоді зрозуміло, як зробити розмову ефективною. Хтось [як-от «Дзеркало тижня»] може потрапити один раз. Списки учасників для офрек — це колективна робота.
Про роботу з медіа
[В ОП] немає списків хороших і поганих медіа. Коли потрібно, щоб інші зрозуміли мотив, треба звертатись не до тих, хто подобається, а до тих, хто досягає певної аудиторії. Можна подивитися, які медіа краще заходять у соціальні мережі, тому що там більша аудиторія. Якщо це розраховано на закордонну аудиторію — логічно поговорити з інформаційними агенціями. Або покликати Guardian, New York Times, яких будуть цитувати інші в цьому регіоні.
Українські медіа точно мають інформацію від і про президента. Вперше за дуже довгий час він щоденно розповідає про те, що він робив протягом дня. У президента головне завдання — щоб ми вистояли у цій війні. Багато у чому це медійна робота. Мабуть, так буде, поки триває війна, і це правильно.
Про особисті антипатії і роль медіа
[Зараз, на посаді радника президента] я б не написав [у соцмережах] «дебіл Бутусов, як завжди, на підкормі російської пропаганди». [У травні цього року написав], бо я людина і маю право на емоції.
Є медіа, яким десятки років, вони працюють за формальними ознаками і є формальними, їх можна чітко визначити, у них є межі: газета, сайт, телеканал. Є неформальні медіа: телеграм-канали, спільнота військових у твіттері або людина-медіа, яка сама по собі «прокачана» і впізнавана. Це великий океан, і в цьому океані треба знаходити якнайбільше звʼязків між різними частинами, щоб не було такого, що якісь формальні медіа не сприймають неформальні. Чи хтось взагалі не поінформований, але продукує якесь суспільне уявлення, яке шкодить усім. З цим можна працювати тільки через повагу до різних видів медіа і через діалог.
Без медіа неможливе вільне життя у вільній країні. Безвідносно до того, хто і як до цього ставиться, вони все одно будуть. Більше інформації треба давати фаховим журналістам.
Ми згодні, пане Дмитре! Від нас на наступний офрек іде неймовірно фахова Оксана Коваленко. Запишіть і підтримайте «Бабель»: https://babel.ua/donate