Міноборони забрало у ГУР імпортера зброї — «Спецтехноекспорт». Це економіка, корупція чи війна Офісу президента з Будановим? Інтервʼю з керівником компанії Олексієм Петровим

Давайте почнемо не з початку, бо компанії 25 років, а з моменту, коли її 12 серпня 2022 року передали ГУР? У чому була логіка?

Необхідність виникла у серпні 2022 року. Була потрібна компанія, яка займатиметься чутливими речами. Наприклад, возитиме техніку з країн, військово-політичне керівництво яких не дуже хотіло, щоб вона опинилась в Україні. Для таких завдань потрібна була державна структура закритого типу з відповідними спеціалістами всередині. Кабінет міністрів підтримав пропозицію ГУРу, передав СТЕ, а далі рішенням Ставки визначили, на що саме треба спрямувати основні зусилля. На початку СТЕ працювало як спецімпортер ГУРу, тобто в першу чергу забезпечувало військовою технікою та боєприпасами воєнну розвідку.

Як ви опинились на посаді тимчасового виконувача обовʼязків директора?

Попереднє керівництво накопичило багато безнадійних боргів, тобто контрактів, які вже не виконають. І коли претензій стало критично багато, компанія залишилась без керівництва.

Керівництво — це ваш попередник Євген Ларін. Його звільнили в липні 2022 року, і, за нашою інформацією, вже після початку війни він утік в Іспанію.

А компанія заплатила кошти за контрактами, але не отримала зброї, або отримала з рекламаціями, як французькі гармати TRF1 (попередник Cezar), тобто з дефектами. Їх чомусь прийняли, тепер тривають суди, є кілька кримінальних проваджень.

Тож мене викликав Кирило Буданов, попросив розібратися, бо підприємство потрібне, але відбулась втрата керованості. Я почав роботу директором з того, що одразу поїхав по проблемних компаніях, які отримали гроші і не поставили зброю. З тими, хто відмовився повертати кошти, ми зараз судимось, але протягом 2023—2024 років СТЕ вдалося повернути 151 мільйон євро.

Чим ви займались до того, як Буданов запропонував очолити СТЕ?

З 23 лютого 2022 року був старшим офіцером розвідки в ГУР. Зокрема, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.

Повертаючись до компанії. Я зайшов, оцінив масштаб трагедії: контрактів немає, люди розбігаються, борги по експорту, борги по імпорту, по податках, кредит $100 мільйонів, привезли якісь діряві бронежилети. Ми порахували, що тоді по зобовʼязаннях підприємства діра була до 4 мільярдів гривень. Я подивився на це, прийшов до Буданова і сказав, що компанію легше закрити. Він відповів: «Спробуйте її утримати», бо компанія державна і потрібна для важливих задач. Ми спробували: залучили людей, втримали тих, хто планував іти. Спочатку не було грошей навіть на зарплати. Люди звикли до хороших премій, бо експортна діяльність маржинальна — чим дорожче ти продаєш товар партнеру, тим більша комісія, і на цій комісії спецекспортер непогано заробляв. Але з початком повномасштабки всі мали перелаштуватися на імпорт.

Перші чотири місяці 2023 року у нас не було жодного нового контракту ні з Міноборони, ні навіть з ГУРом.

З ГУРом, на який ви мали працювати?

Так, бо департамент забезпечення розвідки мав негативний досвід роботи з компанією. У квітні 2023 року група топових менеджерів прийшла до мене і сказала, що вони так більше не можуть і не хочуть працювати. Я попросив дати час та залишитись до серпня. Ми в рази збільшили нашу активність на ринку зброї, напрацювали нові контакти, сформували нові канали постачання пострілів. Ми буквально заспамили Міноборони пропозиціями по зброї, яку могли дістати, демпінгували. У Міністерстві оборони нас навіть почали називати «СПАМТехноЕкспорт».

Демпінгували на ціні? За рахунок чого?

СТЕ живе за рахунок комісії — компанія має лише 3% з кожного контракту. Більше ми поставити не можемо, а менше не заборонено. Тож ми зменшували відсоток нашого прибутку, домовлялися з транспортниками про знижки, вичавлювали з партнерів найменшу ціну, щоб бути конкурентними, а конкуренція була дуже висока — всі бігали, шукали зброю. Це був повний хаос…

Чому він був, адже АОЗ створили в червні 2022 року, і вона мала б займатися цими задачами.

На початку АОЗ була таким самим учасником ринку, як інші компанії-імпортери. Усі контактували з ким хотіли. Бувало таке, що на один завод приїжджали 4—5 українських компаній.

І ця конкуренція призводила до того, що ціни росли.

Так і було. Ми ще тоді казали [Денису] Шарапову, що треба розподілити ринки, як це було по експорту. Щоб усі один за одним не бігали по постачальниках і країнах.

Але насправді ціни підігрівали не лише українські компанії. Крім нас, були іноземні фонди — англійський, датський, німецький, пізніше вже й «чеська ініціатива», які купували снаряди і потім в якості допомоги відправляли в Україну. Представники фондів приходили до виробників або власників складів і пропонували ціну на 20%, 30%, іноді 50% дорожче. Бувало таке, що ми домовлялись, навіть робили передоплату, а нам повертали гроші з вибаченнями та готовністю виплатити неустойку.

А паралельно ще працювало російське ГРУ — почали вибухати порохові, тротилові заводи. У 2022 році в Болгарії підірвали один з найбільших у Європі державних заводів VMZ, що виготовляв постріли до «Градів» та інші снаряди великого калібру радянського зразка. Наступного дня ціна на «Гради» злетіла в два рази. Вибухали та горіли склади з готовими боєприпасами. І це все відбувалось, коли у 2023 році потреба ЗСУ досягла сотні й більше тисяч пострілів і мін на місяць. Де їх брати?

Плюс до того держава дала дозвіл приватним компаніям ввозити зброю і спростила видачу ліцензій на імпорт — до того була державна монополія. А як ви будете регулювати приватні компанії? Вони куди хочуть, туди ходять.

І останнє, але не за значенням. Зараз багато країн поповнюють свої запаси, бо побачили, що в Україні на лінії зіткнення лише одна зі сторін на день використовує не менше 10 тисяч снарядів. За такої інтенсивності запаси мають бути значно більшими, ніж усі думали до повномасштабного вторгнення.

Тобто створення АОЗ нічого не змінило?

Змінило. АОЗ спочатку була, як усі інші імпортери, а зараз це служба замовника з функціями імпортера. Тобто, за вимогами НАТО в тому числі, треба було створити компанію, яка була б «єдиним вікном» — яка б розпоряджалась коштами і сама купувала. У такій системі не потрібні посередники, тобто логіка і природа АОЗ правильні, на чому і наголошує Умєров.

Правильна, якби всі інші імпортери зникли.

Вони не можуть зникнути. Бо АОЗ працює лише з ЗСУ, а я маю право забезпечувати й інші Сили оборони: Нацгвардію, поліцію, ДБР, СБУ, НАБУ. Я тротил везу для державних заводів, перхлорат амонію, нітроцелюлозу, спеціальну техніку для ГУР тощо. Тобто у нас є чим займатися. Крім того, не забувайте — ми в першу чергу спецекспортер і маємо зберігати експортний потенціал в оборонній галузі. Після війни — це поповнення валютою реального сектора економіки. Хоча справді, 90% закупівель — це АОЗ. І вона може, наприклад, сказати, що їм нічого купувати не треба, що вони самі. Якщо так, нам треба шукати іншу діяльність, інші ринки, інший функціонал. І ми знайшли — це власне виробництво. Ми уклали договір з компанією, яка продала нам ліцензію на виробництво FPV-дронів. Зараз проходимо випробування боєприпасів для них, які плануємо виробляти самостійно. Ми створили департамент виробничої кооперації, зробили центр безпілотних систем.

АОЗ може ефективно працювати на складних ринках, які не хочуть продавати Україні зброю напряму?

Може, окрім ситуацій, де складна й ризикована логістика, іноді вантаж треба супроводжувати оперативно, щоб його не втратити. Крім того, ми через ГУР можемо перевіряти, які у компаній постачальників виробничі потужності, чи є можливості виконати контракт, який виробничий план тощо. Раніше це все було на словах, а зараз ввели порядок, за яким керівництво ГУР видає відповідний офіційний документ, в якому підтверджує, що у цього заводу-виробника є можливість виконати замовлення. Тож по суті ніхто, крім СТЕ, не може цим займатися — це наша конкурентна перевага. Ми напрацювали декілька каналів, по них і працюємо.

Що таке «напрацювали канали»?

Основна задача — знайти можливість зарезервувати великий обсяг товару одного виробника з тих країн, які напряму не хочуть і не будуть продавати в Україну, і ніколи це не визнають. Щоб зброя йшла нам, а не комусь іншому, і щоб було гарантоване постачання через одну, другу, третю країну. Це дуже непросто. По суті, це не контрактна діяльність, а виконання відповідного завдання нашого органу управління [ГУР].

Ви говорите про перевірку постачальників, чому тоді, якщо ви це робите, контракти часто не виконуються в строк?

Основна причина в тому, що це складна логістика. Наприклад, власник компанії, якій належить корабель, розуміючи репутаційні ризики, раптово відмовився вантажити снаряди, посередники не встигли виготовити транзитну ліцензію, а її має видати кожна країна, через яку прямує товар. У кожній країні засідає орган, який видає такі ліцензії, це аналог нашої Служби експортного контролю. А ще є завод. Питання виробництва — це третій, напевно, не менш важливий фактор. Комплектуючі завод купує окремо, і вони можуть бути в дефіциті: пороху не вистачило, тротил не дійшов абощо. Всі наші прямі контакти в Туреччині чи Болгарії в мене забрала АОЗ, лишились складні канали.

Скільки до ціни, вказаної в контракті, додають витрати на логістику?

Європейські компанії беруть від трьох до десяти відсотків, це так званий перелом: вони готують документи, беруть на себе товар, а потім перенаправляють іншим компаніям або в інші країни. Це середній ринок, який сформувався на 2023 рік, і це без логістики, а лише за пакет документів посередника: імпортну ліцензію відповідного органу, потім експортну і транзитну. Така кампанія може бути не одна. Точніше, зазвичай вона не одна. І кожна країна чи компанія додає свій інтерес, який збільшує ціну.

У вашому листі в Міноборони, який у своєму сюжеті наводить Михайло Ткач, ви пишете про проблеми з виконанням контрактів на поставки зброї, які виникли через незалежні від вас обставини і недобросовісних партнерів. Чи можна було розірвати ці контракти?

З інопартнером? Ні, я ж з ними суджусь по цих контрактах. Але тут важливо сказати про інше. У мене є старі контракти, там є проблеми: невчасні поставки, рекламації, будь що. На нас нараховуються драконівські штрафні санкції у розмірі до 30%. Я при першій зустрічі з міністром Умєровим сказав, що треба поміняти законодавство і зменшити штрафні санкції. Бо ви ж розумієте — Міноборони виставляє їх нам, а ми дзеркалимо їх на партнерів, щоб мінімізувати свої ризики. А партнери, коли бачать такі штрафи, піднімають ціни, щоб перекрити свої ризики.

Такі штрафи лише у вас?

Ні, такі у всіх замовників в системі оборонних закупівель, у АОЗ так само. Починаючи з 10% у перший місяць, і далі докручується до 30%. В якийсь момент юристи Міністерства оборони почали активно через суди блокувати кошти на наших рахунках з маніакальним бажанням стягнути ці бездумні штрафи. Як правило, суди стають на бік Міноборони, а ті біжать у виконавчу службу для примусового стягнення. Хоча законодавець на воєнний час передбачив, що до виконавчої служби такі справи можна подавати через три роки після закінчення воєнного стану. В міністерстві це ігнорують, чим довели практично до банкрутства свою ж компанію [спецімпортера] «Прогрес».

Я хочу офіційно заявити, що такі цілеспрямовані дії юристів Міністерства оборони під час війни — це диверсія. Ми ж не квасолю возимо! Мені блокують рахунки, і я не можу виконати контракти, причому виконання всіх інших державних контрактів теж під загрозою. Та почекайте, війна закінчиться, забирайте хоч усе разом із будівлею, але не зараз! У нас серйозна суперечка з цього приводу з міністерством. Я просто не можу уявити, що в Росії ГРУшники знаходять якогось недосяжного, здавалося б, постачальника дефіцитних боєприпасів, з тієї ж Північної Кореї, Китаю чи Ірану, контрактуються з ним через «підкришні» структури, а потім бігають по кабінетах пузатих чиновників і переконують, що ціна, про яку вони домовились, обʼєктивна, бо ринку такої продукції не існує. А далі просять тих же чиновників не банкротити державну компанію через те, що завод у Пхеньяні не може впоратися з великим обсягом замовлення.

Ваша логіка зрозуміла, але логіка є й з іншого боку. По-перше, зброя потрібна вчасно. Друге, ваші попередники, якби їх вчасно не зупинили, могли дуже довго постачати неліквід, накопичувати борги, зривати поставки, а потім утекти. Який, на вашу думку, має бути механізм контролю?

Можна розбиратись у кожному конкретному випадку. Тобто, якщо це зловживання і зрозуміло, що це просто наплювали й несумлінно виконали контракт, — це одне питання. Як це розділити з реальними махінаціями? Щоквартальний аудит органу управління.

Хто вас зараз контролює і проводить перевірки?

Є незалежний зовнішній аудит, який ми винаймаємо раз на рік. І аудит ГУР, у тому числі за фактом виконання спеціальних завдань розвідки.

Фактично це внутрішні аудити. Коли СТЕ звинувачують у закупівлях за завищеними цінами, це, очевидно, натяк на те, що ви домовляєтесь з якимось постачальником, платите йому неринкову ціну, і частину він повертає вам у кишеню. Ваші попередники, наприклад, просто платили за фейкові агентські послуги, яких насправді не було. Тобто застереження виникли не на порожньому місці. Які запобіжники є у АОЗ, яка витрачає бюджетні кошти?

Вони приймають наші пропозиції, порівнюють їх з іншими — усе це не одна й не дві людини. Спочатку це колегія АОЗ, потім центр прийняття рішень при Міністерстві оборони — у ньому три заступники міністра сидять, і загалом 20 людей, які аналізують пропозицію і кажуть: «Окей, приймаємо». Потім повертають знову в АОЗ, там комісія перевіряє актуальність пропозиції, і далі віддають директору на підписання. Три рази!

У сюжеті УП вас звинувачували в завищених цінах, відштовхуючись від цін на внутрішньому ринку. Такий підхід некоректний, якщо ви дістаєте зброю і техніку за кордоном і витрачаєте великі гроші на те, щоб її доставити. Але з іншого боку, якщо це такий своєрідний ринок, як тоді ви розумієте, що ціна нормальна?

Якщо йти за буквою закону, у мене статут передбачає формування прибутку. Статут мені ніхто не міняв.

Але статут писали для експортера в мирні часи.

Так, звичайно, але він діє, а я шукаю дешевше, бо це справа моєї моралі. Справедлива ціна — це відповідальність АОЗ. Якщо їх влаштовує — вони купують, не влаштовує — не купують.

Як я орієнтуюся в цінах? Я розумію ціни виробників, постачальників, дилерів в Європі або на іншому континенті. Порівнюю їх. Враховую логістику, складність доставки через дві-три країни і виходжу на ціну, яку потім ще маю захистити в АОЗ. Уявляю, як сміються наші вороги над цим безглуздим алгоритмом. АОЗ плювати, що є якийсь порядок окремої роботи з іншими країнами, що це не напряму, що це треба зробити чотири експортні та транзитні ліцензії через чотири компанії, що треба двічі обійти земну кулю.

До речі, АОЗ сама купувала в 2023 році міну 120 калібру за тією ціною, яку нам зараз закидають як високу — $630 доларів, і якісь 155-ки за такою ж ціною, як і наша пропозиція.

І ще важливе: коли в останньому розслідуванні кажуть про середню ринкову ціну, то немає взагалі середнього ринку 152-х, 125-х снарядів, «Градів».

Немає, бо їх не можна просто взяти і купити?

Бо вони не продаються у відкритому доступі. Треба порівнювати з заводом, наприклад, в Індії. Один завод може 2 700 снарядів комплектувати на місяць, а другий — 100 тисяч. Нам треба зарезервувати квоту на 100 тисяч, і завод дає трохи більшу ціну, ніж маленький, бо розуміє, що є ризик одного покупця. Збройовий ринок зовсім по-іншому формується і працює.

У сюжеті УП йшлося про снаряди індійського виробництва. Хіба Індія готова продавати нам зброю? Вони симпатизують Росії.

Я не буду коментувати. Наслідки публікації цих контрактів — відповідальність журналістів і тих посадових осіб, що передали чутливу службову інформацію. За цим фактом я направив на [голову СБУ] генерала Малюка відповідне повідомлення про скоєння злочину. Це був наш сталий канал постачання — на сьогодні наші іноземні посередники повідомили про серйозні репутаційні втрати та реальну загрозу зриву постачань за укладеними контрактами.

Володимир Пікузо очолював АОЗ до [нинішньої очільниці] Марини Безрукової. З ним «Спецтехноекспорт» укладав контракти, які зараз є проблемними. До нього у журналістів та аудиторів були різні претензії — від незаконних премій до питань по контрактах. Навіщо ви взяли його собі в радники?

Я не знаю про конкретні обвинувачення. Чому взяв? Це очевидно, він керівник служби замовника, якого знає практично весь світ, який їздив з представниками офіційних делегацій на зустрічі, на виставки, на відкриття нових виробництв для України. Він надзвичайно накачана звʼязками людина. З точки зору управлінської конʼюнктури я був зацікавлений у ньому, бо бізнес, повʼязаний з військово-технічним співробітництвом, базується виключно на особистих контактах і довірі.

У вас із Міністерством оборони різні погляди на вашу дебіторську заборгованість за збройними контрактами з АОЗ. Чому ви дивитесь на одні й ті саме речі і бачите різне?

Тому що є маніпуляція термінологією. Давайте так, у нас є контракт з передоплатою 97%. У рамках цієї передоплати до 30% дають одразу, щоб закупити комплектуючі. Потім, коли, наприклад, корабель або партія готові, постачальник каже: «Я готовий привезти», ми показуємо готовність до відправки, і нам замовник повинен дати ще 67%.

Але може бути варіант, що після передоплати постачальник надсилає нам офіційний документ з причинами, чому поставка першої партії затримається — про ці причини я вже говорив. Тоді АОЗ все одно має сплатити 67%, бо контракт буде виконано, хоча і з затримкою. Я в такій ситуації надаю висновок Торгово-промислової палати, як незалежного експерта, який підтверджує, що причини затримки не порушують умов контракту. Але АОЗ каже, що їх зазначені причини не влаштовують, відповідні документи ТПП вони не приймають і не хочуть оплачувати суму, що залишилась. Далі ідуть в суд по штрафні санкції. В якийсь момент я почав думати, що АОЗ вигідніше стягувати штрафні санкції та блокувати контракти, ніж стало забезпечувати фронт боєприпасами.

Після цього контракт блокується?

Так, вони посилюють проблему — якщо не заплатити 67%, що лишились, товар просто не прийде. Корабель виходить, коли приходить уся сума.

100% передплати — це норма на ринку зброї?

Заведено одразу давати 50% відсотків, а потім, по готовності партії — ще 50%. А нам міністерство наказує давати до 30% одразу, а потім, по готовності, 70%. І треба розуміти, що коли АОЗ каже, що вона буде розривати контракти, це означає, що ми втрачаємо виплачені 30% і взагалі нічого не отримуємо. Я запропонував Марині Безруковій забрати ці проблемні контракти собі, щоб АОЗ показала майстер-клас і спробувала привезти швидше. Відповіді ще немає.

У сюжеті є акцент на тому, що кілька контрактів із СТЕ АОЗ підписала в один день. Яка причина?

Там було чотири чи пʼять контрактів, підписаних в один день не тільки з СТЕ, були й контракти з іншими постачальниками. У цьому немає нічого дивного. Ці наші заявки лежали по три-чотири місяці, ніхто після зміни керівництва в Міністерстві оборони ніяких колегій не збирав, заявок не підписував, було дике просідання по контрактах і по поставках. Там десь на Ставці їм дісталось — вони побігли й затвердили контракти. Але в сюжеті це озвучують так, ніби є якась крамола.

У сюжеті є історія про ПЗРК типу «Ігла», які ви привезли, а військові нібито відмовились їх приймати. Чому так сталось?

ПЗРК — основа для протидії ворожим літальним апаратам, зокрема й «шахедам». ПЗРК — це гострий дефіцит на ринку і один з найконтрольованіших у світі летальних засобів. Виробники бояться, що вони потраплять до рук терористів, які зможуть використовувати їх проти цивільної авіації.

З точки зору виконання спеціального завдання ГУР, як на мене, це дуже успішна та вдала операція. Ми знайшли ПЗРК, налагодили канал перекидання їх в країну, показали їх спеціалістам з наших Збройних сил, вони все офіційно затвердили, а потім виявилось, що цей комплекс трохи відрізняється від тих, з якими працюють у ЗСУ. Тому станом на зараз ми на безоплатній основі привезли близько сорока комплектів цих ПЗРК. Наразі з ними працюють, ГУР готується до випробувань для подальшого безпечного використання на фронті.

У вересні Умєров заявив, що АОЗ обʼєднають з Державним оператором тилу. Чому, на вашу думку, це відбувається?

Бо в АОЗ, при всій моїй повазі до Марини [Безрукової], не все так швидко відбувається з організацією забезпечення ОВТ, як хотілося б міністерству. Від головкома прилітають претензії, що не вистачає снарядів. А СТЕ в системі АОЗ — це навряд чи більше 25%, а проблеми в решті майже 75% ви кому адресуєте? Просто конкретно зараз на нас вигідно повісити всіх собак і прикрити свої помилки, хоча в блокуванні роботи саме СТЕ мають бути зацікавлені, в першу чергу, рашисти. У розвідспільнотах є така форма зменшення активності обʼєкта, в тому числі опосередкованим ініціюванням невиправданих, зайвих бюрократичних перепон за допомогою корисних ідіотів-посадовців.

Насправді для більшості дотичних до цієї теми людей виглядає так, що СТЕ забирає у Буданова саме Офіс президента через те, що відносини між ними останнім часом погіршились. А ви кажете про інтерес АОЗ.

Політика, як кажуть, тонка річ, я б не хотів це коментувати в форматі цього нашого інтервʼю.

Якщо не хочете відповідати про Буданова і Офіс, скажіть про себе. За нашою інформацією, звільнити вас у Буданова особисто вимагав Андрій Єрмак, з яким ви знайомі. Чи правда це і яка причина?

Я не хочу це коментувати зараз.

Ок, ми почекаємо, а ви поки підтримайте «Бабель»: https://babel.ua/donate