80 років тому неймовірна липнева спека врятувала Гітлера під час замаху. Розповідаємо історію провалу операції «Валькірія» (і звісно, знову натякаємо)

Гітлера хотіли скинути ще з кінця 1930-х

Перші групи змовників, які планували переворот у Німеччині, зʼявились приблизно в 1938 році. Це були переважно військові офіцери високого рангу та аристократичного походження. Вони не схвалювали загарбницької політики Гітлера, який саме в 1938-му окупував Австрію та Судетську область Чехословаччини. Вони побоювались, що фюрер втягне Німеччину в нову масштабну війну, до якої, на їхню думку, країна була ще не готова.

Була й інша вагома причина. Аристократам-військовим не подобалось посилення ролі СС — воєнізованих формувань нацистської партії. Апогеєм став скандал у лютому 1938-го, коли двох командувачів Вермахту, збройних сил нацистської Німеччини, відправили у відставку через надумані звинувачення. Після цього армійську структуру переформатували, посиливши партійний вплив.

У середині 1941-го член армійського штабу групи «Центр» на Східному фронті полковник Геннінг фон Тресков почав формувати нову конспіративну групу. До кінця 1942 року він створив цілу мережу, до якої залучив як старих змовників, так і нових. Ядро так само склали офіцери-аристократи. Тресков був принциповим противником політики нацистів ще з середини 1930-х. Останньою краплею для нього стало масове винищення євреїв у Європі, яке нацистська верхівка влаштувала після нападу на СРСР у 1941-му.

Частина учасників змови мала схожі погляди. Утім, були серед них і справжні воєнні злочинці. Наприклад, начальник берлінської поліції Вольф-Генріх фон Гельдорф настільки завзято переслідував євреїв, що вразив самого гітлерівського міністра пропаганди Йозефа Геббельса. Начальник кримінальної поліції Артур Небе командував ескадронами смерті, які винищували євреїв після нападу на СРСР. Генерал Георг Томас був головним ініціатором плану, за яким на окупованих радянських територіях вилучали всі запаси продовольства. Через це від голоду померло близько чотирьох мільйонів людей. Ці троє приєднались до змови у 1942-му радше через те, що швидкої блискавичної війни не вийшло. Німецька армія загрузла на Східному фронті, а союзники з антигітлерівської коаліції поступово накопичували сили.

Схожі мотиви мав і майбутній найвідоміший учасник змови — полковник Клаус Шенк, граф фон Штауффенберг. Він долучився до змовників одним із останніх, восени 1943-го. Штауффенберг, хоч і не підтримував політики нацистів щодо євреїв, проте захоплювався успіхами німецької військової машини на початку Другої світової. Він брав участь у вторгненні до Польщі та відкрито виступав за її колонізацію і перетворення поляків по суті на рабів. Потім він воював у Франції, а на початку 1943-го потрапив до Тунісу. Там він отримав важке поранення, через що втратив ліве око, праву руку та два пальці на лівій руці. Поки він лікувався в одному з фамільних маєтків, Німеччина не змогла втримати Північну Африку, програла кілька важливих битв на Східному фронті — під Сталінградом та на Курській дузі. Тож Штауффенберг остаточно зневірився в можливості Гітлера виграти війну і після особистої зустрічі з Тресковим згодився приєднатись до змовників.

Змовники збирались скористатися планом «Валькірія», який схвалив Гітлер

Із початком Другої світової в німецькому тилу сформували Армію резерву. Її частини були розкидані по всій Німеччині та у разі необхідності мали швидко зібратись у бойові групи. Нацистська верхівка побоювалась внутрішніх заворушень, як-от антиурядових демонстрацій, військового заколоту чи навіть повстань робітників, яких примусово вивозили до Німеччини. Придушувати такі виступи саме й мала Армія резерву. А її термінове розгортання на випадок надзвичайних ситуацій мало назву — операція «Валькірія». Цей план схвалив сам Гітлер.

На відміну від попередників Тресков розробляв детальний багаторівневий план і збирався не просто вбити Гітлера, а й влаштувати державний переворот. Ось тут у нагоді й мала стати Армія резерву. Її солдати мали отримати таємний наказ, який починався такими словами: «Фюрер Адольф Гітлер мертвий! Безсовісна кліка чужих фронту партійних лідерів вбила Гітлера, скориставшись ситуацією, що склалася, щоб зрадити фронтовиків, які ведуть важкі бої, і захопити владу у своїх корисливих цілях».

План давав докладні інструкції, як захопити радіо, телефонні станції та інші ключові обʼєкти у Берліні, роззброїти частини СС та арештувати членів нацистського керівництва. Змовники вважали, що фейкове звинувачення нацистських партійців у змові вмотивує солдатів та молодших офіцерів виконувати накази. Основу плану розробляв Тресков, але восени 1943-го його відправили на Східний фронт. Тоді керівництво групою змовників перебрав на себе Штауффенберг. Він доопрацював план, за яким передбачалось узяти під контроль не лише Берлін, а й захопити кілька основних штабів німецької армії на різних фронтах.

Далі учасники змови збирались поділити посади в новому уряді. До влади планували допустити й цивільних політиків, хоча про демократичні вибори не йшлося. Нацистський режим змовники збирались замінити консервативно-авторитарним урядом, що включав і аристократичне правління.

Наступним головним завданням було негайно припинити війну на вигідних для Німеччини умовах. Спершу учасники змови бажали відновлення німецьких кордонів 1914 року, а ще додати до них окуповану Австрію, Польщу та Судетську область Чехословаччини. Окрім цього, збирались вимагати відновлення деяких заморських німецьких колоній та відмови від виплати Німеччиною репарацій. Та чим далі, тим їхні вимоги ставали скромнішими. Улітку 1944-го, коли з заходу наступали британці та американці, а зі сходу радянські війська, йшлося вже про бодай якийсь порятунок Німеччини від повного знищення. Та спочатку треба було здійснити першу частину плану — вбити Гітлера.

Німецькі військовополонені після успішної висадки союзників у Нормандії, 1944 рік.

Getty Images / «Бабель»

Німецькі солдати, які потрапили в полон на Східному фронті, йдуть під конвоєм радянських військових, липень 1944 року.

Getty Images / «Бабель»

Гітлер пережив чимало замахів

За даними істориків, Гітлера планували вбити понад 40 разів. У деяких випадках до діла так і не дійшло, інші випадки попередили німецькі спецслужби, а решту Гітлер пережив завдяки неймовірним випадковостям. Йому підсипали отруту в їжу, відправляли отруйні листи, намагались застрелити під час парадів чи інших святкових заходів. Вибухівку фюреру підкладали понад десять разів, але йому щоразу щастило.

Один з найвідоміших подібних випадків стався в листопаді 1939 року, коли Гітлер виступав із щорічною промовою в Мюнхені на честь Пивного путчу. Того дня біля його трибуни заклав бомбу німецький тесляр Георг Елзер. Він кілька років ходив на ці виступи, аби вирахувати, скільки зазвичай триває промова Гітлера, щоб встановити необхідний час на таймері вибухівки. Але в 1939-му Гітлер несподівано закінчив промову на 13 хвилин раніше і пішов із зали. Ці хвилини стали вирішальними і врятували йому життя. Від потужного вибуху загинуло восьмеро з присутніх на вечірці, ще понад 60 дістали поранення. Елзера викрили, заарештували і утримували в концтаборі, поки не стратили в 1945-му за кілька місяців до капітуляції Німеччини.

Змовники під керівництвом Трескова, а потім і Штауффенберга теж кілька разів намагались убити Гітлера. У 1943—1944-х роках вони організували щонайменше пʼять спроб, але щоразу невдало.

У березні 1943-го Гітлер прибув до ставки групи «Центр» у Смоленську. Туди ж відправились Тресков з кількома іншими змовниками. Спочатку планували напасти на фюрера дорогою з аеропорту, але відмовилися через завеликий ескорт охорони. Потім збирались застрелити Гітлера під час урочистого обіду, але той просто не прийшов на застілля. В останній відчайдушній спробі змовники підклали бомбу в літак Гітлера. Її замаскували під ящик з лікером, який мав здетонувати на зворотному шляху. Але через погану погоду пілоту довелось піднятися вище хмар. Тож детонатор обмерз і не спрацював. Один з учасників змови заледве встиг забрати цей «подарунковий лікер» у Берліні, щоб їх не викрили.

У листопаді 1943-го Штауффенберг умовив одного з офіцерів-змовників підірвати себе разом з Гітлером у Берліні під час огляду нової зимової німецької уніформи. Але захід скасували, бо вагон з новою уніформою розбомбила авіація союзників на підʼїзді до Берліну.

Гітлер ставав усе більш підозрілим. Він обмежив коло людей, які мали до нього допуск. Не зʼявлявся на публіці без посиленої охорони. Практично перестав приїжджати до Берліну, а майже весь час проводив у своїй ставці «Вовче лігво» в лісі у Східній Пруссії.

Першого липня 1944 року Штауффенберга призначили керівником штабу Армії резерву. Ця посада дозволяла йому бути присутнім на військових конференціях Гітлера. Тож подальші спроби замаху він узяв на себе. «Той з нас, хто наважиться на це, має усвідомлювати, що він увійде в німецьку історію як зрадник. Але той, хто відмовиться, буде зрадником перед власною совістю», — казав Штауффенберг.

У наступні тижні він кілька разів приїжджав на засідання з портфелем із вибухівкою. Штауффенберг розраховував убити не лише Гітлера, а і його найближчих соратників — шефа СС Генріха Гіммлера та командувача авіації і віцефюрера Германа Герінга. Але щоразу хтось із них був відсутній, тож Штауффенберг відкладав замах. Нарешті все зійшлося 15 липня 1944-го — усі троє прибули на засідання. Але в останню мить Гітлера викликали з кімнати, і Штауффенберг ледь устиг знешкодити вибухівку.

Тягнути далі було вже надто небезпечно. Вісімнадцятого липня 1944-го до Штауффенберга дійшли чутки, що Гестапо знає про змову і готує масові арешти. Тож він вирішив убити Гітлера, навіть якщо з ним не буде Гіммлера та Герінга. Останній шанс випав за два дні, 20 липня, на засіданні у ставці «Вовче лігво».

Що пішло не так 20 липня 1944 року

Цього разу на користь Гітлера знову спрацювала низка дрібних випадковостей. Спочатку засідання збирались провести у підземному камʼяному бункері без вікон, закритому важкими сталевими дверима. Після вибуху в такому приміщенні навряд чи хтось би вжив. Але того дня була просто неймовірна спека. Тож нараду вирішили провести у деревʼяній кімнаті нагорі — із купою вікон та меблів, що значно зменшило ефект від вибуху.

Близько полудня Штауффенберг прибув до «Вовчого лігва» з великим чорним портфелем, в якому було два пакети з вибухівкою. Він сказав, що йому треба до туалету, аби замінити сорочку, яка справді промокла від поту. Там він почав заряджати бомби, але через поранення робив це не надто швидко. Тож устиг зарядити лише одну, коли в двері почав стукати охоронець і говорити, що нарада ось-ось розпочнеться, а фюрер чекати не любить. Штауффенберг пішов лише з однією бомбою. Іншу, незаряджену, він віддав своєму адʼютантові, який також був серед змовників.

Зайшовши до зали, Штауффенберг попросився сісти поближче до Гітлера, мовляв, після поранення він погано чує, тож не хоче нічого пропустити. Один з офіцерів поступився своїм місцем. Штауффенберг сів і непомітно посунув портфель з вибухівкою до Гітлера. За кілька хвилин до кімнати увійшов черговий солдат і сказав, що Штауффенберга терміново викликають до телефону. Звісно, цей дзвінок був частиною плану. Штауффенберг вибачився і вийшов.

Тим часом усі піднялись та схилились над картами на столі. Один з офіцерів, полковник Гайнц Брандт, підійшов ближче до Гітлера і рефлекторно відсунув ногою портфель Штауффенберга, що йому заважав, подалі, за масивну ніжку дубового столу. Цим Бранд врятував Гітлера, але сам загинув від вибуху, що стався за кілька хвилин. Окрім Брандта, загинули ще троє людей, які були в кімнаті. Решта 20 отримали поранення. Попри те, що Гітлер стояв досить близько від місця вибуху, він якимось дивом відбувся чи не найлегше за всіх. Фюрер отримав опіки ніг, легке ушкодження барабанних перетинок. З найсерйознішого — йому тимчасово паралізувало праву руку.

Штауффенберг уже виїжджав з «Вовчого лігва», коли побачив стовп диму від вибуху. Він був переконаний, що Гітлер мертвий. Тож доїхавши до аеродрому, він зателефонував до Берліну, дав старт операції «Валькірія» і вилетів до столиці.

За кілька годин, поки Штауффенберг летів до Берліну, ситуація докорінно змінилася. Спочатку солдати та офіцери Армії резерву заходились роззброювати загони СС та арештовувати нацистське керівництво, а також зайняли Будинок радіо. Та досить швидко пішли чутки про те, що Гітлер таки живий. Після цього більшість офіцерів-змовників, зокрема й командувач Армії резерву Фрідріх Фромм, перелякались і вирішили дати задній хід. Коли Штауффенберг прибув до столиці, заколот уже провалився. Його разом з кількома керівниками перевороту заарештували і невдовзі розстріляли нашвидкуруч.

Ближче до півночі 20 липня Гітлер уже настільки оклигав, що зміг виступити із радіозверненням. Наступного дня Тресков, який був на Східному фронті, дізнавшись про провал змови, підірвав себе гранатою. «Зараз усі будуть нас паплюжити, але я переконаний, що ми вчинили правильно. Гітлер є заклятим ворогом не тільки Німеччини, а й усього світу», — сказав він наостанок своєму адʼютанту.

Гітлер виступає з нічним радіозверненням 20 липня 1944 року.

Getty Images / «Бабель»

Камера в берлінській вʼязниці, де катували і страчували учасників змови проти Гітлера, 1946 рік.

Getty Images / «Бабель»

Гестапо почало масштабні репресії. За підозрою в причетності до заколоту заарештували понад 7 000 людей, ще близько 5 000 вбили. Декого з учасників змови за особистим наказом Гітлера страчували особливо жорстоко — повільно душили струною від піаніно. Родичів змовників кидали до вʼязниць, а їхніх дітей відправляли до дитячих будинків під новими іменами і прізвищами. Суди і страти тривали аж до квітня 1945 року.

Слова Штауффенберга та Трескова стали пророчими. Учасників липневої змови ще довго вважали зрадниками навіть у післявоєнній Німеччині. Перше загальнонімецьке вшанування цієї події відбулося лише в 1990 році. Відтоді поступово для більшості німців вони ставали «учасниками опору і героями, які намагались відбілити честь і репутацію німецької нації у ганебні часи нацизму». З 1999 року новобранці Збройних сил Німеччини складають присягу в Берліні саме 20 липня. А в 2019 році тодішня німецька канцлерка Ангела Меркель назвала Штауффенберга та інших учасників змови проти Гітлера взірцем для наслідування.

Сподіваємось, іншому диктатору так не пощастить. А «Бабель» обовʼязково про це напише завдяки вашій підтримці: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].