Чули про «ефект Більбао» — коли музей перетворив промислове місто на туристичний центр? Публікуємо уривок з нового українського видання «Проєкт «Ікона» — про те, як архітектура керує світом

Ще ніколи в історії людське суспільство не було спроможне виробляти товари й надавати послуги такої якості і в такій кількості, як зараз. Це стало можливим завдяки електронній революції, що почалася у 1960‑х роках, та глобальній логістичній революції, яку уможливило пришестя транспортних контейнерів. І, як не парадоксально, ще ніколи в історії стільки людей не прагнули товарів і послуг, яких вони не можуть собі дозволити, здебільшого завдяки суттєвому зростанню населення та відносній легкості комунікації, яку, знову ж таки, принесла електронна революція.

Унаслідок цього маємо класовий розкол та екологічну нестійкість — фатальні протиріччя обіцянкам капіталістичної системи. Ці протиріччя втілюються в усіх сферах економічного, соціального та культурного життя, і ті, хто мають особисту вигоду від підтримки правлячої системи, постійно намагаються відвернути увагу від її провалів.

Ці провали прикриваються видовищною архітектурою, яка нині поширюється на більшість регіонів світу, від великих міст Глобальної Півночі до зростаючих мегаміст Глобального Півдня та штучного урбанізму нафтових держав Перської затоки. Торгові центри, сучасні музеї мистецтва, дедалі вищі хмарочоси та масштабні міські проєкти становлять тріумфальний проєкт глобального капіталізму, який я називаю «проєкт «Ікона».

***

Вежа «Пік-Тавер», «футуристичний архітектурний експонат», як каже товстий туристичний довідник, була спроєктована у 1993 році британським архітектором Террі Фарреллом і перепроєктована ним же у 2006 році. Нині вежа рекламується на ринку як найбільш культова памʼятка Гонконгу; її логотип, подібний до гондоли, зустрічається мало не всюди. Враження від підкорення Піка органічно поєднують традиційний і сучасний споживацький Гонконг. На нижній станції фунікулера ми юрмимося в «Історичній галереї», яка також слугує залом очікування перед посадкою.

Усе навколо — вигнуте й обтічне, у стилі, характерному для 20‑х років. Як і сам фунікулер — елемент ретро інфраструктури. По прибуттю до вежі ми одразу поринаємо у запаморочливий, мов східний базар, лабіринт яток, де торгують різноманітними сувенірами з тематикою Піка та іншими туристичними принадами.

Однак тим, хто хоче придбати офіційні сувеніри (це не про мене), доведеться зачекати до офіційної сувенірної крамниці кількома поверхами вище — за вхід до неї треба платити окремо. Від станції фунікулера до вершини вежі й «Небесної тераси 428» (метрів над рівнем моря), яка пропонує надзвичайний огляд краєвидів на 360°, доведеться подолати ще кілька поверхів шопінг-зони, філіал Музею мадам Тюссо з унікальним «Криком» — першою постійною кімнатою страху в Гонконзі, особливий куточок «Освідчись у коханні на Піку» та звичне розмаїття бутиків.

***

Я визначаю культовість через славу та символічну чи естетичну вагу. Що успішніше будівля передає орієнтовані на споживача смисли й дизайнерські ідеї, в ідеалі поєднуючи зручність з видовищністю, то більшу ринкову цінність вона матиме. Наприклад, Сіднейський оперний театр, який часто називають першою глобальною архітектурною іконою, спершу викликав бурю протестів через вартість будівництва та незвичну форму.

Втім, вдала маркетингова кампанія наділила його чималою популярністю й шаною, як вдома, так і за кордоном. Від початку метою спорудження Оперного театру був розвиток туризму й покращення репутації Австралії на світовій арені, тож просували його саме з цією метою.

Він став важливим споживацьким центром Сіднея та принадою для туристів з усього світу. Оперний театр значить для Сіднея й Австралії не менше, ніж Ейфелева вежа для Парижу та Франції, — це невід’ємна частина бренду міста і країни. Можна припустити, що чим відоміша споруда, тим більший комерційний потенціал вона має. А що може бути відомішим за світову ікону.

****

Проблема полягає не в самих культових спорудах — чимало з них і справді є надихаючими витворами архітектурної уяви, — а в тому, як культові споруди вписуються в логіку споживацтва, систему вірувань і культурний контекст капіталістичної глобалізації. Для того щоб зрозуміти зростання культової архітектури, обов’язково слід розібратися з вічно суперечливим питанням естетики та її відносин із владою.

***

Френка Ґері (нар. 1929 у Торонто) завжди пам’ятатимуть за одну будівлю — Музей Ґуґґенгайма в Більбао (1997) і за «ефект Більбао», який вона породила.

Музей, безперечно, став однією з найбільш згадуваних будівель в історії. У перші 10 років існування він нібито згадувався у понад 10 000 статей у пресі всього світу, 60% — з-за меж Іспанії, і зробив Більбао помітним на мапі світу, для чого й був відверто замовлений. Навіть якщо така увага ЗМІ дещо перебільшена, немає сумніву в тому, що Музей Ґуґґенгайма в Більбао — найбільш згадуване архітектурне творіння, зведене в наші часи, й «ефект Більбао», безперечно, існує.

Ґері отримав Прітцкерівську премію у 1989 році, за кілька років до музею — головним чином за свою впливову роботу в Каліфорнії, Німеччині та Швейцарії. Якщо говорити про славу, базування в Лос-Анджелесі — очевидна перевага для будь-якого творчого таланту. Як стверджував архітектурний критик LA Times: «Музей Ґуґґенгайма в Більбао роботи Ґері відкрився в Іспанії й утвердив позиції Лос-Анджелесу як центру архітектурної творчості на відстані майже 9,5 тисячі кілометрів». Найважливіші американські роботи Ґері скупчуються навколо Лос-Анджелесу.

Серед них можна назвати його інноваційні проєкти житлових будинків та Концертний зал імені Діснея. Як і належить зірковому архітектору світового рівня, про його роботу та життя написано чимало книг і статей.

Наприклад, контраст між перспективами його радикального минулого та його антисоціальною архітектурою в Лос-Анджелесі критично аналізує Майк Девіс. Останнім часом компроміси з великими бізнесами та заможними клієнтами, на які він ішов заради карʼєри, призвели до певної цензури, яку один урбаніст описав наступним чином: «Що більше вигоди він отримує зі своїх ікон, то менш культовими будуть його роботи». Тим не менше, він зберіг дещо бунтівний імідж.

***

Бренд Ґері розширюється у кількох напрямках. Торговий комплекс для Олімпійського селища в Барселоні підтверджує його універсальність, а будівля фундації Луї Віттона в Парижі (2014) свідчить про його прихильність до ринку розкоші. Він розробив і дав своє імʼя лінії ювелірних виробів Tiffany, до якої входять каблучки, кольє, браслети, сережки й запонки з його фірмовим рибним мотивом. На вебсайті Tiffany якось можна було подивитися восьмихвилинний ролик, в якому Ґері та інші обговорюють процес створення ювелірних виробів. Він також розробляв та виставляв меблі й світильники. Зрештою його годинник «Плюс / мінус» (з роздрібною ціною близько 150 доларів) можна назвати значним внеском у підрахунок часу для лінивих, бо він просто вказує хвилини до чи після години.

Культові споруди «Бабеля» — це наші тексти. Щоб на них подивитись (а краще — почитати) не обов’язково платити. Але ваша підтримка нам дуже допоможе: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]