У середині 2000-х у Таллінні місцева молодь збиралася пограти в настільні рольові ігри. Серед них був вокаліст гурту Ultramelanhool Роберт Курвіц. Десь у 2005-му йому набридло грати в типових сценаріях Dungeons & Dragons і він розробив власну рольову систему й оригінальний всесвіт Елізіум — дивний світ, який одночасно нагадував другу половину ХХ століття і часи Французької революції з певним впливом стимпанку і зовсім фантастичними елементами. Навколо нової настільної гри склалася група, яка стала фактично творчим обʼєднанням. Різні люди пропонували свої ідеї розвитку всесвіту, серед них був естонський художник Александр Ростов.
Роберт Курвіц у студії Ростова, 2012—2013 роки. Александр Ростов у своїй студії, 2012—2013 роки.
Курвіц був не надто успішним музикантом — його гурт випустив два альбоми у 2004 і 2008 роках, але їх не підписав жоден лейбл. Тож пісні Роберт просто викладав у мережу. Після другого альбому Курвіц вирішив перемикнутися на нову активність — почав писати книгу у світі Елізіуму.
У 2013 році вийшов роман «Свята і страшна пахощ». Видати книгу йому допоміг знайомий з тої ж групи рольовиків — вже знаний на той час в Естонії письменник Каур Кендер. Критикам роман Курвіца сподобався. Його хвалили за володіння мовою, новаторські ідеї та, як писала літературознавиця Йоганна Росс, за те, що книга — рідкісний приклад вдалого поєднання наукової фантастики й реалізму. Але продався роман погано — купили менше тисячі копій.
Курвіц, розчарований музичними та літературними невдачами, почав багато пити. Із запою його витягнув Кендер, який прийшов з новою ідеєю — робити компʼютерну гру на основі всесвіту Елізіуму. Курвіцу ідея сподобалася — він запропонував її Ростову. Той відреагував скептично, але погодився, сказавши: «Ми вже провалили стільки ідей, давай провалимо ще й відеогру».
Каур Кендер (ліворуч) і Роберт Курвіц.
Курвіц кинув пити та палити й занурився в розробку гри. За сюжетом це мав бути сюрреалістичний детектив із відлунням поліцейських серіалів 1970-х. За жанром — класична ізометрична рольова гра, але побудована на діалогах. Візуальний імпресіоністський стиль придумав Ростов. Команда залучила чимало друзів Курвіца і Ростова з тусовки 2000-х — сценаристів Хелен Хіндпере й Арго Тууліка та багатьох інших.
Розробка стартувала у 2015 році. Грошей не було, тому Кендер, який взявся продюсувати проєкт, заклав свій Ferrari. Але вже до 2016 року він знайшов серйозні інвестиції — гроші дав естонський підприємець Маргус Ліннамяє, власник компанії MM Group. Ліннамяє починав з фармацевтичного бізнесу, але на той час вже був власником медіахолдингу Postimees і цікавився інвестиціями, зокрема й у відеоігри.
З новим бюджетом команда Курвіца у 2016 році зареєструвала студію ZA/UM. Кауру Кендеру належали 17% компанії, а Ліннамяє — 83%. Того ж року в проєкт прийшли люди, через яких згодом і почнуться проблеми. Кендер не бізнесмен, він і не планував бути співвласником, тому свою долю в компанії продав знайомому підприємцю Ільмару Компусу. Той привів свого бізнес-партнера Тиніса Хаавеля на посаду виконавчого продюсера. Компус і Хаавель мали власну інвестиційну компанію Koha Capital, яка займалася переважно будівництвом. Виконавчим директором ZA/UM став Кендер.
Ільмар Компус.
X (Twitter) / «Бабель»
Тим часом розробники переїхали з Таллінна в новий офіс у Лондоні. Розробка не була легкою. Наприклад, відомо, що інвестори вимагали закінчити гру вже до 2017 року. Але це було нереально, тож після серії суперечок Курвіц і Ростов все ж отримали ще два роки. Проєкт, який спочатку називався No Truce With the Furies, перейменували на Disco Elysium.
Інвесторські кошти допомогли розширити команду — до 2019 року в ZA/UM працювали 35 людей, ще до 20 були постійно залученими фрилансерами. Також домовилися про саундтрек із британським гуртом British Sea Power, залучили багато акторів озвучки.
Пʼятнадцятого жовтня 2019 року Disco Elysium вийшла і стала суперхітом. За перші півтора року продали понад мільйон копій. Гра отримала цілу низку професійних премій: чотири на The Game Awards 2019, три на BAFTA Games Awards, ще з десяток нагород від різних журналів і критиків та номінацію на гру року від Golden Joystick Awards, яку, втім, програла римейку Resident Evil 2.
Але для по суті інді-гри від невеликої естонської студії, яка вийшла без допомоги великих видавців, це був прорив. Disco Elysium стала не просто прикладом успіху. Вона дала надію тисячам невеликих студій та інді-розробників по всьому світу, що успіх гри все ще можна побудувати на гарних ідеях і креативній реалізації, а не лише на маркетингових розрахунках корпоративних топменеджерів.
Плани на майбутнє у ZA/UM були масштабні. У 2021 році вийшло оновлення The Final Cut — до гри додали повну озвучку всіх реплік, кілька квестів, що не потрапили в першу версію, і різні нові анімації, звукові ефекти тощо. Оновлення лише закріпило успіх Disco Elysium — в якийсь момент гра отримала 97 балів від критиків на Metacritic, що робило її найкращою грою на ПК всіх часів за версією цього ресурсу.
Steam / «Бабель»
У планах був сиквел гри, спіноф, настільна гра Disco Elysium — You Are Vapor, а також переклад англійською і нове видання роману Курвіца «Свята і страшна пахощ». Але, судячи з усього, усі ці плани вже ніхто ніколи не реалізує.
У 2020 році, після успіху гри, структура власності ZA/UM змінилася. У Маргуса Ліннамяє залишилося 46,8%. У Компуса вже було 22,4%, по 10,2% отримали Курвіц, Ростов і Кендер. Ще 0,2% акцій було у власності колективу компанії. Тобто на якийсь період у студії запанував демократичний лад — ніхто не мав контрольного пакета акцій, а інвестори мали б радитися з розробниками про будь-які подальші дії.
Паралельно Компус вмовив інших акціонерів, що юридичним власником сиквелу гри має бути інша компанія — нова. Мовляв, так можна буде отримати більше прибутку. І зареєстрував компанію Newelysiym Ltd. Причому сам Компус у новій компанії взяв собі лише 5%. Ще 10% мав Ліннамяє, по 21,5% — Курвіц, Ростов і Кендер. І 21,5% мала компанія YesSirNoSir, яка займалася справами студії у Британії.
Компанією YesSirNoSir керувала Ану Рейман — як згодом виявилося, цивільна дружина Тиніса Хаавеля, партнера Компуса й одного з продюсерів гри. Довгий час із цим не було жодних проблем. Аж доки у 2021 році основний інвестор Маргус Ліннамяє не вирішив вийти з проєкту. Які були його мотиви — невідомо, але більше в цій історії він не фігурує і ніхто з решти її учасників не має до нього претензій.
Ліннамяє продав свої 46,8% ZA/UM Компусу за €4,8 мільйона, і той отримав контрольний пакет акцій. Компус одразу ж понизив Курвіца і Ростова в посадах, а в жовтні 2022 року взагалі вигнав із компанії, разом із Хелен Хіндпере. Курвіц і Ростов пішли до суду, а публічно заявили, що Компус купив акції Ліннамяє за шахрайською схемою.
Розробники кажуть, що спочатку компанія Ану Рейман продала Компусу серію концепт-артів для сиквелу гри за один фунт. Потім Компус продав компанії ZA/UM ці ж концепт-арти за €4,8 мільйона, на які й купив акції Ліннамяє. Тобто, за версією Курвіца, Компус фактично отримав контрольний пакет акцій компанії за гроші цієї ж компанії.
Компус це навіть не заперечує, але стверджує, що Курвіц і Ростов знали про оборудку. А звільнив їх він зовсім за інше — за токсичну атмосферу в офісі, булінг і невиконання робочих обовʼязків.
І ці звинувачення, найімовірніше, не безпідставні. Коли здійнявся публічний скандал, раптово проти Курвіца, Ростова і Хіндпере виступили деякі їхні старі друзі. Наприклад, Арго Туулік, хоч і не підтримав Компуса прямо, заявив, що все це правда — після успіху гри ці троє «зловили зірку», не вилазили з відпусток і постійно перекладали свої обовʼязки на інших. І взагалі через Курвіца в команді була важка атмосфера, особливо для жінок.
На Компуса подав до суду й Каур Кендер, якого теж звільнили, а його місце директора зайняв той самий Тиніс Хаавель. Кендер звинуватив партнерів у рейдерському захопленні студії та накопав деякі подробиці про Хаавеля. Нібито той має неоднозначну репутацію, бо його розшукували кредитори з Азербайджану, де він мав збудувати житловий комплекс, але втік до Латвії. Утім, у грудні 2022 року Кендер відкликав позов, бо Компус нібито повернув компанії €4,8 мільйона.
Тиніс Хаавель (другій ліворуч), Ану Рейман (посередині) і команда їхнього човна Yes Sir No Sir на змаганнях Melges 24 European Championship 2018 року, Рива-дель-Гарда, Італія.
melges24.com / «Бабель»
А от Курвіц і Ростов заявили, що своїх претензій не знімають і досі вважають дії Компуса рейдерством. До того ж повернути свої авторські права на Disco Elysium або бодай якісь її елементи Роберт Курвіц, автор ідеї та головний творець всесвіту гри, так і не зміг. Зрештою він заявив, що сам у бізнес майже не втручався, дослухався партнерів і просто довірився не тим людям. Також Курвіц пообіцяв, що продовжить боротися в юридичній площині.
У березні 2023 року студія ZA/UM заявила, що працює в нормальному режимі та готує головне з обіцяного — спіноф Disco Elysium і сиквел гри. Проте нічого нормального в роботі студії вже не було. У лютому 2024 року компанія заявила, що змушена скоротити 25% співробітників, і майже все це — люди, які працювали над спінофом, що міг вийти вже у 2025-му.
Серед них опинився й Арго Туулік, який вже наступного дня дав інтервʼю журналістам. Туулік визнав, що попри певні претензії до Курвіца, Ростова і Хіндпере, нове керівництво виявилося ще гіршим. Якщо Курвіца звинувачували в сексистських жартах, то Тиніс Хаавель у принципі займався системним булінгом жінок. І взагалі компанія, яка починалася як творче обʼєднання, на думку Арго, перетворилася на холодну корпорацію. А той самий Хаавель представляється новим співробітникам як «Деніс Гавел», щоб вони не могли нагуглити інформацію про його оборудки з нерухомістю.
Наостанок Туулік натякнув, що хоча сиквел лишається в розробці, навряд від ZA/UM зараз треба очікувати гарних ігор. Бо «культурний рух покинув корпоративне тіло, ніби королівська кобра скинула змертвілу шкіру».
Арго Туулік
X (Twitter) / «Бабель»
Не грайте в погані ігри — підтримуйте хороших журналістів: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].