1
Максим народився у вересні 2007 року у звичайній київській родині. Його батькові Олександру 39 років. Він працює менеджером у логістичній компанії, завжди самотужки забезпечував сімʼю — дружину Ірину, Макса та молодшого на сім років сина Даню.
«Іра не працює. Вона все своє життя приділяла дітям», — каже Олександр. На зустріч з «Бабелем» він прийшов сам. Дружина залишилася вдома, щоб піклуватися про Даню, який напередодні прихворів.
Олександр Матерухін на зустрічі з «Бабелем» наступного дня після засідання суду, 4 червня 2024-го.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Максим змалку був енергійним і спортивним. Займався тхеквондо, любив футбол, вболівав за київське «Динамо». Олександр згадує: коли вони разом із сином дивилися футбольні матчі національної збірної, Максим завжди казав, що за декілька років буде грати разом з ними. А як раптом не вийде, долучиться до Третьої окремої штурмової бригади, де зараз служить старший брат його дівчини Мар’яни.
У школі хлопець постійно брав участь у змаганнях і майже завжди перемагав. Його однокласниці кажуть: «Коли відбувався якийсь веселий двіж, Максим точно був там». Вони називають його душею компанії.
Коли Олександр згадує Максима, то опускає очі й крутить у руках чашку з какао. На зустріч він приніс фотографії із сімейного альбому, але дивитися на них не може — швидко показує і одразу відводить погляд. Майже на всіх світлинах Макс разом з мамою або братом Данею. На одній — з великим чорним лабрадором Бетті. Олександр з посмішкою згадує: як і всі діти, Максим дуже просив собаку і обіцяв дбати про неї самостійно. «Але ви самі розумієте, дитині було шість років. Відтоді собака на мені», — каже Олександр.
Батько Максима показує світлини сина із сімейного фотоальбому. Майже на всіх фото Максим разом з мамою Іриною. Коли хлопцю було шість років, батько подарував йому чорного лабрадора Бетті.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Ще одна важлива річ, яку чоловік приніс на зустріч, — маленький світлий плюшевий ведмедик у штанцях з підтяжками. Це улюблена іграшка Максима, з якою він спав з раннього дитинства і до дня загибелі. Зараз з ведмедиком спить Ірина. Вона часто сидить у кімнаті Максима і розмовляє з ним. Олександр там довго бути не може — заходить лише, щоб побажати сину добраніч.
«На наступний день після його смерті я чітко чув, як задзвонив велосипедний дзвінок, — каже Олександр. — Дружина теж чула. У нас вдома є велосипед, але без дзвінка. Його позичив Максим у дядька, поремонтував, але покататися так і не встиг».
Плюшевий ведмедик Максима. Олександр каже, в нього не одразу вийшло переконати дружину ненадовго розлучитися з іграшкою, щоб він узяв його на зустріч з «Бабелем».
Валентина Поліщук / «Бабель»
2
Вранці 7 квітня 2024 року Ірина запропонувала родині провести вихідний разом. Максим відмовився. Він швидко поснідав пластівцями з молоком і пішов на зустріч з друзями — Ванею і Машею. Разом з ними поїхав до торгового центру «Республіка» на південній окраїні Києва. Близько 15:30 Максим ненадовго зайшов додому. Тоді батько спілкувався із сином востаннє.
«Я його запитав, чи купив він шорти в торговому центрі. Він сказав, що не було його розміру, — згадує Олександр. Коли він говорить про день трагедії, його голос стає тонким і пронизливим. — Я йому сказав, щоб не витрачав ці гроші на якийсь лимонад чи солодощі і все-таки купив шорти. Така була наша остання розмова».
За порадою лікаря батьки Максима вживають антидепресанти, щоб справитися з горем.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Максим повернувся до друзів і разом з ними поїхав гуляти в центр. Ввечері зібралася велика компанія з восьми людей. Спершу підлітки гуляли Подолом, а потім вирішили піти на Хрещатик. У них було кілька варіантів.
«Ми спочатку хотіли поїхати через метро. Але вирішили все-таки піднятися фунікулером. Думали ще прогулятись. Ніхто тоді не знав, що таке може статися», — згадує подруга Макса Маша. Вони однолітки. Під час розмови від хвилювання вона постійно обіймає себе руками.
У черзі на фунікулер було багато людей, всі тісно набилися у вагон. Разом з підлітками до вагону зайшов Артем Косов. Маша згадує — він здався їй дуже високим, а ще хитався і дивився на всіх скляним поглядом. Компанія не звертала на Косова уваги, поки той не почав на них лаятися.
Подруга Максима Маша і друг Назар.
Валентина Поліщук / «Бабель»
«Спочатку він сказав Максиму, що запіздує його, коли вийде з вагону, — розповідає Ваня, який найкраще пам’ятає деталі. — Ніби через те, що Макс «готовий віддати хуй в рот армії». Максим сказав, що це неправда. Потім Косов запитав, чи віддасть Макс борг Батьківщині. Той відповів, що так, коли прийде час. Тоді Косов сказав: «Зараз вийдемо і побачимо».
На верхній станції фунікулера Максим вийшов з вагону останнім, поруч був друг Назар. Платформа фунікулера — це сходи на гору, до виходу на вулицю. З одного боку — вагон, з іншого — стіна з вітражами і вікнами. Назар згадує: Косов одразу відштовхнув його до стіни, потім накинувся на Максима і кинув його зі сходів — у вікно. Підлітки подумали, що Косов хоче викинути хлопця на вулицю.
«Ми злякалися, почали відтягувати Косова. Бачимо, Максим встає. Подумали, що обійшлося. Викликали швидку, — згадує Маша. — Я намагалась підійти до Макса. У нього хлинула кров, він пройшов декілька сходинок і впав».
Ваня, Назар (у кепці) і Маша згадують про трагедію на фунікулері.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Що після цього робив Косов, підлітки не пам’ятають. Вони вийшли на вулицю, їх заспокоювали люди навколо. Казали, що Максим уже піднявся і з ним все добре. Один з друзів зателефонував мамі Максима, сказав, що його поранили в шию на фунікулері. Ірина в паніці забігла в кімнату до чоловіка, той викликав їй таксі, а сам пішов забирати молодшого сина з вулиці. Десь хвилин за десять Ірині подзвонили лікарі швидкої і сказали, що Максим помер.
«Вона мені подзвонила і просто кричала: “Він помер!”, — згадує Олександр. Він говорить це швидко, збивається і не вдається в деталі. — Я тоді був біля дитини, намагався стриматися. Спочатку привів Даню додому, потім — в сімʼю його друга». Батько цього друга і привіз Олександра до фунікулера.
Він зайшов всередину і побачив тіло Максима, накрите чорним пакетом. Дружина в цей момент була біля машини швидкої — її не пускали до фунікулера лікарі. Поліцейські, які приїхали на місце, декілька разів брали у родини свідчення і тримали до пізньої ночі. Тіло сина в крові їм вирішили не показувати, щоб не травмувати ще більше.
Максима поховали 10 квітня на Берковецькому кладовищі — біля його прадіда. Він був у відкритій труні, накритий десятками букетів. На похорон прийшли рідні, друзі, члени команди по футболу, весь його клас і дуже багато незнайомих людей, які дізнались про смерть хлопця з медіа.
Наступного ранку після похорону батьки знову прийшли на кладовище — принесли Максу улюблені солодощі й пачку пластівців, якими він востаннє снідав. Все поклали біля великої гори квітів. Улюбленого ведмедика Ірина залишила собі — просто не змогла з ним розлучитись.
Олександру важко згадувати про загибель Максима. Але він щоразу дає коментарі журналістам, щоб про справу не забували.
Валентина Поліщук / «Бабель»
3
У адвоката Дмитра Земницького своя версія подій. Вона ґрунтується на словах його підзахисного Артема Косова. Земницький каже, що компанію підлітків Артем помітив ще в черзі на нижній станції фунікулера. Вони голосно розмовляли, і хтось з натовпу зробив їм зауваження.
«Я думаю, що всі тоді чіплялися одне до одного. Молода, весела компанія, трохи випили (ніде в справі інформації про те, що підлітки пили, немає), — переповідає Земницький. — Вони поводилися не те що агресивно, але шумно і провокативно». Що саме казали підлітки, Земницький не знає.
Косов того дня був не один, він зайшов до вагону разом зі своїм товаришем — теж військовослужбовцем. «Словесний конфлікт продовжився у вагоні. Чи були тоді образи, чи ні, але Артем, можливо, сприйняв це все, як образу у свою сторону», — каже адвокат. У деталях того, що сталось у фунікулері, він очевидно не орієнтується, але не заперечує, що Косов був пʼяний.
Першим з вагону вийшов товариш Косова і пішов по сходах до виходу. За ним — Артем, він спустився вниз до компанії підлітків, щоб «врозумити їх і пояснити, що не можна себе так поводити». Як каже Земницький, товариш Косова не залишився з Артемом, бо не знав, що стануться «якісь негативні події». До того ж він військовослужбовець, і йому «заборонено брати участь у конфліктах».
«Вони [підлітки] бачили, що Косов йде, і намагалися його зачепити. Знаєте, коли людина пре на тебе, ти ухиляєшся або отримуєш удар у плече, — пояснює Земницький. — Вони розуміли, що їх багато. З дорослим точно впораються».
Після цього Косов схопив Максима за одяг і потягнув на себе. Почалась бійка. Підлітки «налетіли на Артема» і повалили його на підлогу. Тому Косов, каже Земницький, не бачив, як саме Максим «полетів у скло».
«Сам механізм поштовху, від якого Матерухін впав у скло, взагалі не відтворений, — каже Земницький. — Я поки не готовий це коментувати, все з’ясуємо в суді, коли будемо передивлятися покази свідків».
Артем Косов у скляній клітці на засіданні Шевченківського районного суду, 3 червня 2024 року.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Коли Косов побачив, що скло перерізало горло Максиму, він побіг по сходах до кабінки чергової по станції — взяти аптечку і джгут. Цей факт журналістам у перші дні після трагедії підтверджувала і сама чергова Оксана. Поруч з Максимом була одна з пасажирок вагона, вона намагалася затиснути рану руками. Косов теж намагався допомогти хлопцеві, але Максим помер. Від тіла Косов відійшов, лише коли приїхали лікарі. Після цього залишався на місці, поки не приїхала поліція. Все це версія захисту Косова.
Про самого Артема Косова й досі майже нічого не відомо. Йому 30 років, родом з Києва, одружений. Прописаний у Броварах, як і його мати Людмила й старша сестра Юлія. Людмила Косова працювала на державній посаді — головною спеціалісткою в Нацкомфінпослуг. Косов в університеті не навчався — закінчив 11 класів і пішов в армію. Після цього, у 2017 році, влаштувався в УДО, останні роки працював водієм. За словами його адвоката, дисципліну не порушував і мав декілька заохочень, як-от за зразкову службу.
Олександр Матерухін каже, що невдовзі після Максимової смерті Косова і його керівника звільнили. У соцмережах писали, що Косов був гарячкуватим і нестриманим хлопцем. Але його родина і знайомі не дають жодних коментарів. Дружина Ксенія закрила сторінку у Facebook одразу, як «Бабель» написав їй повідомлення. Мати Артема також із журналістами не спілкується.
4
Третього червня Шевченківський районний суд мав провести підготовче засідання і вирішити, чи продовжувати Косову запобіжний захід, тобто чи лишати його під вартою. Після цього справу мають почати слухати по суті. Про час засідання в соцмережах повідомила мама Максима Ірина. Вона закликала всіх прийти і підтримати родину.
Засідання призначили на 16:00. Близько 15:20 на подвір’ї перед головним входом до суду лише сім’я Максима: мама, тато Олександр і дядько Євген, брат Ірини. У них втомлений вигляд, Олександр притискає дружину до себе. Ірина тримає ламіновану чорно-білу фотографію сина розміру А4. Ця ж світлина надрукована на білій футболці дядька.
За 20 хвилин біля суду збирається натовп. Багато підлітків — однолітків Максима. В руках у них плакати «Вбив майбутнє країни», «Косову довічне», «Той, хто мав захищати — вбив» і великий банер «Нам страшно, що ми можемо бути наступними».
Валентина Поліщук / «Бабель»
«Це був світлий хлопчисько, який нічого нікому не зробив поганого», — каже нацгвардієць Андрій Зубарев. Йому 58 років, Максима він не знав, але прийшов до суду, бо хоче «справедливого покарання». У руках Андрій тримає військовий квиток і аркуш паперу з написом «Вбивці Максима Довічне!!!». Ще декілька таких плакатів він роздав людям навколо.
Нацгвардієць Андрій Зубарев.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Співробітники суду поступово запускають людей у будівлю. Перед металошукачем збирається довга черга, більшість чекає на сходах перед головним входом. У коридорі перед залою люди стоять невеличкими групами, час від часу роззираються — чекають, коли Косова проведуть крізь натовп до зали суду. Так було на минулому засіданні 9 травня, коли суд мав вирішити, чи продовжувати йому запобіжний захід. Тоді сім’я Максима побачила його вперше. Але засідання не відбулося, його перенесли на 3 червня.
Коли до зали суду починають пускати людей, Косов уже сидить там у скляному боксі, на очі натягнута чорна кепка, він дивиться вниз і не підводить очей. Більшість людей у зал не поміщаються — вони лишаються чекати в коридорі.
До суду вишикувалася довга черга з тих, хто прийшов підтримати сім'ю Матерухіних. Серед них не тільки рідні та близькі, а й небайдужі, що дізналися про загибель Максима із соцмереж. Артема Косова завели до зали через інший вхід, він чекає слухання за скляною огорожею.
Валентина Поліщук / «Бабель»
О 16:00 засідання не починається — всі чекають адвоката Косова і колегію суддів. Люди починають перешіптуватися, переживають, що засідання перенесуть. На лаві біля скляного боксу сидить Валя, подруга Максима. Вона дивиться на Косова, притискає руки до обличчя і тихо плаче. Її намагається заспокоїти дядько Макса Євген — він сидить на сусідній лаві через прохід і тримає дівчину за руку.
«Макс не хоче, щоб ти плакала. Він же сам ніколи не плакав», — каже Євген і відпускає руку Валі, лише коли до залу заходять судді.
Засідання починається за 15 хвилин. Косов різко встає, знімає кепку і стискає її двома руками. Дивиться лише на суддів, а коли сідає — знову вниз. Ірина Матерухіна лише зараз заходить до зали і сідає поруч з Валею. У неї червоні очі, на щоках сльози. Дівчина ділиться з нею серветками. Батько Олександр сидить з адвокатами навпроти Косова.
Олександр та Ірина Матерухіни на засіданні суду, 3 червня 2024 року.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Суд розглядатиме лише невідкладне питання — чи продовжувати Косову запобіжний захід. За клопотанням адвоката обвинуваченого Дмитра Земницького підготовче засідання перенесли — він нібито зайнятий на іншому слуханні, теж о 16:00, але у Деснянському районному суді. Щоб «забезпечити оперативність судового слідства» до засідання Земницький приєднується по відеозв’язку.
Адвокат сім’ї Матерухіних Станіслав Іваницький вважає, що Земницький просто намагається затягнути розгляд справи. Говорить, бачив, як приблизно о 15:30 той вийшов із Шевченківського районного суду і пішов до своєї машини. З неї він і вийшов на зв’язок, і був в автівці весь час, поки йшло засідання. Земницький заперечує — каже, був весь час в автівці, тому що засідання в Деснянському районному суді перенесли через вимкнення світла. Коли світло дали і почалося засідання, він не пам’ятає.
Станіслав Іваницький каже, що сторона захисту не вперше затягує судовий процес. У травні Земницький ознайомлювався з матеріалами справи близько двох тижнів, хоча зазвичай з такими обсягами можна впоратися за тиждень. За словами Іваницького, адвокат Косова тягнув би ще довше, якби суд не встановив йому крайній термін для ознайомлення — 28 травня.
Олександр Матерухін разом з адвокатами Станіславом Іваницьким (у синій сорочці) та Олександром Панченком сидять навпроти Косова.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Щоб обґрунтувати тримання Косова під вартою, прокурорка Олена Васильєва перераховує, що може статись, якщо його відпустять. Ризики традиційні — він може втекти, впливати на свідків або скоїти ще один злочин.
«Ризики, озвучені прокурором, надумані й не доведені. Це лише припущення сторони обвинувачення, — каже Земницький. Ірина дивиться на його зображення на екрані, болісно усміхається і витирає серветкою сльози. — Я прошу застосувати до Косова більш легкий запобіжний захід, не пов’язаний з обмеженням свободи».
Натовп у різнобій кричить «ні», деякі люди підхоплюються з місць і піднімають плакати. Співробітники суду просять усіх заспокоїтися. Коли інший адвокат сім’ї, Олександр Панченко згадує про можливе довічне покарання для Косова, всі аплодують.
Судді виходять із зали суду в нарадчу кімнату. Люди з плакатами підходять до скляної огорожі. Одна з жінок притуляє до скла аркуш з написом «Забрав життя — віддай життя» і вимагає, щоб Косов підняв голову. Люди знімають його на телефон і кричать:
— Ти відібрав у батьків дитину!
— До підлітка причепився, герой!
— Ти сволота, а не військовослужбовець. Ти вбивця маленької дитини!
— Гори в пеклі, вбивця!
Натовп пропускає до Косова маму Максима. Ірина притискає фотографію хлопця до скла і дивиться на Косова. Вона вперше бачить його так близько. Він ще нижче натягує кепку, майже не ворушиться і дивиться лише в підлогу.
Нацгвардієць Зубарев піднімає плакат на засіданні.
Валентина Поліщук / «Бабель»
«Підніми голову. Ти мою дитину вбив», — голос Ірини обривається, вона плаче і нахиляє голову. До неї підходить брат Євген, пригинається і намагається подивитись в очі Косову. Той ще дужче згинається і сильніше відвертає голову до стіни.
«Ти бачиш Макса? Щоб він тобі, падла, щоночі з’являвся. Щоб ти сидів пожиттєво і щодня бачив мого малого, — кричить Євген і опускається на коліна. Його голос тремтить, він плаче, — Ти бачиш його, бачиш, гнида? Ти розрушив нашу сімʼю. Моли пробачення у Макса і нашої сім’ї. Прийми, що ти зробив. Просто покайся».
Ірина Матерухіна намагається докричатися до Косова. Він ігнорує її і не піднімає голови. Дядько Макса Євген на колінах намагається заглянути в очі Косову.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Люди шукають у натовпі маму Косова Людмилу, але її немає на засіданні. Адвокат каже, що насправді вона і сестра Артема щотижня приходять до нього на гауптвахту, підтримують. А на засідання не прийшли, щоб не отримати весь негатив і погрози.
Батькам Максима Людмила написала лише раз — на другий день після смерті хлопця. Представилася мамою Артема, написала, що співчуває їхньому «спільному горю» і готова до діалогу. Спершу Олександр подумав, що це хтось зі знайомих — тоді сім’я ще не знала імені підозрюваного. За кілька днів він уточнив, про якого саме Артема йдеться. Відтоді жінка не відповідає.
«Ми готові з ними комунікувати. Але вони не хочуть розмовляти на рівних, — каже адвокат Косова. — Вони хочуть лише ображати. Кажуть: “Дивись, що ти зробив і кого вбив”. Вони кажуть, що він вбивця, хоча такі терміни не можна вживати. У нас діє презумпція невинуватості».
В залу повертаються судді. Коли всі сідають, зачитують рішення: Косова лишають під вартою ще на 60 днів, до 1 серпня 2024 року. Присутні аплодують, після цього встають і виходять із зали. Службовці конвою надягають на Косова кайданки і виводять через інший вихід. Він не піднімає голови до останнього — поки не виходить із зали.
Суддя оголошує рішення колегії — подовжити запобіжний захід.
Валентина Поліщук / «Бабель»
У коридорі люди збираються невеликими групами навколо Ірини, Євгенія і адвоката Олександра: підтримують, обіцяють прийти на наступне засідання, розпитують деталі, яких не зрозуміли з канцелярської мови колегії суддів. Деякі жінки плачуть і заспокоюють одна одну. На прохання співробітників суду всі виходять на вулицю і там шикуються з плакатами перед будівлею. Батьки і дядько Макса обіймаються і дякують за підтримку. Олександр допомагає дружині спуститися сходами з ґанку суду. Вони повільно йдуть до зупинки, поруч найближчі друзі Максима. Наступне засідання має відбутись 18 червня 2024 року в цьому самому суді, о 13:30.
Люди стоять з плакатами перед будівлею суду після засідання.
Валентина Поліщук / «Бабель»
Адвокат Матерухіних Іваницький каже, що слідство зібрало достатньо доказів. Він вважає, цього вистачить, щоб Косова посадили на строк, який передбачає стаття, або й на довічне. Захисник припускає, що судовий процес триватиме щонайменше рік.
Адвокат Косова Земницький, навпаки, критикує слідство. Каже, на його практиці, тобто майже за 20 років, це перше настільки швидке розслідування особливо тяжкого злочину, за який підозрюваному загрожує довічне. Земницький каже, слідство не «чуло сторону захисту»: його не повідомляли про допити і не запрошували ставити на них запитання свідкам. Ще Земницький незадоволений, що слідчий експеримент за участі Косова відтворили не у фунікулері, а в приміщенні ДБР.
Адвокат сімʼї Матерухіних Станіслав Іваницький.
Валентина Поліщук / «Бабель»
«Там зовсім інші сходи, майданчики та їхній розмір, інша дистанція, — каже Земницький. — Там важко відтворити всю цю ситуацію, після якої Матерухін полетів у скло — чи це був поштовх, чи кидок, чи він спіткнувся, чи ще щось».
Земницький наполягає — вбивство було ненавмисним, і він доводитиме це в суді. «Я сподіваюся на справедливе рішення», — каже адвокат. Він не уточнює, справедливе — це яке?
Ввечері після засідання Ірина записала відео з кімнати Максима і запостила його в Facebook. В руках у неї улюблений ведмедик сина.
«Залишайтесь, будь ласка, з нами. Він повинен понести найсуворіше покарання. Я дуже прошу йти з нами до кінця, — просить Ірина. — Нашого хлопчика це не поверне. Але нам просто треба, щоб він отримав пожиттєве, щоб він сів до кінця своїх днів».
Суд над Косовим, на думку захисту сімʼї Матерухіних, триватиме щонайменше рік.
Валентина Поліщук / «Бабель»
«Бабель» слідкуватиме за справою до вироку. Ваша підтримка нам допоможе: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]