«Він був постійно голодним — і до влади теж». Запорізького митрополита УПЦ МП Луку підозрюють у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Хто він і як став настільки впливовим — великий профайл

1

Мирське імʼя Луки — Андрій Коваленко. Народився в 1971 році в Харцизьку Донецької області. Священників у його роду не було, лише дід з маминої лінії якийсь час служив сільським церковним старостою. Лука хотів стати лікарем — наприкінці 80-х він працював санітаром у лікарні Харцизька, двічі пробував вступити до Донецького медичного інституту, але обидва рази невдало. Іспити склав лише на початку 90-х, коли повернувся з армії. Тоді ж пішов до храму на Великдень і зрозумів, що має бути в церкві.

Коли Лука працював у донецькій лікарні, його помітив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон. За словами Луки, саме Іларіон, запропонував тоді ще студенту шостого курсу піти служити в храм при лікарні — як святитель Лука (Війно-Ясенецький). На його честь Лука взяв собі імʼя після постригу в монахи 2003 року.

У 1998 році Лука став при Іларіоні дияконом, вже наступного року — ієреєм, а в 2004-му — архімандритом.

«Він був доволі наближеною до Іларіона людиною, — розповідає митрополит ПЦУ Олександр Драбинко, який у той час служив референтом при митрополиті Володимирі (Сабодані). — Тоді в Донецьку головним був [Віктор] Нусенкіс. У нього була така фішка — організовувати парафії на підприємствах з обов’язком [робітників] туди ходити. Лука був відповідальним за благочиння, яке створили з цих парафій» .

Драбинко згадує, що Лука був дуже амбітним — хотів, щоб його якнайшвидше висвятили в єпископи. Це сталося у 2005 році за протекції Нусенкіса — олігарх був одним з головних спонсорів УПЦ МП. Єпископом Лука відправився служити в монастир Глинська пустинь на півночі Сумської області. Це була свого роду перевірка, каже Драбинко, якщо справиться — йому довірять єпархію. Лука справився — не в останню чергу завдяки тому, що Нусенкіс продовжував фінансувати монастир.

У травні 2008 року Лука став архієпископом Конотопським і Глухівським. Саме там стався його перший публічний скандал. В жовтні 2008-го Лука прямо під час літургії в Спасо-Преображенському соборі в Сумах прокляв його настоятеля Георгія Бавікіна. Той виступив проти передачі собору від громади до УПЦ МП. За два тижні після скандалу з Лукою Бавікіна відлучили від церкви на три роки.

«Взагалі, в нього був своєрідний стиль спілкування, — згадує Драбинко Луку тих років. — Міг крикнути, стукнути по столу».

В Конотопській єпархії Лука служив до грудня 2010 року — поки його не призначили архієпископом Запорізьким і Мелітопольським.

2

З 1992 по 2009 роки Запорізьку єпархію УПЦ МП очолював архієпископ Василій (Златолинський). Він умів знаходити спільну мову з усіма групами впливу в Запоріжжі, залишаючись рівновіддаленим від них. У квітні 2009 року Василія відправили на спочинок. Формально — за віком: архієпископу тоді виповнилося 75 років.

Справжньою причиною була політика. Замінив Василія його вікарій і вихованець, тридцятирічний єпископ Йосиф Масленніков. Він був креатурою братів Кальцевих — старший Сергій тоді був депутатом від Партії регіонів, а молодший Володимир сподівався виграти вибори мера у 2010 році. Йосиф мав йому в цьому допомогти.

Йосиф прослужив у Запоріжжі лише півтора року. Співрозмовники «Бабеля», які добре памʼятають ті часи, кажуть: він збирав побори із церков і побудував собі будинок у заповідній зоні на острові Хортиця. Ходили чутки, що Йосиф вкрав гроші, які церква збирала на відновлення Свято-Покровського храму, де в липні 2010 року спрацювала саморобна вибухівка.

Драбинко згадує: у якийсь момент за Йосифом було вже стільки скандалів, що його треба було міняти. До того ж його покровитель Володимир Кальцев програв вибори мера. Нового архієрея хотів бачити і тодішній гендиректор «Мотор-Січі» й народний депутат від Партії регіонів В’ячеслав Богуслаєв. Це місце в грудні 2010 року і зайняв Лука. Зараз митрополит стверджує, що з Богуслаєвим, якого звинувачують у пособництві росії і колабораціонізмі, він познайомився вже після призначення. Мовляв, на наступний день Богуслаєв підійшов до нього на Володимирський горі в Києві.

Прихід Луки в Запоріжжі сприйняли неоднозначно. З одного боку, в місті посилився вплив «донецьких», з якими асоціювали Луку. З іншого, на фоні Йосифа Лука виглядав непогано.

«Йосиф був пацаном, який дуже пишався, що він наймолодший єпископ, але так і залишився пацаном, — розповідає один з тодішніх топчиновників Запоріжжя. — Лука викликав повагу. Він чудово володів російською та українською, вмів бути виваженим, розумний» .

«Лука був харизматичним, — додає лідер партії «Демократична сокира» і колишній запорізький журналіст Юрій Гудименко. — Але він швидко почав набирати вагу і втрачати харизму, виглядав карикатурно. Тоді він зробив у Німеччині операцію і зменшив шлунок. Він повернувся дуже худим, і з цією довгою бородою справляв враження дійсно мудрого старця».

У Луки було багато справ. Він налагодив роботу єпархії, запустив проєкт «Любовь милосердствует», в рамках якого церква купувала обладнання в лікарні, а після 2014 року — допомагала переселенцям і родинам учасників АТО. Лука швидко завоював авторитет і отримав потрібні звʼязки: на його дні народження збирався весь «політичний бомонд» Запоріжжя. Однак характер у єпископа залишився складним. Його колишній іподиякон Богдан Загорулько розповідає: коли Лука кричав на своїх секретарів, інші священники ховалися, щоб не попасти під гарячу руку.

На відміну від Йосифа, Лука цурався показової розкоші. Але мав слабкість — дороге єпископське вбрання.

«У нього була кличка «модник», — каже Богдан Загорулько. — Деякі його облачення коштують $10—20 тисяч».

В той час УПЦ МП отримувала від міськради землю під нові церкви. Одним з тих, хто спонсорував будівництво, був Євген Анісімов. Місцеві журналісти називали його «смотрящим» за Запоріжжям від Віктора Януковича. Анісімов, наприклад, дав гроші на будівництво храму Петра і Февронії в Запоріжжі. Лука віддячував підтримкою. Запорізький священник Ігор Савва у своїй книзі «Вихід» писав, що Лука просив священників агітувати за Партію регіонів. Але щоб не принижувати авторитету церкви, робити це було потрібно в особистих бесідах.

Лука в коментарі «Бабелю» каже, що це брехня: «Ніде і ніколи я таємно чи публічно не закликав голосувати за ту чи іншу політичну силу».

Насправді важливою була навіть не пряма агітація.

«Лука чітко усвідомлював свою впливовість, — каже Юрій Гудименко. — Він фотографувався з Анісімовим, хоча більшість у Запоріжжі приховувала свої контакти зі «смотрящим». Коли Анісімова затримали, Лука був ледь не єдиним, хто не відмовився від нього — а, навпаки, публічно підтримав».

3

На початку листопада 2013 року, коли уряд Миколи Азарова ще не відмовився від Угоди про асоціацію з ЄС, Лука у своїх проповідях розповідав, що в Європі немає нічого поганого. Але Євромайдан він не підтримав. На думку співрозмовників «Бабеля», у своїх поглядах Лука був щирим, а не просто продовжував лінію тодішньої влади. Не відмовляється він від них і зараз: «Будь-яке порушення закону та насильство [мова про Євромайдан] — гріх, який я не можу підтримувати, лише засуджувати».

Тринадцятого квітня 2014 року, в день початку АТО, в Запоріжжі на Алеї слави проходив черговий проросійський мітинг. Його учасники вимагали створити «Запорізьку народну республіку» і приєднати її до росії. Щоб зупинити сепаратистів, на вулицю вийшли євромайданівці, місцеві ультрас і представники «Правого сектора». Між двома колонами стояла міліція. Зрештою, сепаратистів закидали яйцями та борошном — цей день у Запоріжжі досі називають «яєчною неділею».

Проросійський мітинг у квітні 2014 року в Запоріжжі.

Facebook

Учасників закидали борошном і яйцями.

Facebook

«Всі пам’ятають те, що було вдень, коли сепарів закидали яйцями, але найцікавіше почалося ввечері, — згадує колишній журналіст Юрій Гудименко. — Всі продовжували стояти, ситуація напружувалася. Лука домовився, що він виведе проросійську колону. Досі пам’ятаю цю картину — Лука спереду, за ним йдуть вони, всі в яйцях та борошні» .

На початку війни родина Луки залишалася в Донецьку. Будинок, де жили його мама і брат, розташовувався біля Донецького аеропорту, його зруйнували під час обстрілів. Сам Лука востаннє був у Донецьку в 2015 році, на похороні, як сам каже, «близької людини». Маму він перевіз до Запоріжжя, згодом переїхав і його брат. Лука розказував: через те, що він підтримував єдність України та був проти бойових дій, з ним перестали спілкуватися старі донецькі друзі.

У 2016-му предстоятель УПЦ МП Онуфрій висвятив Луку в митрополити. Драбинко розповідає: той давно мріяв про білий клобук, але від митрополита Володимира, з яким Лука був у добрих взаєминах, так його і не дочекався.

«Лука змінився, коли зробив собі резекцію шлунку — став більш неврастичним, — згадує Драбинко. — Я говорив, що він був постійно голодним — і до влади теж. Є такий тип єпископів — монархічні. Вони сприймають цю посаду виключно як владу. От він такий».

4

Тридцять першого грудня 2017 року на вулиці Історичній у Запоріжжі сталася трагедія. Чоловік 39 років вирішив вчинити самогубство і викинувся з вікна багатоповерхівки. В цей момент у дворі гуляв дворічний Женя зі своїм батьком Романом. Самогубця впав прямо на хлопчика, той помер у реанімобілі.

Батьки вирішили поховати єдину дитину на Павло-Кічкаському цвинтарі в Запоріжжі. Під час похорону священик УПЦ МП Євгеній Молчанов, якого запросили на відспівування, дізнався, що хлопчика хрестили в церкві Київського патріархату і відмовився проводити обряд.

«Мати [Жені] плакала і падала перед ним на коліна, але він говорив, що Київський патріархат — самозванна церква, і дитина нехрещена, — розповідав батько хлопчика Роман.

Родина відвезла тіло дитини в найближчий до цвинтаря храм, але й там їм відмовили — священники зачинили двері і попросили покинути територію церкви. Лука своїх священників підтримав: «Згідно з канонами нашої церкви ми не можемо здійснювати обряд стосовно прихожан інших конфесій. Священник зробив правильно, бо якби він порушив канони, мусив би за це нести відповідальність перед Богом».

«Я тоді був у шоці, — згадує Олександр Драбинко. — Ще митрополит Володимир говорив, що ми визнаємо хрещення всіх конфесій — і протестантів, і католиків, і інших».

У Луки своя версія подій, які він називає «непорозумінням». Мовляв, його священник попросив свого колегу з УПЦ КП приїхати на відспівування, треба було лише почекати.

«Коли про це сказали батькам, з’явилося непорозуміння, яке потім за допомогою ЗМІ перетворили на скандал. Думаю, ніякого особливого галасу не здіймали б, якби на місці нашого священника опинився клірик іншої християнської конфесії», — коментує Лука «Бабелю».

Стосунки між Київським і Московським патріархатами в Запоріжжі завжди були натягнутими, навіть за часів архієпископа УПЦ МП Василія, якого вважали «мудрим дипломатом». Запорізький священник ПЦУ Ігор Савва згадує: коли в нульових у Запоріжжя мав приїхати патріарх УПЦ КП Філарет, Василій благословив наближеного мирянина закидати того гнилими помідорами. Чоловік так і зробив, прямо біля кафедрального Собору Святої Трійці — головного храму УПЦ КП в Запоріжжі.

«Один помідор у Філарета таки влучив, — розповідає Савва. — Мирянина одразу затримала міліція. Всю ніч йшли бої між київською міліцією та запорізькою. Столичні хотіли, щоб його посадили, а наші — на прохання Василія — щоб звільнили. Вранці наступного дня той вийшов на волю».

Єпископ Запорізький і Мелітопольський Фотій, якого УПЦ КП направила служити в Запоріжжя у 2014 році, розповідає: ніякого діалогу між двома конфесіями не було. Але після Революції гідності й початку війни з росією становище УПЦ МП поступово погіршувалося. У відповідь у 2015 році в Запоріжжі з’явилася громадська організація «Союз православний Радомир». Її учасники — міцні спортивні хлопці — охороняли «Хресні ходи» УПЦ МП та акції «Безсмертного полку». Такі собі місцеві «православні тітушки». Серед іншого, у 2018 році вони побилися з людьми, які приносили дитячі іграшки під храм Московського патріархату, де відмовилися відспівувати дворічного Женю. Одним із засновників «Радомиру» був Костянтин Колодка.

«Отець Костянтин — цікава людина, — розповідає священник Ігор Савва. — Він зробив собі церкву, в якій проводив вичитку, тобто ніби виганяв з прихожан нечисту силу. На нього скаржилися священники ще Василію, мовляв, владико, це ж шахрайство, він обманює людей. Василій зітхав, говорив, що його треба покарати, викликав до себе на розмову. Костянтин приїздив з подарунком, і на цьому все закінчувалося».

За словами Савви, «Радомир» виник з благословення Луки, який завжди жалівся, що церкві треба більше працювати з молоддю. Лука це заперечує, як і будь-який стосунок УПЦ МП до цієї організації.

«Так, члени «Радомиру» зверталися до наших священиків за духовною порадою, приходили на служби, причащалися, сповідалися. У цьому немає нічого протизаконного», — каже Лука.

У 2018 році Україна отримала Томос, УПЦ КП стала Православною церквою України. У відповідь РПЦ розірвала всі стосунки з Константинополем. Це означало, що віряни РПЦ не можуть причащатися в храмах Константинопольського патріархату, а священники — проводити спільні богослужіння. Лука підтримав це рішення і навіть написав анафему на вселенського патріарха Варфоломія.

«Звідки виникла ця організація [ПЦУ], хто її узаконив? — пояснює свою позицію Лука. — Всім відомо, вона не визнана всіма Помісними Церквами. Папір, який підписав Вселенський Патріарх, є лише, умовно кажучи, довідкою хворому про те, що він цілком здоровий. Так, можна вдавати, що все добре, що все гаразд, але духовні закони не обдуриш» .

Митрополит додає: ця структура — так він називає ПЦУ — обманом і насиллям забирає парафії в УПЦ МП. Втім, у Запоріжжі до ПЦУ перейшли лише два священника. Один з них, Ігор Савва, розповідає: Лука прямо не забороняв переходити до ПЦУ, але насправді в цьому не було потреби. Роками священики УПЦ МП розповідали пастві, що Київський патріархат — це розкольники. Ще одна важлива причина — гроші.

«Утримувати наш храм [ПЦУ] і Свято-Покровський собор — це дві великі різниці, — каже єпископ ПЦУ Фотій. — В нашої церкви немає стільки грошей і спонсорів, як у Московського патріархату. Тому священники не хочуть переходити».

5

Повномасштабне вторгнення Лука зустрів не в Україні. Без уточнень каже — далеко за її межами. Говорить, бомбардування українських міст його шокували.

«Та людина, яка наказувала розпочати війну, ми всі чудово знаємо, де вона перебуває, — вчинила не людяно. Я не думав, що ця людина здатна на це» , — розповідав Лука в інтерв’ю «Російській службі ББС» у квітні 2022 року. Прямо імені путіна він не називав.

Після повернення, на початку березня 2022-го, Лука та його священники супроводжували колону з гуманітарним вантажем. Її відправили із Запоріжжя у вже оточений Маріуполь. Про це Луку попросила обласна влада, розповідає тодішній очільник Запорізької області Олександр Старух. До Маріуполя колона не доїхала і зупинилася в уже окупованому Бердянську. Звідти Лука вивіз до Запоріжжя 400 людей, які самотужки дісталися з Маріуполя до Бердянська, і ще 130 дітей з бердянського інтернату.

В колоні, яку супроводжував Лука, була українська журналістка Вікторія Рощина. В Бердянську її затримали росіяни. Рощина розповідала, що трохи згодом окупанти сказали їй: «Лука в колоні головний, і він від тебе відмовився».

«Невідома мені жінка, відкрито, незрозуміло на що сподіваючись, бігала з фотоапаратом і фотографувала військових, бойові позиції, — розповідає свою версію Лука. — Разом зі мною у машині знаходився мер Маріуполя [Вадим Бойченко], і ще двоє людей, за яких давали викупи понад $10 тисяч. Якби я справді хотів когось здати, то здав би якусь невідому мені дівчинку з фотоапаратом чи високих чиновників?»

Лука додає, що повернувшись у Запоріжжя, він повідомив про ситуацією з Рощиною в СБУ. Служба, каже він, претензій до нього не мала. Але після вторгнення співробітники СБУ, за словами Луки, попросили його «говорити більш патріотично»: «Фактично, [мене просили] стати джерелом політінформації. Однак я не політик чи політрук, я — священнослужитель».

Двадцять сьомого травня 2022 року УПЦ МП провела Собор. Ходили чутки, що на ньому церква остаточно розірве стосунки з РПЦ і оголосить себе автокефальною. Заява Собору виявилася стриманішою. УПЦ ще раз підтвердила свій статус «самостійної та незалежної церкви», що завжди було прописано в її статуті. Однією з дійсно важливих змін стало рішення УПЦ самостійно варити миро, а не отримувати його з Москви. В церковному світі це серйозна заявка на незалежність.

Собор також осудив вторгнення росії і позицію патріарха Кирила, який підтримав війну. Помилково вважалося, що Собор заборонив поминати Кирила в молитвах, насправді рішення було інакшим: на період воєнного стану архієреям дозволили самостійно ухвалювати рішення щодо «певних єпархіальних питань». Тобто поминати Кирила чи ні, вирішували самі єпархії. В запорізькій Кирила продовжують поминати. Лука пояснює це так: єпархія і так розділена окупацією, тож не треба ділити її ще й духовно. Співрозмовники «Бабеля» натомість впевнені: Лука до останнього намагається зберегти хороші стосунки з РПЦ.

Про ці особливі стосунки говорить і релігієзнавець Ілля Бєй. Каже, існує версія, що в 2022 році РПЦ розглядала Луку як заміну митрополиту Онуфрію. Або принаймні він міг би очолити якусь структуру, яка могла виникнути на окупованій частині України. У 2018—2019 роках Лука якийсь час був тимчасовим членом Священного синоду РПЦ. Тобто мав можливість спілкуватися напряму з вищими особами РПЦ, пояснює Бєй.

Лука свою участь у Священному синоді називає «технічним моментом», який міг стосуватися будь-якого ієрарха УПЦ.

«Ця інформація — плід алкогольного та наркотичного чаду, — різко коментує він версію про те, що його розглядали як заміну митрополиту Онуфрію. — Перш ніж обирати митрополита Київського, потрібно, щоб ця посада була вільна. На щастя, наш Блаженніший живе і, дай боже, житиме ще багато років».

Митрополит наполягає: після 2022 року він не їздив у росію і не спілкується з Кирилом, бо той не є його духовником. Крім того, навіть якби й хотів, його телефон постійно прослуховують, а біля будинку «третій рік чергує одна й та сама людина».

В березні 2024 року РПЦ анексувала парафії на окупованій території Запорізької області. Лука зреагував на це стримано — каже, в майбутньому все може змінитися.

«Парафіям треба жити. Простий приклад: у священника закінчилося миро. Його видає лише архієрей. Як я можу передати миро через військовий кордон? Як священик з того боку може приїхати до мене? Як йому бути? Відмовити людям у Хрещенні та Миропомазанні? Священик зобов’язаний залишатися зі своєю паствою та окормлювати її. Але навіть якщо я не можу фізично приїхати до парафій, це не означає, що я не є її правлячим архієреєм», — розмірковує митрополит.

6

У правоохоронців до Луки багато питань — вони цікавляться ним не вперше.

В листопаді 2018 року митрополита покликали до Служби безпеки, питали, чи користується він якимись привілеями, коли виїздить за кордон. Це не був допит, але про всяк випадок в СБУ митрополит прийшов зі своїм адвокатом. Лука каже, що і сам звертався в поліцію через погрози в соцмережах, але справу силовики не відкрили.

У грудні 2022 року Володимир Зеленський затвердив економічні санкції проти чотирьох митрополитів УПЦ МП. Частина з них, за даними СБУ, підтримала військову агресію росії та почала співпрацювати з окупаційною владою, інші — просувають «проросійські наративи». Під санкції, які передбачають блокування активів, попав і Лука. Митрополит називає їх незаконними і каже, це сильно обмежує роботу єпархії і його життя, навіть комунальні послуги, скаржиться він, йому платити складно.

В серпні 2023 року Луку викликали на допит у запорізьку поліцію. Згодом там повідомили, що проводять розслідування «за фактом розпалювання міжрелігійної ворожнечі». Тоді митрополит проходив як свідок. Лука розповідав: у нього запитали, як він ставиться до Томосу. Слідчі аналізували дописи в каналі «Лекарь.zp». «Мені показали результати філологічних експертиз — можливо, ця людина [яка робила висновок] і розбирається у питаннях філології, але зовсім не розбирається в питаннях богослівʼя», — говорив Лука. Згодом прокуратура передала справу до СБУ. Митрополиту за розпалювання міжрелігійної ворожнечі загрожує до п’яти років ув’язнення, з можливою забороною обіймати певні посади до трьох років.

Лука свою провину не визнає, а його адвокат Володимир Задніпряний називає обвинувачення абсурдними. Митрополит підкреслює: він — українець, займається виключно богословськими суперечками, а держава віддячила йому за спасіння дітей з окупації санкціями та кримінальною справою. З відверто проросійською риторикою Лука справді не виступає, однак у 2020 році давав інтерв’ю пропагандистському виданню «Украина.ру», а в своєму каналі писав, що «неонацисти в Україні» закликають знищувати прихожан УПЦ МП.

7

Тринадцятого травня 2024 року, майже за тиждень після засідання суду в справі Луки, у Свято-Покровському соборі Запоріжжя проходило богослужіння. Там було все вище духовенство Запорізької єпархії УПЦ. Був день пам’яті російського єпископа та святителя Ігнатія (Брянчанінова). В собор з особистої колекції Луки мали доставити частину мощей Ігнатія. Вести богослужіння мав сам митрополит.

Вранці на подвір’ї собору десятки машин. З них виходять священики — дехто вже в церковному облаченні, дехто перевдягається просто біля автомобілів. «Не треба стояти тут», — каже охоронець собору до чоловіка, який занадто близько підійшов до машини одного зі святих отців. Чоловік слухняно відходить.

Людей в соборі небагато. Більшість — жінки старшого віку, в довгих спідницях і в хустках. Вони хрестяться, тихо вітаються зі знайомими. Військовий купує свічки в церковній лавці, інший, хлопець з палицею, дивиться на іконостас. Енергійна працівниця собору розстеляє на вході червону килимову доріжку. «По ковру не ходить!» — суворо звертається вона до тих, хто заходить всередину і агресивно мете доріжку віником. Врешті в собор заходять всі священники, шикуються в кілька рядів. Всі чекають митрополита Луку.

Він запізнюється на 10 хвилин. Махає рукою і до нього одразу підбігають прихожани, які чекали осторонь. Він швидко їх благословляє, заходить у собор і одягає єпископське вбрання. Процедура довга і неспішна. На фоні хор співає молитву. Кирила в соборі дійсно продовжують поминати.

Говорити про справу проти Луки прихожани здебільшого не хочуть. Лише одна жінка каже, що «гонєнія на владику — це гонєнія на нашу українську церкву». Настоятель собору отець Олег теж не хоче говорити, каже, журналісти все одно все перекрутять. А владика, на його переконання, робить і говорить багато правильних речей, а ще він — надзвичайна людина. Справа проти нього — це політика утиску УПЦ.

Сам Лука теж вважає, що його в антиукраїнській позиції звинувачують дарма. У квітні 2022 року в лавах ЗСУ в Донецькій області загинув його старший брат Олександр. У Запоріжжі він працював на заводі «Запоріжсталь», після вторгнення пішов на фронт добровольцем.

«У нього, як і в інших солдатів, не було ні бронежилета, ні каски, незважаючи на те, що, за словами [міністра оборони Олексія] Резнікова, за місяць до цього на $5 млн все закупили. Якби він мав засоби захисту, то чи загинув би він? Скоріш за все ні. І взагалі питання: хто на тлі таких випадків ворог Україні, а хто – ні», — ставить риторичне питання митрополит. І натякає, що ворог, можливо, сама українська влада.

«Бабель» не розраховує на бога — лише на ваші донати: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸PayPal: [email protected]