У цій ситуації я на стороні «Укрпошти». Як сказав Максим Колесніков, це ситуативний маркетинг — і він ок. Для мене це такий трохи грубий сарказм, який може бути. Звісно, це не має стати новою політикою, але в деяких ситуаціях така реакція виправдана.
А я майже завжди кринжую від такого «ситуативного маркетингу», навіть у виконанні приватних компаній. І тим більше — державних. Державні органи чи держкомпанії не мають взагалі відповідати на будь-який матюк на свою адресу. Є офіційні канали комунікації.
А я кринжую від нових норм, коли тебе незаслужено поливають лайном всі кому не ліньки, а ти маєш або мовчати, або ввічливо намагатися щось пояснювати. В обох варіантах позиція програшна. Це як по-чесному грати в карти із шулером — було б непогано мати можливість захищатися. До того ж держкомпанія — це не будівля або щось абстрактне. За нею стоять реальні люди, яких невиправданий хейт міг вже просто задовбати.
Усі люди, але є певні посадові обовʼязки. Колись, коли я був малим студентом, то трохи підробляв у кол-центрі туристичної компанії. І там були чіткі інструкції, як реагувати на хейт й образи — кілька попереджень і кладеш слухавку. І все, ти не марнуєш час на фігню.
Тим паче державні компанії взагалі не мають ні з ким грати. Бо відповідати матюком на матюк — це і є гра, яку в будь-якої публіки в соцмережах неможливо виграти. Як саме «Укрпошта» в цій ситуації себе захистила і від чого? Її більше не можна обматюкати? Можна, легко. У чому ж захист? Чи «Укрпошта» так змінить саму суть соцмереж і всесвітньої мережі Інтернет, яка існує, зокрема, для того, щоб аноніми писали все, що їм заманеться?
Звісно, «Укрпошта» не змінить щось глобально. Але принаймні вона довела, що теж може показати зуби. Ситуація і комунікація відтоді, як ти був студентом, трохи змінилися. Twitter навʼязує такі правила гри — в іншому випадку не треба взагалі туди йти.
У нас і чиновників дуже часто хейтять — їм теж треба постійно відповідати на образи? Тоді це буде 24/7, коли працювати? У чому сенс такого «показування зубів»? Якщо я піду і напишу на стіні офісу «Укрпошти» «ХУЙ», то вони, за такою логікою, щоб показати зуби, мають знизу написати відповідь: «Ні — ти!» Чи, може, помити стіну?
У мене була колись ситуація. Вночі під вікном горлопанили пісні якісь хлопці. Подруга, в якої я ночувала, вийшла і ввічливо попросила їх припинити. Вони покивали головою і продовжили. Вийшла я і матом сказала, щоб вони йшли, або викличу поліцію. І вони пішли. Інколи доводиться переходити на більш жорстку мову. І навіть якщо ефект буде очевидний не одразу, ти принаймні не почуватимешся дурнем. Взагалі я бачу погану тенденцію токсичності соцмереж, яка переходить всі межі.
Я бачу іншу погану тенденцію — спрощення всієї комунікації: від державних органів і компаній, від приватних, навіть від медіа. Ми часто говоримо про те, що журналістика стала надто «народною» — у заголовках, текстах. Але все це частини однієї історії про те, що всі з усіма починають розмовляти «як на кухні». Нічого хорошого в цьому немає.
По-перше, юридична мова, канцелярит тощо зʼявилися не на пустому місці. Це максимально нейтральні формулювання, які адресовані всім одночасно й не допускають розмаїття інтерпретацій. Якщо мова йде про державу, має бути нейтральна комунікація, яка ок майже всім. І вже медіа мають «перекладати» повідомлення держави зрозумілими словами, якщо є якісь проблеми.
По-друге, така комунікація привчає користувачів соцмереж до того, що цілі держпідприємства мають реагувати на кожний їхній пук у коментах. Не на звернення, не на лист, не на офіційну скаргу, навіть не на нормальній публічний пост. А на пук аноніма. Так теж не має бути.
По-третє, всі почали аж надто сильно боятися соцмереж. Я тебе запевняю, що пошту хейтили десятиліттями й до того, просто не було майданчиків, де цей хейт можна було висловити швидко і просто. Що змінилося? Нічого. Окрім того, що бачити цей хейт на власні очі співробітникам пошти може бути неприємно. Але це не привід кидатися у відповідь. На роботі взагалі треба дозовано давати волю емоціям — це не вдома і не серед друзів.
А в чому проблема спрощення? Комунікація має бути доступною і зрозумілою. Її треба спрощувати там, де це можливо. Ми ж самі виступаємо проти канцеляриту. Очевидно, соцмережі — це не те місце, де він потрібен.
Далі ти пишеш про кожен пук. Але це не кожен пук. Це кампанії, які проти «Укрпошти» (і не тільки) влаштовують давно і часто. І не вийде постійно вдавати, що цього не існує. Воно існує і деколи вимагає реакції. Якби було так, як ти кажеш, то «Укрпошту» прорвало б вже давно, але це сталося тільки зараз.
Ну, і говорити про те, що соцмережі нічого не можуть зробити — це теж невірно. У такому випадку не існувало б культури кенселінгу і суїцидів через булінг. Соцмережі — це нове суспільство, і поки що ми справді не дуже розуміємо, за якими правилами в них треба діяти. Але точно не вийде думати, що старі правила універсальні. Ні, це не так.
Проблема спрощення в тому, що йому має бути межа. Ми спочатку 30 років називали «совком» фамільярність на рівні гастрономів і ЖЕКів, а зараз чомусь розвернулися і пішли в інший бік. І навіть не пішли, а побігли. Канцелярит не є абсолютним злом, бо він також буває різним. Нейтральний канцелярит-лайт, без мовних екстремумів, на мою думку, — ідеальна мова, якою державні органи мають говорити.
І, здається, ти трохи зміщаєш суть розмови. Держпідприємство — це не окремий юзер, який може накласти на себе руки. Це люди, які працюють заради певної мети. І якщо вони будуть емоціювати, а не думати, і керуватися в роботі почуттями, то можна їх просто розпускати, бо мети вони не досягнуть ніколи.
А чому спрощення обовʼязково має бути надмірним? Ми говоримо з позиції здорового глузду. І він говорить, що правила гри у світі змінилися, як і суспільство. Треба напрацьовувати нові, а це неможливо без помилок.
І так, держпідприємство — це не окремий юзер, але за ним стоять люди. І без них нічого не вийде. А якщо ці люди будуть відчувати постійну демотивацію через хейт, то чи зроблять вони щось хороше? Скоріше, просто психануть і скажуть: «Та нащо воно мені треба».
Ти дуже недооцінюєш вплив соцмереж буквально на все, що відбувається у світі. За твоєю логікою, якщо ти працюєш у держструктурі, маєш бути роботом, без емоцій, тільки з холодним розумом. Але так не буває. Як на мене, краще емоційна людина, яка вболіває за справу, ніж холоднокровний покидьок.
Чи має головнокомандувач Сирський впасти в істерику і взяти раптову відпустку через хейт у соцмережах? Чи має президент посилати на три букви всіх, хто за нього не голосував чи критикує? Роботом ніхто бути не має, але й вередливою дитинкою — теж. Якщо виявиться, що в нас 100 анонімів в Х можуть завдати нищівного удару держструктурі через почуття її співробітників, то тоді треба просто констатувати, що це життя себе зжило)
От і ти тепер займаєшся спрощенням до ста анонімів. А все насправді набагато гірше, але це вже інша дискусія. Продовжимо наступного разу.
Якщо ви за Скібіцьку, закиньте донат «Бабелю». Якщо за Раєвського, «Бабелю» закиньте донат. Вибір за вами. Поважаємо думку кожного: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].