Танки могли зʼявитися ще до Першої світової. На початку ХХ століття в різних країнах були проєкти броньованих бойових машин на гусеничному ходу, але їх не підтримали армійські чиновники й урядовці.
У 1903 році капітан французької артилерії Леон Левавассер запропонував проєкт броньованої самохідної гармати на гусеницях. Після кількох років розглядів і зауважень Артилерійський технічний комітет визнав ідею нежиттєздатною. У 1911 році австрійський військовий інженер Гюнтер Бурстін розробив концепцію гусеничної броньованої машини з легкою гарматою в башті, яка оберталась. Але його проєкт не зацікавив урядовців ані Австро-Угорщини, ані Німеччини.
З 1912 року австралійський інженер Ланселот де Мол кілька разів відправляв до Британського військового відомства свій проєкт гусеничного транспорту — простого в керуванні та здатного перевозити вантажі пересіченою місцевістю. Його ідеї забракували на найнижчих бюрократичних щаблях і навіть не передали вищому командуванню.
Потреба в танках виникла через тупикову ситуацію на фронтах Першої світової. За перші місяці від початку війни в липні 1914 року стало зрозуміло, що традиційні тактики наступу більше не працюють. Піхота і кіннота вже не могли стрімко проривати укріплення противника і зазнавали величезних втрат, насамперед від кулеметного вогню. Не допомагала навіть тривала артпідготовка. Навпаки, ставало тільки гірше — через обстріли місцевість між окопами перетворювалася на майже непрохідну.
Ділянка перед німецькими окопами на Західному фронті, 1914 рік.
Getty Images / «Бабель»
Уже наприкінці серпня 1914 року французький полковник Жан Батист Ежен Естьєн говорив: «Панове, перемогу в цій війні здобуде та зі сторін, яка першою зуміє поставити гармати на машини, здатні пересуватись будь-якою місцевістю». На той час усе більш поширеними ставали броньовані автомобілі. Вони чудово проявляли себе на відкритій місцевості, наприклад, у пустелях. Але долати траншеї та інші укріплення не могли. Та й поставити на колеса важку броню і гармати виявилось непростою задачею. Тоді звернули увагу на гусеничні трактори, які використовували як армійські тягачі для артилерії.
Французький броньований автомобіль під час бою в Шампані, 1916 рік. Американський гусеничний трактор Holt тягне французьку гармату, 1915 рік.
Getty Images / «Бабель»
Піонером у створенні танків стала Велика Британія. Ідею броньованої бойової машини на базі гусеничного трактора обговорювали у Британії ще з осені 1914-го. Але до неї скептично ставилися військова верхівка і сам військовий міністр Герберт Кітченер.
Перші невдалі експерименти ледь не поставили хрест на цій ідеї. Але на початку 1915-го за неї вхопився тодішній перший лорд Адміралтейства Вінстон Черчилль. Він побоювався, що німці першими створять подібну машину. Тож вирішив перебрати ініціативу від армії до флоту. У лютому 1915 року він вибив дозвіл і, головне, фінансування на дослідження і розробку проєктів «сухопутних броненосців» — саме так спочатку називались майбутні танки. Улітку військові інженери обʼєднали зусилля з приватними підприємцями — контракт на розробку нових машин отримала компанія з виробництва сільськогосподарської техніки William Foster & Co.
Уже в грудні 1915-го перші тестові моделі пройшли успішні випробування. Тоді ж і з’явилась назва «танк». Один з інженерів задля секретності запропонував позначати нову розробку в офіційних документах як бак, або цистерну для води — англійською tank. Ця назва й прижилася.
Танк Mark I тренується долати траншеї, 1916 рік. Ці моделі мали ще пару залізних колес для маневреності, у наступних моделях від них відмовились.
Getty Images / «Бабель»
На початку 1916 року танки Mark I, тобто Модель I, запустили в серійне виробництво. Це були 28-тонні машини ромбоподібної форми — аби долати не лише траншеї, але й укріплення заввишки понад 1,5 метра. Броня завтовшки 10—12 мм хоч і не витримувала прямого влучання снаряда, проте захищала від куль й уламків. Mark I розвивав швидкість до 6,4 км/год, її визнали достатньою, аби за танками могла ховатись піхота. Озброїли машини 7,7 та 8-мм кулеметами та двома 57-мм корабельними гарматами на бокових баштах. Випускали танки у двох модифікаціях: «самці» — із гарматами та кулеметами, і «самиці» — тільки з кулеметами.
Екіпаж Mark I складався з восьми людей. Але тодішнім танкістам було непереливки ще до початку бою. Двигун ніяк не відділявся від кабіни екіпажу, тож температура всередині танку швидко досягала 50 °C. Були випадки смертельного отруєння чадними газами та випарами мастила. А ще машина часто ламалась через різні технічні недоліки. Вдосконалювали їх вже під час війни. Найвдалішими та наймасовішими були моделі Mark IV та Mark V — їх випустили понад 2 000.
Танки моделі Mark IV під час бою, 1918 рік.
Getty Images / «Бабель»
Французи першими розробили танки сучасної конфігурації. Спершу у Франції намагались поставити танки на колеса. Але після гусеничного успіху британців заходились переймати досвід. Власні важкі 20-тонні танки із 75-мм гарматами вони почали випускати в 1917 році. Однак надійністю вони не відрізнялись. Зате французи зробили революцію у виробництві легких маневрових танків.
З подачі полковника Естьєна, який ще на початку війни виступав за броньовані машини, контракт на розробку отримав завод Renault. Наприкінці 1916 року зʼявились перші прототипи Renault FT — з екіпажем з двох людей, з 8-мм кулеметом або 37-мм гарматою і швидкістю до 7 км/год. Найприкметніша деталь конструкції — башта оберталась на 360 градусів, як у сучасних моделях. Упродовж 1918 року Франція випустила понад 3 000 таких танків.
Французькі важкі танки Saint-Chaumond, 1916 рік. Легкі французькі танки Renault FT на заводі, 1917 рік.
Getty Images / «Бабель»
Німці проґавили танкові перегони. Від початку Першої світової Німеччина більше сконцентрувалась на розробках надпотужної артилерії. За танки німці взялись лише в 1917 році, коли промисловість країни вже не справлялась навіть із поточними військовими задачами. Але німецькі конструктори не втримались від гігантоманії. Модель A7V важила майже 35 тонн, була озброєна шістьма 7,92-мм кулеметами та 57-мм гарматою. Екіпаж складався із 18 людей. До кінця війни німці встигли збудувати лише 20 таких машин. Решта танків на озброєнні Німеччини — понад 50 машин — були трофейними британськими або французькими.
Важкі німецькі танки моделі A7V, 1918 рік. Трофейний британський танк із німецьким маркуванням, 1918 рік.
Getty Images / «Бабель»
Американці взагалі не встигли запустити виробництво танків до кінця війни. Сполучені Штати вступили в Першу світову тільки у квітні 1917-го. Вони заходились розробляти разом з британцями чергове покоління важких танків — Mark VIII. Це мала бути 43-тонна машина з двома гарматами та сімома кулеметами. Також в розробці були легкі танки на кшталт французьких Renault FT, тільки з двигунами Ford. Але жоден з них так і не потрапив на поле бою. Розбудовувати власні танкові війська США почали вже ближче до початку Другої світової.
Вміло застосовувати танки навчились лише наприкінці війни. Першою була атака британських Mark I 15 вересня 1916 року під час битви на Соммі. Результати вийшли неоднозначними. Із 49 танків 17 вийшли з ладу ще до початку атаки. Із 32, які вступили в бій, 14 зламались дорогою до траншей противника. Зате решта 18 змогли прорвати німецькі укріплення і пройшли вглиб оборони на пʼять кілометрів.
Поява нових величезних бронемашин, яких не брали кулі, справила чималий психологічний ефект — німці в паніці тікали з позиції. Згодом вони оговталися, пішли в контратаку і повернули втрачене. А заразом і захопили кілька танків, що не встигли відійти.
Британський танк Mark I, пошкоджений у битві на Соммі, вересень 1916 року.
Getty Images / «Бабель»
У листопаді 1917 року в битві при Кабмре понад 400 британських танків у злагодженій взаємодії з піхотою змогли прорвати німецький фронт на ділянці в понад 10 кілометрів і ще приблизно на стільки ж пройти вглиб оборони. Тільки за допомогою додаткових резервів німцям вдалось зупинити прорив і перейти в контратаку.
У квітні 1918-го вже німці спробували прорвати фронт танками. Під час битви при Віллер-Бретонне 24 квітня відбувся перший в історії танковий бій. Три німецькі важкі танки A7V, які йшли в атаку, наскочили на три британські Mark IV, з яких тільки один був оснащений гарматами, решта — лише кулеметами. Британці підбили один німецький танк і змусили відступити інші. Та згодом й самі британці потрапили під потужний артилерійський вогонь і втратили один танк. Зрештою й сама битва так само завершилася внічию, прорвати фронт німцям не вдалось.
Підбитий німецький танк A7V, 1918 рік. Британські та новозеландські піхотинці готуються до наступу під прикриттям танків, серпень 1918 року.
Getty Images / «Бабель»
І тільки в битві при Ам’єні в серпні 1918-го за підтримки танкового угруповання з приблизно 600 машин вдалось прорвати німецьку оборону, заглибитись на понад 10 кілометрів і втримати завойовані позиції. Ця перемога поклала початок масштабному наступу на Західному фронті й остаточно схилила шальки терезів у війні на користь Антанти. Уже після Першої світової один з німецьких генералів Еріх Людендорф називав танкову перевагу головним фактором поразки Німеччини.
Кадри наступу легких французьких і важких британських танків, 1918 рік.
Getty Images / «Бабель»
Навесні 1919 року Британія, Франція і США планувати підготувати понад 30 000 танків. А британський генерал Джон Фуллер розробляв нову стратегію потужних механізованих атак. За його задумом важкі танки за підтримки артилерії та піхоти мали прорвати перший рубіж оборони, далі середні та легкі танки повинні були швидко заглибитися в тил і за підтримки авіації перерізати шляхи постачання та знищити бази, а потім спрямувати удар на командний центр противника.
Однак Німеччина та її союзники капітулювали ще в листопаді 1918 року. Тож про план Фуллера всі забули, окрім переможених німців. У перші роки Другої світової німецька армія за схожою тактикою стрімких танкових проривів здобула кілька швидких перемог, особливо в Західній Європі й Африці.
Незалежна журналістика розвивається і вдосконалюється завдяки вашим донатам. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].