У звіринці дивних правил жодне не здається дивнішим, ніж сумптуарні положення: правила, що намагались приборкати тенденції до витрат в усіх аспектах, де спокуса перевершити сусідів найсильніша, незважаючи на вартість. У вражаючій кількості культур — від давньої Греції та Риму до середньовічної Європи, Японії Токуґави та сучасного Судану — уряди намагались заборонити людям екстравагантні вияви на похоронах, весіллях та святкуваннях і обмежити їхнє споживання коштовних одеж, прикрас, карет та інших символів статусу — в імʼя скромності, помірності, благочестя, ієрархії, патріотизму чи просто старого доброго смаку. Дивність цих правил подвійна: по-перше, їхня маніакальна конкретність; по-друге, їхня вперта довговічність перед лицем визнаного та повторюваного провалу. Ніколи ще правила не визначали настільки докладно, що робити та (переважно) не робити; ніколи ще правила не показували себе такими абсолютно неефективними у досягненні задекларованих цілей. Проте з цих самих причин їхня повсюдність та довговічність потребують пояснення.
Сумптуарні положення, що зазвичай набували форми радше легко оновлюваних положень чи едиктів, ніж довговічніших законів, дають історикові правил яскравий приклад провалу правил. У випадку середньовічної та ранньомодерної Європи за період понад пʼятсот років (бл. 1200—1800) ці положення не лише не змогли зменшити надмірне (чи, як його можна сьогодні назвати, демонстративне) споживання, а, можливо, загострили саме ті хвороби, які були покликані зцілити. Найдрібніша конкретність, з якою положення описували найостаннішу заборонену моду та розкішну тканину, хай то золоті мережива, короткий камзол чи оксамитове оздоблення, мимоволі запускала гонитву озброєнь, коли дизайнери кидалися винаходити нову, ще більш екстравагантну мішуру, яку ще не чітко заборонили. Влада марно намагалась не відстати від моди, видаючи та перевидаючи оновлені правила, що завжди щонайменше на сезон відставали від найостаннішого стилю. Саме тому сумптуарні правила набували форми радше змінних положень, ніж стабільних законів. Коли англійський парламент прийняв постанови 1363 року, які обумовлювали, хто міг носити одяг із золота та срібла, постанови, які можна було «змінити за необхідності», були кращі за більш непохитні статути з таких питань. Хоч влада трималася за своє безнадійне завдання століттями, у пізніших положеннях більш ніж чутно стогін виснаження: чи буде вже кінець божевільним танцям святого Віта новацій в одязі?
***
Безумовно, сумптуарні положення йшли всупереч будь-якому досвіду, як знає кожен учитель чи учень, що колись мав справу зі шкільним дрес-кодом. Владі достатньо було заборонити соболя (Генуя, 1157), рукави з розрізами (Феррара, 1467) чи черевики з довгими носами, довшими за ширину пальця (Ландсгут, 1470), щоб вигадливі порушники знали, на чому робити акцент («Жодних розрізів, офіцере — це просто підкладка просвічує»), чи щоб мода наступного сезону зробила торішні заборони неактуальними («Довгоносі черевики такі старомодні»).
Чому тоді ці неефективні положення існували так довго? Для істориків економіки загадка лише поглиблюється: чому муніципальна влада прагнула задушити джерела процвітання, відбиваючи охоту до споживання? Це особливо дратівливе питання для міст, що володіли багатством для торгівлі розкошами, особливо тканинами, як-от шовк та оксамит (позаяк товари та багатство були зосереджені в містах, сумптуарні положення були майже винятково міськими явищами). Ці історики здебільшого заламують руки від досади на таке начебто нераціональне законодавство і говорять про задушливий вплив релігії. Але незгодні голоси вказують на те, що ситуація складніша. Власне розкіш рідко була заборонена; влада Флоренції чи Генуї не збиралась вбивати курку, яка несла золоті яйця, і не мала нічого проти самих золотих яєць. Ба більше, штрафи, які сплачували порушники, у деяких випадках могли наповнювати міський бюджет, надходячи невпинним потоком додаткового доходу.
***
Через десятиріччя та століття можна простежити безпомилкову тенденцію до дедалі більшої конкретності сумптуарних положень. Жоден редактор Vogue ніколи не висвітлював моду в точніших деталях, ніж це робили сумптуарні положення у своєму зеніті, що для європейських міст зазвичай збігався з розквітом торгівлі розкошами та більшими комерційними контактами з іншими центрами торгівлі аж до Індії та Китаю.
***
Автори та порушники правил були замкнені у нескінченному циклі заборон, ухилень, новацій та переглянутих заборон — інакше відомому як мода. Якщо черевики з довгими, гострими носами були заборонені цьогорічним едиктом, стиль наступного року, не менш екстремальний та дорогий, представляв високі підбори та пряжки. До того часу, як влада розбиралась із найостаннішим стилем, кравці, шевці та їхні покупці вже успішно рухалися далі. Цілком можливо, що ненавмисним наслідком хвиль ще докладніших заборон стало прискорення темпу моди, коли постачальники створювали, а покупці вітали новинки, щоб на крок випереджати владу.
Результат не відрізнявся від податкового кодексу, неодноразово змінюваного, щоб заткнути шпаринки, виявлені меткими бухгалтерами, які використовували кожну двозначність та можливість ще не заборонену чітко, — такого заплутаного переплетіння деталей, що воно ставало дедалі двозначнішим та складнішим для застосування на практиці. Деяке уявлення про мистецтво трактування оксамитових бонетів та соціальних рангів дають запити від підданих, направлені до французької влади, що пропонували уточнити сумптуарні заборони 1549 року: «Чи належать до [заборонених] «оксамитових бонетів» оксамитові капелюхи та шапочки?»
***
У яскравому прикладі закону ненавмисних наслідків, що більше влада намагалась обмежити розсуд через нагромадження конкретних деталей, то більше новацій та інтерпретацій мимоволі заохочувала.
До ХVІІІ століття сумптуарні правила в Європі (хоч не обовʼязково у європейських колоніях) пішли на спад: старі більше не застосовували, а жодних нових не видавали. Історики сумптуарного законодавства вказують на переломний момент 1793 року, коли Французька революція проголосила право кожного вдягатися так, як він хоче. Проте навіть цей едикт містив обмеження: одяг мав відповідати статі громадянина, а носіння кокарди з французьким триколором було обовʼязковим. Не зникли сумптуарні правила і з сучасного світу, і багато з них досі регулюють, що жінки можуть і не можуть носити. Наприклад, в імʼя релігії та скромності, як-от у випадку положень, скасованих у Судані тільки після Листопадової революції 2019 року, чи в імʼя світського ліберального державного устрою, як-от у випадку французького закону 2004 року, що забороняє носіння будь-яких очевидних релігійних символів у громадських місцях — відповіді на десятилітні дебати про те, чи можуть мусульманські дівчата та жінки носити у школі хустку на голові. Правила чіткого регулювання вбрання зберігаються у школах, армії, лікарнях, а також, звичайно, в науці з її кольоровим кодексом регалій шапочок, мантій та каптурів.
Але царина неписаних положень про те, хто що може носити і в яких випадках, залишається величезною. Якщо не вірите, спробуйте лише вдягти купальник на співбесіду чи смокінг на барбекю.
***
Сумптуарні положення не мертві й не поховані раз і назавжди. Щоб їх оживити, достатньо лише палко політизованого звʼязку між, скажімо, хутром та жорстокістю до тварин, бавовною та екологічністю, дешевим одягом та тяжкими умовами праці. Отримані в результаті заборони можуть бути не такими широкими, як ті, що проголошували у ранніх сучасних європейських містах, але контролювати їх буде не легше, навіть якщо є дуже широка громадська згода щодо причин обмежити право на такий одяг. Майже всі у середньовічній та ранній сучасній Європі були згодні, що надмірна розкіш аморальна та марнотратна, але аж ніяк не погоджувались, що в їхньому власному випадку носіння пишних панталон чи золотих галунів надмірне. Саме через складності контролю неписані норми працюють у досягненні бажаних результатів набагато краще, ніж писані положення. Лише новачкам потрібно говорити про неписаний дрес-код для більшості соціальних випадків, а порушення водночас рідкісні та свідомі.
«Бабель», як і тогочасні модельєри, закликає вас піддатися спокусі й підтримати нас: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]