Все просто: коли ти маєш десятки-сотні тисяч підписників, треба думати про наслідки своїх постів. Коли йдеться про болючі теми, краще утриматися і дочекатися, доки можна буде нормально про все розповісти. Бо це в результаті впливає на і без того накручених людей, які бояться за своїх на фронті і сприймають такі речі на свій рахунок.
Тобто людям вже не можна залишатися людьми? І відчувати емоції? Це Twitter, це особисті сторінки. І коли стається горе, кожен має право переживати його так, як відчуває.
Все так, але їхні підписники — такі ж люди. З мого боку все виглядало так: я ввечері заходжу в Twitter, бачу вал дописів, з яких зрозуміло, що хтось загинув. Від тональності й кількості дописів у мене і в багатьох знайомих склалося враження, що загинув хтось із відомих командирів. Усі почали накручуватись, уявляти найгірше для себе. Недаремно ж просять нічого не казати про загибель, допоки цього не зроблять рідні або влада, яка їх перед цим попередить.
Так вони і не сказали про загибель. Але для багатьох блогерів ця конкретна смерть стала особистою трагедією. Вони виконали головне — проявили повагу до рідних і не написали прізвища. А те, що підписників усе накручує, — це не проблема блогерів.
Не можна кидати сотням тисяч підписників дуже загадкові й трагічні дописи і при цьому робити вигляд, що це вони самі накручуються.
Ну сорі, ніхто не підписувався нікого інформаційно обслуговувати. Блогери — не медіа. І це те, про що я давно кажу. Не варто очікувати від блогерів якихось стандартів чи переживань за аудиторію. Це взагалі їх не дуже стосується. Вони хочуть пишуть так, хочуть — інакше.
Український Twitter — це взагалі окрема інфосистема. Ніхто нікого не змушує туди йти.
Давай так, конкретно в цьому випадку сторінки блогерів — «робочі». Вони використовують їх для великих зборів, звітності, публікації новин. Тобто вони самі взяли на себе функцію інформування. А тому має бути й відповідальність. До того ж деякі блогери потім видалили пости, з яких почався накрут, і це про щось свідчить.
Ми в «Бабелі» теж знали прізвище вбитого, але чекали офіційної інформації, бо елементарно не розуміли, чи повідомили вже сімʼї.
А нащо блогерам робити так, як ми? Люди читають їх якраз тому, що в блогерів руки не звʼязані стандартами. Вони можуть публікувати швидше, емоційніше. Медіа — ні. Підписників це і приваблює в блогерах.
Склалася традиція, що в Twitter можна писати все що завгодно. Просто коли шакалячий експрес проти когось, хто багатьом не подобається, це ок. А коли це умовно накручувальні пости — це не ок. Сорі, рєбят, так це не працює.
Наспраді і вся ця історія розвивалася тільки в Twitter. Думаю, 50 тисяч людей там переживуть нещасні дві години, коли їм було погано.
Мені це нагадує останні дні перед повномасштабним вторгненням. Тоді деякі діячі таємничо писали, що «щось може статися» і «ніч буде важкою».
А тих, хто не писав, потім затаврували, що вони не готували людей. Людям ніколи не вгодиш. Тим більше в Twitter. Там можуть прокатати на шакалячому експресі взагалі за будь-що.
Уже готуюся на ньому покататися.
Для того щоб не кататися на ньому, треба взагалі не заходити в Twitter. З одного боку, мене лякає те, як там відбувається комунікація всіх з усіма. З іншого — якщо ти не в Twitter, то це обходить тебе стороною.
А ще я пригадую, що коли були перші-перші пости про «буде гірше», твіттерським вони подобалися. Бо це була «неприємна правда, яку більше ніде не побачиш». А тепер вони скаржаться, що це їх демотивує.
Неправильно підлаштовувати свій контент і новини під те, що демотивує або надихає, — це спотворює реальність, це пропаганда.
Так ніхто не підлаштовував! У тому ж і суть, що зараз блогери вирішили просто написати те, що думали. Ну і слухай, окей, нехай блогери-мільйонники. Але було багато твітів від людей, в яких не так багато підписників. І їхні пости теж завірусилися. І їм теж казали «навіщо ви це пишете». А вони взагалі не зобовʼязані відповідати. Є люди, які купу підписників набрали випадково. І ми не можемо забрати в них право відчувати те, що вони відчувають.
Просто треба припинити робити собі кумира з кожного, хто колись написав твіт, який тобі відгукнувся.
Допомогти родині Павла Петриченка можна донатом на банку або на картку: 4149 4390 2730 4173.