Центром інформаційних операцій росіян був ресурс Voice of Europe. У соцмережі X він має 180 тисяч підписників. Домен Voice of Europe зареєстрували ще у 2000 році. Але повноцінний новинний ресурс зʼявився лише у 2016-му. Тоді сайт належав трьом підданим Нідерландів і був зареєстрований у місті Дронтен. Voice of Europe орієнтувався переважно на Західну Європу. А основною темою були мігранти, яким сайт присвячував більшу частину своїх публікацій.
До кінця 2017 року Voice of Europe вже був доволі популярним. Наприклад, у жовтні того року йому дав інтервʼю Герт Вілдерс — ультраправий нідерландський політик, чия партія виграла вибори у 2023 році. Розмова була відвертою рекламою самого сайту. Наприклад, Вілдерс заявив, що читає Voice of Europe щодня і вважає його антидотом від «фейкових медіа».
У 2018 році на Voice of Europe вже заходило 250 тисяч читачів щомісяця. Але у видання почалися проблеми — його звинуватили у проросійській пропаганді. В лютому журналісти De Groene Amsterdammer опублікували розслідування, в якому намагалися вийти на власників та інвесторів Voice of Europe. Деякі з них дали коментарі анонімно. Наприклад, одна інвесторка сказала, що хоче зробити з Voice of Europe «європейський Breitbart». Інша заявила, що для неї це лише потенційно прибутковий бізнес, а політика їй не цікава.
Серед публічних власників був нідерландський підприємець, забудовник і власник курортів Ерік де Влігер, який у лютому 2022 року не приховував своєї проросійської позиції у соцмережах.
Хто саме працював у Voice of Europe, невідомо — у матеріалів немає авторів і склад редакції ніде не вказаний. Незрозуміло навіть, хто саме брав інтервʼю у того ж Герта Вілдерса.
De Groene Amsterdammer у 2018 році також писали, що Нідерланди стали зручним хабом для російських пропагандистів. Наприклад, у місті Хілверсюм виявили компанію Media Capital Holding BV, зареєстровану на резидентку Нідерландів Світлану Куксіну. Як виявилося, співробітницю російської пропагандистської медіакомпанії RT.
Media Capital Holding належали три домени — новинні ресурси Baltnews.ee, Baltnews.lv та Baltnews.lt, активні в Естонії, Латвії та Литві. Це все — російські пропагандистські ресурси, які вже не працюють, бо країни Балтії з 2018 року почали їх блокувати. Але зареєстровані вони були саме в Нідерландах. De Groene Amsterdammer пише, що на це є декілька причин: там BV можна відкрити швидко, треба лише один євро статутного капіталу, а знайти компанію в торговельному реєстрі складно, якщо не знати нідерландської мови. Крім того, нідерландський закон про ЗМІ гарантує максимальний захист конфіденційності.
Але прямих звʼязків між Voice of Europe та російськими підставними компаніями журналісти тоді не знайшли.
Прибуткового бізнесу не вийшло — поступово інтерес читачів до Voice of Europe падав. А серйозні видання Нідерландів писали про ресурс як про «фабрику фейків». У 2019 році Ерік де Влігер заявив, що продав сайт чеській компанії, щоправда, не уточнив, якій саме.
Якийсь час Voice of Europe взагалі не працював, аж поки в травні 2023 року раптово не повернувся. Після ребрендингу сайт став особливо активним у Х та YouTube. Щоправда, фокус тем став трохи іншим — тепер новин про мігрантів було не так багато, як про Україну. Зʼявилася навіть українська версія сайту. За даними чеського уряду, десь із цього моменту сайтом керував Артем Марчевський.
Основні тези, які просував Voice of Europe: Україна слабка і корумпована, Захід теж слабкий, росія і Китай сильні, підтримувати Україну не можна, потрібен мир. Також ресурс продовжував підтримувати різні ультраправі політичні сили Європи та світу.
Саме європейські праві політики стали основними героями Voice of Europe, особливо на YouТube. Politico проаналізували пів сотні різних відео на каналі й виявили, що на інтервʼю та дискусії туди регулярно ходили 16 членів Європарламенту.
Хто саме з євродепутатів ходив на Voice of Europe
Йоахім Кухс, Максиміліан Крах — «Альтернатива для Німеччини», Німеччина.
Патрісія Шаньон, Тьєррі Маріані, Ерве Жювен — «Національне обʼєднання», Франція.
Марсель де Грааф — «Форум за демократію», Нідерланди.
Маттео Гацціні, Франческа Донато — «Ліга Півночі», Італія.
Мірослав Радачовський — «Словацький патріот», Словаччина.
Мілан Угрік — «Республіка», Словаччина.
Яак Мадісон — «Консервативна народна партія Естонії», Естонія.
Герман Терч, Хорхе Буксаде — «Голос», Іспанія.
Ладіслав Ільчич — «Хорватські сувереністи», Хорватія.
Андерс Вістісен — «Данська народна партія», Данія.
Том Вандендріссхе — «Фламандський інтерес», Бельгія.
В ефірах Voice of Europe більшість цих політиків робила різні антиукраїнські заяви. Наприклад, Марсель де Грааф заявив, що «найкращий спосіб досягти миру — це змусити українців здатися». А Максиміліан Крах запропонував Україні відмовитися від «східних територій».
При цьому Politico пише, що були й винятки — Ільчич, Мадісон і Терч подібних заяв не робили, їхні інтервʼю були доволі поміркованими. Але все одно не дуже зрозуміло, навіщо вони пішли на канал Voice of Europe, у якого на той момент було всього близько 400 підписників. Зараз каналу вже не існує.
Імовірно, що за ці інтервʼю євродепутати отримували гроші. Про це написала чеська газета Denik N, посилаючись на голову комітету безпеки парламенту Павла Жачека. За його словами, Служба безпеки та інформації Чехії певний час стежила за курʼєром, який регулярно возив з Польщі великі суми у валізі — від пів мільйона до мільйона євро. А євродепутати отримували свої гонорари готівкою в Празі.
На думку Жачека, це була не тільки плата за певні тези в інтервʼю і не тільки підтримка роботи Voice of Europe, бо суми надто великі. Найімовірніше, йшлося про ґрунтовнішу співпрацю цих депутатів з росією напередодні виборів до Європарламенту в червні 2024 року.
Німецький депутат Максиміліан Крах публічно заперечив, що отримував гроші за інтервʼю чи ще за щось, хоча визнав, що одна з розмов з Voice of Europe була саме в Празі. Ніхто з євродепутатів не зміг загадати, як звали журналістів, які брали у них інтервʼю чи з якими вони домовлялися про запис.
Тьєррі Маріані заявив, що не цікавиться резюме журналістів, які просять його про інтервʼю. А Радачовський і Кухс сказали журналістам Politico, що взагалі не знають такого видання і не цікавилися, де їхні інтервʼю будуть виходити. Лише Патрісія Шаньон згадала, що з нею звʼязувався Кріс Томлінсон — британсько-канадський журналіст-консерватор, який до квітня 2023 року публікувався на Breitbart.
Заява чеського уряду збурила хвилю реакцій інших країн. Агентство внутрішньої безпеки Польщі заявило, що провело низку обшуків за адресами, повʼязаними з маршрутом курʼєра. Щоправда, грошей вилучили небагато — 48 500 євро та 36 000 доларів.
А в Угорщині європейські спецслужби виявили ще один сайт з мережі Медведчука — Visegrád Post. Угорський тижневик HVG пише, що за їхніми джерелами, сайтом керують двоє громадян Франції, які живуть у Будапешті — Ференц Алмассі та Ніколя де Ламбертері.
Артем Марчевський
Другого квітня 2024 року газета Denik N написала, що Артем Марчевський поїхав з Чехії, де жив останній рік. Журналістам він заявив, що не платив грошей ніяким політикам, а його адвокати вже готують позов, щоб оскаржити санкції.
Віктор Медведчук також публічно відповів уряду Чехії, причому через сайт Voice of Europe. Дванадцятого квітня там зʼявилася публікація, в якій анонімні журналісти Voice of Europe нібито відправили запит у пресслужбу Медведчука, щоб розібратися «чому МЗС Чехії повʼязує роботу ЗМІ з діяльністю політика». Він відповів цілою колонкою, яку Voice of Europe розмістили повністю.
У ній Медведчук назвав ситуацію «полюванням на відьом» і пригрозив європейцям неминучою ядерною війною, якщо вони продовжать підтримувати Україну. Але про свій звʼязок з пропагандистською мережею не написав ані слова.
Російську пропаганду підтримує Кремль, а незалежну журналістику — ви. Ми розраховуємо на вас: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].