Два роки 62-річного українського журналіста і колишнього військового Сергія Цигіпу росіяни незаконно тримають в СІЗО в Сімферополі. Розказуємо його історію у спогадах близьких і листах дружині

Автор:
Софія Коротуненко
Редактори:
Дмитро Раєвський, Катерина Коберник
Дата:
Два роки 62-річного українського журналіста і колишнього військового Сергія Цигіпу росіяни незаконно тримають в СІЗО в Сімферополі. Розказуємо його історію у спогадах близьких і листах дружині

Сергій Цигіпа разом з дружиною Оленою у Новій Каховці, 2020 рік.

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

Дванадцятого березня 2022 року журналіст і волонтер Сергій Цигіпа пішки вирушив з Нової Каховки до Таврійська. Обидва міста росіяни окупували 24 лютого. Ці пʼять кілометрів він проходив не раз — від початку повномасштабного вторгнення Сергій доставляв людям з навколишніх міст ліки й товари, які важко було придбати в окупації. На російському блокпості між містами Сергія обшукали — перевірили документи та речі, залізли в телефон. Стандартний на той час «огляд» тривав кілька хвилин, Сергія тримали близько пів години. Після цього чоловік зник. Того ж дня в Каховці росіяни викрали його колегу, журналіста Олега Батуріна, який саме їхав на зустріч із Сергієм. Його «перевиховували» та допитували вісім днів, а потім відпустили, Цигіпу — ні. Спочатку окупаційна влада запевняла дружину Сергія Олену, що такої людини у них взагалі немає. Згодом самопроголошений мер Нової Каховки, колаборант Володимир Леонтьєв пообіцяв, що Сергія повернуть, як і Олега, коли той «спокутує всі гріхи перед росіянами». Один з «гріхів» — блог Цигіпи у Facebook і Telegram, де він писав про окупацію Нової Каховки й життя в місті. Ще один — Сергій колишній військовий, майор у відставці, служив у ЗСУ. Насправді відпускати Цигіпу окупанти не збиралися. Уже 17 березня 2022 року його вивезли в СІЗО у Криму, а в жовтні 2023-го засудили на 13 років за «шпигунство». Єдиний звʼязок зі світом і дружиною Оленою — російський платний сервіс для увʼязнених «Зонателеком». Усі повідомлення вичитують цензори й прибирають небажану інформацію. Журналістка «Бабеля» Софія Коротуненко поговорила з Оленою Цигіпою й Олегом Батуріним та розповідає, як дружина бореться за чоловіка і що він пише про життя в російській вʼязниці.

1.

Олена познайомилась із Сергієм у 1990-х. Вона була акторкою і разом з молодіжним театром «Шанс» гастролювала Україною з концертними програмами. Сергій допомагав з організацією, наприклад, домовлявся про транспорт. І Сергій, й Олена тоді мали власні родини, тому згодом втратили звʼязок.

Зі слів Олени, Сергій завжди був харизматом, умів переконувати людей. Ще за радянських часів організовував фестиваль «Рок-н-рол Таврійський».

— Сергій завжди обіймав керівні посади. Був дуже активною й енергійною людиною, — розповідає Олена і швидко виправляє себе. — Не був, є і зараз.

Олена із Сергієм знову почали спілкуватися у 2015 році, коли випадково зустрілися через спільного знайомого. На той час обоє вже розлучились, згодом вони почали зустрічатись. Сергій служив у ЗСУ і приїжджав до Олени в Нову Каховку у відпустку. Коли він хворів, Олена приїжджала до нього у шпиталь.

У 2017 році Сергія звільнили зі служби за станом здоровʼя. Спочатку він працював піар-менеджером у Дніпрі, а коли почалася пандемія коронавірусу, переїхав до Олени в Нову Каховку.

— У 2021 році ми одружилися, обʼєднали ювілей Сергія і наше весілля в одне гучне свято, — згадує Олена. — В одному з листів із СІЗО Сергій якось написав, що ми в розлуці вже довше, ніж офіційно одружені.

«Молодятами ми з тобою були вже набагато менше, ніж у розлуці. Але нічого, ми своє ще надолужимо — і кави з круасанами в європейських ресторанчиках обов'язково вип'ємо, і берегом Середземного і Адріатичного морів походимо!» 

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

2.

Після 24 лютого 2022 року пара не збиралась виїжджати — вірили, що окупація Нової Каховки триватиме не довше за два тижні. Чекаючи на звільнення, Сергій почав писати про події в місті й області на своїй сторінці у Facebook.

— Читачі надсилали йому відео та інформацію [про окупантів], а він на свій розсуд публікував це або відправляв ЗСУ. Я засинала — він ще працював, прокидалась — він уже працював. Він ніби відчував, що з ним щось трапиться, і поспішав жити, — розповідає Олена.

До Цигіпи зверталися друзі з проханнями, наприклад, подбати про їхніх літніх родичів. Зранку Сергій і Олена стояли в чергах за ліками й продуктами, а ввечері розвозили їх за адресами. Згодом родинне волонтерство переросло в ініціативу «Україночки». Вони отримували запити через сторінку Сергія, збирали гроші та шукали, де придбати необхідні речі.

Шостого березня 2022 року мешканці Нової Каховки вийшли на мітинг проти російських окупантів. Сергій виголосив промову і подякував усім, хто прийшов. Після мітингу він отримав кілька попереджень від знайомих — росіяни слідкують за ним.

Мітинг у Новій Каховці 6 березня 2022 року.

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

— Деякий час він переховувався то в одних друзів, то в інших. Він не ночував двічі за однією адресою, — згадує Олена. — Але згодом перестав ховатися. Можливо, зрозумів, що його будуть розшукувати за адресами рідних, перелякають всіх і перевернуть все догори дриґом.

Приводів слідкувати за Цигіпою в росіян було багато. Він майор ЗСУ у відставці. З 1987 року служив у КДБ СРСР, а згодом і в СБУ. Працював у податковій міліції, тричі обирався депутатом Новокаховської міської ради, працював журналістом. Був активним учасником двох революцій — Помаранчевої та Євромайдану. У 2015 році пішов в армію добровольцем, служив у 8 окремому полку спецпризначення.

Сергій Цигіпа на Євромайдані в Києві.

Сергій Цигіпа на Євромайдані в Києві.

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

Олена не знає, чому росіяни не схопили Сергія одразу. Він не приховував свого обличчя, постійно був у місті. Припускає, що окупаційна влада чекала на наказ «зверху».

Зранку 12 березня 2022 року Сергій пішки вийшов з Нової Каховки до Таврійська. Він мав провідати маму Олени та зустрітись зі своїм знайомим. Сергій хотів написати про нього у своєму блозі — про те, як російські військові на блокпості відібрали його машину, обклеїли її символами «Z» і каталися, допоки не закінчився бензин.

У Таврійську Сергій планував ще одну зустріч, про яку не розповів Олені: хотів побачитися з журналістом Олегом Батуріним і обговорити щось наживо. Того дня Олега теж викрали російські військові.

— Пройшов час, мама зателефонувала і каже: «Немає Сергія. Я хвилююсь». Я нікому не озвучувала свої хвилювання, думала, його відлупцюють, щоб він притих і перестав писати, і відпустять — згадує Олена. — Але коли побачила публікацію дружини Олега Батуріна [про арешт чоловіка], зрозуміла — викрали двох журналістів з активною українською позицією, і це вже так просто не минеться.

Олега відпустили 20 березня 2022 року. Разом із сімʼєю він виїхав на підконтрольну Україні територію. За два роки по тому Батурін згадує, як його і Сергія викрали російські військові.

Олег Батурін.

Facebook

Дванадцятого березня 2022 року, приблизно о 12:00 Сергій зателефонував Олегу і запропонував зустрітися десь між Каховкою, де жив Батурін, і Новою Каховкою, наприклад, у Таврійську. У деталі не вдавався, сказав лише, що треба побачитись. Батурін відмовився — виїжджати за межі міста було небезпечно. За кілька годин Сергій знову подзвонив. Сказав, що знайшов можливість доїхати до Каховки. Чоловіки домовились зустрітись о 17:00 біля автовокзалу. На місці зустрічі Олег побачив лише білий мінівен. Він роздивився людей на передніх сидіннях — Сергія серед них не було. З машини вискочили росгвардійці та затягнули Олега в салон.

Батурін підозрює, що Цигіпа запропонував зустрітись не з власної волі. Він телефонував не з того номера, за яким звʼязувався зазвичай. Але Олег подумав, що так Сергій намагається уникнути прослуховування, і нічого не запідозрив. Близько 17:00 з цього номеру Олегу знову подзвонили й одразу після цього його схопили росіяни. Імовірно, таким чином вони перевіряли, що на зустріч прийшов саме Батурін.

Тринадцятого березня Олега разом з іншими викраденими вивезли до Херсону. Затриманих із завʼязаними очима завели в один з кабінетів Херсонської ОДА та зробили перекличку. Цигіпа теж назвався, Олег впізнав його голос. Батуріна залишили в кабінеті, усіх інших відвели в сусідні кімнати. Допит Олега тривав близько шести годин — росіяни випитували адреси й номери активістів, організаторів мітингів, атовців, а потім відвели його в камеру. Більше про Сергія Олег не чув.

Щодня викрадених ставало більше. Росіяни били їх ногами та прикладами, імітували розстріли. Медичної допомоги не надавали — у сусідній з Олегом камері тримали громадянина Нідерландів, у якого була гарячка, ймовірно, через запалення легенів. Батурін припускає, що той загинув у камері.

— Це було страшно, я таке бачив лише у фільмах про німців. Вони били, знущались. Залітали в камери до атовців і починали їх бити головами об стіни. Крики стояли страшні, — згадує Олег.

Олег припускає, що Сергія не відпустили через службу — серед полонених окупантів найбільше цікавили військові, навіть колишні.

— Якби вони зрозуміли, що мене вже затримували в Криму у 2014 році, що я один з ключових розслідувачів у «справі МН17», то мене б просто не відпустили, — пояснює Олег. — Вони й шукали мене вже після того, як я виїхав з окупації.

«Цю війну я вже виграв. Головне — я переміг себе, свої страхи та сумніви. Зі мною поруч — моя родина і моя країна, Україна. І цього цілком достатньо для перемоги моральної. Багато через що мені довелося пройти, і я можу впевнено сказати, що фізичний біль не такий вже і страшний, найгірше, що він може зробити — призвести до смерті. Але ми й так — хочемо цього чи ні — але повільно і впевнено йдемо до смерті».

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

3.

Тринадцятого березня 2022 року Олена обдзвонила всі лікарні та морги, розмістила оголошення на Facebook-сторінці Сергія. Просила самопроголошеного мера Нової Каховки Володимира Леонтьєва відпустити її чоловіка. Вона боялася, що 61-річний Сергій міг не витримати катувань. У відповідь вона отримала лише обіцянки.

У квітні 2022 року Олена дізналась, що Сергій живий — її знайома надіслала запис сюжету з російського телеканалу, де він критикував ЗСУ і ставив під сумнів російські злочини в Бучі.

— Це зробили, щоб дискредитувати Сергія, так працює ФСБ, — розповідає Олена. — Відео справді мені заважає, коли я звертаюся до його друзів, які обіймають високі посади. Вони бояться, що тінь дискредитації впаде і на них теж.

У травні 2022 року знайомий передав Олені, що Сергія ніби бачили на прогулянці в СІЗО № 1 у Сімферополі. Вона написала кілька запитів у СІЗО і кримське ФСБ, але їй не відповіли. Третього вересня 2022 року Олені зателефонував один із херсонських активістів, якого утримували разом із Сергієм. Він розповів про його стан і сказав, що Цигіпу, найімовірніше, звільнять через місяць. Але цього не сталось.

Сергій Цигіпа.

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

У листопаді 2022 року Олена уклала угоду з адвокатом Рефатом Юнусом. Він зміг отримати відповідь від ФСБ — Сергій перебував «під слідством», а спецслужби зʼясовували, «наскільки сильно він нашкодив рф під час СВО». Адвоката до Цигіпи не пускали, росія призначила йому державного захисника Марину.

— Я могла писати їй в телеграмі, намагалась достукатися до людяності. Писала: «Я ж не вимагаю від вас якихось таємниць, просто скажіть, як він почувається». Вона тільки один раз надіслала фото його записки: «У мене все добре», — розповідає Олена. — Я вважаю, що вона маріонетка, яка просто підписувала все, що їй підсовував слідчий ФСБ.

Двадцять восьмого грудня 2022 року адвокат передав Олені, що Сергія звинувачують у шпіонажі. Лише після того як слідчі відсвяткували новорічні свята, Рефат отримав дозвіл зустрітись із Сергієм в СІЗО. Але замість підзахисного йому показали папірець, на якому Сергій нібито за власним бажанням написав відмову від адвоката.

— Мені показали фотокопію. Я дуже сумнівалася, що це його рукою написано, хоча було схоже, — згадує Олена. — Відправила цей лист на експертизу в Києві. Мені сказали, що це написав Сергій, але точно під тиском.

Наприкінці січня адвокат Марина відмовилась вести справу Сергія, але згодом продовжила «захист». Олена припускає — під тиском. Рефат Юнус зміг зайняти її місце лише в серпні 2023 року — після того як на першому засіданні суду Сергій заявив, що всі заяви писав під погрозами. Росіяни постійно перешкоджали роботі Рефата. Наприклад, не дозволяли фотографувати документи, змушували переписувати їх від руки або просто вчити напамʼять. Попри це адвокату вдалось відтермінувати вирок суду до жовтня.

Адвокат домовився з Цигіпою, що на останньому засіданні 4 жовтня 2023 року він частково визнає свою провину. Але на суді Сергій заявив, що він громадянин і патріот України, вважає «СВО» війною і писав лише правду про російську окупацію. Адвокат передав Олені частину промови Сергія в суді: «Мені байдуже скільки років ви мені дасте — чи два, чи дев’ятнадцять, у моєму віці будь-який рік може бути останнім».

— Коли мені адвокат про це розказав, я просто злягла на два дні. Думала, що після такої промови йому точно дадуть 19 років. Я не могла працювати, не спілкувалася ні з ким, — згадує Олена. — Просто лежала, і в мене два дні невпинно котились сльози.

Витяг з вироку за 6 жовтня 2023 року.

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

Шостого жовтня 2023 року Сергій отримав вирок — 13 років у виправній колонії суворого режиму. Родина подала на апеляцію. Олена каже, увесь судовий процес — лише показовий захід, щоб залякати активістів і партизанів в окупації. Вона не вірила, що апеляція спрацює. Але Сергій мав надію, що за Женевською конвенцією його можуть відправити до нейтральної країни.

«Тут [у Женевській конвенції] майже кожен пункт як під мене писаний! Попроси адвоката, хай мої доводи для апеляції тобі скине. Навряд чи це змінить позицію суду зараз, але за цим маячить надія».

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

У лютому 2024 року суд відхилив апеляцію, а прокурор назвав Сергія «небезпечним типом, якого мають утримувати в ізоляції від суспільства як особливо небезпечного злочинця».

Цигіпа писав звернення до окупаційної влади, наприклад, до уповноваженої з прав людини у рф Тетяни Москалькової. Закликав дотримуватися Женевської конвенції та міжнародного права. Росіяни навіть обіцяли йому обмін, але і тут збрехали.

«Судячи з того, що зі мною відбувається, після апеляції відправлять по етапу — можу лише сказати, що обіцяний мені офіцером ФСБ обмін цивільними полоненими не більше ніж дешевий трюк. Але я не розумію, з якою ціллю ця насмішка наді мною як над майором у відставці, була зроблена?»

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

У жовтні 2023 року Сергію оголосили вирок у першій інстанції, і після цього Олена нарешті змогла з ним спілкуватися. Відтоді він став офіційним вʼязнем і міг користуватися сервісом «Зонателеком» — надсилати й отримувати листи. Писати можна лише російською — усе вичитують росіяни. Якщо їм щось не сподобається, можуть будь-якої миті заборонити листування. До деяких листів Олена прикріпляє фотографії. Одну з них Сергій показав співкамерникам.

«Мужики побачили наше фото біля ялинки й так серйозно питають: «Твоя Лєна собі хахаля завела?» Сказали, що я зараз — дешева підробка того мене біля ялинки. І всім подобаються вуса!»

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

У СІЗО Сергія довели до дистрофії. У нього не було засобів гігієни й змінного одягу — понад рік він носив одну й ту саму білизну і пару шкарпеток. Зараз рятують лише посилки від Олени, які іноді дозволяють передавати. У листі в березні 2024 року Сергій попросив у дружини надіслати туалетний папір — його в російській тюрмі не можна купити навіть за гроші.

Олена переживає через здоровʼя чоловіка. У грудні 2023 року він разом зі співкамерниками захворів на грип, адміністрація СІЗО ліків не надала. Сергій спав у пуховику, лікувався медом і чаєм.

Цигіпа також скаржиться, що у нього зʼявилась пухлина розміром із перепелине яйце, але місцевий лікар назвав її жировиком і порадив не перейматися.

Олена і Сергій біля ялинки, 2020 рік. Цю світлину Сергій показав співкамерникам.

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

4.

У 2021 році Сергій вийшов на пенсію і писав дитячі казки. Разом з Оленою вони добирали ілюстрації, обговорювали сюжет і шукали видавництво, в якому могли б їх надрукувати.

Одну з історій Олена називає пророчою. Прототипами героїв стали родина Цигіпи та їхні друзі, які поїхали святкувати Івана Купала в плавні в Новій Каховці. Персонажа Сергія викрав Водяник. Щоб його врятувати, друзі виконали сім умов викрадача. Олена вірить, що, як і в казці, зможе звільнити чоловіка з полону.

Сергій з Оленою у Новій Каховці, 2020 рік.

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

Вона виступала на конференції ОБСЄ у Варшаві та в ПАРЄ у Страсбурзі. Давала інтервʼю міжнародним журналістам і правозахисникам. Разом з дружинами полонених постійно відвідує Офіс омбудсмана, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та Міжнародний комітет Червоного Хреста.

— Ми не даємо нашому уряду і владі забути про цивільних полонених, — каже Олена. — Принаймні раз на місяць ми точно кудись разом ходимо.

Вона вірить лише в диво, сподівається, що Україна і міжнародні партнери зможуть повернути всіх цивільних і військових додому. А Сергій очікує на перемогу України.

«Я не буду дуже здивований, якщо зі сторони рф та України синхронно прозвучить тезис: обмін буде можливий лише після припинення воєнних дій. Тільки муляє питаннячко: скільки років мені тоді буде: 65? 70…»

Особистий архів Олени Цигіпи / «Бабель»

У першій версії цього тексту ми помилково вказали, що Сергій Цигіпа перебуває в СІЗО Севастополя. Насправді, мова йде про Сімферополь. Просимо вибачення за помилку.

ЗСУ щодня бореться за українські міста і села, з яких росіяни продовжують викрадати українців. Підтримайте Повернись живим.