Шоні непогано жилося. Стабільна робота, концерти, епізодично — тако, йога, час для друзів і хобі. На відміну від героїв видатних романів, вона не пережила трагічного розлучення, залежності чи банкрутства. За законами класичного сюжету, персонаж має впасти з вершини, щоб знову на неї піднятися, але Шона не зазнавала великих потрясінь. І все ж щоранку вона прокидалася з відчуттям невдоволеності життям. «Я думала, колись стане краще». А втім, краще не ставало. Шона зайшла у глухий кут і там застрягла.
Вона не була стереотипною дівою у біді, тож не чекала, поки її хтось врятує, і зайнялася особистим розвитком. Шона виконувала всі вказівки з бестселерів із самовдосконалення. Ті обіцяли поліпшити її життя і радили бути наполегливою, радіти перемогам, уникати негативних думок, бути вдячною, перебувати в моменті та візуалізувати цілі. Суть рекомендацій зводилася до того, що потрібно зосередитися на корисному і відкинути некорисне, періодично пересвідчуючись у тому, що робиш усе «як слід».
Однак усе було дарма. Книжки не допомогли. Навіть підвищення на роботі не додало їй радості. У хвилини спокою Шона думала, як їй бути. Вона дотримувалася порад спеціалістів, але тривога й відчуття нереалізованості не зникали. Що робити, щоб стало краще, коли переживаєш екзистенційну кризу і не маєш гадки, як із неї виборсатися? Коли всі зусилля марні, бо ти не можеш зрушити з місця, а саме слово «покращення», здається, втратило будь-який сенс? Та що воно, це «покращення», взагалі означає?
***
Наука знає, чому ми заходимо у глухий кут і що з цим робити. Здебільшого це не повʼязано з невмінням розвʼязувати проблеми, тому книжки, які обіцяють сформувати цю навичку, ведуть вас хибним слідом. Насправді відчуття застрягання виникає тоді, коли нам знову і знову доводиться мати справу з тими самими проблемами. Ми стаємо вʼязнями власних стратегій і не розуміємо, як вийти із замкнутого кола.
І в цьому криється небезпека — дослідження останніх ста років свідчать, що застрягання неминуче закінчується нервовим зривом. Той, хто хоче завжди «бути правим», переможе в суперечці, але програє в стосунках. Зациклений на «заощадженнях» багатіє, та чи він щасливий? Одержимий «безпекою» уникає не тільки катастроф, а й чудесних речей. А що як ті самі звички, які підтримують цей статус-кво, є частиною проблеми? З безвихіддя є вихід, але він не такий, як ми його собі зазвичай уявляємо.
Якщо змінити поведінку, можна не тільки вийти з глухого кута, а й знову відчути радість життя — ми розкажемо як. Це покращить ваше професійне й особисте життя і допоможе зрушити з місця ті творчі проєкти, які наразі загальмували. Хай як парадоксально це звучить, нашою відправною точкою стане незнання, як все виправити. Бо як подумати, що нам взагалі відомо про світ? Тільки те, що у ньому повно несподіванок. Нас вчать жити так, наче він передбачуваний — x плюс y в кінцевому рахунку дадуть z, і z неодмінно принесе нам щастя. Якщо дуже постаратися, у нас будуть і блага, і визнання, а вслід за ними прийде й радість життя... хіба ні?
***
У 2006 році ми одними з перших у світі дослідили вплив практик осмисленості на мозок методом нейровізуалізації. Отримані дані підтвердили, що самоаналіз активує дефолтну мережу мозку, ДММ. Наша програма з навчання практик осмисленості пройшла перевірку, ми розробили найсучасніші методи нейровізуалізації і зібрали чудову групу нейробіологів і дослідників із багатим клінічним досвідом. Практики осмисленості виявилися ефективними — люди, які пройшли курс медитації, почувалися набагато краще, ніж контрольна група, яка тільки очікувала на його початок. Однак головне питання полягало ось у чому: чи зможемо ми довести, що медитація зменшує рівень стресу, приглушуючи невблаганний потяг ДММ до самокопирсання?
У пошуках конкретних доказів того, що люди, які займаються медитацією, ставляться до себе менш критично, ми ретельно опрацювали дані фМРТ. Наша гіпотеза підтвердилася тільки частково: коли людина зосереджувалася на відчуттях, ми спостерігали меншу активність у ДММ, але це стосувалося і тих, хто прослухав курс, і тих, хто його ще не пройшов.
Ми не знаходили вагомих доказів на користь того, що ті, хто займається практиками осмисленості, менш критичні до себе. Спробувавши всі можливі хитрощі, ми витратили майже рік на повторний аналіз даних. Годинами зʼясовували, чого ця «я-ділянка» в мозку не вимикається, нарікаючи на те, що наша теорія не підтверджується. І вперто не помічали, що у нас уже є докази впливу практик осмисленості на інші ділянки мозку. Бо ці докази були не там, де ми очікували. Ми не знаходили того, що шукали, тобто свідчень зниження рівня самозацикленості. Натомість ми бачили зростання активності у тих частинах мозку, які опрацьовують тілесні відчуття, але вони перебували поза фокусом нашого дослідження.
А тоді нас осяяло. Переваги медитації осмисленості полягають не у відмові від свого «я». А у розширенні самовідчуття за рахунок сенсорного досвіду. Негативні думки втрачають силу не через те, що ми себе по-іншому оцінюємо чи придушуємо цей імпульс, а завдяки тому, що наша «я»-концепція збагачується новим, суперечливим, емоційним і, зрештою, творчим досвідом. Практики осмисленості не вимикають ту частину мозку, яка відповідає за самокопирсання, а активують інші його ділянки, насамперед ті, які опрацьовують відчуття. У підсумку учасники, які пройшли курс медитації, почувалися краще, ніж контрольна група, хоча на початку так само жалілися на стрес, тривожність і депресію.
Інтуїтивно ми знаємо, що сплеск відчуттів піднімає настрій. Коли ми відходимо від безкінечних роздумів і даємо тілу змогу відчути світ — спостерігаємо за заходом сонця на узбережжі чи вдихаємо аромат бузку, — це розслабляє і прояснює голову.
На жаль, цю природну реакцію відновлення, притаманну кожному, пригнічують упродовж усього нашого життя. У дитинстві нам кажуть «перестати ловити ґав і зосередитися»; у підлітковому віці «бути відповідальними й уважно робити домашнє завдання». Коли ми дорослішаємо, то маємо «не шкодувати ні часу, ні сил, щоб досягти успіху». Навіть якщо кожна з цих установок не має на меті нічого поганого, разом вони шлють нам однозначний сигнал: відчуття це марна трата часу, бо з них ніякої користі. Ніхто не розповідає нам, що у стані стресу ми втрачаємо здатність відчувати. А нехтуючи відчуттями, ми ставимо під загрозу психічне здоровʼя. Роблячи так усе життя, ми, найімовірніше, ніколи не навчимося користуватися перевагами своєї чуттєвої сторони, особливо тоді, коли вона нам найбільше потрібна.
Вправа: віддайтесь відчуттям
Учасники наших досліджень навчилися поринати у відчуття будь-де, зробивши це частиною свого повсякдення. Однак це вміння треба тренувати, бо органи чуття вправні настільки, що ми зазвичай не помічаємо їхньої роботи. Ось декілька вправ для початківців. Їх можна робити де завгодно, але важливо не відволікатися. Бо як дбаєш, так і маєш, у цьому випадку справді важливо бути уважним.
1. Зір
Вправа: хай де ви зараз, у приміщенні чи на вулиці, роззирніться і виберіть пʼять предметів, які вам добре видно, а тоді назвіть їх уголос або запишіть їхні назви. Заплющте очі. А тепер розплющте їх і подивіться навколо себе ще раз. Цього разу оберіть ті пʼять предметів, які спершу не помітили, бо вони розташовані на задньому плані або зливаються з іншими. Перерахуйте їх.
2. Дотик
Вправа: хай де ви зараз, у приміщенні чи на вулиці, попросіть приятеля/льку зібрати для вас кілька дрібних предметів, а тоді покласти у сумку так, щоб ви їх не бачили. Це може бути що завгодно: камінчик, монета, олівець, тенісний мʼячик, мушля, листок, рис. Заплющте очі і наосліп обмацайте кожну річ у сумці, досліджуючи її форму та розмір. Можливо, ви здогадаєтеся, що це, але важливіше зосередитися на тому, як це торкатися навмання, які риси оприявнюються, перш ніж ми почепимо на річ ярлик.
3. Слух
Вправа: пригадайте свій вихід на вулицю, а тоді складіть список почутих звуків. Залежно від того, де ви живете, це міг бути сигнал автомобіля, спів птахів, гомін голосів, клацання дверцят, шум вітру, шелест дерев, гуркіт метро, гавкіт собаки, шурхіт трави чи гравію. А тепер вийдіть надвір і прислухайтеся — почувши звук зі свого списку, викресліть його.
4. Нюх
Вправа: знайдіть пʼять звичних чи незвичних речей вдома або на вулиці і понюхайте їх. Вдихаючи, намагайтеся якомога яскравіше описати кожен із запахів, дайте йому назву, якщо це можливо, або придумайте, з чим він асоціюється. Наприклад, аромат апельсинової шкірки може нагадувати про сімейне свято. З чого почати? Понюхайте каву, рушник, спеції (корицю, імбир або карі), мило, окріп, землю у вазоні, свої пахви, мокре листя. Центри нюху й памʼяті сусідять у мозку, саме тому запахи часто навіюють спогади. Зверніть увагу на те, чи котрийсь із запахів матиме аналогічний вплив на вас.
5. Смак
Вправа: коли їстимете наступного разу, спробуйте відчути окремі смаки: солоний, солодкий, кислий, гіркий або пікантний. Неважливо, чи це перекус, чи ви їсте конкретний продукт, чи страву з багатьма інгредієнтами. Розпізнавши найвиразніший смак, назвіть його вголос.
Вправа: віддайтесь відчуттям, прямуйте за покликом серця — підтримайте «Бабель» просто зараз, а після цього похваліть себе: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]