Його й не треба було починати писати з малої. Це рішення для медіа було не те щоб погане, а просто ніяке. Рішення, яке ні на що не впливає, просто додає роботи авторам, літредам і навіть читачам. Навесні 2022 року всі взагалі писали як попало, навіть речення з малої літери починали. Читати це було важко для очей і зараз важко.
Чому ніяке? Це була політична позиція, відповідь на те, чого хотіла аудиторія. І навіть якийсь маркер, за яким можна було розпізнати своїх. І зараз настільки звично писати путіна з маленької, що робити інакше здається неправильним.
По-перше, не бачу в цій позиції нічого політичного, бо сама дія, в якій ця позиція виражається, стосується не політичних питань, а суто орфографії. У політичної позиції має бути політичний вплив хоч на щось. З великої літери власні назви пишуть не від великої поваги, а тому що є таке загальноприйняте правило.
По-друге, треба відрізняти цільову аудиторію медіа, для якої вони пишуть, від тієї, яка їх реально читає. Особливо, якщо це суспільно-політичні сайти. Ми маємо писати так, ніби вже за хвилину нас будуть читати всі носії мови на планеті. Саме тому, наприклад, ми робимо так багато довідок у текстах, пояснюючи контекст.
І давай чесно, ніхто не влаштовує референдумів серед аудиторії, як писати ті чи інші речі. В Україні є багато людей, які б хотіли, щоб медіа писали «зелена шмаркля» або «шоколадний Вальцман». Треба це робити, бо люди хочуть?
Ти утрируєш. Ми пишемо «ДНР» і «ЛНР» у лапках, хоча за правилами орфографії абревіатури не лапкуються. І, наприклад, абревіатуру НКР (Нагірно-Карабаська республіка) ми не лапкуємо, хоча це така сама самопроголошена республіка. Тобто у випадку з «ДНР» і «ЛНР» ми в першу чергу орієнтуємося на політичну позицію, а не на орфографію.
Більше того, Нацкомісія зі стандартів державної мови дозволила писати «росія» і «путін» з маленької в неофіційному спілкуванні. Тобто так робити можна, чому раптом ми почнемо писати з великої?
Ми це робимо саме тому, що визнання чи невизнання «ДНР» і «ЛНР» — це політична позиція. Тут є прямий і всім зрозумілий звʼязок між символічною частиною питання і політичною реальністю. Пишемо так — визнаємо. Пишемо інакше — не визнаємо. А у випадку з Путіним прикол в тому, що між великою чи малою літерою і питаннями поваги чи неповаги взагалі немає якогось системного усталеного звʼязку. Немає такої усталеної практики — пишемо з малої від неповаги. Можливо, в особистому листуванні чи коментарях у соцмережах — так. Але ми не працюємо в цьому регістрі мови.
Усталена практика — це ж теж не догма. Ще кілька років тому не було усталеної практики писати фемінітиви. А тепер це правило. Мова змінюється, і зазвичай — знизу, а не згори.
Це правда, але не в цьому випадку. Ми вже бачимо, що багато медіа тихенько повернулися до великих літер, тому що мова змінюється не як попало, а за певними принципами. Щось зручне стає нормою, незручне — не стає. Минув певний час, коли могла народитися нова система, як писати про все російське. Але не народилася.
Багато медіа продовжують писати по-різному — Путін з маленької, а Лавров з великої, наприклад. Чому? З поваги до Лаврова? Або «російська федерація», але «Російська імперія» в історичному контексті. Так і РФ не у 2000 році зʼявилася. Чи якщо мова про єльцинську епоху, то можна з великої? Немає відповідей. Безсистемність незручна і ніколи не стане нормою. А системи немає.
«Тихенько повернутися» — це для мене мерзенно і неповага до аудиторії. Що значить тихенько? Чуваки, ви взагалі не хочете пояснювати свої рішення? І я знаю чому — бо пояснення немає. У 2022 році путіна почали писати з маленької з цілком зрозумілої причини. І ця причина досі нікуди не зникла.
А системність є. Мені подобається варіант який в нас, — росія, рф, путін з маленької, а решта — за правилами.
Нічого не змінилося. Просто іноді люди від емоцій набувають шкідливих звичок. Хтось, наприклад, у березні 2022 року почав багато пити алкоголю. І чи є той факт, що війна продовжується, приводом пити далі? Для мене ці ігри з правописом — саме така шкідлива звичка.
Загалом пояснення просте — повернулися до правопису, системи й логіки. У медіа працюють люди, інколи вони роблять щось без належного обґрунтування, тому що «всі побігли, і я побіг».
У 2022 році більшість медіа писали «гауляйтер», маючи на увазі керівників окупаційних адміністрацій. Потім вже розібралися, хто не знав, що гауляйтер — це специфічна партійно-адміністративна посада в Третьому Рейху, аналогів якої у сучасній Росії просто немає. І перестали вживати це слово як нелогічне в цьому випадку.
Дивись, ми почали писати, що Лукашенко — самопроголошений президент, коли він очевидно сфальсифікував вибори. А путіна — з маленької, коли він розпочав велику війну. Щоб відкотитися назад, треба якась поважна причина.
Не обовʼязково. Інакше виходить, зробивши помилку раз, треба її повторювати й повторювати, сподіваючись, що вона стане нормою. І навіть якщо вже зрозуміло, що не стане, треба все одно повторювати, щоб ніхто нічого не запитав. Це дивно.
У нас із тобою різний підхід: ти називаєш це помилкою, я — позицією.
Ну, от ти згадала Лукашенка. Він самопроголошений, тому що не перемагав на демократичних вільних виборах. Це факт, не емоції. Путін, на жаль, існує незалежно від того, як ми його пишемо. І писати його «без поваги» — це не політичний акт.
І як тоді цю малу літеру передавати на телебаченні чи в ютубі — з огидою плювати на підлогу після цього слова? Щоб ніхто не подумав, що ми його поважаємо? Це вже трохи зайвий ритуал, типу коли трудящі чують імʼя Кім Чен Ина, вони мають посміхатися, а коли чують імена ворогів народу — сипати прокльонами й демонструвати неповагу. Теж політична позиція, у певному сенсі.
Ця дискусія мені нагадала, як колись ліберальні російські медіа рвали на собі рубаху за право писати «на Україні», бо так правильно з точки зору російської мови. А коли почалася велика війна, виявилося, що є речі важливіші за усталені правила.
Ми не можемо в усьому спиратися тільки на правила. Чисто технічно немає нічого поганого в номері 44 на формі збірної Німеччини з футболу, але через те, що він нагадує значок СС, його прибрали.
Це я до того, що навіть прості речі можуть мати подвійний сенс. І порушувати догми — це нормально.
Питання про «в/на Україні» має один нюанс: українці просили та вимагали писати так, як вони вважають правильним. Був колективний запит писати «в», який росіяни ігнорували. Ніякого запиту писати Путіна і Росію виключно з маленької літери немає і не було. Деякі медіа і не починали цього робити, і ніхто їх не клеймить.
Якби не було такого, то медіа не зробили б це в унісон. Так само багато медіа, і ми, відмовилися від російської версії сайту. Хтось відмовився говорити російською. І якщо це зробили не всі, це не означає, що таке рішення було неправильним.
Колись «Бабель» сповіщав про повітряні тривоги у своєму телеграм-каналі. Згодом перестав, бо це робили інші профільні пабліки. Потреба відпала сама собою. Для мене потреба перестати писати росію з маленької відпаде, коли закінчиться війна і рф поверне нам всі території. Це, мабуть, і буде той переламний момент. Можливо, це буде щось інше, але поки що цей момент не настав.
Я не вважаю, що в медійній роботі треба керуватися принципом обітниці. Обітниця — справа особиста, а ми працюємо в колективі для ще більшого колективу — усього суспільства. Саме тому і виникають правила — для зручності багатьох усупереч окремим індивідуальним бажанням і обітницям.
Палкі суперечки не заважають нам робити свою роботу (а навпаки, допомагають). Підтримайте нас: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].