Двадцять другого березня 2024 року в Одесі тепло і сонячно, але частина містян сидить без світла. З другої половини лютого росія постійно обстрілює Одесу ракетами і дронами. Чергова атака напередодні була по енергетичній інфраструктурі. Електрики немає і в Спасо-Преображенському соборі. В нижньому храмі, що майже не постраждав від прильоту, темно — там немає вікон. При тьмяному світлі свічок видно, як по храму обережно ходять і хрестяться люди.
Нижній храм собору. В ньому немає світла через атаку росіян напередодні репортажу.
Сергій Поляков / «Бабель»
Протоієрей Степан каже, що після ракетного удару служби проводять тільки тут. А в перші дні великої війни нижній храм був укриттям для сотень одеситів. Тепер ховатися в храм люди не приходять, хоч обстріли майже не припиняються. І справа не тільки в тому, що за два роки люди звикли до тривог і часто їх ігнорують. Прихожан стало значно менше — вони виїхали з Одеси. А ще після атаки, додає священник, люди просто побоюються приходити в собор, хоча в нижньому храмі цілком безпечно.
Зруйновані частини оздоблення собору.
Сергій Поляков / «Бабель»
Головна святиня нижнього храму — мощі архієпископа Інокентія, якого вважають покровителем Одеси, у 1997 році церква приєднала його до сонму святих. Ще одна пам’ятка собору — ніші з прахом Михайла і Катерини Воронцових. Дві плити з написом російською мовою. На питання, чи немає в церкви проблем з тим, що в українському храмі зберігають рештки російських діячів, священник стримано відповідає: «Ні». Тим більше, додає він, з’явилися вони тут ще в 2005 році, коли собор побудували заново.
Протоієрей Степан на верхньому поверсі собору, з якого добре видно всі руйнування.
Сергій Поляков / «Бабель»
Піднімаємося в так званий верхній храм, по якому і прийшовся удар. За вісім місяців тут встигли поставити нові вікна й двері. Разом з нами по храму ходять двоє працівників ЮНЕСКО. Вони досі оцінюють збитки від російського удару. Кожного дня працюють і будівельники, але сьогодні, через те, що немає світла, в соборі тихо і майже порожньо.
Історія храму починається з 1795 року, коли на місці будівництва заклали перший камінь. В 1808-му храм урочисто освятили. Згодом він став центром Херсонсько-Таврійської єпархії, розповідає отець Степан, кафедральним собором — це означає, що там служив єпископ. На початку ХХ століття собор був одним з найбільших храмів тодішньої Російської імперії.
У 1932 році радянська влада вирішила закрити собор, а вже за чотири роки його підірвали. Рештки розграбували — винесли золото та ікони.
— Коли собор мали підірвати, одесити стали навколо нього, — розповідає отець Степан. — Всередину їх не пускали, і зробити вони нічого не могли. Вони просто стояли і дивилися, що буде.
Спасо-Преображенський собор на початку ХХ століття.
Wikimedia / «Бабель»
Із цегли, яка залишилася після вибуху, побудували школу неподалік храму. А на його місці з’явився фонтан. Священник каже: спершу замість собору мали побудувати громадський туалет. Але закоханий в Одесу академік Володимир Філатов, який був дуже релігійною людиною, наполіг, щоб це був фонтан, а не вбиральня.
Фонтан «Ваза Філатова» на місці собору в радянські часи. Після відновлення собору фонтан перенесли, тепер він навпроти храму.
Wikimedia / «Бабель»
Про відновлення собору заговорили одразу після розвалу Радянського Союзу. Але будувати його наново почали в 1999 році. Собор намагалися зробити максимально схожим на оригінал, та повторити все не вийшло — залишилося надто мало фотоматеріалів того періоду. Проте робота була грандіозною, каже отець Степан, розписувати храм приїздили іконописці Свято-Успенської Почаївської лаври. У 2005 році собор освятили.
Дах собору до і після атаки росіян.
Getty Images / «Бабель»; Сергій Поляков / «Бабель»
До російської атаки на собор митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела часто називали сепаратистом. У минулому він депутат Одеської міської ради від Партії регіонів, виступав проти автокефалії УПЦ, проти інтеграції України в НАТО і ЄС. У 2022-му Агафангел засудив росію, а влучання в собор назвав «геноцидом українського народу». Протоієрей Степан каже, що насправді митрополит завжди був послідовним.
— Позиція Української православної церкви була незмінною і до атаки, — вважає він. — Митрополит Онуфрій у перші дні засудив війну і сказав, що немає виправдання тим, хто її починає. Для мене теж з перших днів все було зрозуміло. Я нікуди не поїхав, залишився тут. Відспівував людей, які загинули [від ракетних ударів], дітей. Церква постійно допомагає військовим.
Зруйнована ракетним ударом стіна собору.
Сергій Поляков / «Бабель»
Там, де раніше був приділ Святителя Петра, — зруйнована стіна, в отворі можна розгледіти Соборну площу. Ракета знищила більшість кіотів і різниць. Зі стели звисає побита люстра. Через пожежу, що спалахнула одразу після удару, вигоріли навіть деякі стіни.
Ікони і люстра, пошкоджені уламками. Стіна, яка вигоріла під час пожежі. Тут була церковна лавка.
Сергій Поляков / «Бабель»
Деяких святинь після атаки так і не знайшли. Отець Степан не виключає, що їх вкрали в хаосі перших днів. Допомагати розбирати завали прийшло багато одеситів, і не всі, каже священник, мали добрі наміри.
Сергій Поляков / «Бабель»
Грошей на відновлення собору церква ще не отримала, стверджує протоієрей. В тому числі, і €500 тисяч, що мала передати Італія. Те, що відновили зараз, робили виключно за гроші єпархії та пожертви прихожан.
Сергій Поляков / «Бабель»
Наостанок питаю в отця Степана, чи змінилися прихожани і він сам після атаки.
— Біда об’єднує людей. Люди приходять просто поставити свічку, часто питають: «Батюшка, коли це все скінчиться?», — відповідає священник і вперше за розмову сам торкається неприємної теми — критики УПЦ МП за її зв’язки з росією. — Сподіваюся, люди стануть добрішими один до одного. Нам кричали, що ми російська церква. Але хочуть критикувати — хай. Господь усе бачить.
Сергій Поляков / «Бабель»
Щоб «Бабель» і далі міг розказувати важливі історії, підтримайте нас: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].