Чому Alone in the Dark змінила жанр
Французька компанія Infogrames зʼявилася в 1983 році. Вона розробляла і продавала переважно ігри за мотивами франко-бельгійських коміксів — «Астерікс і Обелікс», «Тінтін» тощо. Це був хороший бізнес, тому ще в 1980-х Infogrames почала активно поглинати невеликі студії розробників, спочатку французькі, а згодом навіть британські й американські.
Також компанія купляла права на відеоігрову адаптацію різних тайтлів і франшиз. І швидко вийшла за межі європейських коміксів. Так, у 1991 році Infogrames купила права на настільну гру Call of Cthulhu компанії Chaosium. Конкретних планів щодо гри поки не було, лише загальна концепція — гравець мав запалювати сірники та інші джерела світла в абсолютній темряві, щоб отримати якусь інформацію про оточення.
Ідеєю відеоігрового горору особливо захопився програміст Infogrames Фредерік Рейналь. Він любив цей жанр загалом, був шанувальником фільмів Даріо Ардженто і Джорджа Ромеро та давно хотів попрацювати над чимось подібним. Рейналь пішов до керівництва і заявив, що хоче очолити проєкт. Але генеральний директор Infogrames Бруно Боннелл вирішив, що програмісту забракне досвіду, і відмовив.
Тоді Рейналь почав працювати над грою неофіційно. Разом з колегами з Infogrames — геймдизайнером Дідьє Шанфре і художницею Яель Барроз — він у вільний від роботи час працював над ескізами та демоверсією нової гри. Уже у вересні 1991 року Рейналь презентував концепцію керівництву й отримав карт-бланш на розробку. Йому дали ще чотирьох людей в команду, стабільне фінансування і професійного сценариста Юбера Шардо, який мав досвід роботи у 20th Century Fox. Гра отримала назву Alone in the Dark. А ще — за цей час між Рейналем і Барроз почався роман, згодом вони одружилися і народили двох дітей.
Alone in the Dark (1992) / «Бабель»; Alone in the Dark (2024) / «Бабель»
Відеоігри в жанрі горору існували й до Alone in the Dark. Їх можна умовно розділити на дві групи.
- Текстові горори. Саме серед них переважно були ігри за мотивами творів Говарда Лавкрафта. Ще в 1979 році вийшла гра Kadath для компʼютера Altair 8800. У 1987 році вийшла класична текстова гра The Lurking Horror від американської студії Infocom. А ще за два роки — The Hound of Shadow від Electronic Arts. Текстові ігри створювали атмосферу, могли викликати тривогу і навіть налякати. Однак для графічної гри їхні методи не підходили, потрібні були, власне, геймплейні механіки, які б викликали схожі емоції.
- Першим графічним горором зазвичай називають Mystery House 1980 року від Sierra On-Line. Але по суті це був детектив на механіках настільної гри Cluedo. З 1989 року вже зʼявилися ігри, які заклали основи жанру survival horror. Це американська Project Firestart від Dynamix і японська Sweet Home від Capcom. Це вже були майже готові сучасні survival horror — замкнена локація, яку неможливо покинути, головоломки, вразливі головні герої, які швидко помирають та інколи змушені не битися, а тікати від ворогів.
Проте просто скопіювати геймплей Infogrames не могли з двох причин. По-перше, ці ігри були напружені, атмосферні, складні, але все ж не лякали. Виникало питання, наскільки графіка того часу взагалі могла справді налякати. По-друге, Project Firestart продалася дуже погано, а Sweet Home ніхто не знав за межами Японії, тобто обидві гри не були комерційно успішними.
Фредеріку Рейналю та його команді треба було зібрати все докупи. Зробити атмосферну лавкрафтіанську гру на рівні найкращих текстових горорів і додати ключові геймплейні рішення Project Firestart. Та зробити це так, щоб гру помітили й купили. Реліз у 1992 році довів, що в Infogrames все вийшло.
Візуально Alone in the Dark була новаторською, ігор у 3D тоді було небагато. Рейналь від початку планував робити персонажів і деякі обʼєкти тривимірними, але на фоні зображень реального маєтку 1920-х років. Однак виявилося, що потужностей тогочасних компʼютерів на це не вистачить, тому на фон все ж намалювали 2D-локації. Головна знахідка розробників, яка багато в чому зробила грі атмосферу та яку потім копіювали в численних інших survival horror, — фіксована камера, що давала такі ракурси локацій, які викликали у гравця тривогу. Гравець не міг подивитися, що там за рогом, не міг бачити, наприклад, увесь довгий коридор одночасно, і не знав, що його чекає попереду.
Основна концепція Рейналя полягала в тому, що гравцю має бути незручно — пересуватися, цілитися, битися, тікати чи просто досліджувати локації. У героїв є вогнепальна зброя, але до неї вкрай мало набоїв. Деяких ворогів взагалі не можна вбити — лише сховатися від них чи пройти далі, розвʼязавши головоломку.
Під час розробки компанія Chaosium відкликала ліцензію на адаптацію Call of Cthulhu. Їй не сподобалося, що гра не заснована на конкретному оповіданні Лавкрафта, але має власний сюжет в його стилі. До того ж Infogrames взагалі не використала у грі механіки настолки, тобто це вже була ніяка не адаптація. Утім, грі це не зашкодило, навпаки, її сприймали як щось справді нове, а не просто настолку в компʼютері.
Критики були в захваті, називали Alone in the Dark революційною і проривною грою, хвалили графіку і музику. Популярний тоді американський журнал Computer Shopper теж відзначив ідею з фіксованою камерою і писав, що вона робить гру кінематографічною.
Alone in the Dark стала другою за продажами грою для ПК 1993 року, поступившись лише космічному симулятору Star Wars: X-Wing. До 2000 року продали 2,5 мільйона копій, що на той час було багато. Також вона зібрала чимало нагород — три відзнаки на European Computer Trade Show, найкраща закордонна гра року за версією американського Consumer Electronics Show і багато інших. Та цей феноменальний успіх був для Alone in the Dark останнім.
Alone in the Dark (1992) / «Бабель»
Прокляття Alone in the Dark
В Infogrames, яка багато років працювала з чужими франшизами, швидко зрозуміли, що успіх Alone in the Dark — гарний привід створити власну гру. Тому одразу почали робити другу частину гри й планувати третю. Однак відносини між Рейналем і керівництвом компанії сильно зіпсувалися. Ще перед релізом Alone in the Dark його змусили замінити в титрах фразу «Гра Фредеріка Рейналя» на «Гра Infogrames». Рейналь вважав, що генеральний директор Боннелл применшує його заслуги, з огляду на те, що від початку він взагалі працював над грою безплатно і був основним її ідеологом.
Були суперечки й щодо другої частини гри. Рейналь знову хотів робити щось кардинально нове, з оновленою графікою на новому рушії. Але Боннелл вважав навпаки — не треба міняти схему, яка працює. Зрештою Рейналь пішов з Infogrames разом з дружиною Яель Барроз ті більшістю членів команди. У 1993 році вони створили власну студію Adeline Software International, відому за дилогією едвенчур Little Big Adventure.
Alone in the Dark 2 випустили в кінці 1993 року вже без авторів першої частини. Візуально вона виглядала так само, а геймплейно була ближча до шутера — головоломок стало менше, а боїв значно більше. Критики та гравці прийняли другу частину загалом схвально, хоча й наголошували, що вона менш вдумлива і скоріше перевіряє рефлекси гравця, аніж розум.
Третя частина вийшла в 1995 році. Візуально вона не відрізнялася від перших двох і майже не мала нових геймплейних рішень. Преса відгукнулася позитивно, але без великого захоплення.
А в 1996 році японська компанія Capcom випустила першу частину Resident Evil для першої PlayStation, яка забрала на себе увагу гравців. Resident Evil виглядала краще за Alone in the Dark і, хоча й базувалася на її геймплеї, була набагато сучаснішою.
На початку 2000-х в Infogrames почалися значні зміни. Холдинг Infogrames Entertainment SA придбав компанію Hasbro Interactive, яка володіла торговою маркою Atari. У 2003 році холдинг Infogrames Entertainment SA перейменувалися на Atari SA.
Тоді ж у компанії вирішили відродити франшизу Alone in the Dark. У 2001 році вийшла Alone in the Dark: The New Nightmare із новою сучасною графікою. Вона отримала стримано позитивні відгуки критиків, але вже не могла конкурувати з потужною франшизою Resident Evil. До того ж нова гра була дуже схожа саме на Resident Evil, а не на старі Alone in the Dark. Рішення скопіювати майже все в конкурента було дивним, бо Resident Evil мала по суті все те саме, тільки краще.
Сам жанр survival horror за цей час істотно змінився. Вийшли не тільки три частини Resident Evil, а ще й дві частини Silent Hill від японської компанії Konami, які демонстрували новий рівень горору у відеоіграх. Infogrames банально не мали ідей, як саме конкурувати з ними та залучати гравців.
Уся подальша історія Alone in the Dark — це історія провалів. У 2005 році вийшов однойменний фільм, який знімав сумнозвісний режисер Уве Болл. Екранізація була не просто поганою, вона часто потрапляє у списки найгірших фільмів в історії. При бюджеті у $20 мільйонів у прокаті фільм зібрав лише $10 мільйонів. Попри це у 2008 році вийшла друга частина, яку продюсувала компанія Болла. Вона зібрала у прокаті $133 тисячі.
Ігри теж виходили. У 2008 році вийшла нова Alone in the Dark, в якій французи спробували перевинайти жанр survival horror. Вони зробили ставку на свободу — гра була інтерактивною, гравці могли водити авто і по-різному взаємодіяти з оточенням. Наприклад, зачинені двері можна було зламати, вибити або навіть спалити. Важливою фішкою гри стала реалістична фізика вогню. Але гра вийшла відверто недоробленою, сюжет був слабким, а оцінки критиків — низькими. Жодну свою ідею розробники не довели до кінця.
У 2015 році вийшла Alone in the Dark: Illumination, яка вже була просто шутером від третьої особи. І далеко не найкращим, про що свідчить оцінка 19/100 на Metacritic. Після цього оглядачі та ігрові журналісти відверто «поховали» франшизу.
Парадокс Alone in the Dark у тому, що успішна перша частина 1992 року, по суті, навчила всіх інших робити горори. Геймдизайнер Сіндзі Мікамі, який працював над першими частинами Resident Evil, у 2014-му зізнався, що без першої Alone in the Dark його ігри були б звичайними шутерами, бо саме там він піддивився ключові геймплейні механіки. Вплив гри визнавали всі розробники, які працювали з жанром горору. Та поки конкуренти запускали популярні франшизи, робили успішні рімейки й мали непогані екранізації, Alone in the Dark так і залишилася старою поважною грою, яку всі шанували, але в її продовження не грали.
У 2018 році Atari продали франшизу Alone in the Dark австрійському видавцю THQ Nordic, відомому серіями Darksiders і This is the Police. Австрійці саме активно цікавилися відновленням старих франшиз. І заявили, що перезапустять Alone in the Dark.
Розробкою нової частини зайнялися Pieces Interactive, відома за грою Magicka 2. До команди залучили художника Гая Девіса, який працював із режисером Гільєрмо дель Торо, зокрема над оскароносним фільмом «Форма води» 2017 року. А голоси й зовнішність головним героям дали відомі актори Джоді Комер і Девід Гарбор. THQ Nordic навіть отримали благословення Фредеріка Рейналя, який пообіцяв консультувати розробників у разі потреби.
А головне — нова гра мала бути рімейком першої частини, тобто повернутися до класичної формули, але з урахуванням сучасних трендів survival horror. Гравець знову обирає між Едвардом Карнбі й Емілі Хартвуд і вирушає досліджувати маєток «Дерчето».
Якою вийшла нова Alone in the Dark
Оцінки критиків напрочуд різні. Наприклад, оглядач The Guardian Рік Лейн поставив грі мінімальний бал і розкритикував майже все. На думку Лейна, бої з монстрами та головоломки виглядають як дві різні гри, бо геймплейно вони ніяк не поєднані. Також він бачить проблему в тому, що формула «зробити управління незручним спеціально», яка працювала в 1992 році, зараз виглядає дивно. Також Лейн критикує гру за брак візуальної фантазії. Та вважає, що актори банально не старалися.
«Комер, здається, не розуміє особистість Хартвуд; майже кожен рядок, який вона вимовляє, тонально блідий. [...] У Гарбора справи трохи кращі, хоча часто здається, що він читає сценарій, дивлячись на годинник», — пише він.
В оглядача PCGamer Александра Чаційоану діаметрально протилежна думка. Він поставив грі 76/100 і загалом залишився задоволений. Оглядач каже, що часткове повернення до витоків жанру — це якраз гарна ідея. А нова Alone in the Dark — гарний приклад того, як це можна робити з повагою і відсиланнями до оригінальної гри.
«Якщо залишити осторонь незначні сумніви, Alone in the Dark — це шалений успіх, а не цинічна спроба заробити на поміркованому бренді. Гра зроблена з розумом і любовʼю до серії», — пише він.
Марк Ділейні з GameSpot пише, що гра вийшла посередньою. Є гарні головоломки, а є вкрай нелогічні, є вдалі рішення, а є відверто провальні. Наприклад, Ділейні розкритикував бойову систему, яка, на його думку, лише дратує гравця. Але зазначив, що атмосфера у гри чудова, особливо музика. Він вважає, що гра не те щоб погана, але точно не має шансів відродити франшизу на достойному рівні.
Оглядач GamesRadar Леон Герлі звертає увагу на інший аспект — у грі не так багато жаху, як хотілося б. Він каже, що певні страшні моменти, звісно, є, але до ефекту першої частини 1992 року дуже далеко. Хоча сучасного гравця вже й набагато важче налякати.
Нова Alone in the Dark точно не вийшла шедевром і, можливо, не дотягує до сучасних ключових ігор жанру, таких як Alan Wake II. Та можливо, повернувшись до витоків франшизи, розробники зможуть почати все спочатку і винайти нові методи, як зробити survival horror знову страшним.
Alone in the Dark (2024) / «Бабель»
Горори не такі й страшні, коли є підтримка читачів: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].