Сі Цзіньпін визначає долю світу, а світ його майже не знає. Велика історія про правителя КНР, якого зреклася мати і майже знищила рідна комуністична партія

Від кронпринца до ворога

Шістдесяті роки ХХ століття. Сі Цзіньпіну 13 років, він син близького соратника Мао Цзедуна ― Сі Чжунсюня. Разом з батьками, двома братами й трьома сестрами Сі живе в закритому кварталі Китаю, ходить до школи для дітей партійної еліти й має друзів з вузького кола «кронпринців». Так у країні називали нащадків творців комуністичного Китаю — всі розуміли, що з часом ці діти керуватимуть КНР просто завдяки своєму походженню. Таких людей у країні було лише близько трьохсот.

Тим часом у колись взірцевому для Китаю СРСР повним ходом йшла відлига і розвінчання культу особи Сталіна. У самій КНР пожинали плоди «Великого стрибка вперед» ― аналога радянської індустріалізації. Цей експеримент китайцям не вдався — десятки мільйонів людей померли від голоду. Мао Цзедуна почали критикувати свої ж партійці. У відповідь він заявив, що в Комуністичній партії Китаю існує «буржуазний штаб» — джерело всіх проблем. Щоб їх вирішити, китайським комуністам належало «очиститися» ― так почалася ціла серія репресій, які згодом назвали Культурною революцією. До великого списку ворогів партії потрапила й родина Сі.

У 1962 році Сі Чжунсюня відправили з посади заступника керівника Державної ради ― фактично віцепремʼєр-міністра ― під домашній арешт. Формальний привід ― Чжунсюнь похвалив роман «Біографія Лю Жидана», один із персонажів якого нагадував опального прихильника ліберального курсу Китаю Гао Гана. На початку 1950-х той намагався влаштувати змову і отримати владу. Сі-старший мав ліберальні як на комуніста тих часів погляди. В 1966 році Мао переніс очищення Комуністичної партії з владних коридорів на вулиці. Право переслідувати людей отримали загони «вартових революції» — хунвейбінів.

«Вартові революції» на вулиці схопили Сі-старшого, засліпили його ліхтариком і кричали мегафоном у вуха, аж доки той не знепритомнів. Сі-молодшого привели до школи, де влаштували сеанс публічного осуду, на якому змушена була виступити навіть його мати. З критикою свого чоловіка мати Сі Цзіньпіна виступала й на суді. Якось затриманий хунвейбінами 13-річний Цзіньпін утік з-під варти. Під дощем він прийшов додому, сподіваючись зігрітися й поїсти, однак залякана владою мати не те що не пустила сина ― вона повідомила про втікача поліції. Його знову забрали під варту, він сидів у закладі — аналогу СІЗО. Там хлопцю погрожували смертю.

«Червоний терор» пережила не вся родина: зведена сестра Сі-молодшого, не витримавши тиску, вчинила самогубство. У 1967-му стало трохи легше — «перевиховання» колишньої еліти набуло інших форм. Сі Чжунсюня відправили працювати на тракторний завод у містечко Лоян у центральному Китаї, потім запроторили за ґрати.

А Цзіньпін не з доброї волі став учасником програми «Назад у село» — колишню інтелігенцію відправляли в депресивні регіони працювати руками. Це, на думку Мао, мало допомогти китайцям-містянам пізнати справжні цінності в житті, на противагу накинутим у «буржуазних» закладах освіти. Університети в Китаї ліквідували.

У 1969 році Сі Цзіньпіна відвезли за 800 кілометрів на схід від Пекіну, до гірського села Ляньчжахе. Там не було не те що звичних благ цивілізації, а часто навіть типових сільських будинків: 15-річний Сі жив у «кімнаті», видовбаній у підніжжі гори. Він тяжко працював, руки свербіли від укусів мух. Коли Цзіньпін уперше після довгої перерви побачив мʼясо, кинувся їсти його сирим.

За три місяці Цзіньпін утік із Ляньчжахе до Пекіну ― однак там його схопили спеціальні загони, які полювали на втікачів із «Назад у село». Щоб скарати, його змусили рити канави, а потім знову відправили до Ляньчжахе ― цього разу на сім років. Він допомагав копати колодязі, насипати дамби, прокладати дороги і навіть трохи лікував місцевих. Сі згадував, що якось ремонтував у селі біогазову установку, і механізм дав збій, обляпавши все його обличчя нечистотами. Та все ж, залишаючи село у 22 роки, Сі вперше після смерті зведеної сестри заплакав.

Фото із сучасного музею в селі Ляньчжахе про перебування там Сі Цзіньпіна ― з демонстрацією побутових умов, у яких жив теперішній лідер Китаю.

Getty Images / «Бабель»

Getty Images / «Бабель»

Getty Images / «Бабель»

Китайські можновладці зазвичай приховують свої переживання, деталі особистого минулого і особливо проблеми. Однак Сі Цзіньпін, перед тим як очолити Китай, любив розповідати про минуле. Це був продуманий, потрібний з двох причин крок. По-перше, історії про страждання Сі зближали його з народом, адже страждають усі. А по-друге, все це ― лише тло для особистісного зростання і змін, які, як підкреслює офіційна пропаганда, згодом чекали на Сі. Підвалини для цього заклала важка праця в Ляньчжахе, де Цзіньпін «зрозумів своє призначення в житті», а запорукою успіху стала партія. Мовляв, саме комунізм ― але класичний, без надмірностей Культурної революції ― допоміг Сі оминути всі спокуси, які поставали перед «кронпринцами».

Просто чоловік відомої співачки

Цзіньпін повернувся до Пекіну в 1976-му, коли помер Мао, і, відповідно, завершилася Культурна революція. Багатьох опальних партійців, зокрема й Сі-старшого, реабілітували, сімʼї воззʼєднувалися і повертали свій колишній вплив. Однолітки Сі влаштовували вечірки й дивилися західні фільми. Але не Цзіньпін. Ще в Ляньчжахе він наполегливо намагався стати членом китайського аналога комсомолу. Шість разів йому відмовляли, а на сьомий, завдяки знайомству з місцевим партійцем, таки прийняли. Членом Компартії Китаю він став з десятої спроби. Тож і в Пекіні основним інтересом Сі-молодшого була партійна робота.

У 1979-му Сі за батьковою протекцією став секретарем одного з китайських воєначальників. Це був щасливий квиток. По-перше, Сі зрозумів, як функціонує громіздкий китайський державний апарат. По-друге, Китайська народно-визвольна армія — це, по суті, мілітарне крило Компартії КНР, тому для успішної партійної карʼєри важливо мати авторитет серед військових. Сі тоді позаводив звʼязки, які потім не раз ставали йому в пригоді.

У 1982-му він перейшов на партійну роботу в бідну провінцію Хубей, а 1985-го ― у Фуцзян. Приблизно тоді в партії замислилися про оновлення: середній вік китайських комуністів був 72 роки. У список із тисячі «нових облич», які теоретично могли б очолити Китай, потрапив і Сі Цзіньпін. Спершу Сі керував прибережним містом Нінде, і є фото, де він, закинувши сапку на плече, з усмішкою йде поряд із фермерами. На початку 1990-х Сі призначили мером Фучжоу — столиці провінції Фуцзян, і головою місцевого осередку Компартії.

Сі встиг одружитися, спершу невдало — шлюб із донькою дипломата Ка Ліньнін тривав три роки. Другою дружиною політика стала співачка Пен Ліюань, відома на весь Китай своїми патріотичними піснями. Їхнє весілля в 1987-му було вкрай скромним: офіційна пропаганда розповідає, що коли після невеликої церемонії в ресторані молодята запросили двох найближчих друзів додому, чай для них довелося наливати в стакани для зубних щіток.

Пен Ліюань тоді була значно відомішою за свого чоловіка. Під час студентських протестів на площі Тяньаньмень саме їй доручили виступати перед солдатами — після того, як ті розігнали мітингарів. На одному з гонконгських ток-шоу в 1990-х Пен навіть якось спитали, чи не складно її чоловіку поряд із такою успішною дружиною.

«Як традиційна китайська жінка, я завжди буду йому підвладна, — відповіла Ліюань. — Я б не вийшла за «нижчого» від себе. Завжди хотіла мати чоловіка зі стрімкою карʼєрою, високими прагненнями та ідеалами».

Високі прагнення в Сі дійсно були. А трампліном для злету його кар’єри став великий корупційний скандал.

Пен Ліюань виступає перед солдатами, що брали участь у придушенні протестів на площі Тяньаньмень, 1989 рік.

China Digital Times / «Бабель»

Один із сучасних виступів Ліюань.

Getty Images / «Бабель»

Єдиний чистий чиновник Фуцзяну

Після смерті Мао Цзедуна фактичним керівником Китаю став Ден Сяопін. Йому належить концепт «соціалізму з китайськими особливостями», тобто з практично ринковою економікою. Ця політика зробила з КНР «світову фабрику». Великі гроші — велика корупція. Символом того, як можна заробляти в обхід закону, став Лай Чансін.

Найстарший з восьми дітей бідної сільської родини, Лай навчався в школі лише три роки. Це була вся його формальна освіта. У 20 років, невдовзі по смерті Мао, він започаткував бізнес із виробництва болтів, гайок і дрібних автодеталей. Справа була прибутковою, і крок за кроком Лай збудував величезну компанію ― найбільшого приватного імпортера автівок у КНР.

У 1990-му Чансіну було 32 роки. Він перебрався до Сяменю ― курортного й портового міста на півдні Китаю. До імпорту автівок додалися торгівля сигаретами й нафтою: компанії Лая забезпечували одну шосту від всього імпорту нафти в країну. Наступним кроком стало будівництво: Лай звів найвищий у Сямені хмарочос і новий термінал місцевого аеропорту ― на той момент найбільший у Китаї. Завдяки Лаю в його селі зʼявились асфальтовані дороги, а неподалік ― копія Забороненого міста. Згодом Чансін придбав футбольний клуб, де час від часу був за воротаря. Цим він здобув прихильність широкої публіки.

Лай одразу зрозумів, що для успіху в бізнесі необхідно завʼязати корисні знайомства з чиновниками. Тому ще з 80-х він щедро витрачався на хабарі та забаганки потрібних людей. Для когось Чансін влаштовував в університет доньку чи сина, комусь фінансував кишенькові бізнеси. А символом цієї системи став так званий Червоний особняк ― будівля в центрі Сяменю.

Перший поверх цього пишного будинку був вітальнею. На другому розташувався розкішний ресторан, де працювали найкращі шеф-кухарі з Гонконгу й завжди було вдосталь унікальних вин і коньяків. На третьому поверсі працював спа-центр, на четвертому гості співали в караоке й танцювали. На пʼятому й шостому поверхах були кімнати повій, а на останньому, сьомому ― офіс Лая Чансіна. Всі послуги і страви були без цінників. За них розплачувалися якось згодом, добрими справами.

Відвідувачами Червоного особняка були переважно чиновники. Вдячні, вони допомагали Чансіну відкривати будь-які двері. Завдяки кишеньковим сяменьським митникам він міг завезти до Китаю будь-що. Зрештою обсяги контрабанди стали такими значними, що керівництво Китаю просто не змогло закривати на це очі.

У 1999-му до Сяменю вирушила група з 1 200 слідчих ― розбиратись у махінаціях. Але підкуплений Чансінем керівник місцевої поліції попередив його, і той встиг втекти на човні до Гонконгу. Звідти він поїхав до Канади, де попросив притулку. Йому відмовили, але завдяки бюрократичній тяганині Лай з родиною прожив там десять років. Протягом цього часу китайські слідчі викрили його схему ухиляння від податків. Збитки становили понад $6 мільярдів.

Боротьбу з недобросовісними чиновниками очолив Сі. Партія вирішила, що він просто не знав про корумпованість своїх підлеглих і точно не брав у цьому участі. У місцевій пропаганді Сі почали називати «єдиним чистим чиновником Фуцзяну». Його відповідь на корупційний скандал була швидкою й жорсткою. На місцевому зʼїзді комуністів він пообіцяв «вимести всіх заплямованих членів партії без жодного співчуття ― байдуже, на яких зловживаннях їх спіймали». Так і сталося: понад 150 місцевих чиновників заарештували, кількох стратили. Вважалося, що влада ефективно розібралася з корупцією, і не в останню чергу завдяки Сі Цзіньпіну. В середині нульових, коли корупційний скандал прогримів у Шанхаї, у відставку відправили і місцеву владу. Наводити порядок призначили саме Сі.

Боротьба за порядок

Антикорупційна війна наприкінці нульових була саме тим, чого в Китаї прагнули чи не найбільше. Країною правив Ху Цзіньтао, відомий мʼякістю характеру. Хабарі брали, не ховаючись. У вихідні чиновників нерідко можна було побачити за новим трендовим захопленням ― у місцевих гольф-клубах. Партійці грали в сорочках із довгими рукавами й білих рукавичках — щоб їх не можна було ідентифікувати за засмагою. За них часто платив хтось інший: завозив до клубу валізу готівки й попереджав, що в такий-то день пограти приїдуть десяток людей з явно фальшивими поширеними прізвищами Чонг або Венг. Престижна гра теж була поширеною формою хабаря.

У 2007-му Сі увійшов до Секретаріату Центрального комітету китайської Компартії. На офіційних подіях за участі Ху Цзіньтао Сі сидів поруч нього. Все вказувало на те, що саме Цзіньпін буде наступним лідером Китаю. І 2008-го він став заступником голови КНР, а за пʼять років очолив країну. Всі ці роки ключовими тезами його риторики були боротьба з корупцією і потреба навести лад у партії. Бо якщо цього не зробити, на Китай може очікувати доля СРСР ― а його розпад Сі досі вважає великою геополітичною невдачею. Не раз у промовах він згадував, що ця «трагедія» сталася через безлад у Комуністичній партії Радянського Союзу й, зокрема, через Михайла Горбачова. Він, вважав Сі, у потрібний момент не приборкав корумпованих однопартійців, особливо в національних республіках. Горбачов виявився «недостатньою мірою чоловіком».

У 2015 році за корупцію й перевищення влади заарештували Чжо Йонтяна, керівника апарату внутрішньої безпеки КПК. Стало очевидним, що від тюрми й відставки в партійній еліті не застрахований ніхто. За правління Ху Цзіньтао Йонтян був фактично всесильним ― можливо, навіть впливовішим за самого президента. Сі навмисно розпорядився оголосити йому вирок публічно.

Рядові китайці раділи змінам: корупції на низовому рівні точно поменшало. Чиновники ж були не в захваті ― популярні в нульових гольф-клуби здебільшого закрили, грошей на навчання дітей за кордоном уже не було. Щоб закріпити нові правила, Сі скористався трьома інструментами.

Перший — гасла, короткі й влучні, які чіпляли людей. Наприклад, доходи чиновників скорочували під гаслом «загальне благоденство», а новий ліміт на щедрість урядових фуршетів встановлювала фраза «чотири страви й суп».

Другий інструмент — технології. На допомогу Комуністичній партії Китаю прийшов штучний інтелект. У середині 2010-х у Китаї зʼявився мобільний застосунок, назву якого можна трактувати двояко ― «Навчайся» або «Вчись у Сі». У застосунку треба заповнювати відсутні слова у сказаних колись Сі Цзіньпіном фразах. Більшість із них стосуються поточної політики Китайської комуністичної партії. Цю програму використовують у школах і університетах, влаштовуючи змагання, хто знає цитати Сі краще. Партійці зобовʼязані використовувати застосунок щодня ― від правильних відповідей залежить їхній внутрішній рейтинг у застосунку. Мета цього «ідеологічного фітнес-трекеру» ― забезпечити домінування партії в житті китайців і єдність всередині самої партії.

Нарешті третій інструмент — цензура. Однією з помилок Горбачова, судячи з дій Китаю в останні 15 років, стала гласність. Тому КНР намагається максимально контролювати потоки інформації в країні. Представникам медіа Сі сказав «писати так, ніби партія ― ваше прізвище». У середині 2000-х відносно вільно було лише в інтернеті, однак поступово гайки почали закручувати й там. Теперішній китайський інтернет подібний до російського: частину сайтів заблоковано, популярні західні сервіси на кшталт YouTube мають місцеві аналоги, а вхідний і вихідний трафік у країні цензурується. Це, втім, можна обходити через VPN. Де цензури не уникнути ― це в китайських чатах і месенджерах.

Цензори-люди і цензори-програми слідкують за тим, щоб слова й думки людей не надто відхилялися від лінії партії. Кожен месенджер чи соцмережа в Китаї мають штат спеціально навчених для цього людей. Система підсвічує потенційно «контрреволюційні» ієрогліфи помаранчевим, найбільш небезпечні ― червоним. За частку секунди цензор має вирішити, залишити якесь повідомлення чи видалити його.

Небажані слова змінюються залежно від трендів. Якийсь час у соцмережі Weibo були заборонені слова на зразок «прогулянка» чи «не погоджуюсь» ― тоді влада активно боролася з вуличними протестами. В китайському інтернеті неможливі фрази «громадянське суспільство», «верховенство права» й «західні стандарти журналістики»: це шкідливі чужинські цінності. Поступово під заборону потрапили фрази, повʼязані з фемінізмом і ЛГБТ.

Однак найбільший перелік заборон у системах стосується згадок про самого Сі Цзіньпіна. Одна з китайських соцмереж блокує все, що може бути схоже за звучанням на «сі». Інша превентивно заблокувала слово «хі», тобто «він». Якось на початку карʼєри Сі похвалився, що коли жив у селі, йому довелося нести на плечі мішок пшениці вагою сто кілограмів ― він пройшов гірською стежкою три кілометри, жодного разу не змінивши плече. Ця явна неправда стала обʼєктом насмішок, тож фразу «сто кілограмів» заборонили. Що можна ― то це поширювати націоналістичні тези. Блогерів, які розповідають про велич Китаю, цензори не блокують, їхні акаунти ― одні з найпопулярніших у китайському сегменті інтернету.

Паралельно в країні розвивається культ особистості Сі Цзіньпіна, який нібито й привів китайський народ до теперішнього благоденства. Його вже називають, як колись Мао Цзедуна, «великим керманичем». У селі Ляньчжахе тепер є великий музей, що розповідає про часи, коли там на «виправних роботах» перебував Сі. А на державному телебаченні вийшов серіал про це ― на 45 серій.

Єдиний важливий крок, якого Китаю ще не вдалося зробити, за словами самого Сі, — «повернути Тайвань». Якщо вірити офіційній риториці, приєднання півострова є однією з головних цілей Цзіньпіна.

Зміна друзів

У 1985 році Сі вперше приїхав до США. Його батько відправив до штату Айова делегацію з пʼятьох людей, до якої входив і його син. Сі Чжунсюнь нібито попросив візитерів розібратися, як влаштовано американську харчову промисловість ― однак через помилку в перекладі їх два тижні возили підприємствами, що виробляли корм для тварин. Тоді Цзіньпіну був 31 рік. Як і його супутники, він взяв із собою чимало подарунків для американців і один костюм ― його довелося прати в умивальниках місцевих мотелів. Під кінець поїздки кожен з учасників групи мав кілька днів пожити у звичайній американській сімʼї. Американці, що в них мешкав Сі, пригостили його попкорном, який той куштував уперше в житті, і оселили в кімнаті, завішаній постерами з «Зоряних воєн».

Сі був у захваті від поїздки. У 2012 році він, уже як голова Китаю, знову приїхав до США. Близько сорока хвилин Сі розповідав про свій захопливий досвід першої мандрівки до Штатів. Він поїхав до Айови й навіть відшукав родину, в якої колись зупинявся. Запросив їх до Китаю, показав копію американської ферми, яку в КНР збудували після того візиту в 1985-му. Потім запрошував їх іще не раз, демонструючи дружбу. Коли не міг прийняти гостей сам ― ними опікувалася його дружина.

До 2013 року цю історію використовувала китайська пропаганда як символ теплих відносин між Китаєм і США. Однак відносини між країнами стабільно погіршувалися, тож тепер та перша поїздка Сі в Штати — це лише теплий прийом простих людей у ворожій до КНР країні. Найкращим другом Китаю стала росія. Цінності путіна значною мірою співзвучні риториці Сі, а їхні зустрічі китайська преса подає як свідчення великої дружби.

Навесні 2023-го Сі приїхав до Кремля. Ось як про це розповідав головний державний телевізійний мовник Китаю:

«У Москві в березні свіже повітря наповнене теплом ранньої весни. Після дощового дня на лівому березі Москви-ріки, на Боровицькому пагорбі, спеціальна машина Сі Цзіньпіна заїхала в Кремль. Шість золотих люстр доповнюють одна одну, а Георгіївська зала Великого Кремля сповнена блиску. Президент Сі Цзіньпін і президент путін йшли назустріч один одному з обох кінців червоної доріжки. Перед національними прапорами країн двоє старих друзів міцно потиснули один одному руки, і камера зафіксувала новий історичний момент у китайсько-російських відносинах».

Щоб одного дня не «побачити партію як прізвище українських журналістів», підтримайте вільні медіа! 🔸 У гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].