Слюда — це загальна назва групи мінералів, які мають гарні електро- і теплоізоляційні властивості. Тому їх часто використовують у радіоелектроніці, машинобудуванні та інших галузях високотехнологічного виробництва. Слюда — крихкий матеріал, який легко розщепити на тонкі пружні пластинки. А товчену слюду використовують у виробництві фарб і косметики — вона дає перламутровий ефект. Історично зі слюди також робили декоративні шибки й світильники — вона термостійка і не боїться відкритого вогню. Зараз інколи зі слюди роблять ілюмінатори на дорогих яхтах.
Родовища слюди є по всьому світу — від США до Індії та від Фінляндії до Мадагаскару. Що більше людство виробляє технологічних продуктів, то більше потрібно слюди. Особливо на попит вплинули електромобілі — слюда майже ідеальний матеріал для ізоляції потужних акумуляторів. На один електрокар іде в середньому десять кілограмів слюди.
На півдні Мадагаскару видобувають переважно флогопіт — жовто-коричневу магнієву слюду. Розвиток технологій зробив видобуток слюди вкрай прибутковим — за останні десять років експорт мінералів з Мадагаскару зріс у пʼять разів. При цьому мадагаскарська слюда дешева — замовляючи великі партії, компанії платять приблизно по 30 центів за кілограм. Якщо купляти слюду з американських чи шведських шахт, буде в кілька разів дорожче.
Серед найбільших покупців мадагаскарської слюди — китайські компанії Pamica та Glory Mica. Вони переробляють сировину на конкретні матеріали для інших виробництв. Серед партнерів, що їх ці компанії зазначають на своїх сайтах, багато великих світових виробників електроніки — Samsung, Bosch, Philips, Panasonic, Dyson. І звісно, автогіганти — Tesla, Volvo, BMW.
Китай не публікує інформації про угоди своїх компаній. Угоди з європейськими компаніями також важко простежити, тому шведські журналісти пішли у відкриті американські реєстри. І перевірили, які місцеві компанії купляють слюдяні вироби у китайців. Виявилося, що серед постійних покупців дійсно є Tesla. З жовтня 2022 року компанія замовила у Pamica вісім великих партій слюди — загалом 68 тонн. І ще більше у Glory Mica — кілька сотень тонн.
Щодо Volvo та BMW інформація також була точна — вони купують слюду в Pamica та Glory Mica принаймні на свої американські заводи. А коли журналісти вийшли на звʼязок з менеджерами Glory Mica, представившись шведськими виробниками акумуляторів, то там їм похвалилися, що Volvo навіть вручила нагороду їхній компанії як найкращому постачальнику року.
Головна проблема в тому, що на Мадагаскарі на родовищах слюди використовують дитячу працю. Міжнародні організації про це добре знають. Представники Terre des hommes кажуть, що за їхніми підрахунками половина всіх робітників на таких шахтах на Мадагаскарі — діти.
Копальні між Ілакакою та Сакарахою, Мадагаскар.
Getty Images / «Бабель»
«Враховуючи, скільки слюди надходить з Мадагаскару і в скількох автомобільних деталях вона є, я не можу собі уявити, щоб хоч один виробник міг заявити, що не використовує дитячу працю», — розповідає Крістіна Ульріх з TDH.
Офіційно і Tesla, і Volvo, і BMW на рівні своїх установчих документів заявляють про свою нульову толерантність до дитячої праці. Тобто в ідеалі вони повинні відстежувати шлях усієї сировини та контакти усіх своїх постачальників. Тим більше, що у випадку зі слюдою це не важко.
На запит шведських журналістів у BMW підтвердили, що купують слюду в Glory Miса, але заперечили, що вона походить із шахт, де використовують дитячу працю.
У Volvo відповіли детальніше, і заявили, що ретельно відстежують усі ланцюги поставок. А вся слюда, яка є в їхніх автомобілях, точно не з Мадагаскару. Проте звідки вона тоді — не сказали, пославшись на комерційну таємницю.
Найцікавішою була реакція Tesla. Журналістам там відповіли сухо — лише вислали свій етичний кодекс, який і так є в публічному доступі. А вже наступного дня усі посилання на розслідування Aftonbladet в X соцмережа почала маркувати як спам і дезінформацію. Журналісти повʼязують це з тим, що у X і Tesla один власник — Ілон Маск. Хоча, звісно, й не мають свідчень про те, що Маск особисто ухвалював таке рішення.
Оглядач Aftonbladet Вольфганг Ганссон пише у своїй колонці, що насправді проблема ширша за питання мадагаскарської слюди. Електромобілі та всі інші новаторські високотехнологічні продукти потребують багато різних металів та рідкоземельних елементів. Які майже завжди добувають на шахтах у країнах третього світу. Наприклад, на кобальтових шахтах у Конго так само часто працюють діти. І таких прикладів багато.
«Західні компанії пишуть красиві політики про те, що видобуток має бути екологічно безпечним і без використання дитячої праці, але найчастіше поняття не мають, чи субпідрядники справді відповідають цим суворим вимогам. Залишається питання, чи хочуть вони взагалі про це знати», — каже Ганссон.
І додає, що у світі багато родовищ тієї самої слюди, де її точно видобувають законно і за всіма стандартами. Але там вона дорожча, а компанії ганяються за низькими цінами.
Конголезькі робітники шукають необроблені алмази на шахті Кангамбала в Лунгуді, у південно-західному регіоні Касаї в Демократичній Республіці Конго, 9 серпня 2015 року.
Getty Images / «Бабель»
За стандартами треба працювати не лише в шахтах, але і в медіа. Підтримайте незалежну журналістику: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]