Портрет флорентійської дворянки і дружини місцевого купця Лізи дель Джакондо митець епохи Відродження Леонардо да Вінчі почав писати приблизно на початку XVI століття. Утім, так його і не завершив. У 1516 році він забрав портрет із собою до Франції, куди переїхав на запрошення короля Франциска І. Незадовго до смерті Леонардо продав, а за іншою версією подарував картину своєму покровителю-монарху. Той зберігав її у своєму палаці Фонтенбло, а згодом — у Луврі. Наступні правителі Франції переїхали у Версаль, а Лувр перетворили на місце зберігання королівської колекції різноманітних витворів мистецтва з усього світу.
Після Французької революції 1789 року, яка повалила монархію, Лувр перетворили на музей. А «портрет прекрасної сеньйори», як називали тоді картину, включили до списку національного культурного надбання.
«Мона Ліза» в галереї Лувру до викрадення в 1911 році.
Getty Images / «Бабель»
До початку ХХ століття таємничою усмішкою «Мони Лізи» захоплювалися хіба що у вузьких колах фахівців і поціновувачів мистецтва. Але в 1911 році все змінилося. Уранці 22 серпня один з художників, який робив копії картин з колекції, звернув увагу на порожнє місце на стіні в одній з галерей. Він подумав, що картину зняли, щоб сфотографувати. І тільки по обіді з’ясувалося, що полотно ніхто не фотографував. Тоді музейники забили на сполох і звернулися до поліцейських. Після обшуку ті знайшли раму і захисне скло в закутку на службових сходах, але портрет Джоконди зник.
Упродовж наступних днів викрадення картини Леонардо до Вінчі потрапило на перші шпальти провідних газет світу і перетворилося на гучний скандал національного масштабу. «60 детективів шукають викрадену “Мону Лізу”, французька громадськість обурена», — писала американська The New York Times 24 серпня.
Поліція припустила, що картину могли вкрасти не раніше, як напередодні, 21 серпня, коли музей зачинили на тиждень для технічних і реставраційних робіт. Тож закрила вокзали, порти і пункти пропуску на кордоні та взялась за розслідування. Спочатку допитали всіх працівників музею, а також їхніх родичів і знайомих. Потім перетрусили всіх відомих великих і дрібних крадіїв, підпільних перекупників і шахраїв, що спеціалізувалися на підробках творів мистецтва. Далі взялися за мистецький бомонд, зокрема під підозру потрапили французький поет Гійом Аполлінер та іспанський художник Пабло Пікассо, який тоді жив у Парижі.
Порожнє місце в Луврі, де висіла «Мона Ліза», 1911 рік. Поліцейські супроводжують Гійома Аполлінера, затриманого за підозрою в причетності до крадіжки «Мони Лізи», 1912 рік.
Wikimedia; Getty Images / «Бабель»
Однак «Мону Лізу» знайти не вдалося. Глава паризької поліції та директор Лувру з ганьбою пішли у відставку. Винагороду за будь-яку інформацію про зниклу картину пропонували й газети, а заразом збільшували тиражі на теоріях про можливих причетних до «крадіжки століття». Головним підозрюваним для французької преси був німецький кайзер Вільгельм ІІ, що в такий спосіб хотів принизити Францію. Уже тоді відносини між державами були досить напруженими. Також подейкували, що викрадення «Мони Лізи» для своєї приватної колекції замовив американський магнат Джон Пірпонт Морган, засновник інвестиційної компанії J.P. Morgan and Co. Єдине, що хоч ненадовго змогло посунути зниклу картину з перших шпальт, була катастрофа «Титаніка» у квітні 1912 року.
Тим часом виник справжній культ «Мони Лізи». Коли Лувр відкрився за тиждень після пограбування, перед ним вишикувалася довжелезна черга спраглих подивитися на порожнє місце, де висіла картина. Дехто покладав до музею квіти. Листівки й фото із зображеннями «Мони Лізи» розкупали по всьому світу. Відомі митці оспівували її як «втрачену для людства Мадонну». Справжнім хітом стала сатирична пісенька французьких вуличних музикантів про крадіжку картини «Ви часом не бачили її? Джоконду!».
Французька листівка з «Моною Лізою», 1912 рік. Паризький продавець буклетів зі словами жартівливої пісні про викрадення Джоконди, 1911 рік.
Getty Images / «Бабель»
З моменту викрадення минуло понад два роки, а картина так ніде і не спливала. Аж якось на початку грудня 1913 року флорентійський антиквар Альфредо Джері отримав листа з Парижу, в якому дехто з підписом «Леонардо» заявляв, що справжня «Мона Ліза» в нього, що він, як справжній патріот, прагне повернути на батьківщину шедевр видатного співвітчизника. А за повернення він згодом запросив «символічну винагороду» в пів мільйона франків.
Альфредо Джері у своїй галереї у Флоренції, 1913 рік. Джованні Поджі (ліворуч від картини) розглядає знайдену «Мону Лізу», 1913 рік.
Getty Images / «Бабель»
Вони домовилися зустрітися в одному з готелів Флоренції 13 грудня. Джері запросив із собою директора місцевого музею Уфіцці Джованні Поджі, який мав підтвердити автентичність твору. А ще попередив поліцію. У готелі вони побачили невисокого чоловіка, який показав картину, сховану в дорожній скриньці з подвійним дном. Джері та Поджі пересвідчилися, що це й справді «Мона Ліза». Потім вони пообіцяли подбати про винагороду і вмовили чоловіка тимчасово віддати картину на зберігання в більш надійне місце — до галереї Уфіцці. Як тільки Джері та Поджі вийшли з картиною з готелю, туди увірвалася поліція і заарештувала викрадача.
Спеціальна скриня, у якій транспортували «Мону Лізу» з Італії до Франції, січень 1914 року.
Getty Images / «Бабель»
Незабаром на перших шпальтах газет з’явилось ім’я злодія — Вінченцо Перуджа. Він був родом із села в Північній Італії. А в 1910 році переїхав до Парижу і влаштувався склярем у столярну бригаду, яка виготовляла захисні рами для картин Лувру. На крадіжку він зважився 21 серпня 1911 року, коли музей був закритий для відвідувачів. Перуджа дочекався, поки в залі, де висіла «Мона Ліза», нікого не буде, зняв її з кріплення і вийшов на службові сходи. Там вийняв картину з рами і сховав серед столярського приладдя. А ввечері вийшов з музею разом з іншими робітниками, сховавши картину під робочим халатом.
Реконструкція викрадення «Мони Лізи» Вінченцо Перуджею, 1914 рік.
Getty Images / «Бабель»
Після викрадення Перуджа, як і інші працівники музею, побував на допиті в поліції. Слідчі виявили відбиток його пальця на скляній рамі від «Мони Лізи», однак не надали цьому значення, адже Перуджа, власне, й виготовляв і встановлював цю раму. Тож під підозру він не потрапив. Увесь цей час Перуджа ховав картину в тій самій скрині з подвійним дном у невеличкій кімнаті, яку він орендував у Парижі.
Кімната в Парижі, де мешкав Перуджа, 1914 рік.
Getty Images / «Бабель»
На суді Перуджа розповідав, що діяв виключно з патріотичних мотивів. Працюючи в музеї, він дізнався, що французи вивезли з Італії чимало витворів мистецтва під час наполеонівських війн. Перуджа думав, що «Мону Лізу» спіткала саме така доля. І оскільки він чув від музейників про неймовірну художню цінність картини, то вирішив вкрасти саме її, у такий спосіб «відновивши історичну справедливість».
Вінченцо Перуджа в залі суду у Флоренції, 1914 рік.
Getty Images / «Бабель»
Під час слухань експерти-мистецтвознавці ставили під сумнів «патріотизм» Перуджі. Адже той хотів не просто передати її італійському музею, а й одержати за це чималі гроші. Утім, суд зважив на «патріотичні мотиви», тож Перуджа отримав лише трохи більше за рік в’язниці. Зрештою, його звільнили приблизно за пів року і вшановували як національного героя. Згодом Перуджа служив в армії під час Першої світової війни. А по війні повернувся до Франції, змінив ім’я, почав працювати художником-декоратором і 1925 року помер у передмісті Парижу.
«Мона Ліза» повернулася до Франції на початку 1914-го і остаточно перетворилася на справжню суперзірку світового мистецтва. Завдяки їй Лувр і досі лишається найвідвідуванішим музеєм світу, адже понад 80 відсотків відвідувачів приходять подивитися тільки на цю картину.
«Мону Лізу» повертають у Лувр, 4 січня 1914 року. Відвідувачі Лувру роздивляються «Мону Лізу», друга половина 1940-х років.
Getty Images / «Бабель»
«Якби вкрали іншу роботу Леонардо, то саме вона стала б найвідомішою картиною у світі. До цього «Мона Ліза» була лише однією з хороших робіть дуже відомого митця. Крадіжка — це те, що насправді підвищило її привабливість і принесло світову славу», — вважає Ноа Чарні, американський професор історії мистецтва, який досліджує арт-злочини.
Україна обов’язково поверне власні шедеври, які вкрали росіяни. А «Бабель» про це напише завдяки вашим донатам: 🔸у гривні, 🔸у криптовалюті, 🔸Patreon, 🔸PayPal: [email protected]