Про соціологічні опитування і дискримінацію в Україні
У жовтні 2023 року Київський міжнародний інститут соціології опублікував результати опитування громадської думки з різних питань. Серед іншого виявилося, що 45% опитаних вважають, що в Україні є дискримінація за мовою ― без уточнення, за якою саме. Багато українських медіа тоді написали, що 45% українців зазнають або особисто відчувають таку дискримінацію. Тимофій Брік пояснює, чому такі опитування треба сприймати інакше.
«Соціологи часто проводять подібні опитування. Ми питаємо людей, що вони думають про щось ― реформу, кандидата у президенти чи, наприклад, дискримінацію. Навіщо? Ми хочемо намацати відчуття, які домінують у суспільстві. Тому що думки людей потім впливають на їхні дії. Тобто це опитування лише показує, що 45% думають, що в Україні є дискримінація за мовною ознакою. Але не показує, яка ситуація є по факту», ― каже Брік.
Він додає, що часто виникає ситуація, коли опитування громадської думки дає завищені показники. Наприклад, люди бояться дискримінації та схильні думати, що її багато, навіть якщо особисто вони її не відчувають. З іншого боку, якщо питати у людей про особистий досвід дискримінації, то показники, навпаки, можуть бути нижчими, ніж є насправді ― не всі люди зізнаються в тому, що їх дискримінували, вони можуть про це не знати чи не помічати або взагалі не зрозуміти запитання. У різних досліджень є різні обмеження й умови. І дізнатися реальну картину можна лише порівнюючи різні дані.
Про соцмережі та вплив на суспільні настрої
Брік каже, що до соцмереж треба ставитися серйозно, бо це частина публічного простору, де формуються думки, які потім впливають на суспільство. У сучасному світі впливає той, у кого є політичний капітал, тобто мотивація, ресурси й сили боротися за порядок денний. Ще у другій половині XX століття була наївна думка, що вплив медіа на суспільство односторонній. Використовували термін «укол» — газети чи телебачення дають інформацію, а люди її засвоюють, і так у них формується думка.
«Тепер зрозуміло, що так не працює. Люди не просто сприймають інформацію, вони її переосмислюють чи відторгають. Мовляв, оцей факт мені подобається, я його візьму, а цей ― ні. Тому що люди виховуються і живуть у різних бульбашках ― професійних, регіональних, культурних. І це впливає на те, як вони сприймають інформацію», ― пояснює Брік.
Тому важливо, у кого є час і ресурси формувати порядок денний, обстоювати свої ідеї, постійно про них говорити ― і таким чином достукатися до людей і змінити громадську думку.
Про стратегії взаємодії з росіянами
В Україні регулярно стаються скандали через те, що діячі культури спілкуються з росіянами на різних міжнародних заходах. Наприклад, у вересні 2023 року на Міжнародному фестивалі авторів у Торонто український письменник Андрій Курков мав дискусію з російсько-американською письменницею і журналісткою Машею Гессен. Це спричинило хвилю критики в соцмережах. Багато інших українських діячів культури виступають категорично проти будь-яких контактів із росіянами.
«Є багато різних груп, які зараз якось взаємодіють із росіянами. Є одна бульбашка ― діячі культури. Але є й інші ― економісти, шпигуни, дипломати, військові. І в кожного своя власна комунікація з росіянами. Навіть якщо довести до абсурду ― військові в росіян стріляють, і це теж форма комунікації. А дипломати змушені з росіянами розмовляти в ООН, бо це їхня робота. Але чомусь ми зводимо цю тему саме до сфери культури», ― каже Тимофій.
Він пояснює, що це якраз і повʼязано з політичним капіталом і впливом на порядок денний. Діячі культури ― проактивні, рефлексуючі інтелектуали, вони голосно говорять про те, що їх хвилює. Тому вони перехоплюють порядок денний.
Про конфлікти з погляду соціальної психології
За рік до повномасштабного вторгнення росіян в Україну Тимофій Брік проводив дослідження разом із британським соціальним психологом Ендрю Лівінгстоном. Вони вивчали чинники, які можуть вплинути на готовність українців до діалогу з росіянами в майбутньому.
Лівінгстон досліджує конфлікти різних груп по всьому світу. У широкому сенсі ― і війни, і, наприклад, конфлікти між соціальними групами, багатими й бідними або протестантами й католиками. Його основна ідея полягає в тому, що будь-який конфлікт поглиблюється, коли в людей є відчуття, що інша група, опозиційна, їх не розуміє.
«Відчуття «вони нас не розуміють» викликає відчуття незадоволеності, непредставленості, приниження. І саме це закриває всі можливі шляхи примирення. А якщо воно зникає, то це дає відчуття сатисфакції та субʼєктності», ― пояснює Брік.
Водночас він наголошує, що будь-які предметні розмови про діалог із росіянами можливі лише після перемоги у війні, покарання воєнних злочинців і репарацій. Але про саму ідею Ендрю Лівінгстона треба памʼятати.
Про розколи в українському суспільстві
«Люди постійно питають про розколи в Україні. А базово припускають, що вони є ― треба лише знайти, де саме цього року і наскільки все погано. Але я переконаний, що до повномасштабного вторгнення справжніх розколів у нас не було взагалі. Це було наше хибне сприйняття українського суспільства і те саме перехоплення порядку денного, коли політики чи журналісти постійно наголошували на розколах. Яких насправді не було», ― вважає Брік.
Він каже, що за даними багаторічних соціологічних досліджень українське суспільство набагато одностайніше, ніж можна подумати. Українці з різних регіонів мають одну базову культуру ― рольові моделі та думки про те, що таке «правильно» і «неправильно». Дослідження показують, що для українців важливий колектив ― близькі, родина, друзі та взагалі спільнота, а також високий рівень взаємопідтримки. Натомість росіянам притаманні індивідуалізм і самоствердження.
Водночас велика війна, на думку Бріка, може стати причиною справжніх суспільних розколів в Україні. Бо розколи часто утворюються там, де є конфлікт за ресурси. Війна негативно впливає на економіку, ресурсів стає дедалі менше, буде все більше бідності та економічної нерівності. І це може призвести до серйозних розколів.
Про релігійність українців
Одна з ключових тем досліджень Тимофія Бріка ― релігія. Він каже, що з 1990-х загальна релігійність в України зростає. Причому як номінальна релігійність, коли людина не є активним парафіянином, але вважає себе вірянином, так і практична ― за кількістю людей, які ходять в церкву на свята, Україна наближається до Греції та Грузії.
«На що ця релігійність впливає? Чи будуть українці голосувати за християнські партії? Чи відмовляться від вакцин, якщо священник їм скаже? За нашими даними, вплив релігійності на повсякденне життя почав проявлятися лише останніми роками. Поки що номінальної релігійності все ж набагато більше, ніж практичної», ― каже Тимофій.
Загалом у світі релігійність завжди зростає там, де є економічні проблеми, значна нерівність, війни чи катаклізми. Але є ще один фактор, який спостерігають соціологи. Що більше у країні різних конфесій і церков, то більша й загальна релігійність. Конкуренція між церквами за парафіян створює ситуацію, коли людині є з чого вибирати. Якщо не подобається щось в одній церкві, можна піти в іншу. І це збільшує загальну кількість вірян.
«І отут виникає парадоксальне запитання. А якщо в нас теоретично буде монополія однієї церкви, чи означає це, що релігійність почне зменшуватися? Невідомо. У соціології складно робити передбачення, бо є багато різних чинників, які теж можуть вплинути на ситуацію», ― підсумовує Брік.
А ми можемо передбачити, що нас завжди підтримають читачі:🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]