На Близькому Сході все погано, і не в останню чергу через керівництво Ізраїлю. Розповідаємо, як Біньямін Нетаньягу після 15 років при владі перестав влаштовувати всіх

Двадцять сьомого жовтня ізраїльська газета «Єдіот ахронот» опублікувала записи групового чату кібуцу Нір Оз ― поселення на 400 людей, розташованого за кілометр від сектора Гази. Після нападу бойовиків ХАМАС 7 жовтня третина його мешканців вважаються вбитими, викраденими чи зниклими безвісти. Часу на звірства в терористів виявилось достатньо ― ізраїльські війська зайшли в Нір Оз майже через вісім годин після нападу. Частина будинків тоді вже згоріли: у випадках, коли люди ховались у захищеній кімнаті, хамасівці підпалювали весь дім, щоб його мешканці згоріли чи вчаділи.

Цей чат ― суцільний страх і розпач: хтось писав, що в його дім зайшли терористи з ножами, хтось повідомляв про смерть сусіда. І рефреном йшло запитання «Де військові? Чому досі ніхто не прийшов на порятунок?». Стаття мала символічну назву «Держава Ізраїль вийшла з чату».

Негативне ставлення до теперішньої влади ― одна з головних емоцій в ізраїльському суспільстві після 7 жовтня. І найбільше дістається премʼєр-міністру Біньяміну Нетаньягу. Згідно з недавнім опитуванням 80% ізраїльтян вважають його винним у численних жертвах терористів ХАМАС. Мовляв, він дозволив собі заплющити очі на ситуацію з безпекою. І замість повідомляти громадянам неприємні новини й закликати до пильності, загрався в популізм.

Нетаньягу вперше обійняв посаду премʼєр-міністра Ізраїлю в 1996 році й видавався молодим реформатором. Він став першим очільником країни, який народився після того, як вона здобула незалежність. Першим із чудовою англійською. Тим, хто допоміг IT-сфері країни стати однією з провідних у світі та зміг домовитися з кількома арабськими державами про фактичний мир. За словами близьких знайомих Нетаньягу, які в The New York Times Magazine наводить журналістка Рут Маргаліт, він бачить себе щонайменше ізраїльським Черчиллем, що привів країну до миру і процвітання. От тільки премʼєр, який на посаді тримається понад 15 років, хоче більше влади й часу.

Конституції з чітко розділеними повноваженнями гілок влади Ізраїль не має ― замість неї держава керується чотирнадцятьма так званими базовими законами. І з початку цього року Нетаньягу намагається змінити ті з них, що відповідають за роботу Верховного суду. Якщо йому вдасться, це зробить суди залежними від урядової коаліції та зіграє на руку премʼєру: наразі Нетаньягу фігурує у трьох судових справах, де його звинувачують у корупції. Матеріали справ видають нескромні запити сімʼї Нетаньягу: часті закупівлі шампанського, ювелірних прикрас і сигар, вимоги до місцевої преси правильно висвітлювати життя та правління Бібі ― так Нетаньягу називають у народі, а також втручання в процес призначення державних чиновників.

Спроба Нетаньягу змінити законодавство призвела до масових протестів: на вулиці Тель-Авіва та інших великих міст виходили сотні тисяч людей. «Ми самі судді у своїй країні», ― було написано на одному з банерів, які тримали протестувальники. Під таким тиском уряду і правлячій партії «Лікуд» довелося відмовитися від реформи ― однак тоді запротестували прихильники партії. Нетаньягу почав стрімко втрачати рейтинг ― і влітку вирішив знов спробувати протягнути судову реформу. Криза в країні поглибилась. Згаданий вище матеріал у The New York Times Magazine був присвячений саме цьому. Він називався «20 років влади, хвастощів та его Біньяміна Нетаньягу». Він вийшов 6 жовтня ― напередодні нападу ХАМАС.

За кілька днів після нападу один з найвідоміших у світі ізраїльських публічних інтелектуалів Юваль Ной Харарі написав, що так, терористам немає виправдання, але катастрофа стала можливою через популістські дії ізраїльської влади. Через те, що наприкінці минулого року Нетаньягу сформував коаліцію, яка заради політичного впливу поширювала теорії змови й атакувала незалежні інституції. Тому що Бібі звільнив міністра оборони, бо йому не подобалися його тривожні зауваження, а потім через суспільне обурення відновив його на посаді. Тому що премʼєр намагався створити ілюзію, що зараз ХАМАС та інші найближчі вороги Ізраїлю ослаблені, і можна зануритися в знищення політичних супротивників.

Із часом критики ставало більше. Аншель Пфеффер, багаторічний біограф Нетаньягу, минулої неділі написав: «Якщо в Ізраїлі і є лідер, який може вивести нас із прірви на широку залиту сонцем галявину, то в суботу в штабі ЦАХАЛ його точно не було». У суботу, 28 жовтня, Нетаньягу давав там пресконференцію. Журналісти закидали його запитаннями, чи не відчуває він відповідальності за те, що бійці ЦАХАЛ не були готові до масивного нападу із сектора Гази? Чому такий провал допустила розвідка ― премʼєр-міністру справді нічого не доповідали? Як служба тилу допустила стільки жертв? Чи дійсно наземна операція в Газі потрібна та чи можна обійтися меншою кількістю жертв серед цивільних? ООН якраз доповіла, що за жовтень у Газі загинуло більше дітей, ніж у всіх війнах від 2019 року. Також вийшло відео з кількома ізраїльськими заручниками ХАМАС, в якому вони просять зупинити наземну операцію і повітряні атаки.

Нетаньягу пообіцяв відповісти на всі жорсткі запитання ― але після завершення війни. Він жодного разу не вибачився і завершив зустріч раніше запланованого. Вирок Пфеффера був безжальним: «Штучний інтелект спрацював би краще». Від Нетаньягу почали дистанціюватись інші члени уряду і соратники ― навіть імовірний наступник, колишній очільник Моссаду Евен Йоссі Коен. «Відповідальність настає, щойно ти заступив на посаду, а не в процесі», ― прокоментував він поведінку Бібі.

Ситуація ускладнюється масштабом викликів, які постають перед Ізраїлем у поточній війні. Наземна кампанія в добре укріпленому терористами ексклаві, просякнутому мережею тунелів, ― це складно, затратно і може затягнутися на місяці без гарантії успіху. Напасти можуть й інші вороже налаштовані держави чи рухи довкола Ізраїлю ― якщо не просто зараз, то пізніше, коли ЦАХАЛ втратить у Газі значну частину своїх ресурсів. Ще один важливий нюанс — цю війну ведуть не лише в традиційний спосіб, але й в інформаційному та кіберпросторі, а враховуючи однакових союзників ХАМАС і росії, це є частиною ширшого протистояння Китаю та Ірану із Заходом, пише у The New York Times впливовий коментатор Томас Фрідман. Вийти переможцем із цієї ситуації Ізраїль зможе лише з допомогою інших країн, зокрема США. Однак для якісного партнерства потрібні надійні лідери ― а чи можна таким вважати Нетаньягу? Фрідман сумнівається, і не лише через проблеми премʼєр-міністра вдома.

Білий дім і деякі європейські країни бачать ключ до стабільності в цій частині Близького Сходу у створенні на території Західного берега ріки Йордан і сектора Гази повноцінної незалежної Палестини. Передумовою для цього є ліквідація ізраїльських поселень на територіях довкола Рамалли, Вифлеєму, Хеврону та інших міст Палестинської автономії ― так, як у 2005-му зробили в секторі Гази. Нетаньягу цього уникає та натомість, заграючи з консервативними рухами, не забороняє співгромадянам засновувати нові чи розширювати старі поселення на палестинській території. Тим самим відсуваючи врегулювання конфлікту так, як його бачить головний союзник Єрусалиму.

Для Штатів Нетаньягу став проблемою. Непопулярний вдома і неконструктивний для зовнішнього світу, він отримує щедру військову допомогу, хоча контролювати дії ізраїльтян у секторі Гази США не можуть. У свіжій колонці Financial Times Нетаньягу називають альбатросом довкола шиї Байдена. Це означає, що Бібі ― тягар, якого неможливо позбутися.

Як і в Ізраїлі, в Україні не відірватися від реальності владі допоможуть вільні якісні медіа. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].