Як розпізнати домагання? Це тільки тоді, коли торкаються?
Не обовʼязково. Домагання бувають різними — вони можуть бути словесними (пропозиції, зауваження, погрози, натяки) або фізичними (дотики, обійми, зґвалтування). Наприклад, натяки на секс, погрози за відмову, обговорення ваших фотографій, перебування надто близько, звинувачення в проституції, будь-які дотики та обійми без згоди, прохання роздягнутися. Кожен випадок треба розглядати окремо. Головні ознаки домагання: це неприємно, це ображає і на це не було чіткої згоди.
У законі ми маємо тільки два визначення сексуальних злочинів — «зґвалтування» та «сексуальне насильство». Під зґвалтуванням мається на увазі вагінальне, оральне або анальне проникнення без згоди на те іншої людини. А сексуальне насильство — це будь-які дії сексуального характеру, але без проникнення. Тобто, якщо узагальнити, то домагання — це все, що принижує гідність і честь та має відсилки до сексуальності. До речі, сексуалізовані жарти теж сюди відносяться, і вони ж можуть стати першим кроком до фізичних домагань. Ще такі жарти підпадають під закон про заборону дискримінації за ознакою статі.
Так, мене домагаються. Я можу кудись поскаржитися на це? Чи під час війни такі скарги не на часі?
Війна не означає, що треба мовчати про домагання. Але писати треба не скаргу, а заяву про вчинення злочину. Скаржитися в Міноборони чи на гарячу лінію немає сенсу, бо там зараз зайняті іншим. Тому краще звернутися до військової служби правопорядку (ВСП). Ця структура в ЗСУ розслідує злочини, вчинені військовими. ВСП зацікавлена в тому, щоб такі ситуації не ставали публічними і не псували імідж української армії, тож вирішує їх.
Розкажіть мені алгоритм, як подати таку заяву.
Є декілька способів це зробити — звернутися до свого командування або одразу до правоохоронних органів (це поліція, прокуратура, ВСП). Якщо ви вирішили звернутися до командування, треба написати рапорт на імʼя командира взводу, роти, полку, військової частини, начштабу. Далі командування має передати отриману інформацію до ВСП, а ця служба вже ініціює службове розслідування. Якщо кривдника визнають винним, він отримає догану і його позбавлять премії в 100 тисяч гривень.
Якщо ви хочете, щоб кривдника звільнили з лав ЗСУ, то краще звертатися до правоохоронних органів. Памʼятайте, що командування не може вам заборонити звертатися до правоохоронців, це тільки ваш вибір. У заяві детально опишіть, що саме сталося і за яких обставин, а також надайте всі відомі вам дані про кривдника: імʼя, посада, місце роботи, проживання, особливості, наприклад, тату чи годинник, одяг, в якому він був у той день. Що більше таких деталей ви зазначите, то краще.
Мене домагалися словесно, це якось можна довести?
Це дуже складно. Вам потрібні свідки, які можуть підтвердити факт таких домагань. Бо навіть якщо ви записали ці розмови на диктофон, суд не врахує їх як докази, оскільки ваш кривдник не погоджувався на такий запис. Але це не означає, що ви маєте мовчати. Можна скаржитися замполітам, командирам, юристам і психологам військової частини або підрозділу. Це допоможе вам, якщо домагання будуть повторюватися та стануть фізичними — скарги покажуть, що є підстави вірити вашим словам.
А що робити, якщо домагалися фізично?
Діяти треба так само — знайти свідків, написати скарги та заяви. Якщо є сліди на тілі, можна звернутися в поліцію, написати заяву, щоб їх задокументували. Інакше діяти треба лише при зґвалтуванні.
Як діяти при зґвалтуванні?
Передусім треба звернутися з заявою про злочин до ВСП або поліції — куди ближче. Важливо зафіксувати докази на судмедекспертизі: зробити огляд ударів чи слідів удушення, взяти мазки, перевірити пошкодження статевих органів, взяти зразки сперми чи інших рідин кривдника, можливо, клітини шкіри з-під ваших нігтів, якщо ви дряпалися, коли відбивалися. Це треба зробити якомога швидше. Зрозуміло, що потерпілим хочеться все з себе змити і заспокоїтися, але важливо знайти ДНК людини, яка зґвалтувала вас.
Іноді правоохоронці відмовляються проводити судмедекспертизу — наприклад, якщо ви не виглядаєте побитою та скривдженою. Тоді звертайтеся до поліції чи ВСП з вимогою її провести. Якщо це не дає результату, звертайтеся до гінеколога в звичайній лікарні. Лікар огляне вас та надасть висновок про пошкодження статевих органів — це замінить судмедекспертизу.
Як потерпіла ви маєте право знати, що відбувається в слідстві. Якщо слідчі відповідальні, про це можна запитати у них телефоном. Якщо ні — доведеться писати офіційні запити. Але це краще робити з адвокатом.
Щоб суд виніс вирок, слідство має зібрати докази, а прокуратура — скласти обвинувальний акт. В Україні вироків у справах домагання в армії немає, бо правоохоронці не роблять свою роботу. Тому якщо ви бачите, що справа не просувається, слідчі не збирають докази та не допитують свідків, пишіть скарги в поліцію.
Мені потрібен адвокат? Чи можна впоратися самій?
Однозначно адвокат потрібен. У стані шоку складно обʼєктивно оцінити, що відбувається. Є нюанси, які знає лише людина з юридичною освітою і практикою. Бути потерпілою в справі про домагання чи зґвалтування складно фізично та морально, кожна скарга через бездіяльність може бути травматичним досвідом. Ви можете знайти адвоката за допомогою організацій, які підтримують жінок, що постраждали від насильства. Наприклад, «ЮрФем». Послуги адвокатів організації безкоштовні. Також організація «Сильні» може оплатити вам адвоката.
Але ж я все одно служитиму поряд з кривдником, поки триватиме розслідування?
Ймовірно, так. Юридичних підстав для вашого переведення немає. Кривдника можуть відсторонити за клопотанням слідчого або за наказом командира, але це буває не часто. Якщо ви не хочете бути надалі в одному підрозділі, можна поговорити про це зі своїм командуванням. Як люди вони можуть піти назустріч та дозволити ваш перехід до іншої військової частини. З її командуванням теж треба домовитися про посаду. Також можна взяти лікарняний. Але не залишайте підрозділ самовільно, бо це можуть розцінити як злочин. Ще можна подати слідчому прокурору клопотання про заходи з безпеки, щоб вас перевели до іншого підрозділу.
Але командування може вас і не відпустити. Якщо в такому разі кривдник продовжує вам погрожувати, можна звернутися до правоохоронців. Вони можуть видати кривднику обмежувальний припис, що заборонить йому наближатися до вас чи спілкуватися з вами. Зазвичай це використовують у справах про домашнє насильство, але, можливо, вдасться застосувати його і на службі. Якщо ви все одно лишаєтеся в одному підрозділі з кривдником, знайдіть тих, хто вас підтримує і буде готовий захистити.
Мені страшно скаржитися. Боюся, що стане гірше. Що робити?
Військовослужбовиць не можна карати за те, що вони подали скаргу чи написали заяву. Якщо ви боїтеся за життя та здоровʼя, треба звернутися до командира. Якщо ж вам страшно чи соромно говорити про домагання загалом, а не через погрози, то зверніться до психолога.
Так, хочу піти до психолога. Як його знайти?
Можна звернутися до психолога військової частини чи підрозділу, заступника командира з політичної роботи чи самого командира. Якщо ви сумніваєтеся в їхній компетентності або здатності вас зрозуміти та підтримати, звертайтеся до ініціатив, що працюють з проблемою домагання. Це можуть бути «Юридична сотня», «ЮрФем», «Адвокати ЗСУ», «Жіночий ветеранський рух», «Сильні» — вони спрямують вас до профільних організацій або фахівців.
Я бачу в підрозділі сексуальні домагання до інших людей. Що мені робити? Треба кудись звертатися?
Якщо домагання відбуваються на військовій службі і ви знаєте про них, то можете написати рапорт до командира чи заяву в правоохоронні органи. Це можна зробити навіть без згоди постраждалої, але краще все-таки поговорити з нею. Треба, щоб вона погодилася свідчити, без цього заяви та скарги не мають сенсу. Покарати за заяву про домагання до посестри вас не зможуть. Хіба що доведуть, що ви зумисне хотіли очорнити когось, але це дуже складно.
Я написала скаргу та заяву, але її ігнорують. Що робити? Чи варто говорити про це публічно?
Можна оскаржити бездіяльність правоохоронців через суд ― тоді вони мають провести слідчі дії. Для цього потрібна допомога адвоката або юриста. Так само адвокат у кожному окремому випадку порадить, чи варто говорити про це публічно. По-перше, якщо ваші слова в заявах і в постах чи інтервʼю відрізнятимуться, це нашкодить слідству. По-друге, суспільство та товариші по службі можуть осудити вас, бо ви критикуєте армію під час активної фази війни. До цього теж треба бути готовою.
Якщо я публічно заявлю про домагання, на мене можуть подати до суду за наклеп?
Так, можуть. Але не за наклеп, бо такого поняття в українському законодавстві немає, а за «поширення недостовірної інформації». Кривдник може подати позов про захист честі, гідності та ділової репутації. Якщо суд визнає вас винною, треба буде сплатити моральну компенсацію та видалити чи спростувати неправдиву інформацію.
Довести поширення недостовірної інформації дуже складно. Для цього треба довести, що ви написали твердження, а не свої оцінювальні судження. Тому можна використовувати деякі хитрощі — наприклад, писати не «мене домагається Х», а «я зверталася до правоохоронців з заявою про те, що мене домагається Х». В такому випадку ви стверджуєте лише, що зверталися до поліції.
Так само позов можуть подати за ваші слова. Наприклад, якщо ви розповідали про пережите іншим людям у військовій частині. Тож якщо ви не впевнені в людині, не називайте їй імʼя кривдника, коли розповідаєте про те, що трапилося. Можливо, ці люди потім будуть свідчити проти вас у суді.
Позов про захист честі і гідності не впливатиме на перебіг кримінального провадження. Але за публічність можуть бути наслідки. Тому треба в усьому консультуватися з адвокатом або юристом.
Мою скаргу не хочуть розглядати через воєнний стан. Це законно?
Ні. В особистій розмові, щоправда, можуть назвати цю причину. Але формально зазначать іншу підставу відмови. Класичний приклад — нібито через відсутність складу правопорушення. Або ж справу автоматично закриють через три місяці через брак доказів. Це можна оскаржувати через суд і повертати справу на дорозслідування, але робити це потрібно з адвокатом.
Мені ніхто не повірить, скаргу не розглянуть, натомість усі називатимуть мене повією. Може, краще промовчати і стерпіти?
Складно давати поради, якщо сама такого не переживала. Але якщо мовчати і терпіти, то ви ані собі не допоможете, ані іншим потенційним постраждалим від дій вашого кривдника. Не можна нікого засуджувати за страх говорити про домагання — засуджувати треба лише того, хто їх вчиняє.
Вам буде легше, якщо ви будете мати підтримку. Вона важлива не тільки у вашій військовій частині, а і в родині, серед друзів. Попросіть про неї. Якщо ви боїтеся говорити і писати заяви, подумайте про те, що інші теж можуть потрапити в таку ситуацію, бо кривдник відчуватиме власну безкарність. Це може тривати роками. Звісно, рішення приймаєте тільки ви, і ніхто не може сказати, як вам буде краще. Але варто памʼятати, що поки про проблему мовчатимуть — вона не вирішиться.
«Бабель» не боїться говорити про складне. Підтримайте нас: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected]