Мені треба сказати дитині, що вона втратила тата або маму. Як це правильно зробити?
Ви маєте висловлюватися чітко та зрозуміло. Треба пояснити дитині, що смерть ― це назавжди, що тато чи мама не повернуться і будуть лише в її серці та памʼяті. Інакше діти можуть залишатися в ілюзії, що тато чи мама повернуться з неба, наприклад, і через це очікування у них може розвиватися ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Також постійне очікування і життя в ілюзії можуть спричинити галюцинації. Про втрату можна повідомити мʼяко. Скажіть дитині, що ви любитимете її за двох, і так само, з подвійною силою будете піклуватися про неї. Дітям дуже важливо це почути.
А якщо загиблі були військовими?
Треба говорити про гідність цієї людини, про патріотизм, про те, що вона виконувала свій обовʼязок. Дитина повинна чітко розуміти, чому тато чи мама пішли на фронт і чому загинули.
Як дитина може відреагувати на смерть тата чи мами? На що варто звернути увагу?
Однієї схеми поведінки немає. Це може залежати і від віку, і від самої дитини. Головне ― слухати, що вона вам говорить. І уточнюйте, що дитина відчуває, про що думає, що їй сниться. Дитина може не виказувати своїх переживань ― тихенько плакатиме, коли ніхто не бачить, не показуватиме, як горює. У когось розсіюється увага ― дитина фізично вас чує, але зовсім не слухає і не сприймає, що ви говорите. Інші перестають спати і їсти. Дитина може абстрагуватися від вас, плакати, не спілкуватися. Інша ж може переживати все всередині себе, бо має більш пружну психіку.
Як можна допомогти пережити втрату?
Можна дати дитині можливість відчути свій звʼязок з татом або мамою через творчість ― написати вірш, лист, намалювати щось. Так дитина може проявити любов, адже смерть не означає, що цю людину більше не люблять. Часто діти відчувають, що не сказали чогось або не вберегли дорослого від загибелі, а лист допоможе це владнати і не зберігати роками в собі.
Також доросла людина має говорити з дитиною на філософські, духовні теми. Казати, що смерть є частиною життя, наприклад. Насправді діти все це дуже чутливо сприймають, не думайте, що вони нічого не розуміють. Діти не знають про смерть нічого, для них це катастрофа, кризова ситуація. Тож треба навчити дитину методам захисту психіки, які допоможуть знизити рівень адреналіну, кортизолу і пройти через горювання. Для цього використовуйте техніки стабілізації психічного стану, навчіть дитину не зациклюватися на негативних автоматичних думках, позбавлятися страху, образи і суму. Разом це все допомагає знизити тривожність. Підібрати індивідуальні вправи для дитини може психолог.
Ще один спосіб допомогти ― спеціальні препарати, але їх можна приймати лише після призначення лікарем.
Тепер дитині доведеться поїхати зі свого дому. Переїзд може ще дужче травмувати її? Як краще вчинити?
Так, це може стати ще однією формою травми втрати. Вона може бути первинною, коли дитина втрачає когось із близьких людей, і вторинною, коли втрачає попередній життєвий уклад, своє середовище. Родина або опікуни мають бути готові до того, що дитина переживатиме ці дві травми, і вони накладатимуться одна на одну.
Щоб дитині було легше, поясність їй свій план: яким транспортом ви їдете, куди, коли, скільки це триватиме, коли ви берете квитки і так далі. Якщо в дорозі щось змінюється ― обовʼязково попереджайте дитину. Коли діти чують план, вони долучаються до ваших дій. Крім того, дитина може переживати за дорослих, коли не розуміє, що відбувається.
Обовʼязково дайте дитині можливість обрати і взяти з собою кілька речей, що будуть повʼязувати її з домом і загиблими батьками. Хоча звʼязок ― річ духовна, але він виражається у матеріальному. Це може бути іграшка, надрукована фотографія, подарунок, чашка ― що завгодно.
Також після переїзду можна вибудувати для дитини розпорядок дня, схожий на той, що був до 24 лютого. Створити схоже середовище, щоб нагадувало про дім.
До яких країн краще виїжджати родинам з дітьми?
Я раджу Німеччину, адже там дитина обовʼязково має навчатися. Усі діти можуть отримувати там освіту. Також місцева українська спільнота допомагає з житлом. Проте, звісно, куди б ви не приїхали, треба пристосовуватися до нових умов.
А чи допоможе дитині робота з психологом?
Так, звісно. І починати краще з перших днів після втрати. Спершу дитина може бути на стадії заперечення, потім буде ображатися, гніватиметься. І в дітей зі слабшою психікою розлади можуть почати розвиватися одразу. Тож психолог має супроводжувати весь цей процес.
Як пояснити дитині, що їй допомагатиме психолог?
Знову ж таки, у ваших словах мають бути ясність і чіткість. «Ми йдемо до психолога, щоб було легше пережити втрату», ― наприклад. Треба пояснювати все, що відбувається, коли відбувається, навіщо.
Також для дітей гарно працює приклад дорослих. Можна сказати, що ви теж звернетеся до психолога або що робота дитини з ним зробить і вам легше. Наприклад: «Я дуже хотів би, щоб ти пішов до психолога, і я теж піду до нього, якщо буде можливість».
Як підібрати психолога?
По-перше, це має бути людина з вищою психологічною освітою. По-друге, у фахівця мають бути сертифікати для роботи з подібними ситуаціями.
Якщо психолог подобається вам, це не означає, що дитині теж буде комфортно. Психолог може дратувати, не подобатися, і це нормально. Тож важливо пояснити дитині, щоб вона казала, коли її щось не влаштовує, не боялася відмовитися від цієї допомоги. І навіть якщо спілкування є комфортним для дитини, воно може не приносити прогресу в переживанні травми, тож треба стежити за цим і вирішувати, чи продовжувати сесії.
Мені здається, дитина нічого не хоче і відмовляється від спілкування чи активностей. Чи треба змушувати до цього?
Ні, примушувати точно не треба. Але треба обережно спонукати до соціалізації. Дослідження впливу російсько-української війни на дітей поруч із зоною бойових дій до 2022 року показують, що якщо дитина замикається у собі, то ризикує з часом стати залежною від наркотичних речовин, алкоголю, матиме проблеми зі спілкуванням. Тому важливо звертати увагу на спілкування з однолітками і навчання вже зараз. Треба звертати увагу на будь-які зміни в поведінці дитини.
Як дитина може отримати допомогу від держави, якщо втратила тата чи маму?
Якщо батьки — військовослужбовці, то дитина може отримувати спеціальну виплату від держави, а якщо цивільні — пенсію за втратою годувальника. Але ці процеси через бюрократизацію зараз дещо сповільнені, а часу в таких випадках втрачати не можна. Наприклад, обовʼязково треба отримати документи, що підтверджують загибель, але якщо людина загинула на тимчасово окупованих територіях або ж у зоні ведення бойових дій, це може бути складно.
Щоб отримати допомогу від нашого фонду, можна надати й інші документи. Наприклад, лікарське свідоцтво про смерть, лист від командира частини про загибель під час виконання бойового завдання, указ президента про посмертну нагороду. Опікун або один з батьків також має надати копію першої сторінки свого паспорта, ідентифікаційний код і банківський рахунок.
А які взагалі юридичні етапи треба пройти родині, де хтось із батьків загинув?
Передусім треба встановити факт смерті. Якщо цивільна людина загинула на підконтрольній території, то процедура звичайна — отримати свідоцтво про смерть. Якщо ж людина загинула в окупації, а її родина виїхала на підконтрольну територію, треба буде встановити факт смерті через суд. Навіть якщо у родини є документ про смерть, виданий окупантами, Україна його не визнає — проте це можна використати як доказ у суді. Також суд враховує показання свідків, навіть якщо вони їх надають через месенджер. Зазвичай це рішення зараз ухвалюють швидко. Для людей, тіла яких не можуть упізнати, роблять ДНК-тест.
Рішення суду є обовʼязковим до виконання державними органами України, тому з ним родина отримує свідоцтво про смерть у РАЦСі. На його підставі вже можна отримувати документи для допомоги від держави.
Такі ж етапи проходять для успадкування майна на окупованій території. Якщо тато чи мама були власниками, дитина успадковує це майно через суд, щоб надалі отримати компенсацію за його руйнування чи втрату. Під час бойових дій родина може втратити документи, що підтверджують право власності, і тоді суд встановлює його за закритими реєстрами.
Як оформлювати опікунство над дітьми, що втратили батьків через війну?
Це відбувається паралельно з встановленням у суді факту смерті батьків. Треба надати органам соцзахисту докази родинних звʼязків, якщо дитина втратила і тата, і маму. Тобто документи, які підтверджують, що бабуся, дідусь, тітка, дядько чи будь-який інший родич дійсно мають звʼязок з дитиною ― це можуть бути свідоцтва про народження, наприклад. Діти вкрай рідко опиняються на підконтрольній території зовсім самі, тому хтось із родичів точно знаходиться.
Якщо ж опікуна не призначають, про дитину піклуються органи соцзахисту. Дітьми, евакуйованими з дитбудинків, опікуються вихователі та вчителі, і вже вони контактують з органами соцзахисту.
У будь-якому разі дитина має право на безоплатного адвоката. Його послуги можна отримати в центрах безоплатної допомоги, і він представлятиме інтереси дитини. Наприклад, надсилатиме запити до держорганів, які повинні будуть надати відповідь протягом 5 днів. Звернутися з проханням про допомогу адвоката може опікун, вчитель або вихователь дитини.
Допомагайте тим, хто цього потребує. Підтримайте «Бабель»:
🔸 PayPal: [email protected]
🔸 Patreon